Вирок від 31 травня 2026 р. у справі №582/1209/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №582/1209/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/826/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 285

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2026 р. колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді - доповідача - ОСОБА_3 ,

суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретарів судового засідання - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження №42024202530000048 від 21.06.2024 за апеляційними скаргами прокурора Недригайлівського відділу Роменської окружної прокуратури ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.01.2026, яким ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Костянтинів Недригайлівського району Сумської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_11 ,

обвинуваченого - ОСОБА_9 ,

захисника - ОСОБА_12 (в режимі ВКЗ),

УСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.01.2026ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, з призначенням покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Також на нього покладені обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, навчання, роботи.

Як установлено судом першої інстанції, у зв`язку з проведенням загальної мобілізації на території України до ІНФОРМАЦІЯ_2 було викликано ОСОБА_9 для перевірки та уточнення його облікових даних, оскільки останній є військовозобов`язаним, перебував у запасі, раніше проходив строкову військову службу.

З метою визначення придатності до військової служби ОСОБА_9 уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 було видано направлення для проходження військово-лікарської комісії.

Згідно з картою обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_9 №170 від 09.04.2024, яку військово-лікарською комісією було надано на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 , останній визнаний придатним до військової служби згідно з вимогами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (зі змінами та доповненнями), про що медичною комісією складено довідку №1/183 від 09.04.2024.

З метою комплектування Збройних Сил України військовозобов`язаного ОСОБА_9 , шляхом вручення повістки та мобілізаційного розпорядження, було зобов`язано прибути 13.04.2024 о 05:00 год до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки в складі команди НОМЕР_1 до військової частини для подальшого проходження військової служби.

Незважаючи на це, військовозобов`язаний ОСОБА_9 , не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки ним відповідних підтверджуючих документів, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (зі змінами в редакції закону №3633-ІХ від 11.04.2024), до ІНФОРМАЦІЯ_2 надано не було, в порушення вимог ч. 3 ст. 22 цього ж Закону, діючи умисно з метою ухилення від призову за мобілізацією, без поважних причин не прибув у вказаний час, а саме о 05:00 год 13.04.2024, до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , не повідомивши заздалегідь та в подальшому про поважні причини свого неприбуття.

Вказані дії обвинуваченого судом першої інстанції кваліфіковані за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Не погодившись з указаним вироком, захисник обвинуваченого ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_10 та прокурор Недригайлівського відділу Роменської окружної прокуратури ОСОБА_8 подали апеляційні скарги, в яких просили:

- прокурор скасувати вирок із підстав неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність, оскільки обвинуваченого безпідставного звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України. Просив дослідити дані про особу ОСОБА_9 та ухвалити новий вирок, яким призначити останньому за ст. 336 КК України покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки;

- захисник обвинуваченого ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_10 скасувати вирок та ухвалити новий, яким ОСОБА_9 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 336 КК України та виправдати у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Під час апеляційного розгляду просила повторно дослідити такі письмові докази:заяву обвинуваченого до ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.04.2024;довідку №6018 від 11.04.2024 релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні»;відповідь релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» №15341 від 29.08.2024; допитати свідка ОСОБА_13 ;

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначив, що фактичні обставини, доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_9 під сумнів не ставляться.На думку прокурора, вирок суду є незаконним і підлягає скасуванню через неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.

При вирішенні питання про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням суд зазначив, що встановлені обставини у їх сукупності та дані про особу ОСОБА_9 істотно знижують фактичну ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та ступінь небезпечності його для суспільства, що загалом утворює підставу для висновку про можливість звільнення його від призначеного покарання із випробуванням.

Суд першої інстанції безпідставно визнав обставинами, що пом`якшують покарання, те, що ОСОБА_9 є служителем релігійного об`єднання Свідків Єгови, є віруючою людиною з релігійними переконаннями, яка живе відповідно до своїх віровизнань, що впливає на її спосіб життя, цінності та дії.Ухвалюючи вирок стосовно обвинуваченого, суд проігнорував правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.10.2025 у справі№573/838/24, про те, шо призов на військову службупід час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та використання зброї.

Мотивуючи призначене ОСОБА_9 покарання, суд залишив поза увагою те, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання, крім кари і виправлення засуджених, має на меті також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.Передбачена кримінальним законом мета покарання не буде досягнута через незаконне призначення обвинуваченому покарання із звільненням від його відбування з випробуванням, оскільки сам ОСОБА_9 продовжуватиме ухилятися від призову на військову службу по мобілізації, на особливий період, а інші особи через це відчуватимуть свою безкарність.

