Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №502/2450/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/373/26

Номер справи місцевого суду: 502/2450/25

Головуючий у першій інстанції Березніков О. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу з доповненнями ОСОБА_1 на постанову Кілійського районного суду Одеської області від 12 грудня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.4 ст. 130 КУпАП,

встановив:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №163395 ОСОБА_1 29.11.2025 об 11 годині 40 хвилин у м.Вилкове по вул.Різдвяній, 115, керував мопедом Хонда Такт та будучи причетним до ДТП вживав алкогольні напої після його скоєння. Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія проводився із застосуванням приладу «Драгер», результат тесту 1,85 проміле, чим порушив вимоги п. 2.10 є) ПДР, відповідальність передбачена ч.4 ст. 130 КУпАП.

Постановою Кілійського районного суду Одеської області від 12.12.2025 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.130 КУпАП. Накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 34000 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп. на користь держави України.

Не погодившись з вищевказаною постановою суду, 26.12.2025 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на її незаконність, просить суд поновити строк на апеляційне оскарження постанови Кілійського районного суду Одеської області від 12.12.2025, скасувати вказану постанову та провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Обґрунтовуючи поважність причини пропуску строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 посилається на те, що постанову ним не було отримано, виклики до суду щодо розгляду справи особисто не отримував, так як перебуває на військовій службі. Про оскаржувану постанову дізнався 25.12.2025. У зв`язку з перебуванням в зоні бойових дій позбавлений можливості вчасно реагувати на судові рішення та подавати процесуальні документи до суду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, не ґрунтуються на доказах, що містяться в матеріалах справи та не відповідають фактичним обставинам справи.

12.02.2026 захисником ОСОБА_1 адвокатом Клострейх О.В. подані доповнення до вказаної апеляційної скарги, в якій захисниця зазначила, що оскаржувана постанова є незаконною, з огляду на такі обставини:

- працівниками поліції не долучено до матеріалів справи належних відеодоказів із спеціальних технічних приладів.

- у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №163395 не розкрита суть правопорушення, а саме відсутні відомості про вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

- ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, тобто виконує обов`язки військової служби, тому огляд на стан сп`яніння проведено з істотними порушеннями вимог ст. 266-1 КУпАП.

- накладене постановою суду першої інстанції на ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три роки є незаконним, оскільки посвідчення водія не отримував і, відповідно, не був наділений таким спеціальним правом.

29.05.2026 ОСОБА_1 та його захисник Коваленко Т.В. будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання апеляційного суду не з`явились, клопотання про відкладення розгляду справи не подавали. У попередніх засіданнях представник Райляна К.С. надала пояснення та підтримала доводи скарги.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна особа має право на справедливий суд.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до положень ст. 268 КУпАП, неявка особи, відносно якої складено протокол не перешкоджає розгляду справи.

З метою забезпечення розумних строків розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення про судове засідання ОСОБА_1 та його захисника, апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності сторони захисту.

Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Так, статтею 294 КУпАП передбачено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст. 7 та ч.1 ст. 287 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Пропущений особою строк на апеляційне оскарження поновляється судом лише за наявності належним чином мотивованого клопотання, у якому повинні бути викладені обставини, що слугували поважними причинами пропуску такого строку, а також обґрунтування того, в чому саме полягає поважність причин пропуску цього строку та яким саме чином такі обставини могли завадити особі оскаржити постанову суду в передбачений законом строк.

ОСОБА_1 вказує, що оскаржувана постанову ним не було отримано, виклики до суду щодо розгляду справи особисто не отримував, так як перебуває на військовій службі. Про оскаржувану постанову дізнався 25.12.2025. У зв`язку з перебуванням в зоні бойових дій позбавлений можливості вчасно реагувати на судові рішення та подавати процесуальні документи до суду.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Кілійський районний суд Одеської області прийняв постанову 12.12.2025 (Надіслано судом: 12.12.2025; Зареєстровано: 12.12.2025; Забезпечено надання загального доступу: 15.12.2025)

Відповідно до змісту постанови суду першої інстанції, ОСОБА_1 в судовому засіданні не був присутній.

Матеріали справи №502/2450/25 не містять відомостей про направлення або отримання ОСОБА_1 чи його захисником копії оскаржуваної постанови Кілійського районного суду Одеської області.

За таких обставин, ОСОБА_1 був позбавлений можливості своєчасно подати апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, а тому клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню.

Розглядаючи апеляційну скаргу по суті, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Частиною 4 ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність, за вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.

