Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №462/1130/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1130/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року, суддя Залізничного районного суду міста Львова Ліуш А.І., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди внаслідок залиття квартири, стягнення моральної шкоди внаслідок залиття квартири,-

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся до суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди внаслідок залиття квартири, стягнення моральної шкоди внаслідок залиття квартири. Вимоги позову мотивовано тим, що позивач є власником житлових приміщень №127 в гуртожитку в будинку АДРЕСА_1 . В той же час, як вбачається з акту залиття від 01 серпня 2025 року, власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 . В той же час, зазначає, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником житлового приміщення АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 . Відтак, оскільки факт залиття квартири не оспорюється відповідачем, вказана обставина не підлягає доказуванню. Враховуючи вищевикладене, просить суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду внаслідок залиття квартири в розмірі 63 586 грн., та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Відповідача належним чином, згідно практики Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Лазаренко та інші проти України", повідомлено про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, направлено ухвалу про відкриття провадження у справі рекомендованою поштовою кореспонденцією, разом з позовом та додатками, які було повернуто до суду. Відзиву до суду подано не було.

Третю особу, належним чином, згідно практики Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Лазаренко та інші проти України", повідомлено про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, направлено ухвалу про відкриття провадження у справі рекомендованою поштовою кореспонденцією, разом з позовом та додатками, які було повернуто до суду. Письмові пояснення на адресу суду направлено не було.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 02 квітня 2026 року, в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів,- відмовлено за безпідставністю.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 21 квітня 2026 року, в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів,- відмовлено за безпідставністю.

Суд, врахувавши думку учасників справи, дослідивши матеріали позову, приходить до наступного переконання.

Судом було встановлено, що власником житлового приміщення АДРЕСА_3 є ОСОБА_1 , що стверджується наявним в матеріалах справи договором купівлі-продажу від 11 жовтня 2018 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, технічним паспортом /а.с.12-16/.

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником житлового приміщення АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 /а.с.72/.

До матеріалів справи також було долучено заяву ОСОБА_1 , на ім`я начальника ЖЕК «Левандівка» від 18 червня 2025 року /а.с.17/. Жодних даних про направлення вказаної заяви адресату або його отримання ним матеріали справи не містять.

Згідно акту залиття від 01 серпня 2025 року, квартира АДРЕСА_2 знаходиться на четвертому поверсі дев`ятиповерхового будинку, над квартирою АДРЕСА_4 . Власник квартири - ОСОБА_2 , 18 та 30 травня 2025 року в квартирі АДРЕСА_5 відбулись залиття з квартири АДРЕСА_6 , яка находиться поверхом вище водою у приміщенні квартири АДРЕСА_5 пошкоджено: приміщення вбиральні : 1. стеля пл.. 3,0 м2; стіна від кухні орієнтовно площею 2,0 м2;1 0,1 м х 0,7 м; - приміщення кімнати пл.. 13,7 м2 : 1. віконні відкоси; 2. стіна де вікно, орієнтовно площею 1,2 м2; стеля над вікном площею орієнтовно до 2,0 м2; стеля по всій довжині по міжпанельному шву; водою залито меблі та ліжко; приміщення кімнати пл.. 13,2 м2: водою пошкоджено ламінат на підлозі орієнтовно площею до 5 м2. - стояки холодного, гарячого водопостачання та центрального опалення в квартирах АДРЕСА_4 та АДРЕСА_7 не протікають. причиною залиття квартири АДРЕСА_4 є халатне відношення власника квартири АДРЕСА_7 до сантехнічних приладів (неправильне під`єднання, в тому числі і пральної машини) /а.с.18/.

Згідно висновку №230 про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта, затоплення квартири АДРЕСА_3 відбулося внаслідок затоплення верхніх поверхів. До матеріалів справи також долучено капітальний ремонт житлової квартири АДРЕСА_3 /а.с.19-33-71/.

Відповідно до п. 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків» власник квартири зобов`язаний використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання , не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян.

Згідно з пунктом 18 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Kабінету Mіністрів України від 08.10.1992 № 572, власники квартир, наймачі та орендарі зобов`язані використовувати приміщення житлових будинків за призначенням, забезпечувати збереження жилих і підсобних приміщень квартир та технічного обладнання будинків, дотримуватись правил пожежної безпеки. При появі несправностей у квартирі вживати заходів до їх усунення власними силами або силами підприємств по обслуговуванню житла.

Відповідно до статті 151 ЖК громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені Цивільним кодексом.

За статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 383 ЦК України встановлено, що власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Частиною третьою статті 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушенні, має право на відшкодування заданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судом було встановлено, що власником житлового приміщення АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 . При цьому, вказана обставина була достеменно відома і самому позивачу ще до моменту звернення до суду, оскільки саме ним до матеріалів справи долучено Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, яка містить відомості про належність спірного житлового приміщення саме ОСОБА_3 . Таким чином, позивач, володіючи офіційною інформацією щодо власника квартири, з якої відбулося залиття, все ж звернувся з позовом до ОСОБА_2 .