Апеляційна скарга захисника обґрунтувана тим, що вирок підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність. Суд першої інстанції неправильно застосував як конституційні гарантії України, так і обов`язкові міжнародні стандарти у сфері прав людини. Відмова обвинуваченого від проходження військової служби, включаючи службу без зброї, ґрунтується на його глибоких релігійних переконаннях як одного зі Свідків Єгови. Всі наявні докази підтверджують щирість та послідовність його переконань.

Відповідно до ч. 4 ст. 35 Конституції України, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.Притягнення до кримінальної відповідальності обвинуваченого за намагання реалізувати право на відмову від військової служби з несумісних із нею релігійних переконань суперечить як Конституції України, так і міжнародному праву.

Обвинувачений звертався до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою, в якій детально пояснив, що він не може проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями, але готовий проходити альтернативну (невійськову) службу.Незважаючи на чіткі заяви та пояснення, обвинувачений був призваний на військову службу.Усі письмові докази та показання свідків підтвердили, що обвинувачений, як один із Свідків Єгови, відмовився від проходження військової служби, в тому числі не пов`язаної з носінням зброї, виключно з релігійних переконань. Обвинувачений просив замінити виконання військового обов`язку, керуючись виключно своїми щирими релігійними переконаннями та совістю, несумісною із будь-якою військовою службою, в тому числі, не пов`язаної з носінням зброї.

Суд першої інстанції неправомірно ототожнив загальне поняття «військовий обов`язок», яке використовується у частині четвертій статті 35 Конституції України, з одним із його складових понять - «базовою (строковою) військовою службою». Це призвело до неправильного висновку про те, що заміні альтернативною (невійськовою) службою підлягає лише базова (строкова) військова служба. Фактичні обставини справи свідчать, що, розуміючи існування особливої суспільної потреби через ведення Україною оборонної війни, обвинувачений намагався розділити із своїми співвітчизниками громадянський обов`язок перед державою у спосіб, який не суперечить його щирим, сталим та послідовним релігійним переконанням, а саме шляхом проходження цивільної служби не під військовим командуванням.

Суд першої інстанції неправомірно дійшов висновку, що військовий стан в Україні дозволяє притягати до кримінальної відповідальності осіб, які хочуть скористатись своїм конституційним правом на альтернативну (невійськову) службу, яким є обвинувачений.У цій справі неможливо застосувати висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.10.2025 у справі №573/838/24, зокрема, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Наведене у цій постанові правове обґрунтування дає підстави вважати, що висновки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду зроблені рег іпсигіат (внаслідок очевидної юридичної помилки), оскільки при її прийнятті не були застосовані належні приписи законодавства, а деякі приписи законодавства були неправильно витлумачені.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор ОСОБА_11 підтримала апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та просила її задовольнити. У задоволенні апеляційної скарги захисника просила відмовити. Також просила дослідити документи, що характеризують особу обвинуваченого, а саме: лист КНП «Недригайлівська лікарня» №01-22/929 від 12.07.2024, лист ІНФОРМАЦІЯ_2 №3/1996/2 від 15.07.2024, вимогу ОСК ДІАП МВС України, УІАП ГУНП в Сумській області №17265/52/01-24 від 11.07.2024, довідку-характеристику №49 від 24.09.2024 (том 1 а. с. 170, 172, 173, 176).

Обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_10 підтримали апеляційну скаргу захисника та просили її задовольнити. Заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Клопотання про повторне дослідження доказів та повторний допит свідка підтримали.

Мотиви суду.

Заслухавши суддю-доповідачащодо суті оскаржуваного вироку та поданих апеляційних скарг, доводи прокурора, обвинуваченого та захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Щодо клопотань захисника та прокурора про повторне дослідження доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або із порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувались судом першої інстанції, виключно, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

За відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке обов`язково має відповідати положенню ч. 3 ст. 404 КПК, апеляційний суд не повинен досліджувати ці докази, оскільки протилежне, без дотримання принципів, закріплених у приписах зазначеної норми процесуального закону, може перетворити апеляційний перегляд судового рішення в повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності судочинства (Постанова ВС від 21.12.2022 у справі №759/5737/17 (провадження № 51-2899км20).

