Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №320/63138/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/63138/24 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И Л А

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16) щодо невиплати пенсії позивачу , у повному розмірі.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16) проводити нарахування та виплачувати позивачу , пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням нарахованої індексації, та інших щомісячних доплат, надбавок та премій, з 01.06.2024 року та в подальшому виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром у разі проведення перерахунку, зокрема, у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму, встановлення нових підвищень, доплат, проведення індексації пенсії, тощо - довічно.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16) щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16) проводити нарахування та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням нарахованої індексації, та інших щомісячних доплат, надбавок та премій, з 01.06.2024 року та без обмеження максимальним розміром з урахуванням Постанови № 1 від 03.01.2025 року починаючи з 01.01.2025 року..

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації.

Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в м. Києві відмовило у здійсненні перерахунку пенсії позивачу з посиланням на відсутність правових підстав, оскільки рішенням суду не зобов`язано позивачу виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром під час проведення наступних перерахунків. Право позивача на індексацію відповідачем не заперечується, невиплата обґрунтовується обмеженням пенсії максимальним розміром.

Не погоджуючись з протиправними діями відповідача позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, врегульовані Законом України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері пенсійного забезпечення відповідної категорії громадян та визначає умови, норми і порядок призначення, обчислення, перерахунку та виплати пенсій особам, які проходили військову службу, службу в правоохоронних органах та інших формуваннях, визначених законом.

Вказаним Законом держава гарантує особам, які мають право на пенсійне забезпечення, належний рівень соціального захисту шляхом встановлення пенсій не нижче прожиткового мінімуму, проведення перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі зміною рівня грошового забезпечення, а також надання інших передбачених законодавством державних соціальних гарантій, спрямованих на забезпечення гідного рівня життя осіб, які втратили працездатність у зв`язку із проходженням служби.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, було вперше запроваджено Законом України №3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року. Одночасно зазначеним Законом були внесені зміни до статті 43 Закону №2262-ХІІ, відповідно до яких максимальний розмір пенсії, з урахуванням усіх передбачених законодавством надбавок, доплат, підвищень, індексації, цільової грошової допомоги та інших виплат, не міг перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ було визнано такими, що не відповідають Конституції України, тобто неконституційними. Конституційний Суд України у вказаному рішенні фактично дійшов висновку, що обмеження максимального розміру пенсій осіб, які проходили військову службу та забезпечували обороноздатність держави, суперечить конституційним гарантіям соціального захисту, встановленим статтею 46 Конституції України.

Колегія суддів також враховує, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VI у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ були прийняті одночасно та фактично регулювали одні й ті самі правовідносини щодо встановлення обмеження максимального розміру пенсії військовослужбовців. За своїм змістом зазначені норми були тотожними та передбачали однаковий механізм обмеження пенсійних виплат.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин існувала очевидна правова колізія між положеннями Закону №2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та положеннями Закону №3668-VI щодо можливості обмеження максимального розміру пенсії військовослужбовців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві відповідні норми повинні тлумачитися на користь особи. Зазначений підхід відповідає принципу верховенства права та практиці Європейського суду з прав людини щодо необхідності забезпечення юридичної визначеності та передбачуваності правозастосування.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме положення Закону №2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не положення Закону №3668-VI, які фактично суперечать наведеному рішенню Конституційного Суду України.

Разом із тим суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено спеціальний порядок виплати пенсій у період дії воєнного стану. Законодавцем було передбачено, що у 2025 році пенсії, призначені відповідно до низки спеціальних законів, у тому числі Закону №2262-ХІІ, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, виплачуються із застосуванням до суми перевищення відповідних коефіцієнтів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», якою деталізовано механізм застосування відповідних коефіцієнтів до пенсійних виплат, розмір яких перевищує встановлену межу. Вказана постанова є чинною та обов`язковою до застосування суб`єктами владних повноважень.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 визначено перелік осіб, до пенсій яких відповідні коефіцієнти не застосовуються. До таких осіб, зокрема, належать учасники антитерористичної операції, особи, які брали участь у заходах із забезпечення національної безпеки та оборони, а також члени сімей загиблих чи померлих військовослужбовців.

Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він належить до категорії осіб, визначених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025. В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про безпосередню участь позивача у бойових діях, заходах із забезпечення національної безпеки та оборони чи інші обставини, з якими законодавець пов`язує можливість незастосування відповідних обмежень.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для виплати пенсії позивачу без застосування відповідних обмежень починаючи з 01.01.2025 року.

Водночас колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, якщо інше прямо не передбачено законом. У зв`язку з цим обмеження максимального розміру пенсії позивача за період до 31.12.2024 є протиправним, оскільки на той момент правове регулювання пенсійного забезпечення осіб, пенсія яких призначена відповідно до Закону №2262-ХІІ, не передбачало законних підстав для такого обмеження з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності проведення перерахунку пенсії позивача із урахуванням індексації. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що невиплата індексації була безпосередньо пов`язана із незаконним обмеженням максимального розміру пенсії, а тому після встановлення протиправності такого обмеження пенсія підлягає перерахунку та виплаті з урахуванням усіх сум індексації, передбачених чинним законодавством.

Разом із тим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання відповідача у майбутньому довічно виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром у разі проведення подальших перерахунків, зміни прожиткового мінімуму, встановлення нових надбавок, підвищень, доплат чи проведення індексації пенсії. Суд правильно виходив із того, що предметом судового захисту можуть бути лише порушені права особи, а не права, які можуть бути ймовірно порушені у майбутньому. Заявлені вимоги в цій частині є передчасними та фактично спрямовані на врегулювання правовідносин, які на момент розгляду справи ще не виникли.

Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у рішенні від 14.09.2020 у зразковій справі №560/2120/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021, висновки якого підлягають врахуванню відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд за наслідками розгляду справи має право задовольнити позов повністю або частково чи відмовити у його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку зібраним доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з дотриманням вимог чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться переважно до незгоди апелянта з наданою судом оцінкою доказів та фактично спрямовані на їх переоцінку, що саме по собі не свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з правильним застосуванням норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, у зв`язку із чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко