Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №240/22470/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/22470/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

01 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області, викладену у листі від 22.08.2025 №2561 про відмову ОСОБА_1 у продовженні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи згідно із п.2 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі відповідного посвідчення нового зразка;

- зобов`язати Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області продовжити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи згідно із п.2 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі відповідного посвідчення нового зразка.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, 14 вересня 2011 року ВЛК УМВС України в Житомирській області за розпорядженням ВРП УДДУ ПВП України в Житомирській області від 02.09.2011 здійснено медичний огляд ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу нагляду та безпеки Райківської виправної колонії №73, результати якого відображено у Свідоцтві про хворобу №70-59-і (а.с. 15).

У п.12 Свідоцтва про хворобу №70-59-і "Діагноз і постанова ВЛК про причинний зв"язок захворювання і поранення, травми, контузії, каліцтва" вказано: "Травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків", "Захворювання, так, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ".

У п.13 Свідоцтва про хворобу №70-59-і "Постанова військово-лікарської комісії про придатність до військової служби": "Непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час".

При цьому, у висновку за матеріалами службового розслідування по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась з молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки старшим прапорщиком внутрішньої служби Мережаним Анатолієм Миколайовичем, затвердженому 17.05.2011 (а.с. 9) вказано: 03.05.2011 року о 20 год. 30 хв. на перехресті вулиць Котовського - Кіма в м.Бердичеві Житомирської області сталось зіткнення службового автобусу «Iveco», державний № НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , який доставляв чергову зміну Райківської виправної колонії (№ 73) зі служби, та автомобіля БМВ-730 держаний № НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автобусу «Iveco» ОСОБА_1 , молодший інспектор відділу нагляду і безпеки колонії, отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої ЗХСМТ, забій спинного мозку шийного відділу хребта, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, перелом хребця С7.

У ході службового розслідування було встановлено, що молодший інспектор відділу нагляду і безпеки старший прапорщик внутрішньої служби ОСОБА_1 згідно відомості на чергування Райківської виправної колонії (№73) змінився зі служби 03.05.2011 року о 19 год. 00 хв. та о 19 год. 30 хв. на службовому автобусі «Iveco» виїхав із с.Райки Бердичівського району Житомирської області до місця проживання. Близько 20 год.30 хв. працівниками ВДАЇ м.Бердичева Житомирської області була зареєстрована дорожньо-транспортна пригода, яка сталась на перехресті вулиць Котовського - Кіма за участю службового автобусу «Iveco» та автомобіля БМВ-730.

Із матеріалів справи вбачається, що 21.11.2011 ОСОБА_1 було видано посвідчення серії НОМЕР_3 , пред`явник якого є інвалідом третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.10).

Термін дії посвідчення було продовжено до 01.08.2025 (а.с. 11).

Встановлено, що 18 серпня 2025 року експертною командою з оцінювання повсякденного функціоналу особи було прийнято рішення №241/25/3036/Р, відповідно до якого, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третьої групи, причина інвалідності: поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров`я пов`язані з виконанням військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю та ліквідацією надзвичайних ситуацій. Наявний висновок ВЛК, або ЛЕК, або МВЛК, ДКВС- Державна кримінально-виконавча служба України (поранення (контузія, каліцтво), ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків) (а.с. 12-14).

Як вказує у позові позивач та не заперечується відповідачем, 19.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області із заявою, в якій просив вклеїти у своє посвідчення серії НОМЕР_3 новий бланк, до якого внести відповідні записи, зокрема про те, що він є інвалідом ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.