Захисник ОСОБА_12 клопотання щодо повторного допиту свідка ОСОБА_13 обгрунтувала тим, що він може підтвердити належність обвинуваченого до релігійної організації Свідків Єгови, наявність у обвинуваченого релігійних переконань несумісних із виконанням військового обов`язку, наявність у такої організації віровчення, несумісного із виконанням військового обов`язку.

Згідно з вироком щодо ОСОБА_9 та журналом судового засідання від 05.12.2025, судом першої інстанції в присутності всіх учасників судового провадження був допитаний свідок ОСОБА_13 . Сторона захисту мала можливість поставити цьому свідку питання без обмежень.

Наведені захисником аргументи не свідчать про те, що дійсно є необхідність у повторному допиті цього свідка, її бажання допитати його викликано лише тим, що суд не виправдав обвинуваченого на підставі показань свідка ОСОБА_13 .

Окрім того, захисник не вказала в апеляційній скарзі та не пояснила в судовому засіданні, які саме порушення були допущені судом під час допиту свідка ОСОБА_13 , що, відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, давали б підстави для його повторного допиту.

Отже, колегія суддів, оцінюючи доводи клопотання захисника щодо повторного допиту свідка ОСОБА_13 , зазначає, що остання не вказує на існування будь-яких підстав для повторного допиту цього свідка, а тому в задоволенні клопотання в цій частині слід відмовити.

Також колегія суддів зауважує, що принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом стороною захисту ставиться питання про скасування обвинувального вироку і постановлення ухвали про закриття кримінального провадження у зв`язку з невинутатістю ОСОБА_9 , а прокурорм – скасування вироку і постановлення нового вироку з призначенням більш суворого покарання, то апеляційний суд у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд.

Тому, враховуючи вимоги апеляційних скарг захисника та прокурора, з метою забезпечення повноти в оцінці всіх обставин справи, колегія суддів вважає за можливе задовольнити клопотання захисника та прокурора, повторно дослідити такі письмові докази: заяву обвинуваченого до ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.04.2024; відповідь релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» №15341 від 29.08.2024; довідку №6018 від 11.04.2024 релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» (том 1 а. п. 135, 144, 145); документи що характеризують особу обвинуваченого, а саме: лист КНП «Недригайлівська лікарня» №01-22/929 від 12.07.2024, лист ІНФОРМАЦІЯ_2 №3/1996/2 від 15.07.2024, вимогу ОСК ДІАП МВС України, УІАП ГУНП в Сумській області №17265/52/01-24 від 11.07.2024, довідку-характеристику №49 від 24.09.2024 (том 1 а. с. 170, 172, 173, 176).

Щодо доведення винуватості обвинуваченого.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, допитавши в судовому засіданні обвинуваченого, свідків, дослідивши письмові докази, оцінивши їх у сукупності та взаємозв`язку, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, з огляду на таке.

Так, у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_9 свою винуватість не визнав та пояснив, що не мав свідомого наміру ухилитися від мобілізації. Отримавши повістку, він відразу добровільно з`явився до ТЦК для уточнення даних. Також пояснив, що є віруючою людиною та Свідком Єгови. Повідомив, що звертався до Роменської районної державної адміністрації із проханням замінити йому виконання військового обов`язку на невійськову цивільну службу згідно з частиною 4 статті 35 Конституції України, але його заяву залишили без розгляду. ОСОБА_9 зазначив, що є ОСОБА_14 вже 28 років. Коли він почав знайомитися з Біблією в 1994 році, то мав шкідливі звички (палив, зловживав алкоголем, лаявся, вживав грубі слова), але біблійні знання повністю змінили його життя. Вже тривалий час він вивчає Біблію, дотримується визначених у ній принципів. У розділі 2:4 Ісаї зазначено, що народ не підніме один на одного руку, не візьме до рук зброю та не буде вчитися воювати. Ці слова означають, що служителі ОСОБА_15 є людьми мирними. Вони не тільки не беруть участі у війнах, але й не навчаються воювати. Його релігійні погляди на заборону служби у війську глибокі і порушити він їх не може. Він усвідомлює, що наразі відбувається в Україні та хоче виконувати свій громадський обов`язок (підтримувати державу шляхом сплати податків, допомагати переселенцям, надавати людям емоційну та духовну допомогу). Наголосив, що не мав свідомого наміру ухилитися від військової служби, а лише просив замінити військову службу на альтернативну (цивільну) службу через свої глибокі релігійні переконання. Саме у такий спосіб він бажав виконати свій громадянський обов`язок перед державою, надаючи посильну допомогу країні. Зазначив, що він жодним чином не порушив закон та не вважає себе злочинцем. Просив визнати його невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Надані ОСОБА_9 показання та позицію сторони захисту щодо заперечення обвинуваченим своєї винуватості суд першої інстанції оцінив критично та зазначив, що поведінка ОСОБА_9 беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову на військову службу, а його позиція спростовується належними та допустимими доказами, що надані стороною обвинувачення, які отримали належну правову оцінку в суді першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів.

