Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №320/5350/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/5350/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Релігійної громади української православної церкви парафії вознесіння Господнього м. Вишневе, Києво-Святошинського району, Київської області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Релігійної громади української православної церкви парафії вознесіння Господнього м. Вишневе, Києво-Святошинського району, Київської області до Департаменту культури та туризму Київської обласної державної адміністрації, Київської ОДА (Київської ОВА), треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ПАРАФІЯ ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО М. ВИШНЕВЕ, КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКОГО РАЙОНУ, КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту культури та туризму Київської обласної державної адміністрації, Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за заявою позивача про державну реєстрацію змін до статуту релігійної організації;

- зобов`язати відповідача здійснити державну реєстрацію змін до статуту позивача у новій редакції.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та має вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із зазначеним процесуальним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, застосовано нечинну редакцію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також безпідставно поширено на спірні правовідносини правові висновки Верховного Суду у справах, які не є подібними за предметом та підставами спору.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності.

При визначенні юрисдикції спору визначальним є не лише суб`єктний склад учасників справи, а передусім зміст та характер спірних правовідносин, суть порушеного права та характер юридичного конфлікту.

Як убачається із матеріалів справи, позивач оскаржує бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію змін до статуту релігійної організації, а також просить зобов`язати відповідача здійснити відповідні реєстраційні дії.

Тобто предметом спору є саме здійснення відповідачем владних управлінських функцій та реалізація ним адміністративно-владних повноважень у сфері державної реєстрації.

Водночас суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, фактично ототожнив будь-який спір, пов`язаний із державною реєстрацією змін до статуту релігійної організації, зі спором щодо внутрішньої діяльності релігійної громади, не врахувавши при цьому характер заявлених позовних вимог та фактичні обставини спору.

Колегія суддів зазначає, що позовна заява не містить вимог щодо оскарження рішень загальних зборів релігійної громади; щодо законності зміни канонічної підлеглості; щодо правомірності діяльності органів управління релігійної організації; щодо визначення складу членів релігійної громади; щодо корпоративного чи внутрішньоорганізаційного конфлікту.

Натомість спір виник виключно у зв`язку із невиконанням суб`єктом владних повноважень обов`язку щодо розгляду заяви та прийняття відповідного адміністративного рішення.

Отже, спірні правовідносини не мають ознак приватноправового чи корпоративного спору, а стосуються перевірки законності поведінки органу державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Суд першої інстанції також дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду даного спору за правилами цивільного судочинства у зв`язку з неправильним застосуванням положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Так, в оскаржуваній ухвалі суд послався на положення частини двадцять першої статті 14 та частини другої статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у редакції, яка втратила чинність.

Законом України №3894-IX від 20 серпня 2024 року внесено зміни до вказаного Закону, якими законодавцем виключено положення щодо розгляду відповідної категорії спорів виключно у порядку цивільного судочинства.

Чинна редакція частини двадцять першої статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає, що перевищення строків, встановлених законом для ухвалення рішень про реєстрацію або відмову в реєстрації статуту релігійної організації може бути оскаржено в суді у порядку, визначеному законом.

Таким чином, законодавець відмовився від імперативної вказівки на цивільне судочинство як єдиний спосіб судового захисту у відповідній категорії справ.

Колегія суддів вважає, що застосування судом першої інстанції нечинної редакції Закону призвело до неправильного вирішення питання юрисдикції спору та фактичного обмеження права позивача на доступ до суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на розгляд його справи судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що правила визначення юрисдикції та підсудності мають застосовуватись таким чином, щоб не створювати надмірного формалізму та не позбавляти особу ефективного доступу до правосуддя.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що одним із заявлених способів захисту є визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Такий спосіб захисту прямо передбачений положеннями статті 5 КАС України та є характерним саме для адміністративного судочинства.

Натомість суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження та посилаючись на необхідність звернення до суду цивільної юрисдикції, не навів жодного обґрунтування щодо можливості ефективного захисту заявлених вимог у порядку цивільного судочинства.

Посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №910/8132/19 є безпідставним, оскільки правовідносини у вказаній справі істотно відрізняються від спірних правовідносин у даній справі.

Так, у справі №910/8132/19 предметом спору були питання законності зміни підлеглості релігійної громади, правомірності рішень загальних зборів та фактичний спір між учасниками релігійної організації щодо управління нею.

У даній же справі відсутній спір між членами релігійної громади, не оспорюються рішення загальних зборів, а предметом перевірки є виключно поведінка суб`єкта владних повноважень при реалізації ним адміністративної компетенції.

Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справі №910/8132/19, не можуть бути автоматично застосовані до спірних правовідносин у даній справі без урахування відмінностей предмета та характеру спору.

Колегія суддів доходить висновку, що спір у даній справі має ознаки публічно-правового та підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, помилково визначив характер спірних правовідносин та дійшов передчасного висновку про непідсудність спору адміністративним судам, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 19, 170, 242, 315, 320, 321, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Релігійної громади української православної церкви парафії вознесіння Господнього м. Вишневе, Києво-Святошинського району, Київської області - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі №320/5350/25 - скасувати.

Справу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко