Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №380/6747/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 рокусправа № 380/6747/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання провести перерахунок і виплату грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення, індексації-різниці та похідних виплат, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати основних, додаткових і одноразових видів грошового забезпечення, обчислених відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первісній редакції, за періоди з 29.01.2020 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026 включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026 включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23.11.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця січень 2008 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23.11.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця січень 2008 року, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 та з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та щодо ненарахування і невиплати індексації-різниці ОСОБА_1 за періоди з 01.03.2018 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026 включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити розрахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за періоди з 01.03.2018 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, виходячи з різниці між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок і виплату всіх похідних від місячного грошового забезпечення виплат за періоди служби позивача у Військовій частині НОМЕР_1 з 23.11.2016 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026, у тому числі допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпустки, а також тих виплат, які у відповідні періоди обчислювалися з урахуванням складових місячного грошового забезпечення, включно із щомісячною додатковою грошовою винагородою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, за періоди її фактичного нарахування, з урахуванням належної індексації та правильного розміру посадового окладу і окладу за військовим званням.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 25.11.2016 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 і по теперішній час, обіймаючи різні посади офіцерського складу. 19.03.2026 позивач звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, у якому просила, зокрема, провести перерахунок і виплату грошового забезпечення із застосуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у первісній редакції, надати інформацію та довідки щодо індексації, провести перерахунок похідних виплат із включенням індексації, а також надати картки особового рахунку. Листом Військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2026 № 690/ВихЗВГ/138 відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку та виплати грошового забезпечення, фактично відмовивши у задоволенні заявлених вимог. Позивач вважає, що з 29.01.2020 - дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, - підлягає застосуванню первісна редакція пункту 4 Постанови № 704, що передбачає визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Окрім цього зазначає, що у період з 23.11.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася і не виплачувалася, та повинна бути нарахована із застосуванням січня 2008 року як базового місяця. Крім того, в порушення вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 у періоди з 01.03.2018 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026 позивачу не було виплачено індексацію-різницю між сумою можливої індексації та розміром підвищення грошового забезпечення. Оскільки індексація є складовою грошового забезпечення, її донарахування зумовлює необхідність перерахунку похідних виплат. Тому позивач звернулася з цим позовом до суду.

Ухвалою від 13.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник Військової частини НОМЕР_1 зазначив про необґрунтованість, недоведеність та надмірну загальність позовних вимог. Вказав, що Військова частина НОМЕР_1 не є суб`єктом нормотворення у сфері визначення розрахункових величин, посадових окладів та окладів за військовим званням, а здійснювала нарахування і виплату грошового забезпечення виключно в межах чинного на відповідний час нормативного регулювання. Стосовно перерахунку грошового забезпечення за пунктом 4 Постанови № 704 послався на те, що з 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції зі сталою розрахунковою величиною 1762,00 грн. Стосовно індексації грошового забезпечення за період з 23.11.2016 по 28.02.2018 та індексації-різниці зазначив, що позивач не подала помісячного розрахунку, не визначила конкретних сум недоплати, не довела наявності умов для нарахування індексації-різниці. Стосовно похідних виплат вказав на похідний характер цих вимог від основних та відсутність належної індивідуалізації. Заявив про пропуск позивачем строку звернення до суду щодо нарахувань, які здійснювалися у 2016– 2025 роках, з огляду на те, що лист від 28.03.2026 не створює нового порушення права, а лише містить відповідь на звернення позивача. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Таким чином, КАС України передбачає, що строк звернення до суду може встановлюватися іншими спеціальними законами.

Суд враховує, що спір у цій справі пов`язаний із нарахуванням та виплатою грошового забезпечення за період з 23.11.2016 по 28.02.2026 у меншому, на думку позивача, розмірі.

Порядок і строки звернення до суду з позовом щодо виплати належних сум грошового забезпечення спеціальне законодавство не містить, водночас такий порядок встановлений КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Характерною особливістю спірних правовідносин у цій справі є те, що позивач просить перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України (зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019).

Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України у попередній редакції втратили чинність, унаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та продовжують існувати у період чинності статті 233 КЗпП України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правовідносини, які мали місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції зазначеного Закону).

Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.

Окрім викладеного, слід враховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Суд враховує висновки Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, згідно з якими з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Поряд із наведеним, ключовою обставиною у цій справі є те, що ОСОБА_1 з 19.01.2021 і станом на час звернення з позовом до суду продовжує проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з послужного списку. Тобто грошове забезпечення за період з 19.01.2021 по 28.02.2026 нараховувалося і виплачувалося позивачу під час її перебування у трудових (службових) відносинах із відповідачем. До таких правовідносин, які мали місце у період до 19 липня 2022 року, підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України у редакції до 19.07.2022, що передбачала право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

Щодо позовних вимог стосовно періоду з 19 липня 2022 року по 28.02.2026, то, з огляду на те, що Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на рапорт позивача від 19.03.2026 листом від 28.03.2026 № 690/ВихЗВГ/138 надала довідку про нараховану та виплачену індексацію за період з 01.12.2015 по 01.01.2021, картки особового рахунку за 2020– 2026 роки та офіційно сформулювала свою правову позицію щодо відсутності підстав для перерахунку, саме з цього моменту позивач достовірно дізналася про повний обсяг своїх нарахувань та про відмову відповідача у проведенні перерахунку. Із цим позовом позивач звернулася до суду 04.04.2026, тобто в межах тримісячного строку з дня одержання вказаного листа.

Щодо позовних вимог за період з 23.11.2016 по 31.07.2020, тобто за період першого перебування позивача на службі у Військовій частині НОМЕР_1 , який завершився виключенням позивача зі списків особового складу частини 31.07.2020 у зв`язку із звільненням з військової служби в запас, суд враховує таке. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.07.2020 № 71-РС позивача звільнено з військової служби в запас за підпунктом «г» частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». До цих правовідносин, які виникли у період до 19 липня 2022 року, підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України у редакції до 19.07.2022, яка передбачала право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Крім того, відповідно до пункту 2 Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року (справа № 1-7/2024 (337/24) частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи, що позивач продовжує проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , суд критично оцінює доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.11.2016 № 279 ОСОБА_1 з 23 листопада 2016 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення на посаду метеоролога роти десантного забезпечення військової частини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.07.2020 № 165 позивача 31 липня 2020 року виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.01.2021 № 11 молодшого лейтенанта запасу ОСОБА_1 з 19 січня 2021 року знову зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення на посаду заступника командира реактивної артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з послужного списку позивач проходила (проходить) службу у Військовій частині НОМЕР_1 у такі періоди: з 25.11.2016 по 31.07.2020 (на посадах метеоролога та начальника електростанції); з 19.01.2021 і по теперішній час (на посадах заступника командира батареї з морально-психологічного забезпечення, офіцера відділення морально-психологічного забезпечення, офіцера відділення психологічної підтримки персоналу, а з 05.06.2025 - на посаді офіцера групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень).

Сторонами не заперечується, що у спірний період з 29.01.2020 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026 посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення позивача обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, тобто 1762 грн.

З довідки про нараховану та виплачену індексацію за період з 01.12.2015 по 01.01.2021, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 та наданої відповідачем, слідує, що у період з 23.11.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася та не виплачувалася. Із березня 2018 року індексація позивачу нараховувалася та виплачувалася з визначенням базового місяця - березень 2018 року.

19.03.2026 позивач звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, у якому просила: провести перерахунок і виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 28.02.2026 включно із застосуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у первісній редакції; надати довідку про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 01.01.2021; роз`яснити, чи нараховувалась індексація-різниця за період з 01.03.2018 по момент зростання доходу; здійснити перерахунок похідних виплат із врахуванням індексації; надати картки особового рахунку.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2026 № 690/ВихЗВГ/138 відповідач повідомив, що підстав для перерахунку та виплати грошового забезпечення немає, оскільки у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було. До листа долучено картки особового рахунку позивача за 2020– 2026 роки та довідку про нараховану і виплачену індексацію за період з 01.12.2015 по 01.01.2021.

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернулася з цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 9 цього ж Закону грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі статтею 19 цього Закону є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відтак, індексація є складовою грошового забезпечення та підлягає нарахуванню та виплаті військовослужбовцям, зокрема позивачу.

Доводи відповідача про те, що проведення індексації перебувало у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів, а у Міністерства оборони України не було такої можливості, суд відхиляє з огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 822/3307/17, згідно з якими ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування є протиправними. Індексація є державною соціальною гарантією, а не дискреційним видом виплати.

При цьому суд зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2208/17.

Крім того, базовий місяць для такої індексації визначається нормативно, і відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць базовим, ніж той, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу).

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.

Щодо застосування базового місяця при проведенні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, суд зазначає таке.

У зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації заробітної плати та інших доходів населення.

Внесеними змінами, серед іншого, передбачено ряд новел у порядку проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій, виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови № 1013 від 09.12.2015 місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування (пункт 5 Порядку № 1078).