Незважаючи на невизнання своєї винуватості ОСОБА_9 , вона підтверджується показаннями свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , які були допитані судом першої інстанції.

Так, свідок ОСОБА_16 пояснив, що несе службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Військовозобов`язаний ОСОБА_9 був вкликаний для уточнення облікових даних та для проходження ВЛК. Згідно з довідкою ВЛК останній визнаний придатним до військової служби, у зв`язку з чим 09.04.2024 йому було вручено бойову повістку на 05:00 год 13.04.2024 та мобілізаційне розпорядження. Отримання вказаних документів ОСОБА_9 засвідчив особистим підписом. Однак, останній у визначений у повістці день та час до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився. У зв`язку з цим керівництвом було надіслано до ВП № 1 (с. Недригайлів) Роменського РВП ГУНП в Сумській області повідомлення про вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України. Після 13.04.2024 ОСОБА_9 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не приходив, причини неявки не повідомляв. Також зазначив, що дійсно ОСОБА_9 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 із питанням заміни військової служби альтернативною (невійськовою). Оскільки ТЦК неуповноважений розглядати дане питання, то ОСОБА_9 було рекомендовано звернутися з відповідною заявою до військової адміністрації. Останній неодноразово пояснював, що не може нести службу в ЗСУ у зв`язку із релігійними переконаннями та на підтвердження цього надавав відповідні документи. Повідомив, що інші подробиці по даному факту йому невідомі.

Свідок ОСОБА_17 , яка працює дільничним офіцером громади ВП № 1 (с. Недригайлів) Роменського РВП ГУНП в Сумській області, пояснила, що від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшло повідомлення про вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України. Нею проводилась перевірка по цьому факту, вона відбирала пояснення у ОСОБА_9 та у працівників ТЦК. За результатами розгляду дані матеріали було приєднано до матеріалів кримінального провадження. Зазначила, що ОСОБА_9 пояснював, що не може нести службу в ЗСУ у зв`язку із релігійними переконаннями. Інша інформація по даному факту їй невідома.

Свідок ОСОБА_13 пояснив, що є релігійним представником Свідків Єгови та співвіруючим з ОСОБА_9 , з яким познайомився приблизно 10 років тому. Зазначив, що ОСОБА_9 не може бути ухилянтом, так як його релігійне переконання не дозволяє йому служити у війську. Він приходить на зібрання вже протягом багатьох років. Свідки Єгови не можуть воювати, неприйнятним у військовій службі для них є одягання форми, складання присяги, користування зброєю, однак вони можуть проходити альтернативну службу як цивільні особи. Зазначив, що ОСОБА_9 офіційно вважається ОСОБА_18 більше 30 років, тобто з моменту охрещення, що підтверджується відповідною довідкою.

Також на підтвердження винуватості обвинуваченого судом першої інстанції досліджені такі письмові докази, що надані стороною обвинувачення, а саме:

- витяг з кримінального провадження №42024202530000048 про внесення до ЄРДР 21.06.2024 відомостей про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, згідно з яким 13.04.2024 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_2 ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

- рапорт прокурора Недригайлівського відділу Роменської окружної прокуратури ОСОБА_19 про виявлення факту вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України;

- повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 № 3/891/1 від 19.04.2024, про вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України;

- копія поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_5 і відправлені у складі команди;

- довідка №6018 від 11.04.2024, згідно з якою ОСОБА_9 з 22.12.1996 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, бере участь у проповідуванні доброї новини;

- копія журналу видачі повісток про отримання повістки ОСОБА_9 ;

- копія журналу видачі мобілізаційних розпоряджень про отримання мобілізаційного розпорядження ОСОБА_9 ;

- копія мобілізаційного розпорядження та розписки;

- лист КНП «Недригайлівська лікарня» Недригайлівської селищної ради Сумської області №01-22/929 від 12.07.2024, з якого слідує, що ОСОБА_9 у період часу з 09.04.2024 по 13.04.2024 за медичною допомогою до лікарні не звертався. Амбулаторне та стаціонарне лікування не проходив;

- копія довідки №1/183 військово–лікарської комісії ОСОБА_9 , з якої слідує, що останній визнаний придатним до військової служби;

- копія картки №170 від 15.03.2024 обстеження та медичного огляду ОСОБА_9 , відповідно до якої останній придатний до військової служби.

