Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №320/46896/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/46896/24 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Штульман І.В.

суддів: Кобаля М.І.,

Черпака Ю.К.

при секретарі: Красновій О.Р.,

за участю: адвоката Олійника О.В.,- представника позивача ОСОБА_1.;

Степаненка В.М. та Ярового О.О., - представників відповідача,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

14 жовтня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лісовська Олена Володимирівна звернулася в Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - відповідач) в якому просила суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 11 вересня 2024 року №821-ос «Про особливий склад» про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно з підпунктом «е» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Збройних Сил України;

поновити ОСОБА_1 на військовій службі у Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України;

стягнути з Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 17 вересня 2024 року і по день ухвалення рішення судом (а.с.1-12).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ голови Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 11 вересня 2024 року №821-ос «Про особовий склад». Поновлено ОСОБА_1 на військовій службі у Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України з 16 вересня 2024 року. Стягнуто з Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час вимушеного прогулу у розмірі 579637,80 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на військовій службі і стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць (а.с.86-94).

Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на наявність вакантних керівних посад, відповідачем не запропоновано позивачу вакантні посади, вимоги до заміщення яких відповідають професійній (фаховій) підготовці за відповідним напрямом чи основною або спорідненою спеціальністю, рівню освіти та досвіду служби позивача. Київський окружний адміністративний суд 27 травня 2025 року дійшов висновку, що оспорюваний наказ не містить конкретної підстави звільнення з військової служби: звільнення за наслідками скорочення штатів чи за наслідками проведення організаційних заходів у разі неможливості використання військовослужбовця - особи вищого офіцерського складу, а відсутність належного обґрунтування наказу про звільнення є підставою для визнання його протиправним та скасування. На думку суду першої інстанції, відповідачем не доведено належними доказами неможливості використання військовослужбовця генерал-майора ОСОБА_1 на службі у Держспецзв`язку, не наведено обґрунтованих підстав звільнення позивача з військової служби.

Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України подала апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначає, що положення статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чітко відокремлюють підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби у інші періоди. На думку представника відповідача, в даному випадку не підлягає застосуванню норма щодо попередження військовослужбовця про звільнення зі служби на підставі підпункту «г» пункту 1, підпункту «г» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не пізніше ніж за два місяці до дати виключення зі списків особового складу. Апелянт вважає, що судом першої інстанції проігноровано довідку від 20 січня 2025 року, яку додану до відзиву на позовну заяву, в якій відповідачем зазначалося, що на момент звільнення позивача ОСОБА_1 в наявності були дві вакантні рівнозначні посади, посаді позивача, а саме - посади директорів департаментів. Представник відповідача вважає, що суд першої інстанції неповною мірою дослідив обставини за яких позивачу пропонувалось призначення на нижчі керівні посади в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі помилково вважає, що позов пред`явлено не до тієї особи. На думку адвоката Лісовської О.В., до переліку повноважень директора Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України не входить проведення бесід з особами, які підлягають звільненню, та внесення пропозицій щодо зайняття вакантних посад, з огляду на що позивач ОСОБА_1 обґрунтовано вважав, що йому не було запропоновано наявних вакантних посад. Представник позивача вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з урахуванням правильно встановлених обставин справи та додержанням норм права і є таким, що не підлягає скасуванню.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 КАС України, у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року - без змін.

Представники відповідача просять задовольнити апеляційну скаргу, вказуючи і на те, що позивач пропустив місячний строк звернення в суд з даним позовом, який на їхню думку закінчився 11 жовтня 2024 року, обраховуючи такий не з дня звільнення, а з дати винесення оспорюваного наказу.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду встановила наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , генерал-майор запасу Збройних Сил України.

Між Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в особі Голови Держспецзв`язку Євдоченком Л.О. та ОСОБА_1 , - генерал-майором запасу, 16 лютого 2018 року укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України на посадах осіб офіцерського складу строком на два роки з 01 березня 2018 року по 29 лютого 2020 року (а.с.13-15).

