Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №320/43683/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/43683/24 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови правління Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Пенсійного фонду України, Міністерства соціальної політики України, Міністра соціальної політики України, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві, третя особа - Верховний Суд про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Голови правління Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Пенсійного фонду України, Міністерства соціальної політики України, Міністра соціальної політики України, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві, третя особа - Верховний Суд, в якому просила суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.05.2024 щодо відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Голови Верховного Суду Кравченка С.І. та начальника фінансово-економічного управління - головного бухгалтера I. Присяжнюк від 04.04.2024, з 27.12.2023, протиправними;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.05.2024 щодо відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Голови Верховного Суду Кравченка С.І. та начальника фінансово-економічного управління - головного бухгалтера І. Присяжнюк від 04.04.2024, з 27.12.2023 по теперішній час;

- здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, з 27.12.2023 по теперішній час та виплату недотриманих сум з 27.12.2023.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.05.2024 № 14996/03-16;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Голови Верховного Суду Кравченка С.І. від 04.04.2024 №1354/0/2-24, з 27.12.2023;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити виплату недоотриманих сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , з 27.12.2023 станом на 10.10.2024 (пред`явлення позову) в розмірі 472339,74 грн. (чотириста сімдесят дві тисячі триста тридцять дев`ять гривень сімдесят чотири копійок);

- стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 1168,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було подано апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, у якій апелянт просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийнятим при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неможливості обчислення спірної виплати із розрахунку прожиткового мінімуму встановленого на відповідний календарний рік, оскільки в Законах України «Про державний бюджет України на 2021 рік», «Про державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік» Верховна Рада чітко визначила, що розмір прожиткового мінімуму посадового окладу судді: з 01 січня - 2102 грн. Відтак наполягає на правомірності дій своїх дій, зокрема що виразились в прийнятті рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.05.2024 № 14996/03-16.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2025 року та 01 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови правління Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Пенсійного фонду України, Міністерства соціальної політики України, Міністра соціальної політики України, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві, третя особа - Верховний Суд про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження, продовживши строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив.

29.07.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення від Державної казначейської служби України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою Верховної Ради України від 27 червня 2007 року № 1238-VI ОСОБА_1 обрана на посаду судді Вищого господарського суду України безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 23 жовтня 2018 року суддю Вищого господарського суду України ОСОБА_2 переведено на посаду судді Подільського районного суду міста Києва.

Рішенням від 16 липня 2020 року Вища рада правосуддя звільнила ОСОБА_2 з посади судді Подільського районного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.

24 січня та 06 лютого 2024 року на адресу Верховного Суду надійшли заяви судді у відставці ОСОБА_1 (вх. № № 166/0/15-24, 166/2/15-24) щодо надання їй довідки для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, враховуючи набрання чинності Законом України від 21 листопада 2023 року № 3481-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв?язку з Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо забезпечення безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України» (далі - Закон № 3481).

04 квітня 2024 року Верховний Суд видав позивачці довідку №1354/0/2-24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій зазначив, що станом на 27 грудня 2023 року суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 210 200,00 грн, у тому числі: посадовий оклад 131 375,00 грн; доплата за вислугу років 78 825,00 грн.

23.05.2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою щодо перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

31.05.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення № 14996/03-16 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно її заяви.

Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною 1 статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Питання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульоване статтею 142 Закону №1402-VIII, частиною четвертою якого встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць складає 2920,00 грн, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102,00 грн.

Відтак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» для визначення базового розміру посадового окладу судді передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2102,00 грн.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях підкреслював, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 04.12.2018 №11-р/2018).

30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».

Питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону №1402-VIII, зокрема, пунктом частиною 3 якої визначено, що базовий розмір посадового окладу становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Як вірно було зазначено судом першої інстанції, пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховних Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Вказаними положеннями визначено категорію суддів (судді ВССУ, ВАСУ, ВГСУ), для яких до припинення діяльності цих судів усупереч конституційній гарантії матеріального забезпечення суддів як елементу їх незалежності та принципу єдиного статусу суддів вибірково встановив інший (менший) розмір винагороди судді, визначений Законом №2453-VI, порівняно з суддями, яким винагороду судді визначено Законом №1402.

Вищевикладене знайшло своє відображення в абзаці 8 пункту 8.1 Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2024 №3-p(II)/2024.