Апеляційним судом повторно були досліджені заява обвинуваченого до ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.04.2024, довідка №6018 від 11.04.2024 релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», відповідь релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» №15341 від 29.08.2024.

Аналізуючи вказані докази, що перевірені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів погоджується з їх належністю та допустимістю, а також, попри доводи сторони захисту, з висновком суду про те, що вони в своїй сукупності доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину за ст. 336 КК України, а саме в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Доводи захисника на предмет юридичної оцінки дій ОСОБА_9 як сумлінної відмови, що не може бути підставою кримінальної відповідальності, не підтверджені поданими стороною захисту доказами і не ґрунтуються на точному змісті відповідних норм міжнародного права і національного законодавства.

Зокрема, положеннями ч. 1, 2 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (далі - Пакт) кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір. Відступ від положень цієї статті згідно з ч. 1, 2 ст. 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.

Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до ч. 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, всупереч доводам апеляційної скарги, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.

Ні положення ст. 18 Пакту, ні ст. 9 Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Також не знайшли свого підтвердження доводи захисту про те, що суд першої інстанції неправомірно ототожнив загальне поняття «військовий обов`язок», яке використовується у частині четвертій статті 35 Конституції України, з одним із його складових понять - «базовою (строковою) військовою службою», оскільки ОСОБА_9 підлягав призову саме на військову службу за мобілізацією, а не на строкову службу, яка може бути замінена альтернативною.

Колегія суддів не враховує доводів захисника про те, що фактичні обставини справи свідчать, що, розуміючи існування особливої суспільної потреби, через ведення Україною оборонної війни, обвинувачений намагався розділити із своїми співвітчизниками громадянський обов`язок перед державою, у спосіб, який не суперечить його щирим, сталим та послідовним релігійним переконанням, оскільки матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що обвинувачений дійсно розуміє свій громадянський обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що передбачений ст. 65 Конституції, та розділяє його зі своїми співвітчизниками.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що релігійні переконання, на які посилається обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник - адвокат ОСОБА_10 , не є підставою для невиконання обвинуваченим обов`язку щодо проходження військової служби під час мобілізації, а тому не спростовують його умислу на ухилення від мобілізації.

Щодо доводів сторони захисту про неврахування судом першої інстанції позиції ОСОБА_9 про неможливість проходження військової служби з міркувань релігії та неможливість застосування у цій справі висновків, вказаних у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.10.2025 у справі №573/838/24, то колегія суддів зазначає таке.

Питання, аналогічні тим, які порушені стороною захисту в апеляційній скарзі і послідовно обстоювались нею у ході судового провадження в суді першої інстанції та в апеляційному суді, були предметом розгляду та оцінки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду. За результатами розгляду об`єднана палата у постанові від 27.10.2025 (справа №573/838/24, провадження №51-603кмо25) сформулювала висновок щодо правозастосування, відповідно до якого законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КПК України. Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї.

Як зазначила об`єднана палата, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Частина 2 ст. 35 Конституції, ч. 3 ст. 18 Пакту і ч. 2 ст. 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети). Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля.

Об`єднаною палатою було враховано, що положення ст. 18 Пакту не допускають відступу за будь-яких обставин. Відступ від зобов`язань, передбачених ст. 9 Конвенції, допускається відповідно до ст. 15, однак з 04.04.2024 заявлений раніше Україною відступ від зобов`язань за цією статтею було відкликано. Отже, ці положення міжнародних договорів діють у повному обсязі.

Законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни. На думку об`єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.

Неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава. Адже українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13.04.2021, №49933/20).

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Об`єднана палата не залишила поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання, на які також посилається захисник ОСОБА_12 у цьому кримінальному провадженні, (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07.07.2011, №23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ ст. 9 Конвенції у контексті сумлінної відмови від військової служби, об`єднана палата однак вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вона вирішувала.

