Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №560/14620/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/14620/25

РІШЕННЯ

іменем України

01 червня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі – відповідач), у якому просить: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо неврахування страхового стажу ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 30.06.1982 по 19.09.1982 та з 05.02.1988 по 01.07.1988; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області перерахувати пенсію за віком та виплатити заборгованість за пенсійними виплатами, яка виникла.

Ухвалою суду від 25.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно із позовною заявою, позивачка позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з огляду на таке.

Позивачка вважає, що відповідач протиправно не зарахував до її страхового стажу періоди роботи, підтверджені трудовою книжкою НОМЕР_1 , а саме: з 30.06.1982 по 19.09.1982; з 05.02.1988 по 01.07.1988.

На переконання позивачки, трудова книжка є основним документом, який підтверджує трудовий стаж за періоди роботи до запровадження персоніфікованого обліку.

Зазначає, що відповідач безпідставно не врахував спірні періоди з мотивів формальних недоліків оформлення записів у трудовій книжці.

На думку позивачки, такі недоліки не можуть бути підставою для позбавлення особи права на зарахування стажу, оскільки працівник не відповідає за порядок ведення трудової книжки роботодавцем.

Позивачка також звертає увагу, що записи у трудовій книжці дають можливість встановити факт її роботи у спірні періоди, містять дати прийняття та звільнення, а запис про звільнення у 1988 році засвідчений підписом та печаткою. Титульний аркуш трудової книжки також містить печатку радгоспу «Забойщик».

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечив.

На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що призначення та перерахунок пенсій здійснюються відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій.

Вказує, що за періоди роботи до 01.01.2004 страховий стаж обчислюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

На думку відповідача, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, однак у разі відсутності необхідних записів або наявності неправильних чи неточних записів стаж підтверджується іншими документами, визначеними Порядком №637.

За твердженням відповідача, до страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 : з 30.06.1982 по 19.09.1982 у радгоспі «Забойщик», оскільки запис не засвідчено печаткою організації; з 05.02.1988 по 01.07.1988, оскільки не зазначено назву підприємства, яке внесло запис про прийняття на роботу.

Також відповідач зазначає, що позивачка не надала інших документів, визначених Порядком №637, на підтвердження зазначених періодів роботи.

Крім того, відповідач посилається на практику Верховного Суду та вважає, що зазначені недоліки оформлення трудової книжки є підставою для незарахування спірних періодів до страхового стажу, а вимога про перерахунок пенсії та виплату заборгованості виходить за межі повноважень суду, оскільки обчислення стажу, перерахунок пенсії та визначення сум до виплати належать до компетенції органів Пенсійного фонду України.

З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивачці - ОСОБА_1 з 14.05.2025 призначено пенсію за віком.

05.06.2025 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою, зареєстрованою за вхідним №6632/Г-2200-25.

У цій заяві позивачка просила зарахувати до стажу для нарахування пенсії періоди роботи, внесені до трудової книжки НОМЕР_1 , зокрема: запис №1 - період роботи з 30.06.1982 по 19.09.1982; записи №7-9 - період роботи з 05.02.1988 по 01.07.1988.

До заяви позивачка додала копію трудової книжки.

Листом від 18.06.2025 №7633-6632/Г-03/8-2200/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило позивачку, що її страховий стаж становить 37 років 7 місяців 24 дні.

Цим же листом відповідач повідомив про незарахування до страхового стажу періодів роботи: з 30.06.1982 по 19.09.1982; з 05.02.1988 по 01.07.1988.

Як підставу незарахування першого періоду відповідач зазначив незавірення запису печаткою організації.

Як підставу незарахування другого періоду відповідач зазначив незазначення назви підприємства, яке внесло запис про прийняття на роботу.

Отже, спір у цій справі виник не щодо належності трудової книжки позивачці, не щодо факту призначення пенсії, не щодо дати призначення пенсії, а щодо правомірності незарахування до страхового стажу двох періодів роботи, внесених до трудової книжки.

З копії трудової книжки НОМЕР_1 суд встановив, що вона оформлена на ім`я ОСОБА_1 .

Належність трудової книжки позивачці відповідачем не заперечувалася, а матеріали справи не містять доказів, які б ставили під сумнів належність цього документа ОСОБА_1 .

На титульному аркуші трудової книжки зазначено дату її заповнення - 30.06.1982.