Відповідно до п. 2.10 Є ПРДР України, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, при розгляді даної справи, дотримався зазначених вимог закону, повно й всебічно з`ясував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Такий висновок підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і навів у постанові, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №163395 від 29.11.2025, згідго якого ОСОБА_1 29.11.2025 об 11 годині 40 хвилин у м.Вилкове по вул.Різдвяній, 115, керував мопедом Хонда Такт та будучи причетним до ДТП вживав алкогольні напої після його скоєння. Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія проводився із застосуванням приладу «Драгер», результат тесту 1,85 проміле. Таким чином порушив вимоги п. 2.10 є) ПДР, за що відповідальність передбачена ч.4 ст. 130 КУпАП. Згідно довідки Інспектора САП Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області гр. ОСОБА_1 не має повторності порушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП протягом року (а.с. 2,17);

- рапортом пом. Чергового відділення поліції №1 (м. Кілія) Ізмаїльського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області Мишелова О.Л. від 02.12.2025; (а.с.10)

- схемою місця ДТП, яка сталася 29.11.2025 по вул.Різдвяній, 115; (а.с.11)

- поясненнями ОСОБА_1 від 29.11.2025; (а.с. 9)

- поясненнями ОСОБА_2 від 29.11.2025; (а.с. 6-7)

- результатом теста спеціального технічного засобу №IUN 3F0067, результат тесту 1,85 проміле. Роздруківка з технічного пристрою підписана ОСОБА_1 без зауважень; (а.с.4)

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд ОСОБА_1 проведено у зв`язку з виявленими ознаками алкогольного сп`яніння за допомогою Газоаналізатора №IUN 3F0067. Результат огляду на стан сп`яніння 1,85% проміле. В графі «З результатами згоден» проставлено « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » та підпис особи, стосовно якої проводився огляд. (а.с. 5)

- довідкою Інспектора САП Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , згідно облікових даних ІП «ГСЦ Посвідчення водія» ІПНП, посвідчення водія на право керування транспортними засобами не отримував. (а.с. 18)

Вказані докази відповідають критеріям належності та допустимості, та у своїй сукупності достатні для підтвердження висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Крім того, з метою перевірки доводів, викладених в апеляційній скарзі щодо обставин вчинення правопорушення, апеляційним судом витребувано з Відділення поліції №1 (м. Кілія) Ізмаїльського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області відеозаписи з портативних відеореєстраторів (бк) щодо подій складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1

11.05.2026 на адресу Одеського апеляційного суду за Вх. №14870/26 від уповноваженої особи Відділення поліції №1 (м. Кілія) Ізмаїльського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області надійшов флеш-накопичувач, який містить відеозаписи щодо подій складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .

З вказаного відеозапису вбачається, що працівники поліції приїхали на виклик за фактом вчинення ДТП між автомобілем марки ВАЗ 2110 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та мопедом марки Honda під керуванням ОСОБА_1 .. Під час опитування працівниками поліції водія ОСОБА_1 , в останнього виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. На питання поліцейського чи вживав спиртні напої після скоєння ДТП, ОСОБА_1 відповідає: «да, да, кембрідж слабоалкогольний, дві банки» (12:25:54-12:26:05). Після чого співробіники поліції запропонували ОСОБА_3 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного приладу Drager, на що останній погодився. Поліцейський надав можливість ОСОБА_3 оглянути герметичність пакування мундштука (12:38:47), після чого розпаковує його (12:39:00), та вставляє у прилад Drager (12:39:15). Поліцейський роз`яснює ОСОБА_3 порядок проходження освідування за допомогою приладу Drager (12:39:21). Водій робить глибокий видих у мундштук до сигналу приладу (12:39:27). На екрані відображено результат з показником 1,85% проміле. Незгоди водія з вказаним результатом відеозапис не містить. Внаслідок чого працівниками поліції було складено відносно ОСОБА_4 протокол про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 130 КУпАП.

Відомостей про те, що відеофіксація здійснювалась за допомогою недозволенного технічного засобу чи з порушенням вимог закону, в матеріалах справи немає.

Таким чином, відеозаписи, які містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколах про адміністративні правопорушення, є належними доказами у справі про адміністративні правопорушення, як це передбачено стаття 251 КУпАП.

Зміст відеозаписів є логічним, послідовним, а тому суд вважає, що зафіксована на відеозаписах інформація є достатньою та об`єктивно підтверджує обставини, що мають значення для справи та узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи викладене, суддя апеляційного суду вважає відсутніми докази, які спростовують обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення.

Доводи сторони захисту про те, що працівниками поліції не був дотриманий спеціальний порядок огляду військовослужбовця ЗСУ, визначений приписами ст.266-1 КУпАП апеляційний суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Відповідальність водія за вживання після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду передбачена ч.4 ст. 130 КУпАП. Зазначені адміністративне правопорушення відносяться до адміністративних правопорушень на транспорті у сфері безпеки дорожнього руху. Суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.130 КУпАП є водій.

Згідно з положеннями ч.1 ст.255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в ст. 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення передбачені ст. 130 КУпАП мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Національної поліції.

