Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №560/15477/25 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/15477/25

РІШЕННЯ

іменем України

01 червня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – відповідач), у якому просить: стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на його користь 303 074,74 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України; альтернативно - 299 099,99 грн у разі застосування розрахунку за календарними днями; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на його користь 4 985,70 грн трьох процентів річних за прострочення виплати індексації відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на його користь 50 000,00 грн моральної шкоди відповідно до статті 56 Конституції України та статей 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиконання судового рішення у справі №560/5410/23 та непроведення повного розрахунку у день звільнення, а також зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести службове розслідування причин невиконання/затримки, розглянути питання притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності і письмово повідомити позивача про результати.

Ухвалою суду від 10.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 01.06.2026 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі № 560/15477/25 відмовлено.

Відповідно до заяви по суті справи, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з таких підстав.

Зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та був виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 21.12.2022.

Вказує, що на день звільнення відповідач не провів із ним повного розрахунку, оскільки не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016–28.02.2018.

Стверджує, що надалі протиправність такого ненарахування та невиплати була встановлена рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №560/5410/23, яке набрало законної сили 08.11.2023.

Посилається на те, що індексація грошового забезпечення була фактично виплачена лише двома платежами: 1 416,80 грн у квітні 2024 року та 62 985,61 грн у серпні 2025 року.

На думку позивача, це свідчить про тривалу затримку остаточного розрахунку при звільненні.

Зазначає, що при визначенні середнього грошового забезпечення позивач виходить із даних Пенсійного фонду України за жовтень і листопад 2022 року, у яких за кожен із цих місяців відображено дохід у сумі 50 123,90 грн.

Позивач вважає, що до розрахункової бази має включатися щомісячна додаткова винагорода 30 000 грн, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Також позивач просить стягнути три проценти річних за статтею 625 ЦК України та моральну шкоду, обґрунтовуючи її тривалою затримкою виплат, необхідністю звернення до суду, відкриттям виконавчого провадження, фінансовим навантаженням і своїми душевними переживаннями.

У відзиві на позов Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач визнає факт проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ, факт його звільнення та виключення зі списків особового складу, а також факт виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №560/5410/23.

Водночас, відповідач зазначає, що на день звільнення позивача існував спір щодо права на індексацію та її розміру.

Вказує, що такий спір був вирішений судом лише після звільнення позивача.

Відповідач вважає, що стаття 117 КЗпП України має компенсаційний характер, а розмір відповідальності має визначатися з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Також відповідач не погоджується з включенням додаткової винагороди 30 000 грн за постановою КМУ №168 до розрахункової бази середнього грошового забезпечення.

Вимоги про стягнення трьох процентів річних, моральної шкоди та зобов`язання провести службове розслідування відповідач вважає безпідставними.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 20.12.2022 №338 зі стройової частини підтверджується, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 21.12.2022.

Підставою звільнення зазначено підпункт “г” пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” - у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.

У наказі від 20.12.2022 №338 зазначено про виплату позивачу, зокрема, додаткової винагороди 30 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розрахунку на місяць за період з 01.12.2022 до 21.12.2022, тобто за 21 календарний день.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №560/5410/23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задоволено частково; визнано протиправною ненарахування та невиплату військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); у задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/5410/23 набрало законної сили 08.11.2023.

Постановою старшого державного виконавця від 02.07.2024 відкрито виконавче провадження №75433488 з примусового виконання виконавчого листа №560/5410/23, виданого 24.04.2024 Хмельницьким окружним адміністративним судом.

Постановою державного виконавця від 10.07.2025 виконавче провадження №75433488 було закінчено у зв`язку з повідомленням боржника про виконання рішення.

Постановою державного виконавця від 25.07.2025 виконавче провадження №75433488 відновлено, оскільки постанову про його закінчення від 10.07.2025 було скасовано за результатами перевірки законності виконавчого провадження.

Постановою старшого державного виконавця від 19.08.2025 виконавче провадження №75433488 закінчено повторно.

У цій постанові зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 НГУ листом від 15.08.2025 №1199 повідомила про виконання рішення та надала платіжні інструкції: від 26.04.2024 №922 на суму 1 416,80 грн; від 01.08.2025 №1643 на суму 62 985,61 грн.

Банківськими виписками АТ КБ “ПриватБанк” підтверджено фактичне зарахування на рахунок позивача: 27.04.2024 - коштів у сумі операції 1 416,80 грн із призначенням платежу щодо індексації грошового забезпечення за рішенням у справі №560/5410/23; 01.08.2025 - коштів у сумі операції 62 985,61 грн із призначенням платежу щодо індексації грошового забезпечення за рішенням у справі №560/5410/23.

Загальна сума індексації, виплачена відповідачем позивачу на виконання рішення суду у справі №560/5410/23, становить 64 402,41 грн.

З форми ОК-5 Пенсійного фонду України, сформованої 26.03.2024, встановлено, що за 2022 рік за страхувальником - Військовою частиною НОМЕР_1 НГУ - відображені, зокрема, такі суми грошового забезпечення: за жовтень 2022 року - 50 123,90 грн, за листопад 2022 року - 50 123,90 грн, за грудень 2022 року - 100 500,00 грн.

З форми ОК-7 Пенсійного фонду України, сформованої 26.03.2024, встановлено, що фактичний заробіток/дохід позивача за 2022 рік за страхувальником - Військовою частиною НОМЕР_1 НГУ - становив, зокрема: за жовтень 2022 року - 50 123,90 грн, за листопад 2022 року - 50 123,90 грн, за грудень 2022 року - 172 086,79 грн.

Банківською випискою АТ КБ “ПриватБанк” за період 01.10.2022–31.12.2022 підтверджено надходження на рахунок позивача від Військової частини НОМЕР_1 НГУ платежів у жовтні, листопаді та грудні 2022 року, які за сумами та періодичністю узгоджуються з даними Пенсійного фонду України про фактичний дохід позивача.

Зокрема, у жовтні 2022 року на рахунок позивача надійшли кошти від Військової частини НОМЕР_1 НГУ у сумі 29 550,00 грн та 21 084,61 грн, у листопаді 2022 року - 29 550,00 грн та 21 084,61 грн.

Довідка відповідача щодо детального розрахунку грошового забезпечення позивача за жовтень і листопад 2022 року містить такі складові: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію та індексацію.

У цій довідці не зазначено додаткову винагороду 30 000 грн за постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Довідка відповідача про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача також не враховує додаткову винагороду 30 000 грн та не враховує індексацію 1 281,80 грн, зазначену в іншій довідці відповідача про детальний розрахунок грошового забезпечення за жовтень і листопад 2022 року.

Довідка відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні містить розрахунок із бази 20 123,90 грн, тобто без урахування додаткової винагороди 30 000 грн.

Довідка відповідача щодо проведених виплат у грудні 2022 року та при звільненні містить відомості про грошове забезпечення за період 01.12.2022–21.12.2022 у загальній сумі 14 628,69 грн, а також про компенсації: за 32 доби щорічної основної відпустки — 21 465,49 грн; за 112 діб відпустки для учасників бойових дій - 75 129,23 грн; компенсація за неотримане речове майно - 31 973,72 грн.

Отже, на підставі наданих відповідачем довідок загальний розмір сум, які були визначені відповідачем до виплати при звільненні та які охоплені предметом доказування у цій справі, становить 143 197,13 грн.

Водночас, на день звільнення відповідач не нарахував і не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016–28.02.2018, фактичний розмір якої після виконання рішення у справі №560/5410/23 становив 64 402,41 грн.

За таких обставин, з урахуванням наявних у справі доказів загальний розмір належних позивачу при звільненні сум, які мають значення для оцінки співмірності відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України в межах цього спору, становить: 143 197,13 грн + 64 402,41 грн = 207 599,54 грн.

Частка несвоєчасно виплаченої суми індексації у загальному розмірі належних позивачу при звільненні сум становить: 64 402,41 грн / 207 599,54 грн = 0,3102242423, тобто 31,0224 %.

Суд також враховує рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.03.2023 у справі №560/716/23 (набрало законної сили 20.07.2023), яким було задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 НГУ щодо одноразової грошової допомоги при звільненні, а також постанову державного виконавця від 24.04.2024 про відкриття виконавчого провадження №74854303 щодо виконання цього рішення.