Листом від 22.08.2025 №2561, Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області повідомило ОСОБА_1 , що " 20.08.2025 на засіданні комісії з розгляду питань, пов`язаних із встановленням статусу ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань відповідно до Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (зі змінами) та «Про жертви нацистських переслідувань» (зі змінами) була розглянута Ваша заява від 19.08.2025р. та додані до неї копії документів щодо видачі Вам вкладки до паперового посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни». За результатами розгляду, враховуючи рекомендації Міністерства у справах ветеранів України від 29.07.2025, та провівши аналіз наявності правових підстав продовження терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, комісія вирішила, що правових підстав щодо продовження терміну дії посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни» Ви не маєте, оскільки згідно із пунктом 2 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (зі змінами) до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа «...осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами, а відповідно до висновку за матеріалами службового розслідування по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась з молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки старшим прапорщиком внутрішньої служби Мережаним А.М. від 17.05.2011, Ви отримали травму під час дорожньо-транспортної пригоди, будучи на момент події особою, яка відносилась до Міністерства юстиції України, яке не належить до органів, зазначених у пункті 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи протиправною відмову у продовженні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно із п.2 ч.2 ст.7 Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин першої-другої статті 4 Закону №3551, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Пунктом 2 частини другої статті 7 Закону №3551, встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Із висновку службового розслідування, затвердженому 17.05.2011 вбачається, що 03.05.2011 молодший інспектор відділу нагляду і безпеки старший прапорщик внутрішньої служби ОСОБА_1 згідно відомості на чергування Райківської виправної колонії (№73) змінився зі служби 03.05.2011 о 19 год. 00 хв. та о 19 год. 30 хв. на службовому автобусі «Iveco» виїхав із с. Райки Бердичівського району Житомирської області до місця проживання. Близько 20 год.30 хв. працівниками ВДАЇ м. Бердичева Житомирської області була зареєстрована дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої позивач отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої ЗХСМТ, забій спинного мозку шийного відділу хребта, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, перелом хребця С7.

Станом на дату дорожньо-транспортної пригоди, службове розслідування щодо якої відображено у затвердженому 17.05.2011 висновку, чинним був Порядок розслідування та обліку нещасних випадків (у тому числі поранень) і аварій, що сталися з особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджений Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 20.10.2006 N 203

Відповідно до п.2.5 Порядку №203, комісією визнаються такими, що трапились при виконанні службових обов`язків, нещасні випадки, які стались з працівниками в період проходження служби під час: проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить органу чи установі кримінально-виконавчої служби, або на іншому транспортному засобі, наданому органом чи установою кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до Свідоцтва про хворобу №70-59-і від 14.09.2011, травма позивача, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що станом на дату дорожньо-транспортної пригоди, позивач проходив службу в органах кримінально-виконавчої системи.

Відповідно до п.1, 2 та 7 Положення про Державну пенітенціарну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 394/2011 (набрав чинності з 18.04.2011), Державна пенітенціарна служба України (ДПтС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

ДПтС України у своїй діяльності керується Конституцією 254к/96-ВР та законами України, актами і дорученнями Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства України, дорученнями Міністра юстиції України.

ДПтС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі або міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька областей) територіальні органи управління, а також через підпорядковані територіальним органам управління кримінально-виконавчу інспекцію, установи виконання покарань, слідчі ізолятори, воєнізовані формування, навчальні заклади, заклади охорони здоров`я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи і організації, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Указом Президента України "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України" від 20.06.2019 №419/2019 Указ Президента України від 6 квітня 2011 року N394/2011 "Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України", - втратив чинність.

Відповідно до Положення про Департамент з питань виконання кримінальних покарань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.03.2024 №894/5 (чинне станом на дату рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №241/25/3036/Р):

1. Департамент з питань виконання кримінальних покарань (далі – Департамент) є міжрегіональним територіальним органом Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань. Діяльність Департаменту спрямовується та координується заступником Міністра юстиції України відповідно до розподілу обов`язків. Департамент є органом Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – ДКВС України). Департамент реалізує повноваження Мін`юсту в сфері виконання кримінальних покарань та з питань утримання військовополонених. Департамент є правонаступником Адміністрації Державної кримінальновиконавчої служби України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, які ліквідуються.

7. Департамент здійснює свої повноваження безпосередньо. Департаменту підпорядковуються міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, що є територіальними органами Мін`юсту нижчого рівня (крім фінансового забезпечення).

Статтею 1 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" закріплено, що на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Приписами частини 2 ст. 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

У ч.3 ст.14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" зазначено, що на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Кваліфікаційні вимоги до професійної придатності визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. При прийнятті на службу може бути встановлений строк випробування до шести місяців.