Також на титульному аркуші наявна печатка радгоспу «Забойщик».

У розділі «Сведения о работе» трудової книжки міститься запис №1 від 30.06.1982 про прийняття позивачки на роботу.

У графі підстав зазначено реквізити наказу про прийняття на роботу.

У цьому ж розділі трудової книжки міститься запис №2 від 19.09.1982 про звільнення/направлення позивачки у зв`язку зі вступом до навчального закладу.

У графі підстав зазначено реквізити наказу про звільнення/направлення.

Отже, записи №1 та №2 трудової книжки охоплюють період з 30.06.1982 по 19.09.1982.

Також у трудовій книжці містяться записи №7, №8 та №9 за 1988 рік.

Запис №7 датований 05.02.1988 і стосується призначення позивачки на роботу.

Запис №8 датований 16.02.1988 і стосується переведення позивачки на іншу посаду.

Запис №9 датований 01.07.1988 і стосується звільнення позивачки за власним бажанням.

Біля цього запису наявні підпис уповноваженої особи та відбиток печатки.

За таких обставин, записи №7-9 трудової книжки охоплюють період з 05.02.1988 по 01.07.1988.

Суд звертає увагу, що відповідач у листі від 18.06.2025 не посилався на те, що трудова книжка НОМЕР_1 не належить позивачці, містить ознаки підробки, записи в ній внесені неуповноваженою особою, не відповідають іншим документам пенсійної справи або стосуються іншої особи.

Відповідач також не зазначав, що роботодавець за записами трудової книжки не існував у відповідний період, що накази, зазначені у трудовій книжці, не видавалися, або що наявні інші документи, які спростовують факт роботи позивачки у спірні періоди.

З огляду на зміст листа від 18.06.2025 суд встановив, що єдиними мотивами незарахування спірних періодів були формальні недоліки оформлення трудової книжки: відсутність печатки біля запису за період з 30.06.1982 по 19.09.1982; незазначення назви підприємства перед записом про прийняття на роботу 05.02.1988.

Інших підстав незарахування спірних періодів відповідач не навів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Так, спірні правовідносини щодо обчислення страхового стажу регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Оскільки спірні періоди роботи позивачки мали місце у 1982 та 1988 роках, тобто до 01.01.2004, їх підтвердження здійснюється за правилами законодавства щодо підтвердження трудового стажу за періоди до запровадження персоніфікованого обліку.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі – Порядок №637 у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин).

За абзацом першим пункту 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

Відповідно до абзацу другого пункту 1 Порядку №637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Отже, інші документи для підтвердження трудового стажу мають допоміжний характер і подаються тоді, коли трудова книжка відсутня, не містить відповідних записів або містить такі неправильні чи неточні записи, які перешкоджають встановленню факту роботи у відповідний період.

Під час оцінки записів трудової книжки, внесених у 1982 та 1988 роках, суд враховує Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджену постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, у редакції, чинній на час внесення відповідних записів.

Згідно з зі змістом пункту 2.13 Інструкції №162, при внесенні відомостей про роботу у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок зазначалося повне найменування підприємства. Після цього під відповідним порядковим номером зазначалися дата прийняття або переведення та зміст запису, а у графі 4 - підстава внесення запису із зазначенням дати і номера наказу.

Відповідно до положень пункту 4.1 Інструкції №162, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, внесені до трудової книжки за час роботи на цьому підприємстві, засвідчувалися підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Водночас, суд також враховує пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, не як акт, що регулював порядок внесення записів у 1982 та 1988 роках, а як нормативне підтвердження загального правила, за яким відповідальність за організацію ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Так, суд виходить із того, що предметом судового контролю у цій справі є правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо незарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи з 30.06.1982 по 19.09.1982 та з 05.02.1988 по 01.07.1988.

Як зазначено вище, адміністративний суд перевіряє правомірність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень ретроспективно, тобто з урахуванням тих фактичних обставин, які існували на момент прийняття рішення або вчинення дії, та з огляду на ті мотиви, якими суб`єкт владних повноважень керувався на цей момент.

При цьому, суд не може підміняти мотиви суб`єкта владних повноважень іншими мотивами, які не були покладені відповідачем в основу спірних дій на момент їх вчинення.