Наказом Голови Держспецзв`язку від 23 лютого 2018 року №85-ос «Про особовий склад» прийнято на військову службу за контрактом, за статтями 19, 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пунктами 16, 19, 27 Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затвердженого Указом Президента України від 31 липня 2015 року №463/2015, та призначено за підпунктом 1 пункту 69 Положення 01 березня 2018 року у Департаменті з управління діяльністю територіальних підрозділів Адміністрації Держспецзв`язку генерал-майора запасу ОСОБА_1 , який прибув із запасу Збройних Сил України та уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України на посадах осіб офіцерського складу строком на два роки, директором департаменту (а.с.16).

Строк дії контракту від 16 лютого 2018 року продовжено наказами Голови Держспецзв`язку: від 27 листопада 2019 року №474-ос «Про особовий склад»; від 13 січня 2021 року №6-ос «Про особовий склад»; від 15 грудня 2021 року №764-ос «Про особовий склад».

Відповідно до наказу Голови Держспецзв`язку від 22 грудня 2023 року №690-ос «Про особовий склад», з 22 грудня 2023 року генерал-майора ОСОБА_1 , -директора Департаменту планування застосування органів і підрозділів та спеціального зв`язку Адміністрації Держспецзв`язку, зараховано у розпорядження Голови Держспецзв`язку зі збереженням права на грошове та інші види забезпечення за посадою, яку безпосередньо обіймав перед зарахуванням у розпорядження, згідно з підпунктом 2 пункту 82 Положення та пунктом 11 розділу ІV Інструкції (а.с.17-18).

Наказом Голови Держспецзв`язку від 11 вересня 2024 року №821-ос «Про особовий склад» генерал-майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби згідно з підпунктом «е» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ у запас Збройних Сил України (а.с.19-20). Відповідно до підпункту 2.1.1 вказаного наказу, генерал-майору ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні Голови Держспецзв`язку, припинено контракт і його виключено зі списків особового складу, з урахуванням часу на здачу справ 15 вересня 2024 року.

Не погодившись із наказом відповідача №821-ос від 11 вересня 2024 року, адвокат Лісовська О.В. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом за захистом прав та інтересів свого довірителя.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Надаючи оцінку правомірності прийняття оспорюваного наказу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 11 вересня 2024 року №821-ос, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частин першої, другої, третьої, четвертої, шостої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

До видів військової служби входить, зокрема, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу.

Згідно частини першої статті 6 Закону №2232-XII, військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, зокрема, у частині п`ятій цієї статті наведені підстави коли контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема: 3) під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу).

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 31 липня 2015 року №463/2015 затверджено Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Положення), яким визначено порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби (навчання) в Держспецзв`язку.

Пунктом 145 Положення визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у тому числі в разі ліквідації, реорганізації Адміністрації Держспецзв`язку, підрозділу Держспецзв`язку і неможливості використання військовослужбовця на військовій службі, на підставі підпункту "г" пункту 1, підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Неможливість використання військовослужбовців на військовій службі визначається відсутністю вакантних рівнозначних посад, вимоги до заміщення яких відповідають професійній (фаховій) підготовці за відповідним напрямом чи основною або спорідненою спеціальністю, рівню освіти та досвіду служби цих військовослужбовців, у межах Адміністрації чи підрозділу Держспецзв`язку, в якому проходять службу військовослужбовці, та відмовою військовослужбовців від призначення на нижчі посади (за їх наявності).

Про звільнення зі служби на підставі підпункту "г" пункту 1, підпункту "г" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовець попереджається не пізніше ніж за два місяці до дати виключення його зі списків особового складу.

У пункті 2 розділу І Інструкції про порядок застосування Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Держспецзв`язку 24 березня 2016 року №227 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 18 квітня 2016 року за №591/28721, визначено, що зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників - визначення тимчасового службового стану цих осіб як таких, що тимчасово виконують обов`язки військової служби без призначення на посади.

Згідно пункту 4 розділу І цієї Інструкції, рішення щодо встановлення, зміни або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема зарахування їх до списків особового складу Держспецзв`язку або виключення з таких списків, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, прийняття та звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, оформлюються наказами по особовому складу.