Ці докази підтверджують наявність між сторонами іншого спору щодо повноти розрахунку при звільненні.

Водночас, грошову вимогу за статтею 117 КЗпП України у цій справі позивач пов`язує саме із затримкою виплати індексації, нарахованої на виконання рішення у справі №560/5410/23.

При визначенні частки несвоєчасно виплаченої суми суд виходить із тих належних при звільненні виплат, розмір яких підтверджений матеріалами цієї справи та безпосередньо пов`язаний із заявленою вимогою про відповідальність за затримку виплати індексації.

Суд не включає до цього розрахунку суму одноразової грошової допомоги, яка була предметом окремої справи №560/716/23, оскільки в межах цієї справи позивач не заявляє вимогу про відповідальність за затримку виплати саме цієї допомоги, а матеріали справи не містять розрахунку наслідків затримки її виплати для цілей статті 117 КЗпП України.

При цьому, суд виходить із меж заявлених позовних вимог та предмета доказування у цій справі, оскільки позивач не просить стягнути середнє грошове забезпечення за затримку виплати одноразової грошової допомоги, а відповідні обставини не були предметом самостійного розрахунку і перевірки у межах цього провадження.

Включення такої суми до знаменника без одночасної оцінки відповідного самостійного порушення могло б штучно змінити розмір відшкодування у спорі, предметом якого є затримка виплати індексації, та призвести до змішування наслідків різних порушень, що були предметом різних судових проваджень.

На підтвердження доводів про моральну шкоду та фінансове навантаження позивач подав, зокрема, банківські виписки щодо витрат за період 01.01.2023–06.09.2025, довідки щодо кредитних договорів від 12.09.2024 та 09.04.2025, а також копію посвідчення учасника бойових дій.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частина перша статті 117 КЗпП України встановлює, що, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частина друга статті 117 КЗпП України передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі – Порядок №100 у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин)передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом першим пункту 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Абзацами першим і другим пункту 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. ( Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1398.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Частина перша статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) встановлює, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частина друга статті 23 ЦК України визначає, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частина третя статті 23 ЦК України передбачає, що, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статті 1167, 1173, 1174 ЦК України визначають підстави відшкодування моральної шкоди та шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою.

Щодо застосування статей 116–117 КЗпП України до спірних правовідносин, то суд зазначає про таке.

Позивач є колишнім військовослужбовцем.

Спір виник у зв`язку з непроведенням повного розрахунку саме під час звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.

Суд вказує на те, що спеціальне законодавство, яке регулює проходження військової служби, не містить спеціальної норми, яка б визначала відповідальність військової частини за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку з військовослужбовцем при звільненні.

За таких умов, застосуванню підлягають статті 116, 117 КЗпП України як норми, що визначають загальні гарантії своєчасного остаточного розрахунку при звільненні.

Постанова Верховного Суду від 03.02.2026 у справі №400/5149/24 не спростовує цього висновку, оскільки у ній Верховний Суд відмежував випадок переведення/вибуття для подальшого проходження служби від випадку звільнення.

У цій справі позивача саме звільнено зі служби та виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.

Із приводу факту непроведення повного розрахунку з позивачем у день звільнення, то суд вказує на таке.

Наказом від 20.12.2022 №338 підтверджено виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 21.12.2022.

Саме на цю дату відповідач мав провести з позивачем повний розрахунок.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №560/5410/23 встановлено протиправність ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 - 28.02.2018.

Вказана індексація стосувалася періоду проходження позивачем служби та є складовою належних йому виплат.

Те, що право на таку виплату було підтверджено судовим рішенням після звільнення, не змінює її правової природи як суми, що належала позивачу за період служби та мала бути виплачена при остаточному розрахунку.

Матеріали справи підтверджують, що відповідна індексація фактично виплачена лише у 2024 та 2025 роках, тобто після звільнення позивача.

Отже, відповідач не провів повного розрахунку з позивачем у день звільнення в частині індексації грошового забезпечення.

Така бездіяльність відповідача є протиправною.