Тому оцінці підлягає не абстрактна можливість незарахування відповідачем стажу, а саме правомірність незарахування стажу з тих підстав, які зазначені відповідачем у листі від 18.06.2025 №7633-6632/Г-03/8-2200/25.

Так, відповідач не зарахував період з 30.06.1982 по 19.09.1982 з тієї підстави, що запис у трудовій книжці не завірено печаткою організації.

Відповідач не зарахував період з 05.02.1988 по 01.07.1988 з тієї підстави, що у трудовій книжці не зазначено назву підприємства, яке внесло запис про прийняття на роботу.

Отже, відповідач не заперечував факту наявності трудової книжки, не заперечував наявності у ній записів щодо спірних періодів, а також не навів обставин, які б свідчили про недостовірність цих записів.

Суд зазначає, що трудова книжка позивачки є основним документом, який підтверджує її трудовий стаж за періоди до запровадження персоніфікованого обліку.

Періоди роботи позивачки у 1982 та 1988 роках не можуть підтверджуватися даними персоніфікованого обліку як основним джерелом, оскільки ці періоди передували запровадженню такого обліку.

Саме тому для їх підтвердження пріоритетне значення має трудова книжка.

Щодо періоду з 30.06.1982 по 19.09.1982 суд встановив, що у трудовій книжці наявні записи №1 та №2, які містять дати прийняття та звільнення/направлення позивачки, а також реквізити наказів, на підставі яких ці записи внесені.

Суд погоджується, що відсутність печатки безпосередньо біля запису про звільнення за 1982 рік може свідчити про недолік оформлення трудової книжки.

Однак у цій справі такий недолік не спростовує факту роботи позивачки у відповідний період, оскільки: запис про прийняття містить дату та підставу внесення; запис про звільнення/направлення містить дату та підставу внесення; на титульному аркуші трудової книжки наявна печатка радгоспу «Забойщик»; трудова книжка оформлена 30.06.1982, тобто в день початку спірного періоду; відповідач не довів недостовірність цих записів.

Із приводу періоду з 05.02.1988 по 01.07.1988 суд встановив, що у трудовій книжці наявні записи №7, №8 та №9.

Ці записи є послідовними та відображають прийняття/призначення, переведення і звільнення позивачки.

Суд погоджується, що відсутність окремого заголовка із повним найменуванням підприємства перед записом про прийняття на роботу може бути недоліком оформлення трудової книжки.

Проте цей недолік також не є достатньою підставою для незарахування всього періоду роботи, оскільки: записи №7–9 дають змогу встановити початок і закінчення періоду роботи; у записах зазначені дати відповідних кадрових подій; у графі підстав містяться реквізити наказів; запис про звільнення засвідчений підписом та печаткою; відповідач не надав доказів того, що ці записи є недостовірними.

Отже, в обох спірних випадках недоліки, на які послався відповідач, мають формальний характер та не перешкоджають встановленню факту роботи позивачки у спірні періоди.

Оцінюючи доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що вони не спростовують висновку про протиправність незарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивачки.

Так, фактично відповідач у відзиві повторив ті самі підстави, які були зазначені у листі від 18.06.2025 №7633-6632/Г-03/8-2200/25, а саме: відсутність печатки організації щодо періоду роботи з 30.06.1982 по 19.09.1982 та незазначення назви підприємства, яке внесло запис про прийняття на роботу, щодо періоду з 05.02.1988 по 01.07.1988.

Водночас, відповідач не навів у відзиві нових фактичних обставин, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки НОМЕР_1 , неналежність цієї трудової книжки позивачці, підроблення записів, невідповідність зазначених у трудовій книжці наказів фактичним кадровим документам або відсутність відповідного роботодавця у спірні періоди.

Суд вказує на те, що саме по собі посилання відповідача на вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок не є достатнім для висновку про відсутність у позивачки відповідного стажу.

Порушення роботодавцем правил оформлення трудової книжки може свідчити про недолік ведення кадрової документації, однак не може автоматично покладати негативні наслідки на працівника, якщо записи трудової книжки у сукупності дозволяють встановити факт роботи особи у відповідний період.

Суд відхиляє довід відповідача про те, що позивачка не надала інших документів, визначених Порядком №637 з огляду на таке.

Зазначений Порядок передбачає використання інших документів для підтвердження стажу у разі відсутності трудової книжки, відсутності відповідних записів у ній або наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

У той же час, наявність окремих недоліків оформлення трудової книжки не означає автоматичної втрати такими записами доказового значення.