Пунктом 11 розділу ІV Інструкції визначено, що підставою для зарахування військовослужбовця у розпорядження начальника у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів є зміна організаційно-штатної побудови підрозділу, скорочення штатних посад, перерозподіл функціональних обов`язків та наявних сил у зв`язку зі зміною покладених завдань, прийняття Головою Держспецзв`язку або особою, яка тимчасово виконує його обов`язки, управлінських рішень щодо підвищення ефективності виконання службових завдань на окремих напрямах діяльності підрозділу.

З матеріалів справи вбачається, що з 01 березня 2018 року позивач ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом від 16 лютого 2018 року у Держспецзв`язку на посаді директора Департаменту планування застосування органів і підрозділів та спеціального зв`язку Адміністрації Держспецзв`язку.

Наказом Голови Держспецзв`язку від 22 грудня 2023 року №690-ос «Про особовий склад», з 22 грудня 2023 року генерал-майора ОСОБА_1 зараховано у розпорядження Голови Держспецзв`язку.

Як зазначено у пункті 145 Положення, військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у тому числі в разі ліквідації, реорганізації Адміністрації Держспецзв`язку, підрозділу Держспецзв`язку і неможливості використання військовослужбовця на військовій службі. Неможливість використання військовослужбовців на військовій службі визначається відсутністю вакантних рівнозначних посад, вимоги до заміщення яких відповідають професійній (фаховій) підготовці за відповідним напрямом чи основною або спорідненою спеціальністю, рівню освіти та досвіду служби цих військовослужбовців, у межах Адміністрації чи підрозділу Держспецзв`язку, в якому проходять службу військовослужбовці, та відмовою військовослужбовців від призначення на нижчі посади (за їх наявності).

Тобто, перед звільненням з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів військовослужбовцю повинні бути запропоновані наявні вакантні рівнозначні посади, вимоги до заміщення яких відповідають професійній (фаховій) підготовці за відповідним напрямом чи основною або спорідненою спеціальністю, рівню освіти та досвіду служби такого військовослужбовця.

Відповідачем було проведено з позивачем бесіди 29 лютого 2024 року та 28 серпня 2024 року з метою вирішення питання подальшого проходження військової служби, під час яких йому пропонувалось розглянути питання щодо призначення на вакантні нижчі керівні посади в Адміністрації.

Разом з тим, вакантних рівнозначних посад позивачу ОСОБА_1 запропоновано не було.

Водночас, відповідачем надано відповідь на адвокатський запит представника позивача, у якій зазначено, що станом на 29 лютого 2024 року в Адміністрації Держспецзв`язку були наявні 274 керівні посади, станом на 28 серпня 2024 року - 271 керівна посада.

Однак, відповідачем не було запропоновано позивачу ОСОБА_1 вакантні посади, вимоги до яких відповідають професійній (фаховій) підготовці за відповідним напрямом чи основною або спорідненою спеціальністю, рівню освіти та досвіду служби позивача.

Крім того, як вбачається з оскаржуваного наказу Держспецзв`язку від 11 вересня 2024 року №821-ос, позивача звільнено з військової служби відповідно до підпункту «е» (у зв`язку із скороченням підстав або проведенням організаційних заходів) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII у запас Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII, підставою для припинення (розірвання) контракту та звільнення військовослужбовця, який проходив військову службу за контрактом, є: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, скорочення штатів або проведення організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу).

Військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів:

1) при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформовуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, у разі неможливості використання цього військовослужбовця на військовій службі;

2) при скороченні рівнозначних посад у межах їх загальної чисельності, які підлягають заміщенню військовослужбовцями з однаковою військово-обліковою спеціальністю, зокрема, якщо займана ними посада не підлягає скороченню, за їх згодою (для військовослужбовців, які мають право на пенсію).

Однак, в оспорюваному наказі відсутня конкретна підстава звільнення з військової служби, а саме: звільнення за наслідками скорочення штатів чи за наслідками проведення організаційних заходів у разі неможливості використання військовослужбовця - особи вищого офіцерського складу.

Відповідних доказів скорочення штатів чи проведення організаційних заходів в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України суду надано не було.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено належними доказами неможливість використання військовослужбовця генерал-майора ОСОБА_1 на службі у Держспецзв`язку, як і не наведення обґрунтованих підстав звільнення позивача з військової служби в оспорюваному наказі.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.