Крім цього, якщо раніше базовий місяць (місяць підвищення) визначався в разі, коли зросла заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін - тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад).

Таким чином, починаючи з 01.12.2015, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець.

Наведене підтверджується роз`ясненнями Мінсоцполітики, наданими Департаменту фінансів Міністерства оборони України листом № 78/о/66-17 від 08.08.2017.

Разом з тим, Постановою № 1013 підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1– 3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

Отже, з прийняттям Постанови № 1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто з 01.12.2015, і до 01.03.2018 посадові оклади військовослужбовців не змінилися.

У свою чергу, схему посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Отже, з набранням чинності Постановою № 1294 відбулися зміни розміру тарифних ставок (посадових окладів) відповідних категорій військовослужбовців.

Відповідно до роз`яснення Мінсоцполітики № 48/о/66-17 від 08.08.2017 на запит ДФ Міноборони № 248/3/9/1/863 від 18.07.2017 зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.

Таким чином, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулася у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007, яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 у зв`язку з прийняттям наказу Міністерства оборони України «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України» № 90 від 01.03.2018.

Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з січня 2008 року по березень 2018 року, що є підставою для встановлення іншого базового місяця для проведення індексації, не відбувалося.

Відтак суд погоджується з доводами позивача про те, що саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування їй індексації грошового забезпечення за період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 23.11.2016 по 28.02.2018.

Аналогічного висновку щодо застосування за вказаний період січня 2008 року як базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення дійшов Верховний Суд у постановах від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а та від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21.

Те, що з даних довідки відповідача про нараховану та виплачену індексацію за період з 01.12.2015 по 01.01.2021 вбачається фактичне застосування відповідачем базового місяця «березень 2018 року» з 2019 року, не спростовує наведених висновків. Як зазначено вище, у спірний період з 23.11.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення позивачу взагалі не нараховувалася, що відповідач не заперечує.

Доводи відповідача про те, що базовим місяцем слід вважати січень 2016 року (з огляду на Постанову № 1013), не узгоджуються з тим, що підвищення посадових окладів військовослужбовців у грудні 2015 року не здійснювалося, а отже й підстав для встановлення базового місяця, відмінного від січня 2008 року, до 01.03.2018 не виникало.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 23.11.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу таку індексацію з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати і виплатити індексацію-різницю за періоди з 01.03.2018 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026, суд зазначає таке.

Відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац шостий пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

У постанові від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21 Верховний Суд виснував, що Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу - поточної та індексації-різниці. Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

Системний аналіз пункту 1, абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними. Своєю чергою, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати такий вид індексації грошового забезпечення.

З урахуванням того, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців третього, четвертого Порядку № 1078 дають суду підстави зробити висновок, що у зв`язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якій сумі.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 30.11.2023 у справі № 420/5384/23.

З огляду на абзац четвертий пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Визначаючи суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків), слід взяти за основу величину приросту індексу споживчих цін 253,3 %, правильність чого підтверджується листом Мінсоцполітики від 28.09.2021 № 5211/0/290-21/51.

У березні 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762,00 грн. Відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: 1762,00 грн Ч 253,30 % / 100 % = 4463,15 грн.

З матеріалів справи, зокрема з довідки відповідача про нараховану та виплачену індексацію за період з 01.12.2015 по 01.01.2021, слідує, що з березня 2018 року індексація позивачу почала нараховуватися із базовим місяцем «березень 2018 року», однак у березні 2018 року її сума становила 0,00 грн і вперше була нарахована лише у січні 2019 року в сумі 71,08 грн.

За таких обставин для встановлення наявності у позивача права на індексацію-різницю та визначення її конкретного розміру за кожен місяць спірного періоду суду необхідно встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б); а також врахувати, що позивач не безперервно проходила службу у Військовій частині НОМЕР_1 - її було виключено зі списків особового складу 31.07.2020 та повторно зараховано 19.01.2021.

При цьому, право на індексацію-різницю у позивача виникло лише до звільнення позивача з військової служби, тобто до 31.07.2020

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року, з урахуванням складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення друге абзацу п`ятого пункту 5 Порядку № 1078).

Зважаючи на викладене, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу індексацію-різницю щомісячно, починаючи з 01.03.2018 та до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), або до звільнення, тобто з 01.03.2018 по 31.07.2020 (день виключення зі списків особового складу частини).

Відтак протиправною є бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати індексації-різниці за періоди з 01.03.2018 по 31.07.2020.

Стосовно способу захисту порушеного права позивача в цій частині суд звертає увагу на таке.