Щодо розрахункової бази середнього грошового забезпечення, то суд виходить із таких міркувань.

Суд оцінює у сукупності письмові докази, які наявні у матеріалах справи.

Так, дані ОК-5 та ОК-7 Пенсійного фонду України підтверджують, що за жовтень і листопад 2022 року дохід позивача за страхувальником - Військовою частиною НОМЕР_1 НГУ - становив по 50 123,90 грн за кожен місяць.

Банківська виписка за період 01.10.2022–31.12.2022 підтверджує фактичні надходження від Військової частини НОМЕР_1 НГУ, які за сумами узгоджуються з даними Пенсійного фонду України.

Наказ від 20.12.2022 №338 прямо містить відомості про виплату позивачу додаткової винагороди 30 000 грн за постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за грудень 2022 року пропорційно часу служби у грудні.

Довідки відповідача не відображають додаткову винагороду 30 000 грн у складі грошового забезпечення за жовтень, листопад і грудень 2022 року.

Також довідка відповідача про середньоденний розмір грошового забезпечення не враховує індексацію 1 281,80 грн, хоча інша довідка відповідача щодо детального розрахунку грошового забезпечення за жовтень і листопад 2022 року таку індексацію містить.

Водночас, суд враховує, що питання включення додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» до розрахункової бази залежить від виду виплати, для якої здійснюється відповідний розрахунок, та від змісту спеціального нормативного регулювання.

У цій справі суд визначає не розмір одноразової грошової допомоги, пенсійної виплати чи іншої спеціальної виплати, а середній розмір фактично отримуваного грошового забезпечення для цілей компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні.

Дані ОК-5, ОК-7, банківські виписки та наказ від 20.12.2022 №338 підтверджують фактичне отримання позивачем відповідних платежів у жовтні–листопаді 2022 року, які за періодичністю і розміром узгоджуються з доводами позивача про виплату додаткової винагороди.

Відповідач протилежного не довів.

З огляду на це суд приймає як розрахункову базу суму грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням - жовтень і листопад 2022 року - у загальному розмірі: 50 123,90 грн + 50 123,90 грн = 100 247,80 грн.

Із приводу обчислення середнього грошового забезпечення позивача, то суд виходить із такого.

Подія, з якою пов`язана відповідна виплата за статтею 117 КЗпП України, - звільнення позивача та виключення його зі списків особового складу з 21.12.2022.

Два останні календарні місяці, що передували цій події, - жовтень і листопад 2022 року.

Позивач подав два розрахунки: за робочими днями - 303 074,74 грн, і за календарними днями - 299 099,99 грн.

Суд враховує, що спір стосується грошового забезпечення військовослужбовця, яке має місячний характер, а період відповідальності за статтею 117 КЗпП України у цій справі визначається як календарний шестимісячний період з наступного дня після звільнення.

Тому суд застосовує розрахунок за календарними днями.

За жовтень і листопад 2022 року загальна сума грошового забезпечення становить 100 247,80 грн.

Кількість календарних днів у цих місяцях - 61 день.

Середньоденний розмір грошового забезпечення без проміжного округлення становить: 100 247,80 грн / 61 календарний день = 1 643,406557 грн.

Період затримки, який підлягає оцінці в межах максимальної шестимісячної межі, становить з 22.12.2022 до 21.06.2023 включно, тобто 182 календарні дні.

Сума середнього грошового забезпечення за шість місяців затримки без застосування критеріїв співмірності становить: 100 247,80 грн / 61 х 182 = 299 099,99 грн.

Щодо співмірності суми за статтею 117 КЗпП України, то суд зазначає про таке.

Суд враховує, що позивач звільнений 21.12.2022, тобто після набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції та обмежено відповідальність роботодавця періодом не більш як шість місяців.

Водночас, після постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 таке шестимісячне обмеження не може тлумачитися як підстава для автоматичного стягнення середнього заробітку за шість місяців без оцінки співмірності.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що судова дискреція при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зберігається і після зміни редакції статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, однак загальний період нарахування не може перевищувати шести місяців.