Вищезгаданим Законом розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 доповнено, пунктом 14-3 наступного змісту: « 14-3. Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, переведені до інших судів, а також ті, які виявили бажання звільнитися у відставку, за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів».

Таким чином, законодавець відновив гарантії суддівської незалежності в частині належного матеріального забезпечення у тому числі, для тих суддів ВССУ, ВГСУ та ВАСУ, які виявили бажання перевестись до інших судів.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2024 №3-р(II)/2024 визнано таким, що не відповідає Конституції України окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 зі змінами в тім, що він установлює для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом №2453, зокрема винагороду судді.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які звільнилися у відставку до або після ухвалення Закону №3481, гарантії незалежності визначено Законом №1402 з дня набрання чинності Законом №3481 (абзац 6 пункту 8.1 мотивувальної частини Рішення).

Відтак, колегія суддів вважає правомірним звернення позивачки з довідкою Верховного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 04.04.2024 № 1354/0/2-24 до пенсійного органу.

Разом з тим, як вбачається зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 31.05.2024 № 14996/03-16, пенсійним органом не враховано, що положення пункту 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлюють імперативну вимогу щодо прирівняння за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів тих суддів ВАСУ, ВССУ, ВГСУ, які виявили бажання бути переведеними до інших судів.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.10.2000 №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема, визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону №2017-ІІІ).

Згідно з приписами статті 6 Закону №2017-ІІІ базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум».

Відповідно до статті 1 Закону України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Зазначеною нормою визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Колегія суддів враховує, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної/демографічної групи населення, щодо яких відповідна величина встановлюватися окремо.

Поряд з цим, статтями 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 01 січня прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 та 3028,00 грн визначено «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Суд наголошує, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон №966-XIV щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися.

Відтак, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII.

Верховний суд, розглядаючи правовідносини подобні тим, що стали підставою для звернення до суду з цим позовом, неодноразово зазначав, що Закон України Про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію Закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 та від 22.05.2008 №10-рп/2008.

Заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного року на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), є протиправною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №580/2522/24, від 13.11.2024 у справі №200/1707/24, від 20.02.2025 у справі №420/3716/24.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі №200/2309/25, вважаючи, що висновки, викладені в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 17.11.2025 у справі №520/32171/24, про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та, відповідно, що з 01.01.2024 не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, відступила від таких висновків і сформулювала наступні:

1) у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

2) для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня, наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, постановою від 12.09.2025 року №19 Пленум Верховного Суду, керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 7, 50- 52 Закону України «Про Конституційний Суд України», пунктом 5 частини другої статті 36, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону №1402-VIII, постановив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п`ятого частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», яким встановлено розмір прожиткового мінімуму 2102,00 грн для цілей визначення посадового окладу судді.

Звертаючись до Конституційного Суду України із зазначеним поданням, Пленум заявник виходив із наявності підстав для ствердження, що суддівська винагорода (та щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці) відповідно до Конституції і законів України, міжнародних актів є складовими статусу судді; є гарантією здійснення судочинства незалежним, неупередженим, безстороннім і справедливим судом; поширюється на усіх суддів; такі гарантії є однаковими і не залежать від жодних умов (віку, стажу, посади, юрисдикції суду тощо). Тобто матеріальне забезпечення суддів (суддів у відставці) захищено від зменшення або скасування.

Гарантії незалежності суддів (в частині матеріального забезпечення) повинні бути забезпечені не як матеріальне забезпечення людини, а як особи, що займає посаду судді і здійснює судочинство та є представником судової влади, і при цьому має гарантію такого забезпечення незалежно від впливу як інших складових державної влади, так і інших представників судової влади (голови суду, інших суддів, органів, що відповідають за формування судової влади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо).

Приймаючи Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік» в частині, що визначає прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн., законодавець фактично встановив інший (менший) розмір винагороди судді, тим самим звузив гарантії незалежності суддів, що суперечить приписам частини 1 статті 126 Конституції України.

Враховуючи наведене у сукупності, в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в цій справі та наявності підстав для застосування ефективного способу захисту порушених прав позивачки у спірних правовідносинах, що відповідає ст.ст. 2, 242 КАС України.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 6, 34, 77, 242, 243, 250, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(Повний текст постанови суду виготовлено 01 червня 2026 року)