У цій справі трудова книжка наявна, записи щодо спірних періодів у ній містяться, вони є послідовними, містять дати кадрових подій та реквізити наказів, а щодо періоду 1988 року запис про звільнення додатково засвідчений підписом і печаткою.

При цьому, відповідач не довів, що виявлені ним недоліки є такими, що унеможливлюють встановлення факту роботи позивачки у спірні періоди або створюють обґрунтований сумнів у достовірності відповідних записів.

Отже, відсутність додаткових архівних довідок, особових рахунків чи відомостей про заробітну плату за наявності трудової книжки з відповідними записами не може бути самостійною підставою для незарахування спірних періодів до страхового стажу.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №155/1180/17 суд бере до уваги, однак зазначає, що правовий висновок у цій справі не може застосовуватися без урахування фактичних обставин конкретного спору.

У справі №155/1180/17 Верховний Суд виходив із сукупності обставин, зокрема з того, що подана трудова книжка містила відомості лише за спірний період, відповідні записи не були засвідчені печаткою роботодавця, а печатка була відсутня і на титульному аркуші трудової книжки.

У цій справі відповідач не довів наявності таких недоліків трудової книжки, які унеможливлюють встановлення факту роботи позивачки або створюють обґрунтований сумнів у достовірності відповідних записів.

Натомість установлені судом обставини свідчать, що спірні записи трудової книжки дозволяють визначити початок і закінчення відповідних періодів роботи, а відповідач не виконав покладений на нього частиною другою статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності своїх дій.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, за якою на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у її трудовій книжці, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи права на соціальний захист.

У постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а Верховний Суд дійшов висновку, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19 Верховний Суд також зазначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а формальні недоліки її оформлення не можуть автоматично нівелювати доказове значення записів, якщо такі записи дозволяють встановити факт роботи.

Разом із тим, суд враховує також правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23, відповідно до якої запис у трудовій книжці не є безумовним доказом періоду роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації. У такому випадку неправильне оформлення печатки або інші неточності можуть бути підставою для додаткової перевірки, якщо вони ставлять під сумнів сам факт роботи.

Однак обставини цієї справи відрізняються від ситуації, у якій запис у трудовій книжці сам по собі породжує обґрунтований сумнів у достовірності.

У цій справі відповідач не довів наявності таких сумнівів.

Відповідач не послався на суперечності між трудовою книжкою та іншими матеріалами пенсійної справи, не навів даних про фіктивність роботодавця чи наказів, не вказав на невідповідність особи позивачки даним трудової книжки, не надав жодного доказу недостовірності записів.

Отже, правова позиція Верховного Суду від 28.01.2025 у справі №300/8132/23 не спростовує висновків суду у цій справі, а навпаки підтверджує необхідність перевіряти, чи формальні недоліки трудової книжки створюють реальний та обґрунтований сумнів щодо факту роботи.

У цій справі відповідач не довів наявності такого сумніву.

Суд також зазначає, що покладення на позивачку обов`язку додатково подавати архівні довідки, особові рахунки, відомості про заробітну плату та довідки про реорганізацію підприємств є правомірним лише тоді, коли трудова книжка відсутня або її записи не дозволяють встановити відповідний період роботи.

У цій справі трудова книжка наявна, записи про спірні періоди містяться, а їх зміст у сукупності з титульним аркушем, підписами, печатками та реквізитами наказів дозволяє встановити факт роботи позивачки у спірні періоди.

Тому вимога відповідача про подання додаткових документів за наявності трудової книжки з відповідними записами є надмірною та непропорційною.

Суд враховує також те, що спірні періоди роботи мали місце понад тридцять років тому.

За таких обставин, можливі об`єктивні труднощі з отриманням додаткових архівних документів не можуть автоматично покладатися на пенсіонера, якщо основний документ - трудова книжка - містить необхідні записи.

Як також зазначено вище, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, саме відповідач повинен довести правомірність своїх дій.

У той же час, у цій справі відповідач не довів, що записи трудової книжки позивачки є недостовірними або що встановлені недоліки оформлення унеможливлюють зарахування спірних періодів до страхового стажу.

З огляду на це, суд доходить висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 30.06.1982 по 19.09.1982 та з 05.02.1988 по 01.07.1988 є протиправними.