Об`єднана палата не вбачала підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване ч. 4 ст. 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає ст. 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.

За таких обставин законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі ст. 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить ст. 35 Конституції України.

Щодо пропорційності такого обмеження, то об`єднана палата визнала, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент.

Відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією, їх необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.

Водночас об`єднана палата вважала, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погодилася з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Наприклад, на думку об`єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.

З огляду на вищенаведене об`єднана палата констатувала, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і така відмова зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України, а обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

Підстави для неврахування вказаного висновку у цьому кримінальному провадженні у колегії суддів відсутні, оскільки вона з ним повністю погоджується та вони є обов`язковими для застосування для апеляційного суду відповідно до вимог ч. 6 ст. 368 КПК України, яка передбачає, що, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.04.2026 у справі №689/280/23 зазначила, що у подібних правовідносинах об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 27.10.2025 (справа № 573/838/24) дійшла висновку, що законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК України.

Таке рішення об`єднана палата ухвалила системно проаналізувавши зміст законодавства України щодо можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Нових, додаткових аргументів, не розглянутих указаною палатою, які би доводили юридичну невизначеність, існування виключної правової проблеми й необхідність вирішення її для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, в ухвалі колегії суддів Касаційного кримінального суду не наведено.

На думку Великої Палати, питання щодо проходження військової служби за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях, достатньо врегульовані у правовому висновку об`єднаної палати, а сама собою незгода з ним за відсутності в аспекті згаданих критеріїв відповідного обґрунтування не свідчить про наявність виключної правової проблеми та не може слугувати підставою для передачі провадження на розгляд Великої Палати.

Отже, з урахуванням викладених вище висновків Верховного Суду, які є обов`язковими для судів відповідно до вимог ч. 6 ст. 368 КПК України, висновок суду першої інстанції про те, що призов на військову службу ОСОБА_9 під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним, а його дії є ухиленням від призову на військову службу під час мобілізації в розумінні ст. 336 КК України, є правильним.

Крім того, слід звернуту увагу на те, що з показань обвинуваченого слідує, що, в силу свого віросповідання, він не може виконувати будь-яку роботу у складі Збройних Сил України, в тому числі носити військову форму та отримувати заробітну плату від Міністерства оборони України. А приписи Біблії забороняють йому виконувати будь-яку роботу військовослужбовця.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, перед обвинуваченим не стояв вибір взяти до рук зброю, чи ні, але він повністю відмежував себе від будь якої діяльності у складі Збройних Сил України, не розглядаючи жодних можливих компромісних варіантів для себе, та незважаючи на те, що сама релігійна організація не закликає нікого щодо тих чи інших дій, оскільки, як зазначив свідок ОСОБА_13 , це є сумлінням та особистим рішенням кожного.

Отже, на переконання колегії суддів, винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом, а тому протилежні твердження сторони захисту є необґрунтованими.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції в частині доведення винуватості ОСОБА_20 за ст. 336 КК України є належно вмотивованим й обґрунтованим і за змістом відповідає приписам статті 370 КПК України, у ньому наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався, постановляючи таке рішення.

Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції були створено необхідні умови для реалізації сторонами принципів змагальності та диспозитивності, закріплених у статтях 22, 25 КПК України. При розгляді провадження сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що пред`явлене ОСОБА_9 обвинувачення стороною обвинувачення доведено поза розумним сумнівом, підстави для скасування вироку Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.01.2026 саме з підстав не доведення винуватості ОСОБА_9 та закриття кримінального провадження щодо нього за ст. 336 КК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення відсутні, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Щодо призначеного покарання.

Не оскаржуючи вирок у частині фактичних обставин, доведеності винуватості обвинуваченого та правильності кваліфікації дій, прокурор зазначив, що вирок є незаконним і підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки суд першої інстанції, правильно визначивши вид та міру покарання, безпідставно звільнив ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням, застосувавши іспитовий строк.

Колегія судді зазначає, що санкцією ст. 336 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п`яти років.

Згідно зі ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити менш суворий вид покарання або більш суворий в межах санкції статті. А у випадках, коли санкція статті передбачає тільки один вид покарання, суд наділений функцією обрати розмір цього покарання.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вирішуючи питання про застосування ст. 75 КК України, суд повинен належним чином досліджувати та оцінювати всі обставини, які мають значення для справи й застосовувати вказаний кримінальний закон лише в тому разі, коли для цього є умови та підстави, про що в судовому рішенні мають бути викладені відповідні мотиви.