У постанові Верховного Суду від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21 викладено правовий висновок про те, що належним способом захисту у спорах щодо нарахування та виплати індексації-різниці є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити її. Водночас визначення конкретної суми індексації-різниці потребує точного встановлення розміру грошового забезпечення позивача у лютому та березні 2018 року з урахуванням складових, що не мають разового характеру, для встановлення розміру підвищення доходу (А), та подальшого помісячного обчислення з огляду на правила пункту 5 Порядку № 1078.

Враховуючи, що позивач у позові не зазначила конкретної суми індексації-різниці, обмежившись заявленням вимоги про зобов`язання відповідача здійснити її розрахунок і виплату виходячи з різниці між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу, належним та ефективним способом захисту є саме зобов`язання відповідача провести такий розрахунок і виплату відповідно до встановлених судом обставин та правил пункту 5 Порядку № 1078.

Отже, з метою повного відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати позивачу індексації-різниці у періоди з 01.03.2018 по 31.07.2020 включно, а також зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити такий розрахунок та виплату.

Щодо позовних вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, суд зазначає таке.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103. Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Згідно зі статтею 1 цього Закону державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закон України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Закон України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік», Закон України про Державний бюджет України на 2026 рік таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 (тобто до набрання чинності Законом № 294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Окремої уваги потребує період після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 (з 20.05.2023), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції зі сталою розрахунковою величиною 1762,00 грн.

На обґрунтування своєї позиції позивач посилається на постанову Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, згідно з висновком якої з 29.01.2020 пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню в первісній редакції із використанням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не сталої величини 1762,00 грн, передбаченої постановою № 481, оскільки остання суперечить актам вищої юридичної сили.

Цей висновок Верховного Суду в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується судом при вирішенні цього спору.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що посадовий оклад позивача, її оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця у періоди з 29 січня 2020 року по 31 липня 2020 року та з 19 січня 2021 року по 28 лютого 2026 року повинен був визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а не на 01.01.2018, або у сталому розмірі 1762,00 грн).

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу за вказані періоди з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням за відповідною посадою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного (2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025, 2026) року.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за зазначені періоди та додаткових видів грошового забезпечення позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 (або у сталому розмірі 1762,00 грн), діяв протиправно.

Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 та постановою Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок і виплату всіх похідних від місячного грошового забезпечення виплат, у тому числі допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпустки, а також тих виплат, які у відповідні періоди обчислювалися з урахуванням складових місячного грошового забезпечення, включно із щомісячною додатковою грошовою винагородою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, суд зазначає таке.

Індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії, оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер. Тому індексація є невід`ємною складовою частиною сум, для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат, які обчислюються виходячи зі складових місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

Аналогічно посадовий оклад та оклад за військовим званням, обчислені у належному розмірі (виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року), мають враховуватися при обчисленні всіх похідних виплат, розмір яких прямо чи опосередковано залежить від цих складових грошового забезпечення.

Відтак суд дійшов висновку, що в разі встановлення обов`язку відповідача провести перерахунок основних складових грошового забезпечення за правилами Постанови № 704 у первинній редакції та донарахувати індексацію і індексацію-різницю, відповідач зобов`язаний провести відповідний перерахунок і всіх похідних від цих сум виплат за періоди служби позивача у Військовій частині НОМЕР_1 з 23.11.2016 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026.

Доводи відповідача про надмірну загальність і недоведеність цієї вимоги суд відхиляє з огляду на те, що конкретні суми похідних виплат можуть бути визначені відповідачем самостійно як суб`єктом, у володінні якого перебувають усі первинні фінансові та облікові документи, та з огляду на встановлений судом обов`язок провести перерахунок основних складових грошового забезпечення.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.

Ураховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8– 10, 14, 72– 79, 90, 139, 241– 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати основних, додаткових і одноразових видів грошового забезпечення, обчислених відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у первісній редакції, за періоди з 29.01.2020 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026 включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026 включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23.11.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 23.11.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року як базового місяця відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці за періоди з 01.03.2018 по 31.07.2020.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити розрахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію-різницю за періоди з 01.03.2018 по 31.07.2020 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, виходячи з різниці між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) усіх похідних від місячного грошового забезпечення виплат за періоди служби позивача у Військовій частині НОМЕР_1 з 23.11.2016 по 31.07.2020 та з 19.01.2021 по 28.02.2026, у тому числі допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні відпустки, а також тих виплат, які у відповідні періоди обчислювалися з урахуванням складових місячного грошового забезпечення, включно із щомісячною додатковою грошовою винагородою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, за періоди її фактичного нарахування, з урахуванням належної індексації та правильного розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.