Верховний Суд у постанові від 23.02.2026 у справі №320/46910/23, застосовуючи зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду, виходив із необхідності встановити розмір середнього заробітку за час затримки, загальний розмір належних працівникові при звільненні виплат, частку виплаченої та невиплаченої сум, а також співмірність заявленої суми з урахуванням розміру боргу, періоду затримки, поведінки сторін та інших обставин.

У цій справі з наданих сторонами доказів встановлено, що відповідач визначив до виплати при звільненні суми грошового забезпечення, компенсацій за невикористані відпустки та компенсації за неотримане речове майно в загальному розмірі 143 197,13 грн.

Несвоєчасно виплачена індексація становила 64 402,41 грн.

Загальний розмір належних позивачу при звільненні сум, які враховуються судом для оцінки співмірності у межах цього спору, становить: 143 197,13 грн + 64 402,41 грн = 207 599,54 грн.

Частка несвоєчасно виплаченої індексації становить: 64 402,41 грн / 207 599,54 грн = 0,3102242423, тобто 31,0224 %.

Отже, із суми середнього грошового забезпечення за шість місяців, обчисленої у розмірі 299 099,99 грн, співмірною до стягнення є сума, що відповідає частці несвоєчасно виплаченої індексації: 299 099,99 грн х 0,3102242423 = 92 788,07 грн.

Такий розмір відшкодування враховує: істотну тривалість затримки виплати індексації; необхідність звернення позивача до суду та примусового виконання рішення; те, що індексація є складовою грошового забезпечення, яка належала позивачу за період служби; компенсаційний, а не штрафний характер статті 117 КЗпП України; співвідношення між сумою основного боргу і заявленою сумою середнього грошового забезпечення.

Суд вважає, що стягнення 299 099,99 грн за наявності простроченої суми індексації 64 402,41 грн призвело б до надмірного і непропорційного майнового тягаря для відповідача, що не відповідало б актуальному висновку Великої Палати Верховного Суду щодо компенсаційної природи статті 117 КЗпП України.

Водночас, зменшення суми до самого розміру боргу 64 402,41 грн також не забезпечило б належної компенсації, оскільки не враховувало б тривалість затримки, необхідність судового захисту та примусового виконання рішення суду.

Тому позовна вимога про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню у сумі 92 788,07 грн.

У решті цієї вимоги слід відмовити.

Із приводу трьох процентів річних за статтею 625 ЦК України, то суд вказує на таке.

Позивач просить стягнути з відповідача 4 985,70 грн трьох процентів річних за прострочення виплати індексації.

Частина друга статті 625 ЦК України встановлює загальне правило відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Належна позивачу індексація грошового забезпечення є грошовою сумою.

Вона була фактично виплачена відповідачем із простроченням.

При цьому, суд враховує, що заявлена вимога за частиною другою статті 625 ЦК України стосується не відповідальності за затримку остаточного розрахунку як такої, а наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання з виплати конкретної суми індексації.

Оскільки спеціальним законом не встановлено іншого розміру процентів за таке прострочення і не передбачено заборони на застосування частини другої статті 625 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги в межах заявленої суми.

Так як позивач заявив лише вимогу про стягнення трьох процентів річних і не заявляв вимогу про стягнення інфляційних втрат, суд відповідно до частини другої статті 9 КАС України розглядає спір у межах заявлених позовних вимог.

Так, матеріалами справи підтверджено фактичну загальну суму виплаченої індексації 64 402,41 грн.

Перший платіж у сумі 1 416,80 грн фактично зараховано на рахунок позивача 27.04.2024, а другий платіж у сумі 62 985,61 грн - 01.08.2025.

За період з 22.12.2022 до 26.04.2024 включно, тобто до дня, що передував фактичному зарахуванню першого платежу 27.04.2024, - 492 дні - розрахунок становить: 64 402,41 грн х 3 % х 492 / 365 = 2 604,33 грн.

Після зарахування першого платежу 27.04.2024 у сумі 1 416,80 грн залишок простроченої суми становив: 64 402,41 грн – 1 416,80 грн = 62 985,61 грн.

За період з 28.04.2024 до 31.07.2025 включно, тобто до дня, що передував остаточному зарахуванню коштів 01.08.2025, - 460 днів - розрахунок становить: 62 985,61 грн х 3 % х 460 / 365 = 2 381,37 грн.