Норми Кримінального кодексу України наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Мотивуючи свої висновки щодо обраного ОСОБА_9 розміру покарання, суд першої інстанції взяв до уваги, що останній має середню освіту, раніше не судимий, офіційно працевлаштований, має міцні соціальні зв`язки, тяжких захворювань чи інвалідності не має, має місце постійного проживання та реєстрації, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, скарг та заяв на його поведінку не надходило, неодружений.

Обставиною, що пом`якшує покарання відповідно до ст. 66 КК України, суд першої інстанції визнав активне сприяння розкриттю вчиненого кримінального правопорушення шляхом надання правдивих показань у суді, а також те, що обвинувачений ОСОБА_9 є служителем релігійного об`єднання Свідків Єгови, людиною з релігійними переконаннями, яка є віруючою, живе відповідно до своїх віровизнань, що впливає на її спосіб життя, цінності та дії. Також врахував відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого.

Колегія суддів погоджується з прокурором, що суд першої інстанції безпідставно визнав обставинами, що пом`якшують покарання, те, що ОСОБА_9 є служителем релігійного об`єднання Свідків Єгови, є віруючою людиною з релігійними переконаннями, яка живе відповідно до своїх віровизнань, що впливає на її спосіб життя, цінності та дії.

Окрім того, активне сприяння розкриттю вчиненого кримінального правопорушення шляхом надання ОСОБА_9 правдивих показань у суді не дає достатніх підстав для застосування до нього положень ст. 75 КК України.

Також оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування того, чому зазначені вище обставини у своїй сукупності дають підстави для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки можливості досягнення мети виправлення ОСОБА_9 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень за умови призначення покарання без його реального відбування.

Тому колегія суддів зазначає, що покарання, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, вказує на істотну диспропорцію між обраним судом та тим розміром покарання, яке б мало бути призначене та яке б не становило особистого надмірного тягаря для особи, адже воно відповідало б справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.

Відтак, призначене судом першої інстанції ОСОБА_9 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України не відповідає вимогам статей 50, 65 КК та є явно несправедливим унаслідок його м`якості.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що обвинувачений ОСОБА_9 свою винуватість у вчиненому не визнав, не розкаявся та критично не засудив своїх дій.

Отже, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції ухвалив вирок із недотриманням вимог закону України про кримінальну відповідальність, оскільки при призначенні покарання застосував закон, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України.

Колегія суддів вважає, що доводи прокурора є обґрунтованими, тому вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням судом апеляційної інстанції свого вироку.

Призначаючи ОСОБА_9 покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України, колегія суддів враховує ступінь суспільної небезпеки скоєного, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, його відношення до скоєного; дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, офіційно працевлаштований, тяжких захворювань чи інвалідності не має, має місце постійного проживання та реєстрації, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується.

За таких обставин, враховуючи принципи законності, справедливості та обґрунтованості покарання, апеляційний суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання в межах, встановлених санкцією ст. 336 КК України, а саме у виді позбавлення волі строком 3 роки, оскільки його перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Підстав для призначення обвинуваченому покарання з урахуванням статей 69 чи 75 КК України колегія суддів не установила.

На переконання апеляційного суду, саме таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також таким, що не буде становити особистий надмірний тягар для нього, адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Підстави для обрання запобіжного заходу ОСОБА_9 відсутні, відповідних клопотань учасниками судового розгляду не заявлено.

Висновки суду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Пунктом 2 частини 1 статті 420 КПК України передбачено, що у разі необхідності застосування більш суворого покарання суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок.

Частиною 1 ст. 421 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Отже, пред`явлене ОСОБА_9 обвинувачення стороною обвинувачення доведено поза розумним сумнівом, підстави для задоволення апеляційної скарги захисника відсутні.

Доводи апеляційної скарги прокурора є слушними та такими, що ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню, а вирок місцевого суду скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням в цій частині нового вироку.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 409, 418, 420, 421 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора Недригайлівського відділу Роменської окружної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.01.2026щодо ОСОБА_9 скасувати в частині призначення покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, призначити покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 відраховувати з моменту його затримання на виконання цього вироку.

В іншій частині вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 09.01.2026 залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 3-х (трьох) місяців з дня проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_21 ОСОБА_22 ОСОБА_23