КУпАП не передбачено спеціальної норми, що регулює відповідальність водія який є військовослужбовцем за керування транспортним засобом, який належить фізичній чи юридичній особі у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до приписів ч. 1,4 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державної спеціальної служби транспорту - військовослужбовцями строкової служби, а також вчиненні ними військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б цього Кодексу, штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. У випадках, зазначених у цій статті, органи (посадові особи), яким надано право накладати адміністративні стягнення, передають матеріали про правопорушення відповідним органам для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

За вчинення військових адміністративних правопорушень військовослужбовці, а також військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів несуть відповідальність, передбачену главою 13-Б цього Кодексу, за умови, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 керував мопедом марки Honda. Відомості про те, що вказаний транспортний засіб є транспортним засобом ЗСУ відсутні. А відтак він несе адміністративну відповідальність на загальних засадах.

Статтею 266-1 КУпАП, на яку посилається апелянт, врегульовано особливості проведення огляду на стан сп`яніння військовослужбовців, щодо яких є підстави вважати, що вони вчинили адміністративне правопорушення, яке відноситься до військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б.

Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України. Тобто, положення ст.266-1КУпАП не стосуються спеціального суб`єкту - водія транспортного засобу, а лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б КУпАП.

Зазначене кореспондується з положеннями п.1 ч.1 ст. 255 КУпАП, згідно з якими посадові особи органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків, передбачені ст. 44, ч. 2, 3 ст. 123, ст. 172-10-172-20, ст. 173, 174, 178, 182, 184-1, 185, 185-7 КУпАП.

Згідно приписів п. 11 ч. 2 ст. 255 КУпАП посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, - частина п`ята статті 122, стаття 122-2, частина третя статті 123, стаття 124, а також про всі порушення правил дорожнього руху, вчинені особами (крім військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів), які керують транспортними засобами Збройних Сил України та інших військових формувань).

Статтею 235-1 КУпАП визначено, що Військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядає справи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків правопорушення, передбачені ч. 1, 4, 5 ст. 121, ст. 121-1, ч. 1,2,3,4 ст. 122, ч.1 ст. 123, ст. 124-1-126, ст. 132-1 КУпАП.

Посилання захисника на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем і щодо нього має відбуватись інший порядок проведення огляду, апеляційний суд вважає непереконливими. На відеозаписі зафіксовано, що ОСОБА_1 не був одягнений у військовий однострій та взагалі були відсутні будь-які ознаки, які б вказували на виконання ним обов`язків військової служби.

Крім того, матеріали провадження не містять результатів оскарження неправомірних дій працівників поліції під час зупинки та складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Отже, наведені в апеляційній скарзі з доповненнями твердження не відповідають встановленим по справі фактичним обставинам і спростовуються об`єктивними даними медичного дослідження, яке суд визнає належним та допустимим доказом.

Таким чином, сумніву щодо доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 130 КУпАП.

При апеляційному перегляді не встановлено порушень судом першої інстанції ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.

Перевіряючи аргументи апеляційної скарги щодо неможливості застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом як до особи, яка такого права не мала, апеляційний суд зазначає наступне.

В рамках цього провадження ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.130 КУпАП.

Санкцією вказаної частини статті КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк п`ятнадцять діб, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

У законі не вживається поняття наявність посвідчення водія чи його відсутність, мова йде саме про право керування транспортними засобами.

Статтею 30 КУпАП прямо передбачено порядок застосування судами стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобами щодо осіб, які не мають посвідчення водія на право керування транспортними засобами або до таких, які вже позбавлені такого права. Прямо передбачено випадки, коли таке стягнення не застосовується.

Крім того, апеляційний суд зважає на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8 Конституції України). Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності адміністративного правопорушення і стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності стягнення вчиненому адміністративному правопорушенню. Категорія справедливості передбачає, що стягнення за адміністративне правопорушення повинно бути домірним. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад адміністративного правопорушення та рамки стягнення відповідатимуть один одному, а й те, що стягнення має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Принцип рівності всіх громадян перед законом конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення стягнення. Притягнення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, до адміністративної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності.

Завданням КУпАП є правове забезпечення охорони прав і свобод громадянина, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, встановленого правопорядку зміцнення законності, запобіганням правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Для здійснення цього завдання КУпАП визначає, які суспільно небезпечні діяння є адміністративними правопорушеннями та які адміністративні стягнення застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Згідно зі ст.23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до ст.30 КУпАП позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове стягнення призначається на строк до десяти років.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст.30 КУпАП не встановлено обмежень щодо призначення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) КУпАП особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.

Положення зазначеної статті не містять також закріплення правових підстав призначення стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно прямо передбачено у санкціях норм КУпАП.

Відповідно до вимог ст.33 КУпАП особі, яка вчинила адміністративне правопорушення, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Отже, ні норми Загальної частини КУпАП, ні положення статті 130 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Відповідно до п.20 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства.

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, апеляційний суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції ч.4 ст.130 КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст.23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 04.09.2023 (провадження №11-кп/821/579/22) прийшла до висновку, що внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, постанова суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 7, 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Кілійського районного суду Одеської області від 12 грудня 2025 року.

Апеляційну скаргу з доповненнями ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кілійського районного суду Одеської області від 12 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду Є.С. Сєвєрова