Разом з тим, частиною 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" закріплено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

У ч.5 статті 23 Закону України "Про міліцію", чинна станом на 03.05.2011, зазначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

Отже, хоч Державна кримінально-виконавча службу України і не вказана у п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551, на її працівників поширювався, відповідно до Закону України "Про міліцію", та поширюється відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" соціальний захист, а також порядок і умови проходження служби.

Порядок проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.02.2001 №85 (в редакції, чинній на дату формування Свідоцтва про хворобу №70/59-і), відповідно до якого:

1.78. Постанови ВЛК про причинний зв`язок виносяться в таких формулюваннях:

1.78.1. "Поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини", якщо поранення, травма, контузія або каліцтво одержано при захисті Батьківщини або виконанні обов`язків військової служби в складі діючої армії.

1.78.2. "Поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням службових обов`язків", - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане тим, хто пройшов медичний огляд (крім випадків протиправного діяння), за умови їх фактичного виконання, а також: а) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

1.78.3. При ураженнях, зумовлених впливом радіоактивних речовин, інших джерел іонізуючих випромінювань, компонентами ракетного палива, джерел електромагнітного поля, а також дією токсичних речовин, які виникають у зв`язку з виконанням службових обов`зків, приймається постанова: "Травма (зазначити фактор), ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків".

1.78.5. "Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов`язані з участю в бойових діях при виконанні обов`язків військової служби", якщо захворювання виникло, поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане в період служби в країнах і військових частинах на території інших держав, які вели бойові дії згідно Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 N 63

1.78.6. "Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини", якщо воно виникло в період служби у військових частинах і установах, що входили до складу діючої армії, або коли захворювання, яке виникло до цього, в період служби у військових частинах і установах, які входили до складу діючої армії, досягло такого розвитку, що обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі й тимчасової) до військової служби.

1.78.7. "Захворювання, ТАК, пов`язане з виконанням службових обов`язків".

1.78.8. "Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ".

Станом на дату формування рішенні №241/25/3036/Р від 18.08.2025 експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, чинною була постанова Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338, якою затверджено Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - Порядок №1338).

Відповідно до п.1 та п.6 Порядку №1338, він визначає процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання), а саме повнолітніх громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, з обмеженнями повсякденного функціонування або з інвалідністю (далі - особа) з метою встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, соціальній та психологічній реабілітації, а також складення та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю на основі комплексного реабілітаційного обстеження особи та індивідуального реабілітаційного плану (за наявності).

Оцінювання осіб з числа військовослужбовців Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту проводиться з метою встановлення або перегляду групи, причини, строку інвалідності та визначення відсотка втрати працездатності на підставі рішень (постанов) військово-лікарської, медичної (військово-лікарської), лікарсько-експертної комісії та документів, зазначених у пунктах 21 і 22 цього Порядку.

За приписами п.5 ч.23 Порядку №1338, на підставі документів, зазначених у пункті 22 цього Порядку, експертною командою фіксується причина інвалідності: поранення, травми, контузії, каліцтва, захворювання або інші ушкодження здоров`я, зокрема,:

одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час;

одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди;

пов`язані з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;

одержані під час виконання службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції;

одержані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, поліції, СБУ, інших військових формуваннях;

При цьому, із аналізу норми п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 вбачається, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків.

Суд зауважує, що рішенні експертної команди з оцінювання повсякденного функціоналу особи №241/25/3036/Р від 18.08.2025 вказано, що причиною інвалідності позивача є: поранення ( контузії, травми, каліцтва) захворювання або інші ушкодження здоров`я, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби; наявний висновок ВЛК: травма (поранення, контузія, каліцтво), ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Отже, Законом №3551 визначено, що умовою для визначення особи такою, чия інвалідність внаслідок війни є встановлення інвалідності внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків

У п.17.1.10 рішення №241/25/3036/Р від 18.08.2025 вказано, що інвалідність позивача пов`язана з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; наявний висновок ВЛК: травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Отже, враховуючи сукупність факторів: висновку службового розслідування щодо причин отримання позивачем травми, що спричинила інвалідність; норми п.1.78.2 Порядку від 06.02.2001 №85, що постанови ВЛК про причинний зв`язок "Поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням службових обов`язків" виноситься у випадку, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане на шляху прямування на службу або зі служби (у випадку позивача, прямування зі служби); висновок ВЛК, оформлений Свідоцтвом про хворобу №70-59-і, яким встановлено, що травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків, а захворювання, так, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ; посилання у п.17.1.10 Рішенні №241/25/3036/Р від 18.08.2025 на висновок ВЛК, - суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказані документи свідчать про те, що травма та відповідно інвалідність позивача пов`язана лише з виконанням службових обов`язків, що не є достатнім для визнання його особою з інвалідністю внаслідок війни.

