Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №380/7771/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 рокусправа № 380/7771/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 380/22273/21;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді надмірно утриманого військового збору з суми, виплаченої індексації грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 380/22273/21.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 380/22273/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 та, зокрема, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення. На виконання вказаного судового рішення відповідач 01.10.2025 перерахував на рахунок позивача кошти, а в подальшому, 30.03.2026, надав розрахунок виконання судового рішення, відповідно до якого з нарахованої суми індексації грошового забезпечення 78730,55 грн утримано військовий збір за ставкою 5% у розмірі 3936,53 грн. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки виплачені кошти є індексацією грошового забезпечення військовослужбовця, до якого згідно з підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосовується ставка військового збору 1,5%. Зазначає, що втрата ним статусу військовослужбовця на час виплати грошового забезпечення не звільняє відповідача від обов`язку утримати військовий збір саме за тією ставкою, яка передбачена законом для цього виду доходу, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до того, що виплата відбулася після звільнення позивача з військової служби.

Ухвалою суду від 27.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що дохід у вигляді виплати, зазначеної в позовній заяві, нараховується та виплачується на підставі рішення суду на користь звільненого військовослужбовця, а тому сума такого доходу включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків як інші доходи (підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України) та оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 5%, незалежно за який період такі доходи нараховані. Відповідач послався на те, що пільгова ставка військового збору 1,5%, передбачена підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, застосовується до доходів військовослужбовців, тоді як на час виплати позивач військовослужбовцем не був. Крім того, відповідач заявив про пропуск позивачем строку звернення до суду, зазначивши, що розрахунок на виконання судового рішення з позивачем було проведено 01.10.2025, спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, для якої частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено місячний строк звернення до суду, а позивач звернувся до суду лише 11.04.2026, тобто з пропуском цього строку. Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, а у разі встановлення пропуску строку звернення до суду - залишити позов без розгляду.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином, КАС України передбачає, що строк звернення до суду може встановлюватися іншими спеціальними законами.

Суд враховує, що спір у цій справі пов`язаний із нарахуванням та виплатою грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 29.03.2025 у меншому розмірі.

Порядок і строки звернення до суду з позовом щодо виплати належних сум грошового забезпечення спеціальне законодавство не містить.

Водночас, такий порядок встановлений КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Доводи відповідача про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України для справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби, суд відхиляє. Предметом цього спору не є питання прийняття позивача на публічну службу, її проходження чи звільнення з неї. Спір виник з приводу правомірності утримання відповідачем військового збору за певною ставкою з виплаченого позивачу доходу, тобто стосується правильності оподаткування виплати, здійсненої на виконання судового рішення. Отже, до цих правовідносин підлягає вищезазначений тримісячний строк.

Як встановлено судом, про утримання військового збору саме за ставкою 5% та про його конкретний розмір позивач достеменно дізнався лише після отримання довідки-розрахунку, наданої відповідачем листом від 30.03.2026, оскільки до цього відповідач, попри перерахування коштів 01.10.2025, не повідомляв позивача про склад нарахувань та утримань і розрахунку не надавав. Саме з метою з`ясування повноти і правильності виконання судового рішення позивач 14.03.2026 звертався до відповідача з повторним інформаційним запитом, відповідь на який з відповідним розрахунком отримав 30.03.2026. За таких обставин перебіг строку звернення до суду слід обчислювати щонайраніше з моменту отримання позивачем зазначеного розрахунку, а тому, звернувшись до суду 11.04.2026, позивач тримісячний строк звернення до суду не пропустив. Підстав для залишення позову без розгляду суд не вбачає.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу з 2011 по 2021 рік у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ).

Наказом Командувача Національної гвардії України від 26.04.2021 № 71 о/с підполковника ОСОБА_1 , начальника автомобільної служби, звільнено з військової служби у відставку на підставі статті 26 частини 5 пункту 2 підпункту «б» Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.04.2021 № 93 припинено контракт про проходження підполковником ОСОБА_1 військової служби в Національній гвардії України та його виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 380/22273/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Зазначеним рішенням, зокрема, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

На виконання зазначеного рішення суду 01.10.2025 військова частина НОМЕР_1 перерахувала на банківський рахунок ОСОБА_1 кошти у розмірі 74744,02 грн, що підтверджується відомостями про безготівкове зарахування від 01.10.2025.

На повторний інформаційний запит позивача від 14.03.2026 військова частина НОМЕР_1 листом від 30.03.2026 № 50/02/13- надала довідку-розрахунок виплати індексації для виконання рішення суду № 380/22273/21 від 27.04.2023. Відповідно до зазначеного розрахунку сума індексації грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум становить 78730,55 грн, з якої утримано військовий збір у розмірі 3936,53 грн, що складає 5 відсотків від суми 78730,55 грн (78730,55 х 5% = 3936,53).

Тобто з нарахованої суми індексації грошового забезпечення 78 730,55 грн відповідачем утримано військовий збір у розмірі 3 936,53 грн (5% від суми нарахування), що не заперечується сторонами.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо утримання військового збору за ставкою 5% з суми індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання судового рішення, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та похідною від нього виплатою, спрямованою на підтримання купівельної спроможності доходів особи в умовах інфляції, і за своєю правовою природою зберігає характер грошового забезпечення.

