Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №320/26699/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/26699/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.12.2023 №24300/0406.

Позов мотивовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення контролюючим органом прийнято безпідставно з огляду на те, що невиконання державою своїх зобов`язань щодо перерахування субвенції призвело до того, що у ТОВ «Білоцерківвода» утворилась заборгованість зі сплати податку на додану вартість та прострочення її сплати. Позивач наголошує, що товариство не з власної волі не здійснювало перерахування податкових зобов`язань до бюджету, і тому, вина ТОВ «Білоцерківвода» у несплаті податків відсутня.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 16 вересня 2025 року та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що податковий борг утворився за відсутності вини позивача, адже є наслідком невиконання зобов`язань держави перед позивачем, що полягає у неперерахуванні на рахунки ТОВ «Білоцерківвода» коштів субвенції по укладеним договорам про організацію взаєморозрахунків.

Стверджує, що позивач не з власної волі не здійснював перерахування податкових зобов`язань до бюджету, а тому вини позивача у несплаті немає, а існує причинно-наслідковий зв`язок із невиконанням зобов`язань держави перед ТОВ «Білоцерківвода».

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 та від 10.12.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Від Головного управління Державної податкової служби у Київській області до суду 19.11.2025 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що позивачем сплата податкових зобов`язань відбулася із затримкою більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, ГУ ДПС у Київській області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 розділу І, пункту 75.1 статті 75 розділу ІІ Податкового кодексу України, у порядку визначеному пунктом 76.3 статті 76 Податкового кодексу України, проведено камеральну перевірку щодо порушення термінів сплати податкової узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість ТОВ «Білоцерківвода».

На підставі встановлених порушень, ГУ ДПС у Київській області складено акт від 27.11.2023 року № 25782/10-36-04-06/38010130, який направлено на адресу позивача рекомендованим листом засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення.

В ході перевірки встановлено, що в порушення пункту 57.1 статті 57, пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України платником податку несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов`язання.

На підставі висновків проведеної перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.12.2023 року № 24300/0406 про застосування до ТОВ «Білоцерківвода» штрафних санкцій за порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов`язання з ПДВ у розмірі 1 294 617,01 грн.

Податкове повідомлення-рішення разом з розрахунком штрафних (фінансових) санкцій направлено на адресу ТОВ «Білоцерківвода» листом з рекомендованим повідомленням про вручення засобами поштового зв`язку, та отримано позивачем 28.12.2023 року.

Позивач, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено на підставі належних та допустимих доказів відсутність можливості дотримання строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з ПДВ, на підставі чого контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким нараховано суму штрафних санкцій у розмірі 10 % несвоєчасно сплаченої узгодженої суми грошового зобов`язання, а саме у розмірі 1 294 617 грн 01 коп. Суд встановив, що жодних доказів належного виконання податкового обов`язку щодо своєчасної сплати узгоджених грошових зобов`язань позивач не надав, як і не спростував висновків проведеної камеральної перевірки.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, виходячи із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі – ПК України).

Відповідно до п. 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, шо настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Водночас згідно з ст. 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII установлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється із загального фонду державного бюджету в обсязі, що відповідає обсягу надходжень від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого), з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму цього розстроченого (відстроченого) боргу), та спеціального фонду державного бюджету за рахунок джерел, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 цього Закону, що сплачуються підприємствами електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, підприємствами, що надають послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, підприємствами централізованого водопостачання та водовідведення, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на суму заборгованості, що не була відшкодована станом на 1 січня 2016 року, з урахуванням проведених у минулих роках розрахунків.

Механізм погашення заборгованості перед бюджетом, урегульовано положеннями Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року № 332.

Зазначений Порядок та умови визначають механізм надання в 2017 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах, у тому числі на послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Відповідно до п. 1 Порядку субвенція надається з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок джерел, зазначених у статті 31 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", та джерел наповнення спеціального фонду державного бюджету, визначених пунктами 13 і 14 статті 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", згідно з розподілом, наведеним у додатку 1.