Слід врахувати, що не є тотожним поняття "травма, одержана під час виконання службових обов`язків" та поняття "травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків."

Суд зазначає, що у позивача право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відсутнє, оскільки останній отримав травму, пов`язану з виконанням службових обов`язків, а не під час виконання військового обов`язку.

При цьому, судом першої інстанції доречно зауважено, що відповідно до ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Верховний Суд України у постановах від 20.01.2015 у справі №21-528а14 та від 06.11.2013 у справі №21-377а13 дійшов висновку про те, що не може вважатися інвалідом війни особа, інвалідність якої не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в контексті статті 7 Закону №3551-XII, а одержана внаслідок виконання службових обов`язків.

Сукупний аналіз статей Закону №3551 доводить, що віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551 безпосередньо пов`язане з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст.4 цього Закону.

Аналогічні правові висновки викладено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах від 30.09.2019 у справі № 824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18, від 02.04.2021 року у справі № 0540/9350/18-а, які суд застосовує до спірних правовідносин згідно приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Оскільки травма, яку отримав позивач та внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов`язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, тому позивач не може вважатися особою з інвалідністю внаслідок війни.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18 та від 02 квітня 2021 року у справі №0540/9350/18-а.

Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18 дійшов висновку, що визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

В свою чергу, Судом акцентовано увагу на тому, що отримання ушкодження здоров`я під час проходження військової служби (пов`язаного з проходженням служби) та подальше встановлення інвалідності внаслідок такого ушкодження, не є достатньою підставою для надання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни». Визначальним є те, що таке ушкодження повинно бути пов`язане із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Таким чином визначальним при розгляді справи є встановлення того, чи пов`язана інвалідність позивача з виконанням обов`язків військової служби поєднаним із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни.

Тобто поняття «виконання службових обов`язків» та виконання «обов`язків із захисту Батьківщини чи участі в бойових діях на території інших держав», як то вказано у ст. 4 Закону №3551, не є тотожними. Перша сфера обов`язків за своїм змістом є значно ширшою, а тому отримання поранення чи іншого ушкодження здоров`я навіть пов`язаного із виконанням службових обов`язків не у кожному випадку є підставою для надання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни». Натомість визначальної умовою для отримання такого статусу є пов`язаність причини інвалідності із захистом Батьківщини чи участю в бойових діях на території інших держав.

Позивачу дійсно Управлінням праці та соціального захисту населення Виконкому Бердичівської міської ради було видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, тобто визнано за ним вказаний статус з 21.11.2011 по 04.11.2012, з 25.10.2012 по 01112015, з 19.10.2015 по 01.ю10.2018, з 24.09.2018 по 01.09.2021, з 17.08.2021 по 01.08.2024 та із 12.08.2024 по 01.08.2015. Правомірність видачі вказаного посвідчення ніким не оскаржувалась. Проте вказані обставини не свідчать про обов`язок відповідача знов видати вказане посвідчення, тобто визнати позивача особою з інвалідністю внаслідок війни.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» зазначено, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а, зважаючи на помилкове присвоєння особі статусу, який не міг бути наданий йому в силу вимог норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дійшов висновку, що неможливо стверджувати, що позбавлення цього права свідчить про втручання у права позивача на певні соціальні гарантії, адже на надання такого права позивач не міг та не повинен був розраховувати.

Вказаний висновок враховується судом при розгляді даної справи в силу ч.5 ст.242 КАС України.

За вказаних вище обставин, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, що не спростовано доводами апеляційної скарги.

Щодо інших доводів скаржника, зазначених у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч.2 ст.6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.