Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №640/32340/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/32340/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Щавінський В.Р.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві) в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо невиплати ОСОБА_1 , заборгованості з пенсії, за період з 03.10.2018 по 30.11.2020 (включно) у розмірі 45490,01 грн.;

- стягнути з ГУ ПФУ в м. Києві на користь ОСОБА_1 заборгованості з пенсії, за період з 03.10.2018 по 30.11.2020 (включно) у розмірі 45 490,01 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року в задоволенні значеного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву позивача про відкликання позовних вимог (залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви) (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2020 у справі №640/20013/19 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо обмеження пенсії максимальним розміром. Зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, з 03.10.2018, пенсії без обмеження максимальним розміром.

Листом від 11.02.2021 у відповідь на звернення позивача ГУ ПФУ в м. Києві повідомило, що на виконання рішення суду пенсійним органом проведено перерахунок пенсії позивача, за період з 03.10.2018 по 30.11.2020, та нараховано доплату в сумі 45490,01 грн. Вказано, що виплата у визначеному судовими рішеннями розмірі проводиться з 01.12.2020, а кошти в сумі 45490,01 грн за період з 03.10.2018 по 30.11.2020 будуть виплачені за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України .

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати суми боргу у розмірі 45490,01 позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Також судом першої інстанції зазначено, що при розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.4 Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затверджений постановою Пенсійного фонду України від 31.08.2009 №21-2 (далі - Порядок №21-2) кошти Державного бюджету України передбачаються в бюджеті Пенсійного фонду в обсягах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

У структурі доходів бюджету Пенсійного фонду до складу коштів Державного бюджету України входять асигнування державного бюджету у плановому періоді на:

- виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом, та доставку цих виплат;

- виплату доплат, надбавок, підвищень до пенсій, додаткових пенсій, пенсій за особливі заслуги перед Україною, встановлених законом, державної соціальної допомоги на догляд особам, зазначеним у пунктах 1 - 3 частини першої статті 7 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", та доставку цих виплат;

- погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду;

- покриття різниці між розміром пенсії, обчисленим відповідно до абзаців першого та третього частини першої, частини третьої статті 28 Закону, та розміром пенсії, обчисленим відповідно до статті 27 Закону;

- покриття витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, передбачених абзацами п`ятим та шостим пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону;

- покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду);

- здійснення інших виплат, фінансування яких згідно із законодавством забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з п.7 Порядку №21-2 за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюються видатки, фінансування яких згідно із законодавством забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.

Видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - рішення суду), плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.

22.08.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.

Відповідно до п. 2 Порядку №649 рішення - це рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких стягувачу нараховано пенсію або щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці (надбавки, підвищення, компенсацію втрати частини доходу, грошову допомогу), що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та залишаються невиплаченими, або рішення суду про стягнення коштів.

Нормами п.4-5 Порядку №649 визначено, що черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника. Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.

Отже, механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень визначено Порядком №649.

У даному випадку, відповідач не заперечує та не відмовляється від свого обов`язку щодо виплати спірних сум пенсії, зазначаючи, що така виплата буде здійснена у порядку черговості внесених рішень до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.

З обґрунтувань позовної заяви вбачається, що заборгованість з пенсійних виплат, за період з 03.10.2018 по 30.11.2020, в сумі 45 490,01 грн. утворилась внаслідок перерахунку розміру пенсії позивача, на виконання рішення суду у справі №640/20013/19.

Таким чином, задоволення позовних вимог в цій частині призведе до дублювання існуючого на цей час зобов`язання пенсійного органу щодо виплати позивачу певної суми грошових коштів, що виникло на виконання рішення суду у справі №640/20013/19, та, відповідно, зумовить виникнення подвійного отримання позивачем вказаних сум.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення.

Висновки аналогічного змісту викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 520/11829/17, від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16-а.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, та КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого позовного провадження.

Щодо доводів апелянта про звернення до суду із заявами від 17.10.2024 та 30.10.2024 про відкликання позовної заяви до відкриття провадження у справі, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ 2Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

01.06.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №640/32340/21, які за результатами автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Балаклицькому А.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2023 (суддя Балаклицький А.І.) прийнято до свого провадження адміністративну справу №640/32340/21.

19.09.2024 відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку із перебуванням судді Балаклицького А.І. у відпустці по догляду за дитиною, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Щавінському В.Р.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 прийнято адміністративну справу №640/32340/21 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Щавінського В.Р. та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Після прийняття даної справи ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 (суддя Щавінський В.Р.) жодної заяви від ОСОБА_1 не надходило, матеріали справи не містять.

У свою чергу, додані до апеляційної скарги копії заяв від 17.10.2024 та 30.10.2024, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки не можуть бути розцінені як належні та допустимі докази, адже не містять підпису заявника та не містять відповідної відмітки подання та надходження зазначених заяв на адресу Київського окружного адміністративного суду, ані засобами поштового зв`язку, ані подачі їх позивачем особисто через канцелярію суду, ані через підсистему «Електронний суд».

З огляду на вказані обставини, у суду першої інстанції були відсутні законні підстави для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .

Щодо доводів апелянта про виконання відповідачем 18.10.2024 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2020 у справі №640/20013/19 та перерахунок і доплату позивачу 45 490,01 грн., за період з 03.10.2018 по 30.11.2020, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивач не звертався з відповідною заявою про закриття провадження в даній справі до Київського окружного адміністративного суду, в порядку адміністративного судочинства, а тому вказані доводи не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду першої інстанції, яке оскаржується ОСОБА_1 .

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, позивачем під час розгляду справи не було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не заслуговують на увагу суду, відповідно, позовна заява не підлягає задоволенню.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 29.05.2026 року