Загальна сума трьох процентів річних становить: 2 604,33 грн + 2 381,37 грн = 4 985,70 грн.

Отже, вимога про стягнення трьох процентів річних підлягає задоволенню повністю - у сумі 4 985,70 грн.

Щодо моральної шкоди, то суд виходить із такого.

Позивач просить стягнути 50 000,00 грн моральної шкоди.

Суд встановив протиправну бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку з позивачем у день звільнення.

Тривалість невиплати належної індексації, необхідність звернення до суду, відкриття виконавчого провадження, скасування первинної постанови про закінчення виконавчого провадження та фактичне отримання основної частини індексації лише у 2025 році свідчать про тривалий стан правової та майнової невизначеності для позивача.

Оскільки відповідач є суб`єктом владних повноважень, а шкода заявлена у зв`язку з протиправною бездіяльністю при здійсненні владних управлінських функцій, спеціальне значення для оцінки підстав відповідальності мають статті 1173, 1174 ЦК України.

Водночас стаття 1167 ЦК України застосовується як загальна норма щодо підстав відшкодування моральної шкоди з урахуванням особливостей відповідальності державного органу чи його посадових осіб.

Суд враховує статус позивача як звільненого військовослужбовця та учасника бойових дій, а також надані ним письмові докази, які підтверджують наявність фінансового навантаження у період, коли належні йому кошти не були своєчасно виплачені відповідачем.

Разом з тим, заявлена сума 50 000,00 грн не підтверджена доказами у повному обсязі.

Позивач не довів прямого причинного зв`язку між усіма кредитними зобов`язаннями, витратами та протиправною бездіяльністю відповідача.

Застосовуючи статтю 56 Конституції України, статтю 23 ЦК України та враховуючи пункти 3, 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, суд виходить із характеру порушення, тривалості невиплати, обсягу зусиль, яких позивач був змушений докласти для захисту свого права, та засад розумності, виваженості і справедливості.

Суд вважає справедливим і співмірним розміром відшкодування позивачеві моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

У решті вимоги про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Із приводу вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання судового рішення у справі №560/5410/23, то суд зазначає про таке.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання судового рішення у справі №560/5410/23.

Водночас, суд вказує на те, що на день звільнення позивача - 21.12.2022 - рішення у справі №560/5410/23 ще не існувало.

Воно ухвалене судом 25.05.2023 і набрало законної сили 08.11.2023.

Тому непроведення з позивачем повного розрахунку у день звільнення не може одночасно кваліфікуватися як невиконання відповідачем судового рішення у справі №560/5410/23 на дату звільнення, оскільки на той час такого рішення суду не було.

Щодо періоду після набрання рішенням законної сили, матеріали справи підтверджують, що виконання рішення у справі №560/5410/23 відбувалося у межах виконавчого провадження №75433488, яке було закінчене постановою державного виконавця від 19.08.2025 у зв`язку з виконанням рішення суду.

Окрім того, суд вказує на те, що питання контролю за виконанням судового рішення має спеціальний процесуальний порядок, передбачений КАС України.

У межах цієї справи належним способом захисту є визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення повного розрахунку при звільненні та стягнення грошових сум, пов`язаних із такою затримкою.

Отже, у задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності саме щодо невиконання судового рішення у справі №560/5410/23 слід відмовити.

Щодо вимоги зобов`язати відповідача провести службове розслідування, то суд виходить із таких міркувань.

Позивач просить зобов`язати відповідача провести службове розслідування причин невиконання/затримки, розглянути питання притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності і письмово повідомити його про результати.

При цьому, суд зазначає, що проведення службового розслідування та вирішення питання про дисциплінарну відповідальність посадових осіб належать до внутрішньоорганізаційної діяльності відповідного суб`єкта владних повноважень.

Адміністративний суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії лише у разі, якщо встановлено конкретний юридичний обов`язок відповідача вчинити саме такі дії у визначений законом спосіб.

Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до Військової частини НОМЕР_1 НГУ із заявою про проведення службового розслідування та що відповідач протиправно не розглянув таку заяву або відмовив у її задоволенні.