Щодо способу захисту, то суд виходить із таких міркувань.

Позивачка просить суд не лише визнати дії відповідача протиправними, а й зобов`язати відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу, перерахувати пенсію за віком та виплатити заборгованість за пенсійними виплатами.

Так, суд зазначає, що належний спосіб захисту має бути ефективним та забезпечувати реальне поновлення порушеного права.

У цій справі спірні періоди підтверджені трудовою книжкою, а підстави, з яких відповідач відмовив у їх зарахуванні, суд визнав протиправними.

Тому повторний розгляд заяви позивачки не забезпечив би ефективного захисту її права, оскільки відповідач уже висловив свою позицію щодо цих періодів, а суд перевірив і визнав відповідні мотиви протиправними.

Зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу не є втручанням суду в дискреційні повноваження відповідача, оскільки за встановлених обставин у відповідача відсутній правомірний вибір між кількома варіантами поведінки.

Відповідач зобов`язаний врахувати періоди роботи, підтверджені основним документом про стаж, якщо відсутні доведені підстави для неврахування таких періодів.

Із приводу позовної вимоги про перерахунок пенсії та виплату заборгованості, то суд зазначає про таке.

Позивачка також просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області перерахувати їй пенсію за віком та виплатити заборгованість за пенсійними виплатами, яка виникла.

Оцінюючи цю позовну вимогу, суд враховує, що заява позивачки від 05.06.2025, за результатами розгляду якої відповідачем надано лист від 18.06.2025 №7633-6632/Г-03/8-2200/25, стосувалася зарахування до стажу періодів роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 .

Зі змісту зазначеної заяви не вбачається, що позивачка просила відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком та виплатити заборгованість за пенсійними виплатами.

Лист Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 18.06.2025 №7633-6632/Г-03/8-2200/25 також не містить рішення або відмови щодо перерахунку пенсії позивачки після зарахування спірних періодів до страхового стажу.

У цьому листі відповідач не визначав розмір пенсії позивачки з урахуванням спірних періодів, не встановлював наявність чи відсутність заборгованості за пенсійними виплатами та не вирішував питання про її виплату.

Отже, спірні правовідносини між сторонами у цій справі безпосередньо виникли щодо правомірності незарахування відповідачем до страхового стажу позивачки періодів роботи з 30.06.1982 по 19.09.1982 та з 05.02.1988 по 01.07.1988.

Вимога про перерахунок пенсії та виплату заборгованості є похідною від вимоги про зарахування спірних періодів до страхового стажу.

Водночас, питання конкретного розміру пенсії позивачки після зарахування таких періодів, а також питання наявності, розміру та періоду можливої заборгованості відповідачем ще не вирішувалося.

За змістом частини першої статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, звернення за призначенням або перерахунком пенсії здійснюється шляхом подання відповідної заяви та необхідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 45 Закону №1058-IV у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, документи про призначення або перерахунок пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше десяти днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення, перерахунок пенсії або про відмову в призначенні, перерахунку пенсії.

Отже, перерахунок пенсії є процедурним питанням, яке первинно вирішується територіальним органом Пенсійного фонду України з урахуванням документів пенсійної справи, відомостей про страховий стаж, заробітну плату та інших даних, необхідних для обчислення розміру пенсії.

У цій справі суд встановив протиправність незарахування відповідачем спірних періодів роботи до страхового стажу позивачки.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що після зарахування цих періодів відповідач уже здійснював перерахунок пенсії позивачки, визначав її новий розмір або встановлював суму недоотриманих пенсійних виплат.

За таких обставин, суд не має достатніх підстав для прямого зобов`язання відповідача виплатити позивачці заборгованість за пенсійними виплатами, оскільки на момент розгляду справи така заборгованість відповідачем не визначена, її розмір матеріалами справи не підтверджений, а питання її наявності залежить від результатів перерахунку пенсії після зарахування спірних періодів до страхового стажу.

Водночас, відмова у цій частині без визначення подальшого способу захисту не забезпечила б ефективного поновлення порушеного права позивачки, оскільки зарахування спірних періодів до страхового стажу має правове значення саме для правильного обчислення пенсії.

