Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №320/41002/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/41002/23 Головуючий у 1 інстанції: Кочанова П.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, яке полягає у відмові в призначенні пенсії за вислугу років із застосуванням коефіцієнту середньої заробітної плати за 2020-2022 роки, що становить 12236,71 грн.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити призначення пенсії за вислугою років із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020- 2022 роки в розмірі 12236,71 гривень.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неприйняття рішення за результатом розгляду заяви від 09 травня 2023 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву від 09 травня 2023 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII з прийняттям рішення за результатами її розгляду, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся із апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що позивач 09 травня 2023 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV. Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення, за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яким розглянуто подану заяву разом із документами і прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, про що повідомлено заявницю листом.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на строк достатній для всебічного та повного розгляду справи, згідно норм ст. 309 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , та зареєстрована в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків за реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

З 03 серпня 2011 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

09 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ.

Зазначену заяву зареєстровано за № ВЕБ-26002-Ф-С-23-097400 (вхідний №17535/К-2600-23).

До заяви ОСОБА_1 долучила копію паспорта громадянина України, копію реєстраційного номера облікової картки платника податків, копію трудової книжки, а також заяву у довільній формі, в якій просила призначити їй пенсію за вислугу років із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020- 2022 роки, у розмірі 12 236,71 грн.

За результатами розгляду вказаного звернення Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 03 червня 2023 року №18909-17535/К-02/8-2600/23 надано відповідь, у якій зазначено, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

У вказаному листі також роз`яснено, що заяви про призначення, перерахунок пенсії чи переведення з одного виду пенсії на інший можуть подаватися через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг із використанням кваліфікованого електронного підпису та з додаванням сканованих копій документів, що відповідають оригіналам і придатні для сприйняття їх змісту.

Заява ОСОБА_1 від 09 травня 2023 року була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян» №393/96-ВР, тоді як окремого рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії за результатами її розгляду уповноваженим органом Пенсійного фонду України прийнято не було.

Не погоджуючись із даними діями відповідача, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 9 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Приписами ст. 10 Закону №1058-ІV визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону №1058-ІV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

У постанові від 16.06.2020 (справа №127/7522/17) Верховний Суд зазначив, що за змістом ч. 3 ст. 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви, на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в ч. 1 ст. 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Отже, лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми ч. 3 ст. 45 Закону №1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ, додавши до неї документи, необхідні для вирішення порушеного питання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зі змісту заяви позивачки від 09 травня 2023 року випливає, що вона, з урахуванням доданих документів, містить всю необхідну інформацію для її розгляду по суті. Однак, відповідач всупереч наведеним приписам не ухвалив рішення по суті. Заява позивача була розглянута та відповідь надана в порядку Закону України «Про звернення громадян» що не передбачено Порядком № 22-1.

Відповідно до статей 44, 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV та Порядку №22-1, орган Пенсійного фонду України після надходження відповідної заяви та документів зобов`язаний здійснити їх розгляд та прийняти рішення про призначення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший або про відмову у задоволенні заяви із зазначенням підстав такого рішення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що питання правової кваліфікації звернення особи та визначення правової природи заявлених вимог належить до компетенції органу Пенсійного фонду України. Саме на відповідача покладено обов`язок встановити, чи стосується подана заява призначення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший або вчинення інших дій у сфері пенсійного забезпечення, та за результатами такого розгляду прийняти відповідне рішення.

Водночас доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що звернення ОСОБА_1 підлягало розгляду як заява про переведення з одного виду пенсії на інший та за принципом екстериторіальності було передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Однак наведені обставини не спростовують встановленого судом першої інстанції факту неприйняття уповноваженим органом рішення за результатами розгляду заяви позивача.

Згідно з пунктами 4.3 та 4.7 Порядку №22-1, результат розгляду заяви у сфері пенсійного забезпечення оформлюється відповідним рішенням органу, що призначає пенсію. Таке рішення повинно містити висновки щодо заявлених вимог особи, мотиви його прийняття та порядок оскарження.

Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, заява ОСОБА_1 від 09 травня 2023 року була розглянута відповідачем у порядку Закону України «Про звернення громадян», тоді як рішення про призначення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший або про відмову у вчиненні таких дій уповноваженим органом не приймалося.

Лист Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03 червня 2023 року №18909-17535/К-02/8-2600/23 не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Закону №1058-IV та Порядку №22-1, не містить висновків по суті заявлених вимог, а лише надає роз`яснення щодо порядку подання відповідних заяв.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не було дотримано встановленої законом процедури розгляду заяви ОСОБА_1 , а неприйняття рішення за результатами її розгляду свідчить про наявність протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Враховуючи вищевказане, судом першої інстанції обґрунтовано зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву від 09 травня 2023 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII з прийняттям рішення за результатами її розгляду, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.