З наведеного слідує, що грошове забезпечення військовослужбовця (у тому числі індексація такого забезпечення) зберігає свою правову природу, тобто залишається саме грошовим забезпеченням, а не іншим доходом, у разі його виплати в подальшому, у тому числі після звільнення особи з військової служби. Така виплата здійснюється не у зв`язку з тим, що особа набула якогось нового статусу, а саме на підставі того права, яке у неї виникло у зв`язку з проходженням військової служби та яке не було реалізовано своєчасно з вини військової частини.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Підпунктом 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України визначено, що платниками збору є, зокрема, особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України об`єктом оподаткування збором для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Законом України від 10.10.2024 № 4015-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану», який набрав чинності 01.12.2024, ставку військового збору підвищено з 1,5% до 5% від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

Водночас Законом України від 04.12.2024 № 4113-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» уточнено перелік доходів, до яких застосовується ставка військового збору 1,5%.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту.

Підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачено, що ставка військового збору становить 1,5 відсотка - для доходів, одержаних у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 цього підрозділу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що визначальним критерієм для застосування пільгової ставки військового збору у розмірі 1,5 відсотка є вид доходу (грошове забезпечення, грошові винагороди та інші виплати, які здійснюються відповідно до законодавства військовослужбовцям та працівникам перелічених у законі військових формувань і силових структур), а не статус особи на момент фактичної виплати такого доходу.

Інакше кажучи, ставка військового збору 1,5% застосовується до доходів, які за своєю правовою природою є грошовим забезпеченням (у тому числі індексацією грошового забезпечення) військовослужбовця Національної гвардії України, виплачуваним відповідно до законодавства України, незалежно від моменту такої виплати.

Тлумачення відповідачем зазначених норм у спосіб, який ставить можливість застосування пільгової ставки в залежність виключно від того, чи перебуває особа на військовій службі станом на день фактичної виплати, не узгоджується ані з буквальним змістом підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, ані з принципом стабільності податкового законодавства, закріпленим у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, ані з принципом, відповідно до якого податковий обов`язок не може погіршувати майнове становище особи внаслідок порушення з боку держави.

Принциповим у цьому контексті є те, що сама подія, з якою закон пов`язує виникнення права на цей дохід - проходження позивачем військової служби у Національній гвардії України - відбулася у періоди, за які нараховано індексацію (2016-2018 роки), тобто у час, коли ставка військового збору становила 1,5% і коли позивач безсумнівно мав статус військовослужбовця. Якби відповідач належним чином виконав свої обов`язки і своєчасно нараховував та виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення у повному розмірі, питання про застосування іншої (підвищеної) ставки військового збору взагалі не виникало б.

Виплата нарахованих сум у 2025-2026 роках стала можливою лише внаслідок ухвалення судового рішення, яке зобов`язало відповідача здійснити відповідні нарахування і виплату. Сама ж необхідність такого судового перерахунку зумовлена виключно протиправною поведінкою відповідача, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, у справі № 380/22273/21.

За таких обставин застосування відповідачем підвищеної ставки військового збору (5%) фактично призводить до того, що позивач, чиї права були порушені попередньою поведінкою відповідача та відновлені на підставі судового рішення, поставлений у гірше майнове становище порівняно з тим, у якому він перебував би, якби відповідач діяв правомірно (нарахування і виплата у відповідні періоди за ставкою 1,5%). Такий результат суперечить компенсаторній меті відновлення порушеного права та принципу заборони отримання вигоди із власної протиправної поведінки.

Доводи відповідача про те, що виплачена на підставі рішення суду на користь звільненого військовослужбовця сума включається до загального оподатковуваного доходу як інші доходи (підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України) та оподатковується військовим збором за ставкою 5% незалежно від періоду нарахування, суд відхиляє. Ані пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, ані стаття 168 ПК України не містять норм, які б змінювали саму правову природу доходу (як грошового забезпечення військовослужбовця Національної гвардії України) залежно від моменту його виплати чи від статусу особи на день виплати. Кваліфікація виплаченої суми як «інших доходів» суперечить її дійсній правовій природі, оскільки ця сума є саме індексацією грошового забезпечення, право на яку виникло у позивача у зв`язку з проходженням ним військової служби, що прямо встановлено рішенням суду у справі № 380/22273/21.

Стосовно правової природи виплаченої суми суд також зауважує, що, як вбачається з призначення платежу у відомостях про безготівкове зарахування від 01.10.2025 («Перераховується індексація, зг. рішення ЛОАС від 27.04.2023 по сп. № 380/22273/21, ОСОБА_1 »), сам відповідач кваліфікував виплачені кошти саме як індексацію грошового забезпечення, а не як «інший дохід». Така кваліфікація підтверджена і у судовому рішенні від 27.04.2023 у справі № 380/22273/21, яке прямо стосується нарахування та виплати саме індексації грошового забезпечення військовослужбовця.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до спірних виплат підлягала застосуванню ставка військового збору 1,5%, передбачена підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, а не ставка 5%, як це помилково зробив відповідач.

Отже, дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми індексації грошового забезпечення, виплаченої позивачу на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 380/22273/21, є протиправними і ця позовна вимога підлягає задоволенню.

Верховний Суд у пункті 62 постанови від 31.05.2021 у справі № 420/7110/19 зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним.

З огляду на встановлення судом факту протиправного утримання відповідачем військового збору за ставкою 5% замість 1,5% з суми індексації грошового забезпечення позивача, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, виплаченої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 380/22273/21.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Матеріали справи свідчать, що зазначені критерії відповідачем не дотримано в частині застосування ставки військового збору 5% замість 1,5%, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат останнім не надано, то такі, в силу приписів статті 139 КАС України, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 380/22273/21.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, виплаченої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 380/22273/21.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.