Відповідно до змісту пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти інший спосіб захисту прав, свобод та інтересів особи, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тому належним та ефективним способом захисту у цій частині є зобов`язання відповідача після зарахування спірних періодів до страхового стажу вирішити питання щодо перерахунку пенсії за віком позивачки з урахуванням цих періодів і висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, та прийняти за результатами такого розгляду рішення у строк, передбачений частиною п`ятою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

При цьому, позовна вимога в частині прямого зобов`язання відповідача виплатити заборгованість за пенсійними виплатами є передчасною та задоволенню не підлягає.

Одночасно суд вказує на те, що відповідач, розглядаючи питання перерахунку пенсії позивачки, не вправі повторно відмовити їй у перерахунку з підстав незарахування до страхового стажу періодів роботи з 30.06.1982 по 19.09.1982 та з 05.02.1988 по 01.07.1988, оскільки цим рішенням суду відповідача зобов`язано зарахувати такі періоди до страхового стажу ОСОБА_1 .

У той же час, суд частково погоджується з доводами відповідача в тій частині, що обчислення розміру пенсії, проведення її перерахунку та визначення конкретної суми пенсійних виплат належать до компетенції органу Пенсійного фонду України.

Адміністративний суд, встановивши протиправність незарахування певних періодів роботи до страхового стажу, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень усунути допущене порушення шляхом зарахування відповідних періодів до страхового стажу.

Водночас, суд не підміняє орган Пенсійного фонду у здійсненні пенсійного розрахунку, не визначає самостійно розмір пенсії та не встановлює конкретний розмір заборгованості, якщо такий розрахунок відповідачем ще не проводився з урахуванням спірних періодів.

Так, із матеріалів справи вбачається, що заява позивачки від 05.06.2025 стосувалася правильності обчислення страхового стажу та зарахування періодів роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 .

Водночас, лист відповідача від 18.06.2025 №7633-6632/Г-03/8-2200/25 не містить рішення щодо перерахунку пенсії позивачки після зарахування спірних періодів до страхового стажу та не визначає наявність чи розмір заборгованості за пенсійними виплатами.

За таких обставин, вимога позивачки про зобов`язання відповідача перерахувати пенсію за віком та виплатити заборгованість за пенсійними виплатами у заявленому способі захисту не підлягає задоволенню.

Разом із тим, наведене не позбавляє позивачку права на вирішення питання про перерахунок пенсії після зарахування спірних періодів до страхового стажу.

Належним способом захисту у цій частині є зобов`язання відповідача після зарахування спірних періодів до страхового стажу розглянути питання перерахунку пенсії позивачки з урахуванням висновків суду та прийняти відповідне рішення у межах повноважень і в порядку, визначеному законом.

Тому позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій відповідача щодо незарахування спірних періодів до страхового стажу та зобов`язання зарахувати ці періоди, а в частині прямого зобов`язання перерахувати пенсію і виплатити заборгованість - задоволенню не підлягають.

Отже, позовні вимоги в цій справі підлягають задоволенню частково.

Інші аргументи позивачки не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів позивачки, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що позов задоволено частково.

Водночас, незадоволена частина позовних вимог стосується прямого зобов`язання відповідача виплатити заборгованість за пенсійними виплатами.

Така вимога є похідною від основних вимог про визнання протиправними дій щодо незарахування страхового стажу та зобов`язання зарахувати відповідні періоди до страхового стажу.

Суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо незарахування спірних періодів до страхового стажу та зобов`язав відповідача зарахувати ці періоди.

Крім того, суд визначив спосіб захисту, спрямований на подальший розгляд питання перерахунку пенсії позивачки з урахуванням зарахованих періодів.

Отже, спір по суті вирішено на користь позивачки, а відмова у задоволенні вимоги про виплату заборгованості зумовлена передчасністю цієї вимоги, а не безпідставністю заявленого позову в основній частині.

З огляду на те, що основний матеріально-правовий інтерес позивачки задоволено, а незадоволена частина позовних вимог має похідний та передчасний характер, суд вважає, що судовий збір, сплачений позивачкою при зверненні до суду, підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 30.06.1982 по 19.09.1982; з 05.02.1988 по 01.07.1988.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 30.06.1982 по 19.09.1982; з 05.02.1988 по 01.07.1988.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області після зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 30.06.1982 по 19.09.1982 та з 05.02.1988 по 01.07.1988 розглянути питання перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням зазначених періодів і висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення суду, та прийняти за результатами такого розгляду рішення у строк, передбачений частиною п`ятою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя Є.В. Печений