Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №133/622/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/622/25

Провадження № 22-ц/801/1124/2026

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк О. О.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 рокуСправа № 133/622/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Берегового О.Ю., Шемети Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2026 року, ухвалене суддею Гуменюком О.О., в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

встановив:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 800 (вісімсот) доларів США за договором позики. Також просив стягнути судові витрати в розмірі 1 211,20 грн та 5 000 грн за надання юридичної допомоги.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 26 лютого 2023 року до нього звернувся ОСОБА_2 з проханням позичити йому 2 400 доларів США. Враховуючи, що він добре знав відповідача і на той час у нього була така сума грошей, він погодився позичити вказану суму за умови повернення цієї суми до 26 травня 2023 року щомісячно по 800 доларів США. Саме на цих умовах сторони і уклали договір позики. На підтвердження факту передачі грошей відповідач власноруч написав розписку і отримав гроші.

Однак, відповідач свої зобов`язання згідно умов договору та вказані в борговій розписці строки виконав не в повному обсязі. На час до суду відповідач не повернув позивачу 900 доларів США.

Позивач вказує, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути гроші, однак відповідач гроші не повертає.

Вказане стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, задовольнити позовні вимоги та сягнути з ОСОБА_2 на його користь 800 доларів США. Також просить стягнути судові витрати у розмірі 3 028 грн за оплату судового збору.

У скарзі зазначає, що суду першої інстанції була надана належним чином завірена копія розписки ОСОБА_2 про отримання позики з урахуванням вимог ст. 95 ЦПК України. Відповідач в судові засідання не з`являвся, надав суду заяву про невизнання позову без належного обґрунтування, відзиву на позов не подав, через що суд зобов`язаний був розглянути справу і прийняти рішення на підставі поданих суду доказах. Із системного тлумачення положень ЦПК України випливає загальне правило щодо розподілу функцій сторін та суду і доказовій діяльності. У разі виникнення сумніву щодо розписки ОСОБА_2 , суд мав би витребувати у позивача оригінал розписки. Невиконання вимог процесуального законодавства судом привело до прийняття незаконного рішення по справі. Грошова сума за договором позики у розмірі 800 доларів США підлягає стягненню в судовому порядку у розмірі невиконання боргових зобов`язань.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи встановив, що позивачем суду було надано копію розписки від 26 лютого 2023 року, а не її оригінал, що унеможливлює встановлення факту наявності боргу у відповідача перед позивачем.

Жодного доказу, що текст вказаної розписки виконаний саме ОСОБА_2 , суду не надано. Позивач та його представник не надали суду висновок почеркознавчої експертизи, який би підтверджував виконання вказаної розписки саме відповідачем. Крім того, позивач та його представник не заявляли в суді клопотань про призначення судом почеркознавчої експертизи щодо встановлення виконавця тексту вказаної розписки.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він зроблений за неповного з`ясування обставин даної справи, з порушення норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Встановлено, що 26 лютого 2023 року ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 400 (дві тисячі чотириста) доларів США, про що того самого дня написав розписку. У розписці зазначено, що кошти він зобов`язується повернути до 26 травня 2023 року щомісячно по 800 (вісімсот) доларів США (а.с.7).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором(частина перша статті 1049 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №369/3340/16-ц (провадження №61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі №464/5314/17 (провадження №61-10789св18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №569/1646/14-ц (провадження №61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі №628/3909/15 (провадження №61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі №758/2418/17 (провадження №61-9694св20).

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №686/18121/21 (провадження №61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі №128/891/20-ц (провадження №61-4560св21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша та третя статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що 26 лютого 2023 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 2 400 доларів США, на підтвердження чого ОСОБА_2 написав розписку.

ОСОБА_2 зобов`язався повернути грошові кошти у розмірі 2 400 доларів США до 26 травня 2023 року, щомісячно по 800 доларів США.

Разом з тим, ОСОБА_2 свої зобов`язання виконав не у повному обсязі, а тому позивач просив стягнути з останнього залишок боргу в сумі 800 доларів США.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 жовтня 2025 року відкрито загальне позовне провадження. Визначено відповідачу ОСОБА_2 п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву та всіх наявних доказів.

У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (а.с.15).

У п. 1 ч. 1 ст. 191 ЦПК України зазначено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Зі змісту статті 178 ЦПК України слідує, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен, в тому числі, містити: обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Тобто, суд ухвалює рішення в межах вимог позову та з урахуванням заперечень відповідача щодо заявлених позовних вимог.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви вручено ОСОБА_2 27 жовтня 2025 року (а.с.18).

А відтак ОСОБА_2 мав право подати відзив на позов до 11 листопада 2025 року включно.

10 грудня 2025 року від ОСОБА_2 надійшла заява, в якій він просив підготовче засідання розглядати без його участі. Зазначив, що позов не визнає у повному обсязі.

Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, жодного доказу на спростування викладених у позовній заяві обставин не надав.

Тобто ОСОБА_2 не заперечував наступні факти: отримання 26 лютого 2023 року коштів у борг від ОСОБА_1 у загальному розмірі 2 400 доларів США; власноручне написання 26 лютого 2023 року розписки; знаходження цієї розписки у позивача; неповернення коштів у розмірі 800 доларів США.

Відтак незрозумілою є позиція суду першої інстанції з приводу ненадання ОСОБА_1 оригіналу розписки та доказів на підтвердження факту написання розписки саме відповідачем ОСОБА_2 ..

Та обставина, що позивачем надано копію розписки, за відсутності заперечень з боку відповідача, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того варто зазначити, що позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

У ч. 5 ст. 177 ЦПК України зазначено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

У даному випадку ОСОБА_1 до позовної заяви додав належним чином засвідчену копію розписки.

Частина шоста статті 95 ЦПК України визначає, що якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 6 ст. 95 ЦПК України).

Апеляційний суд зауважує, що питання достовірності доказів у контексті співставлення поданих копій документів з їх оригіналом досліджується судами насамперед у контексті їх автентичності, коли особа посилається на те, що такі документи або взагалі не видавалися, або їх копії містять відмінні від оригіналу умови.

Натомість у справі, яка переглядається, відповідач протягом розгляду справи не заперечував, що особисто склав боргову розписку, а також не посилався на те, що надана позивачем копія розписки суперечить її оригіналу, тобто копія розписки відповідачем під сумнів не ставилась. Як і не ставилась під сумнів самим судом.

У цьому контексті апеляційний суд зазначає, що неподання позивачем оригіналу боргової розписки не спростовує наявності між сторонами правовідносин позики та, тим більше, не підтверджує факт виконання відповідачем своїх обов`язків за договорами.

Обставинами, які б могли підтвердити вказані факти, могли б бути або наявність у відповідача боргового документа, або докази повернення отриманих у борг коштів. Водночас на такі обставини відповідач протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не посилався.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Дослідивши наданий позивачем доказ на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, апеляційний суд вважає, що наданий доказ підтверджує факт отримання ОСОБА_2 коштів за договором позики у сумі 2 400 доларів США.

Отже доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження.

Що стосується розміру коштів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, то позивач просив повернути суму в іноземній валюті.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Оскільки відповідачем не спростовано заявлену до стягнення суму коштів апеляційний суд вважає, що до стягнення підлягають кошти у розмірі 800 доларів США.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням вимог позову та апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви в розмірі 1 211,20 грн, а також за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 грн.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив також стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, в розмірі 5 000 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу заявником надано ордер на надання правничої допомоги серії АВ №1185376 від 21 лютого 2025 року.

У ч. 2 ст. 137 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В ордері на надання правничої допомоги серії АВ №1185376 від 21 лютого 2025 року зазначено, що адвокат Сєчко В.Л. здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 в апеляційному суді на підставі договору про надання правової допомоги №143 від 08 січня 2025 року.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

ОСОБА_1 до позовної заяви не додав договору про надання правової допомоги, у зв`язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості встановити, які саме умови були погоджені між сторонами договору, зокрема, в частині сплати гонорару.

Тому, за відсутності договору, витрати на правничу допомогу не можна вважати підтвердженими, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення цих витрат на користь позивача.

Керуючись ст. 137, 141, 367, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) суму боргу у розмірі 800 (вісімсот) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання позовної заяви в розмірі 1 211 (одна тисячі двісті одинадцять гривень) 20 копійок, та судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816 (одна тисячі вісімсот шістнадцять) гривень 80 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.Ю. Береговий

Т.М. Шемета