Перерахування субвенції здійснюється на суму різниці між фактичною вартістю та тарифом, що утворилася до 01 січня .2017 і не погашена на дату укладення договору про організацію взаєморозрахунків (п. 2 Порядку).

Пунктом 3 Порядку передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатку 2.

Отже, згідно з умовами і порядком погашення податкового боргу з податків надавача послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за рахунок субвенцій з державного бюджету проведення взаєморозрахунків з погашення заборгованості можливо лише на підставі договору та шляхом послідовного виконання зобов`язань учасниками розрахунків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 817/694/16, від 31 травня 2019 року у справі № 820/4728/17, від 15 червня 2022 року у справі №640/18282/19, від 28 березня 2023 року у справі №320/4082/19.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до Порядку №332 між позивачем, Головним управлінням Державної казначейської служби у Київській області (сторона перша), Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації (сторона друга), Фінансовим управлінням Білоцерківської міської ради (сторона третя), Департаментом житлово-комунального господарства Білоцерківської міської ради (сторона четверта) укладено договори про організацію взаєморозрахунків від 07 серпня 2017 року №03/332, від 05 грудня 2017 року №12/332 та від 24 грудня 2021 року №01/1340 відповідно до яких казначейство мало перерахувати з єдиного казначейського рахунку державного бюджету на підставі рішення Мінфіну на користь Головного управління Державної казначейської служби у Київській області, а потім у визначеному договорами ланцюговому порядку кошти у загальному розмірі 33 328 721,30 грн, і які мали надійти на казначейський рахунок позивача, а позивач мав перерахувати ці кошти до загального фонду бюджету для погашення податкового боргу з податку на додану вартість у сумі 33 328 721,30 грн (а.с.21-32).

Згідно з пп. 2 п. 10 та п.п.2 п.9 вказаних договорів, сторони з метою виконання цих договорів зобов`язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Таким чином у зв`язку із укладенням вказаних договорів про організацію взаєморозрахунків, сторони у такий спосіб змінили порядок та строки погашення податкової заборгованості позивача перед державним бюджетом з ПДВ на загальну суму 33 328 721,30 грн, за рахунок перерахування на користь позивача з державного бюджету цільових субвенцій з різниці в тарифах, на суму 33 328 721,30 грн, які мали б спрямуватись позивачем до державного бюджету для погашення вищевказаного податкового зобов`язання.

Отже, погашення податкового боргу позивача мало б відбуватись на підставі договору про організацію взаєморозрахунків відповідно до механізму погашення податкової заборгованості за рахунок субвенцій з Державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості з різниці в тарифах, як передбачено Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №332.

У свою чергу, Міністерством фінансів України, у порушення п. 8 Порядку №332, не прийнято рішення про перерахування субвенції згідно з розподілом відповідно до визначених вище договорів про проведення взаєморозрахунків до Постанови Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року №332 та не доведено їх до Казначейства, внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно розрахуватися з бюджетом в установленому Урядом порядку, що призвело до збільшення відповідних податкових боргових зобов`язань останнього.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року у справі №810/1728/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року, позов ТОВ «Білоцерківвода» задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття рішення про перерахування субвенції в порядку та на умовах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року №332, договором від 07 серпня 2017 року №03/332, договором від 05 грудня 2017 року №12/332 та недоведення цього рішення до відома Казначейства;

- зобов`язано Міністерство фінансів України прийняти рішення про перерахування субвенції в порядку та на умовах, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року №332, договором від 07 серпня 2017 року №03/332, договором від 05 грудня 2017 року №12/332 та довести його до відома Державної казначейської служби України;

- зобов`язано Державну казначейську службу України перерахувати Головному управлінню Державної казначейської служби у Київській області кошти, залучені з єдиного казначейського рахунку на підставі рішення Мінфіну, у сумі 8221700 грн. за договором від 07 серпня 2017 року №03/332 та у сумі 1641600 грн. за договором від 05 грудня 2017 року №12/332;

- зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби у Київській області виконати свої зобов`язання за договором від 07 серпня 2017 року №03/332 та за договором від 05 грудня 2017 року №12/332, перерахувати отримані від Державної казначейської служби України кошти у сумі 8221700,00 грн. за договором від 07 серпня 2017 року №03/332 та у сумі 1641600,00 грн. за договором від 05 грудня 2017 року №12/332 на рахунок Департаменту фінансів Київської облдержадміністрації (а.с.33-41).

Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року в частині зобов`язання Державної казначейської служби України перерахувати Головному управлінню Державної казначейської служби України у Київській області кошти, залучені з єдиного казначейського рахунку на підставі рішення Мінфіну, у сумі 8221700 грн. за договором від 07 серпня 2017 року №03/332 та в сумі 1641600 грн. за договором від 05 грудня 2017 року №12/332 та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ТОВ «Білоцерківвода» у цій частині позовних вимог відмовлено.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року в справі №810/1728/18 залишено без змін (а.с.42-44).

Також апелянт в скарзі зазначає, що рішення суду в справі №810/1728/18 у добровільному порядку не виконано, у зв`язку із чим ТОВ «Білоцерківвода» звернулось до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції.

В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження обставин виконання зазначеного судового рішення.

Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що несвоєчасна сплата позивачем узгоджених сум податкових зобов`язань з ПДВ, що було підставою для застосування до позивача штрафних санкцій на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виникла у зв`язку з невиконанням державою своїх зобов`язань за договорами від 07 серпня 2017 року №03/332 та від 05 грудня 2017 року №12/332, а тому у податкового органу відсутні підстави для застосування до позивача вимог статті 57, 126 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 травня 2019 року у справі №820/4728/17 та постанові від 28 березня 2023 року у справі №320/4082/19.

У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

Колегія суддів зазначає, що накладення на позивача штрафних санкцій за невиконання (несвоєчасне виконання) його податкових зобов`язань за таких обставин не відповідатиме принципу верховенства права, оскільки фактично підприємство буде сплачуватиме штраф державі через неотримання відповідних субвенцій саме від держави, що також може негативно вплинути на господарські потужності позивача щодо надання відповідних послуг населенню і в кінцевому результаті призведе до порушення прав і законних інтересів кінцевих споживачів.

Таким чином, зазначені дії податкового органу є прикладом порушення ним принципу «належного урядування», які призвели до перешкод в господарюванні для добросовісних платників.

Щодо висновків контролюючого органу про те, що позивач був обізнаний з вимогами Кодексу в частині своєчасності та повноти сплати ПДВ у визначені законодавством терміни, а також з порядком перерахування узгодженого грошового зобов`язання до бюджету, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 109.1 статті 109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Беручи до уваги встановлені обставини справи, досліджені судом докази та нормативно-правове обґрунтування спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність вини позивача в порушенні граничного строку сплати до бюджету суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість, а тому підстави для застосування контролюючим органом штрафних санкцій, визначених податковим повідомленням-рішенням від 25.12.2023 №24300/0406 відсутні.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, а тому оскаржуване рішення слід скасувати.

Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, варто враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.

Як свідчать матеріали справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову в розмірі 19 419,26 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією №1173 від 16.02.2024, а також за подання апеляційної скарги - у розмірі 29 128,89 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією №20095 від 10.10.2025.

Колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 48 548,15 гривень.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» – задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі №320/26699/24 – скасувати, прийняти нове, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» – задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.12.2023 №24300/0406.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5А, код ЄДРПОУ 44096797) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Сухоярська, буд.14, код ЄДРПОУ 38010130) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 48 548 (сорок вісім тисяч п`ятсот сорок вісім) гривень 15 копійок.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді І.О. Грибан

О.В.Карпушова