Так, матеріали адміністративної справи №320/46896/24 не містять достатніх належних доказів, що підтверджують підстави звільнення позивача з військової служби, а відсутність належного обґрунтування оспорюваного наказу про звільнення є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Пунктом 158 Положення визначено, що військовослужбовець, стосовно якого прийнято рішення про дострокове розірвання (припинення) контракту про проходження військової служби з ініціативи командування, має право оскаржити наказ про дострокове розірвання (припинення) контракту і звільнення з військової служби у порядку, встановленому законодавством. Оскарження не зупиняє виконання зазначеного наказу.

Згідно з пунктом 159 Положення, у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється за наказом начальника, який звільнив військовослужбовця, або за наказом Голови Держспецзв`язку. Наказ видається на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи виданого за підсумками службового розслідування наказу Голови Держспецзв`язку, якими визнано незаконність звільнення військовослужбовця.

Відповідно до пункту 160 Положення, у разі незаконного звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходив військову службу за контрактом, він підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді з дня прийняття рішення про поновлення на військовій службі. У разі поновлення військовослужбовця на військовій службі начальник, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує в установленому законодавством порядку питання щодо виплати йому грошового забезпечення та видачі матеріального забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення.

Зазначений період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і пільговому обчисленні) та до строку вислуги у військовому званні. У цьому разі контракт, строк дії якого закінчився під час вимушеного прогулу, продовжується на строк вимушеного прогулу.

Враховуючи, що висновок суду першої інстанції про протиправність наказу Голови Держспецзв`язку від 11 вересня 2024 року №821-ос «Про особовий склад» та наявність підстав для його скасування знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду, позивач ОСОБА_1 підлягає поновленню на військовій службі у Держспецзв`язку з 16 вересня 2024 року.

З огляду на наявність підстав для поновлення позивача ОСОБА_1 на військовій службі, який був незаконно звільнений, Київський окружний адміністративний суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на отримання виплати грошового забезпечення, відповідно до вимог пункту 160 Положення, за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку №100).

За змістом пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Отже, справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а тому суд повинен визначати зазначену суму без утримання цього податку та збору, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Приймаючи до уваги те, що позивача було звільнено зі служби 15 вересня 2024 року, при обчисленні середньоденної заробітної плати (грошового забезпечення) слід враховувати його грошове забезпечення за липень та серпень 2024 року (два місяці, що передують звільненню).

Поряд з цим, слід зазначити, що з урахуванням вимог Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Держспецзв`язку від 13 березня 2018 року №151, грошове забезпечення, яке належить виплаті військовослужбовцю, визначається за повний місяць у календарних днях у місяці.

Отже, при визначенні середньоденного розміру грошового забезпечення позивача ОСОБА_1 необхідно використовувати календарні дні, а не робочі.

Згідно із довідкою про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 липня 2024 року по 31 серпня 2024 року від 18 вересня 2024 року №215, виданої Фінансово-економічним департаментом Адміністрації Держспецзв`язку, грошове забезпечення ОСОБА_1 за липень 2024 року нараховано 71239,50 грн, за серпень 2024 року - 71369,70 грн.

Виходячи із зазначеного, розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) перед звільненням позивача становить: 142609,20/62 = 2300,15грн.

З урахуванням цього, сума грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні складає: 2300,15 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 252 (календарні дні затримки з 16 вересня 2024 по 27 травня 2025 року) = 579637,80 грн.

Крім того, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, з огляду на дотримання останнім строку звернення до суду відповідно до вимог статті 122 КАС України.

При цьому, доводи та аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи.

Позивача звільнено з 16 вересня 2024 року наказом відповідача від 11 вересня 2024 року, а позов подано 14 жовтня 2024 року тобто в місячний строк з дня зміни статусу позивача.

Проаналізувавши норми права та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року ухвалено з додержанням норм права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України висновків суду першої інстанції не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №320/46896/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Штульман

Судді: М.І. Кобаль

Ю.К. Черпак

Повний текст постанови виготовлено 29 травня 2026 року.