Також позивач не навів, а суд не встановив норми права, яка б у встановлених обставинах безумовно зобов`язувала відповідача провести службове розслідування саме на підставі цього судового рішення.

Крім того, суд не може підміняти собою дисциплінарний орган, визначати необхідність проведення службового розслідування або наперед зобов`язувати відповідача розглядати питання притягнення невизначених осіб до дисциплінарної відповідальності.

Отже, у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Згідно із прохальною частиною позовної заяви, позивач також просить суд зазначити, що рішення суду в частині присуджених грошових сум підлягає виконанню за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Оцінюючи процесуальну природу цього прохання позивача, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою і другою статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 8-1) заборону політичної партії та передачу майна, коштів та інших активів політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави; 8-2) припинення релігійної організації, передбаченої статтею 289-9 цього Кодексу, та передачу майна, коштів та інших активів, що перебувають в її власності, крім культового, у власність держави; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 246 КАС України, у резолютивній частині рішення зазначається висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.

Отже, позовна вимога в розумінні адміністративного судочинства має бути спрямована на застосування судом одного зі способів захисту порушеного права, свободи чи інтересу.

Натомість прохання зазначити, що присуджені грошові суми підлягають виконанню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, саме по собі не є окремим способом захисту порушеного права, не формує самостійного матеріально-правового спору між сторонами та не змінює ані підстав, ані розміру грошового присудження.

Таке прохання стосується порядку виконання судового рішення після його ухвалення.

Частина перша статті 372 КАС України передбачає, що, у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

Водночас, КАС України окремо регулює питання, пов`язані зі способом і порядком виконання судового рішення, що додатково підтверджує відмінність таких питань від вирішення позовних вимог по суті.

За абзацом першим частини першої статті 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Абзац перший частини третьої статті 378 КАС України визначає, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Верховний Суд у постанові від 18.02.2025 у справі №640/7827/22 зазначив, що процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення виникає за наявності виняткових обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим; при цьому такі процесуальні дії не можуть змінювати зміст уже ухваленого судового рішення чи обраний судом спосіб захисту порушеного права.

Крім того, суд вказує на те, що формулювання “за рахунок бюджетних асигнувань” прямо використовується КАС України як спеціальне правило щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до положень частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, посадова чи службова особа якого виступала відповідачем у справі.

Однак наведене правило стосується саме судових витрат і не перетворює прохання позивача зазначити джерело виконання присуджених основних грошових сум на окрему позовну вимогу.

Отже, прохання позивача зазначити, що рішення суду в частині присуджених грошових сум підлягає виконанню за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, не є самостійною позовною вимогою в розумінні КАС України, оскільки не становить окремого способу судового захисту порушеного права.

Це питання пов`язане з виконанням судового рішення і не потребує окремого вирішення в резолютивній частині як задоволена чи відхилена позовна вимога.

У зв`язку з цим, суд не вирішує це прохання як самостійну позовну вимогу, а розглядає спір у межах належних способів захисту: визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього грошового забезпечення, трьох процентів річних та моральної шкоди.

За результатами справи, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо непроведення повного розрахунку з позивачем у день звільнення в частині ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016–28.02.2018.

Позовна вимога про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню у сумі 92 788,07 грн.

Позовна вимога про стягнення трьох процентів річних підлягає задоволенню повністю у сумі 4 985,70 грн.

Позовна вимога про стягнення моральної шкоди підлягає частковому задоволенню у сумі 5 000,00 грн.

Позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності щодо невиконання судового рішення у справі №560/5410/23 та позовна вимога про зобов`язання провести службове розслідування задоволенню не підлягають.

За таких обставин і правових підстав, позовні вимоги в цій справі підлягають задоволенню частково.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення повного розрахунку із ОСОБА_1 у день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу і всіх видів забезпечення в частині ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 - 28.02.2018.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у розмірі 92 788 (дев`яносто дві тисячі сімсот вісімдесят вісім) грн 07 копійок.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 три проценти річних за прострочення виплати індексації відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 4 985 (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят п`ять) грн 70 копійок.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя Є.В. Печений