Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №380/7620/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/7620/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.03.2022 року по 31.07.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 16.03.2022 року по 31.07.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.08.2022 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.08.2022 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум.

Посилається на те, що під час проходження військової служби у період з 16.03.2022 року по 19.05.2023 року відповідачі нараховувави йому грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) у заниженому розмірі, а саме виплачувавли посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року). При цьому до 31.07.2022 року виплату грошового забезпечення позивачу здійснював ІНФОРМАЦІЯ_2 , на фінансовому забезпеченні якого перебувала військова частина НОМЕР_1 , а з 01.08.2022 року, після включення військової частини НОМЕР_1 до мережі розпорядників бюджетних коштів, – безпосередньо військова частина НОМЕР_1 . Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача, військової частини НОМЕР_1 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103), розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина – розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений Законом на 01.01.2018 року, що становить 1762,00 грн. Зазначає, що скасування у судовому порядку п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704, не призводить до автоматичного відновлення попередньої редакції п.4 Постанови №704, оскільки прийняття актів Кабінету Міністрів України, внесення до них змін та відновлення їх дії належить до виключної компетенції Уряду. Вказує, що з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року п.4 Постанови №704 був оприлюднений на офіційному сайті Верховної Ради України у редакції, яка передбачала розрахункову величину – прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року, а відтак розпорядники бюджетних коштів діяли правомірно. Окремо посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду, визначеного ст.233 Кодексу законів про працю України, та просить залишити позов без розгляду. Враховуючи викладене, вважає, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Від відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що питання визначення розміру прожиткового мінімуму для військовослужбовців чітко визначене у постанові Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, яка є обов`язковою до виконання, а примітки до додатків 1 та 14 до цієї постанови не містять норм права та лише роз`яснюють механізм обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Зазначає, що скасування у судовому порядку п.6 Постанови №103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу позивача, а тому розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 у повному обсязі.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечив доводи відповідачів. Зазначив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 п.6 Постанови №103 визнано протиправним та скасовано, у зв`язку з чим зміни до п.4 Постанови №704 втратили чинність з 29.01.2020 року в силу ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому до 19.05.2023 року чинною була редакція п.4 Постанови №704, яка передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Щодо строку звернення до суду зазначив, що про неправильне нарахування грошового забезпечення дізнався з довідки про грошове забезпечення, яка датована 11.04.2026 року та видана йому при звільненні з військової частини НОМЕР_1 16.04.2026 року, іншого документа, який би містив відомості про нарахування грошового забезпечення, не отримував, а тому строк звернення до суду не пропустив.

Ухвалою судді від 27.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Збройних Силах України у період з 16.03.2022 року по 16.04.2026 року, зокрема у військовій частині НОМЕР_1 , на підставі витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2022 року №54.

До 31.07.2022 року військова частина НОМЕР_1 не була включена до мережі розпорядників бюджетних коштів та перебувала на фінансовому забезпеченні у розпорядника коштів третього рівня – ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з 01.08.2022 року військову частину НОМЕР_1 включено до мережі розпорядників бюджетних коштів.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.04.2026 року №54-РС позивача звільнено з військової служби у відставку, а з 16.04.2026 року виключено зі списків особового складу частини.

Як видно з архівної відомості №5 з березня 2022 року по липень 2022 року та довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення від 11.04.2026 року №386, за період з 16.03.2022 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення позивача, зокрема: посадовий оклад та оклад за військове звання, нараховувались із використанням розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 року (1762,00 грн).

Виплату грошового забезпечення позивачу за період з 16.03.2022 року по 31.07.2022 року здійснював ІНФОРМАЦІЯ_2 , а за період з 01.08.2022 року по 19.05.2023 року – військова частина НОМЕР_1 .

Уважаючи протиправними дії відповідачів щодо обрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових виплат, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року), позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

За приписами абз.1 ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року (далі – Постанова №704).

Згідно з п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до п.4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова №103 набула чинності з 24.02.2018 року.

Тобто з 01.01.2018 року п.4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року, визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже з 29.01.2020 року діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року».

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 13.03.2025 року у справі №240/27296/21 та від 16.10.2025 року №120/10479/24, в яких сформовано висновок щодо застосування п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції від 29.01.2020 року. Разом з тим, практика Верховного Суду щодо застосування указаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною і суд не бачить підстав для відступу від цих висновків, вважає їх застосовними до обставин цієї справи.

Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд приходить висновку, що грошове забезпечення позивача з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 16.03.2022 року по 19.05.2023 року мало б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 01.01.2018 року».

Відтак, дії відповідачів щодо обчислення та виплати позивачу за період з 16.03.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме – без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року (2481,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року (2684,00 грн), є протиправними. З тих самих мотивів відповідачами неправильно нараховувались у спірний період інші щомісячні додаткові одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких, в силу вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, залежав від розміру місячного грошового забезпечення.

Тому, похідні вимоги про спонукання до вчинення дій є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо доводів відповідача військової частини НОМЕР_1 про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Частиною 1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього Кодексу.

Положення ст.233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 року у справі №260/3564/22, від 25.04.2023 року у справі №380/15245/22 та від 07.09.2023 року у справі №280/1340/23.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.233 КЗпП України (в редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.01.2026 року у справі №420/26951/24 зазначив, що чинне законодавство не передбачає форми документа, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, а також способу його доведення військовослужбовцю; такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), з яких військовослужбовець може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань та виявити допущені порушення. Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст.110 КЗпП України, які покладають на роботодавця обов`язок при кожній виплаті заробітної плати повідомити працівника про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань та утримань, а також суму, що належить до виплати.

З матеріалів справи слідує, що про неправильне нарахування грошового забезпечення позивач дізнався з довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення від 11.04.2026 року №386, виданої йому при звільненні з військової частини НОМЕР_1 16.04.2026 року. Саме така довідка містить інформацію про нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу. Доказів того, що позивач отримав документально підтверджену інформацію про складові та розмір нарахованого грошового забезпечення раніше зазначеної дати, відповідачами не надано та матеріали справи не містять. З цим позовом позивач звернувся до суду 22.04.2026 року, тобто у межах визначеного ст.233 КЗпП України тримісячного строку. За таких обставин суд відхиляє посилання відповідача військової частини НОМЕР_1 на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Суд відхиляє посилання відповідачів на те, що скасування у судовому порядку п.6 Постанови №103 не призводить до відновлення попередньої редакції п.4 Постанови №704, а також на п.32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 року №870, оскільки п.6 Постанови №103 не визнавав п.4 Постанови №704 таким, що втратив чинність, а лише вносив до нього зміни. Відповідно до ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, а тому зміни, внесені п.6 Постанови №103 до п.4 Постанови №704, втратили чинність з 29.01.2020 року, внаслідок чого підлягає застосуванню редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до внесення цих змін.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то згідно з п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.03.2022 року по 31.07.2022 року (включно) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за період з 16.03.2022 року по 31.07.2022 року (включно) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше проведених виплат.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.08.2022 року по 19.05.2023 року (включно) без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року).

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за період з 01.08.2022 року по 19.05.2023 року (включно) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.