При цьому, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу того, що ОСОБА_2 , є власником житлового приміщення №138, користувачем такого приміщення, фактично проживає у ньому або має будь-яке відношення до утримання сантехнічного обладнання, яке, за твердженням позивача, стало причиною залиття. Більше того, всі надані позивачем документи свідчать про протилежне та підтверджують право власності саме ОСОБА_3 , на зазначену квартиру.

Суд звертає увагу, що саме на позивача покладається обов`язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Однак, жодного доказу того, що саме ОСОБА_2 , своїми діями чи бездіяльністю спричинив пошкодження квартири позивача, до матеріалів справи не долучено. Так само відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_2 , є особою, відповідальною за належний технічний стан квартири АДРЕСА_7 або її сантехнічного обладнання.

Також суд звертає увагу на акт залиття від 01 серпня 2025 року, на який позивач посилається як на основний доказ належності квартири АДРЕСА_7 саме ОСОБА_2 . Разом з тим зазначений акт не може мати переважної доказової сили порівняно з офіційними відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відомості державного реєстру є офіційними та створеними уповноваженим державою органом, тоді як відомості, зазначені в акті залиття щодо особи власника квартири, не підтверджені жодними правовстановлюючими документами.

Відтак, зазначення в акті залиття ОСОБА_2 , як власника квартири саме по собі не свідчить про наявність у нього права власності на відповідне майно та не спростовує офіційних даних державного реєстру.

Крім того, суд зазначає, що навіть зі змісту самого акту залиття вбачається, що причиною пошкодження квартири АДРЕСА_4 визначено халатне ставлення власника квартири АДРЕСА_7 до сантехнічних приладів. Таким чином, сам акт пов`язує причину завдання шкоди саме із власником квартири, а не з будь-якою іншою особою. Водночас, як вже встановлено судом, власником квартири АДРЕСА_7 є ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2 . Відтак, навіть зміст доказу, на який посилається позивач, не підтверджує заявлені ним позовні вимоги до відповідача.

Більше того, суд також вважає за необхідне підкреслити, що неодноразові клопотання представниці позивача про витребування у приватного нотаріуса копії договору дарування житлового приміщення №138, в якому обдарованою особою зазначена ОСОБА_3 , є безпідставними та такими, що не стосуються предмета доказування у даній справі. Предметом даного спору не є встановлення чи оспорювання права власності на квартиру АДРЕСА_7 , визнання недійсним договору дарування чи перевірка законності набуття права власності на зазначене майно. Навпаки, право власності ОСОБА_3 , вже підтверджене належним доказом у виді відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не заперечується жодним учасником справи.

За таких обставин, витребування договору дарування не могло вплинути на правильне вирішення спору по суті, оскільки ключовим питанням у даній справі є встановлення особи, яка повинна нести цивільно-правову відповідальність за завдану шкоду, а не дослідження підстав набуття права власності на квартиру.

Крім того, суд звертає увагу на те, що частиною 1 ст. 51 ЦПК України, встановлено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Частиною 2 ст. 51 ЦПК України, встановлено, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства саме позивач визначає предмет та підстави позову, а також коло осіб, яких він вважає належними відповідачами у справі. Суд не вправі на власний розсуд змінювати визначений позивачем склад учасників справи або самостійно визначати іншу особу відповідачем замість тієї, до якої пред`явлено позов.

При цьому під час розгляду справи позивач та його представник були обізнані про наявні у матеріалах справи відомості щодо власника квартири АДРЕСА_7 . Незважаючи на це, жодних клопотань про заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, залучення належного відповідача чи уточнення позовних вимог стороною позивача до суду подано не було.

Таким чином, розглядаючи справу в межах заявлених вимог та щодо визначеного позивачем складу учасників процесу, суд позбавлений можливості самостійно змінювати відповідача або усувати недоліки обраного позивачем способу захисту. Наслідки недоведеності позовних вимог та пред`явлення позову до особи, щодо якої не доведено її причетність до спірних правовідносин, покладаються саме на позивача як на сторону, яка звернулася до суду за захистом свого права.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ані факту завдання шкоди саме відповідачем ОСОБА_2 , ані наявності в нього будь-якого правового чи фактичного зв`язку із квартирою АДРЕСА_7 , ані факту його проживання у вказаному житловому приміщенні чи здійснення ним дій, які перебували б у причинно-наслідковому зв`язку із залиттям квартири позивача.

За відсутності доказів належності відповідача до спірних правовідносин та відсутності доказів його протиправної поведінки як необхідної умови для покладення цивільно-правової відповідальності, суд приходить до переконання про необхідність відмови у задоволенні позову за його безпідставністю.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 133, 137, 139, 141, 259, 263-265, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України суд,-

УХВАЛИВ:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди внаслідок залиття квартири, стягнення моральної шкоди внаслідок залиття квартири, - відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А.І. Ліуш