Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №520/30793/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 р. Справа № 520/30793/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, повний текст складено 12.03.26 по справі № 520/30793/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.11.2025 №204850021977, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити з 28.09.2025 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV ОСОБА_1 , зарахувати до страхового стажу період роботи з 02.01.1991 по 10.03.1992.

В обґрунтування позову зазначено, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.11.2025 №204850021977 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі- Закон №1058-IV) є протиправним, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 03.11.2025 №204850021977, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити з 28.09.2025 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV ОСОБА_1 , зарахувати до страхового стажу період роботи з 02.01.1991 по 10.03.1992, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що за вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років. На час звернення за призначенням пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повних 55 років. Згідно з документами, доданих до заяви про призначення пенсії, страховий стаж позивача становить 27 років 03 місяці 05 днів.

Згідно пунктів 2.2, 2.4. 2.11 розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі — Інструкція №58), до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. До загального страхового стажу не зараховано період з 02.01.1991 по 10.03.1992, оскільки нечитабельна печатка підприємства при звільненні з роботи, що є порушенням Інструкції. З наведеного випливає, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи та дав їм неналежну оцінку, у результаті чого прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.

Позивач, скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки органом пенсійного фонду у вказаних спірних правовідносинах не враховано особливостей справи, а саме те, що позивач самостійно виховує дитину з інвалідністю, факт відсутності матері у вихованні дитини підтверджується наданими документами. Щодо незарахування періоду роботи позивача з 02.01.1991 по 10.03.1992, оскільки нечитабельна печатка підприємства при звільненні з роботи, вказує, що недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 24.10.2025 позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV.

У ході автоматизованого розподілу за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області було визначено відповідальним структурним підрозділом за розгляд заяви позивача про призначення пенсії та прийняття рішення.

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 204850021977 від 03.11.2025 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV.

Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком № 204850021977 від 03.11.2025, не враховано до загального страхового стажу період з 02.01.1991 по 10.03.1992, оскільки нечитабельна печатка підприємства при звільненні з роботи. Відповідно до п.п.6 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV не надана заява матері про згоду на призначення пенсії батьку.

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся з позовною заявою до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийняття рішення від 03.11.2025 №204850021977, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону №1058-IV.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Обираючи ефективний захист прав позивача суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати відповідача призначити та виплатити з 28.09.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV та зарахувати до страхового стажу період роботи з 02.01.1991 по 10.03.1992, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон №1058-IV.

Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Положеннями абзацу 2 пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV визначено спеціальне суб`єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснює виховання п`ятьох або більше дітей, на призначення дострокової пенсії за віком.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV за вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю здійснювалося батьком, йому призначається дострокова пенсія за віком після досягнення 55 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.

Отже, за змістом пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV дострокова пенсія за віком призначається лише одному з батьків за вибором матері (в разі її відсутності - батьку) у випадку досягнення встановленого віку та наявності відповідного страхового стажу.

У оскаржуваному рішенні ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №204850021977 від 03.11.2025, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідач посилається, зокрема, на те, що позивачем не надана заява матері про згоду на призначення пенсії батьку.

З цього приводу слід зазначити наступне.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) визначено, що документами, які підтверджують відсутність матері є свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану про смерть, рішення суду про визнання її безвісно відсутньою тощо.

Тобто, такий перелік документів не є вичерпним і конкретно визначеним, а тому факт здійснення виховання дитини-інваліда до шестирічного віку батьком за відсутності матері може підтверджуватися і іншими документами.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року по справі № 445/668/17.

Як встановлено з матеріалів справи, медичним висновком №34 від 29.04.2021 підтверджено наявність в ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 захворювання, що дає право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років. Також у висновку зазначено особу – батька дитини ОСОБА_1 , який здійснює за ним догляд. Указаний висновок датований 29.04.2021 року – тобто до досягнення дитиною 6-ти річного віку.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що шлюб між позивачем та матір`ю неповнолітнього ОСОБА_2 розірваний рішенням Основ`янського (колишня назва - Червонозаводський) районного суду м. Харкова від 30.10.2019 у справі №646/4949/19.

Відповідно до ч. 4. ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Після розірвання шлюбу неповнолітні діти ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 постійно проживали з батьком. Це підтверджено рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 803 від 16.10.2021 «Про визначення місця проживання малолітніх дітей». що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру територіальної громади міста Харкова станом на 19.08.2025.

Також, у матеріалах справи наявна копія посвідчення серії НОМЕР_2 законного представника (опікуна) - ОСОБА_1 , дитини з інвалідністю або особи з інвалідністю з дитинства, особи, яка не має права на пенсію, особи з інвалідністю, якщо таку особу визнано недієздатною - ОСОБА_2 .

Наведені вище обставини у їх сукупності свідчать про те, що виховання дитини-інваліда ОСОБА_2 до досягнення ним шестирічного віку здійснювалось батьком ОСОБА_1 за відсутності матері.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що органом пенсійного фонду у вказаних спірних правовідносинах не враховано особливостей справи, а саме те, що позивач самостійно виховує дитину з інвалідністю, факт відсутності матері у вихованні дитини підтверджується наданими документами.

Щодо незарахування періоду роботи позивача з 02.01.1991 по 10.03.1992, оскільки нечитабельна печатка підприємства при звільненні з роботи, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 62 Закону України № 1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 09.08.1988 підтверджуються наступні періоди роботи, а саме:

- запис №4 від 02.01.1991: прийнято сторожем в ательє мод на підставі наказу №2 від 02.01.1991,

- запис №5 від 10.03.1992: звільнений за власним бажанням на підставі наказу №44 від 10.03.1992.

Представлена трудова книжка містить, зокрема, записи про періоди роботи позивача із зазначенням професій, номеру та дати наказів про прийняття, звільнення з роботи, підписи уповноважених осіб та печатки підприємств.

Колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а.

Колегія суддів наголошує, що працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що згідно з ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов`язків у органів пенсійного фонду під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження задля повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Таким чином, відмова пенсійного органу щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 02.01.1991 по 10.03.199 з таких підстав як нечитабельність печатки, проставленої на відповідному записі про звільнення з роботи, є протиправною.

Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 03.11.2025 №204850021977, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону №1058-IV є протиправним, через що правильно скасовано судом першої інстанції.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Колегія суддів враховує, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 досяг необхідного віку (55 років), мав страховий стаж більше ніж 20 років, цим рішенням суду встановлено, що позивачу має бути зарахований також період роботи з 02.01.1991 по 10.03.1992, а також те, що рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 03.11.2025 №204850021977, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону №1058-IV є протиправним.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплатити з 28.09.2025 року ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV та при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, зарахувати до страхового стажу період роботи з 02.01.1991 по 10.03.1992, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 по справі № 520/30793/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий