Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №380/6419/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 рокусправа № 380/6419/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 07.12.2017 по 26.03.2026 (включно);

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 101065,87 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.12.2017 по 26.03.2026, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2017 № 269 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07.12.2017. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі № 380/16520/22 відповідач 26.03.2026 виплатив позивачу донараховане грошове забезпечення у розмірі 36 739,94 грн. Оскільки остаточний розрахунок при звільненні проведено не в день звільнення, а лише 26.03.2026, позивач вважає, що відповідно до статей 116, 117 КЗпП України має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 13.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення та виклику сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу 07.12.2017, тоді як із заявою про здійснення нового розрахунку при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди позивач звернувся лише у 2022 році. На думку відповідача, здійснений при звільненні розрахунок і виплачені позивачу суми не були спірними на момент звільнення, а спір щодо невиплаченої одноразової грошової допомоги виник більш ніж через три роки після звільнення, а тому, оскільки на момент нарахування і виплати належних при звільненні сум спір щодо їх розміру був відсутній, підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України, на переконання відповідача, відсутні. Відповідач також зазначив, що заявлений розмір середнього заробітку (101065,87 грн) суперечить принципам розумності, справедливості та співмірності з огляду на істотність частки несвоєчасно виплачених сум (36739,94 грн), а виплата грошових коштів на виконання судових рішень в умовах воєнного стану здійснюється лише за наявності бюджетних асигнувань. Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2017 № 269 (по стройовій частині) майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07.12.2017.

При виключенні позивача зі списків особового складу відповідач не здійснив у повному обсязі розрахунку при звільненні. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2022 у справі № 380/16520/22 відповідач 26.03.2026 здійснив виплату донарахованого грошового забезпечення (індексації) у розмірі 36739,94 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПриватБанк» від 27.03.2026.

Оскільки, на думку позивача, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він звернувся з цим позовом до суду за стягненням середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП України).

Верховний Суд України у постанові від 17 липня 2015 року у справі № 21-8а15 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Як встановлено судом, відповідач порушив право позивача на своєчасне отримання належних грошових виплат при звільненні. Після звільнення з військової служби на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/16520/22 відповідачем було донараховано позивачу грошове забезпечення у розмірі 36 739,94 грн, яке виплачено на банківський рахунок позивача 26.03.2026. Наведене свідчить про те, що відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати належних йому сум з порушенням строку, встановленого положеннями статті 116 КЗпП України.

Щодо доводів відповідача про відсутність на момент звільнення спору щодо розміру належних позивачу сум та про відсутність у зв`язку з цим підстав для застосування статті 117 КЗпП України суд зазначає таке.

На момент звільнення позивача з військової служби жодною нормою права не було обмежено строк, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, водночас, у подальшому впливає на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 та від 22.02.2024 у справі № 560/831/23.

Та обставина, що спір про розмір належних позивачу при звільненні сум (зокрема щодо донарахування грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди) виник через певний час після звільнення, не звільняє відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Визначальними для застосування цієї норми є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення остаточного розрахунку з ним з порушенням установленого законом строку. Оскільки спір щодо розміру належного позивачу грошового забезпечення вирішено на його користь (рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/16520/22), а остаточний розрахунок проведено лише 26.03.2026, відповідач не звільняється від відповідальності за весь період невиконання обов`язку провести повний розрахунок.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 наголосила, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, передбачених після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, а тому відшкодування за статтею 117 КЗпП України нараховується за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 у справі № 380/693/20, на які посилається відповідач, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин як такі, що суперечать позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, що ухвалена пізніше і якою змінені підходи до застосування положень статей 116, 117 КЗпП України, та яка має перевагу над висновками колегії суддів, палати чи об`єднаної палати (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 607/1662/21).

Таким чином, відповідно до вимог статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню, суд враховує таке.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі — Закон № 2352-IX) було внесено зміни до статті 117 КЗпП України. Згідно з новою редакцією цієї статті, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Зазначені зміни набрали чинності 19.07.2022.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 дійшов висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції та тривали (були припинені) на момент чинності статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 117 КЗпП України у попередній редакції (без обмеження строком шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України у новій редакції Закону № 2352-IX (з обмеженням строком шість місяців). Цей висновок підтримано постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23.

З огляду на викладене спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі підлягає поділу на дві частини: період з 08.12.2017 (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 18.07.2022, який регулюється статтею 117 КЗпП України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 2352-IX (без обмеження строком), та період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (шість місяців з дня набрання чинності Законом № 2352-IX), який регулюється статтею 117 КЗпП України у чинній редакції з обмеженням строком шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц звертала увагу на те, що передбачений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, а тому суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Таке зменшення має залежати, зокрема, від розміру простроченої заборгованості роботодавця, періоду затримки (прострочення) виплати, ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку майнових втрат працівника, інших обставин справи, а також співмірності ймовірного розміру таких втрат і заявлених до стягнення сум середнього заробітку.

Водночас застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, які виникли або тривають після 19.07.2022, має свої особливості. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 роз`яснила, що обмеження періоду нарахування відшкодування шістьма місяцями, запроваджене Законом № 2352-IX, встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, але не скасовує необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру компенсації. Натомість для періоду до 19.07.2022, який не обмежений строком шість місяців, застосування принципу співмірності з огляду на можливий істотний дисбаланс між сумою простроченого роботодавцем боргу та сумою середнього заробітку за час затримки є особливо актуальним.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обчислення середнього заробітку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Згідно з абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ цього Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям визначено відповідним Порядком виплати грошового забезпечення, затвердженим наказом Міністерства оборони України; згідно з ним середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Як убачається з довідки про суми грошового забезпечення позивача з деталізацією по видах, розмір грошового забезпечення позивача (без урахування одноразових видів грошового забезпечення) у жовтні 2017 року становив 11 491,20 грн, у листопаді 2017 року — 11 491,20 грн. Кількість календарних днів у жовтні — листопаді 2017 року становить 61 день. Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні повні місяці служби перед звільненням складає 376,76 грн (22 982,40 грн / 61 день).

За період з 08.12.2017 по 18.07.2022 (тривалість затримки розрахунку — 1685 календарних днів) розмір середнього заробітку без застосування принципу співмірності становив би 634840,60 грн (376,76 грн Ч 1685 календарних днів). Водночас сума несвоєчасно виплачених позивачу при звільненні коштів становить 36739,94 грн, а отже істотність частки несвоєчасно виплачених сум у відношенні до повного розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить 0,05 (36739,94 грн / 634840,60 грн). З урахуванням наведеного співвідношення, а також з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, на необхідність досягнення балансу між захистом прав працівника та недопущенням явного перевищення розміру відшкодування над розміром простроченого боргу, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування за цей період до 31742,03 грн (376,76 грн Ч 0,05 Ч 1685 календарних днів).

За період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (184 календарних дні), який регулюється статтею 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX з обмеженням строком шість місяців, розмір середнього заробітку становить 69323,84 грн (376,76 грн Ч 184 календарних дні).

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на який має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України у редакціях, чинних до та після набрання чинності Законом № 2352-IX, становить 101065,87 грн (31742,03 грн + 69323,84 грн). Заявлений до стягнення розмір середнього заробітку відповідає межам позовних вимог та узгоджується із принципами розумності, справедливості та пропорційності.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Також, ВПВС зазначив, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 КАС України, позовні вимоги необхідно задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2017 по 08.06.2018 (включно) у розмірі 36739,94 грн (у розмірі виплаченої суми).

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до закону звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.12.2017 по 07.06.2018 у розмірі 36739 (тридцять шість тисяч сімсот тридцять дев`ять) грн 94 коп з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.