Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №380/7924/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 рокусправа № 380/7924/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого, виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення суду від 17 вересня 2025 року у справі № 380/12916/25 за весь час затримки виплати, з лютого 2020 року по день її фактичної виплати 27.01.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого, виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення суду від 17 вересня 2025 року у справі № 380/12916/25 за весь час затримки виплати, з лютого 2020 року по день її фактичної виплати 27.01.2026.

В обґрунтування позову зазначив, що 27.01.2026 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі № 380/12916/25 (залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2026) здійснив виплату грошового забезпечення на загальну суму 125 219,04 грн. Проте під час виплати перерахованого грошового забезпечення на виконання судового рішення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого грошового забезпечення за період з лютого 2020 року по день фактичної виплати 27.01.2026. З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, на думку позивача, відповідач зобов`язаний у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, самостійно нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. У зв`язку з ненарахуванням та невиплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на вищевказані суми позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 27.01.2026 виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі № 380/12916/25, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року. Стверджує, що нарахування грошового забезпечення було здійснено після набрання законної сили рішенням суду 16.01.2026, отже, виплата ОСОБА_1 відбулася без затримок більш ніж на один календарний місяць. Також зазначив, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації, проте позивач до відповідача із такою заявою не звертався, у зв`язку з чим звернення позивача до суду з цим позовом є передчасним. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України.

Відповідно до інформації, відображеної в архівних відомостях особистих карток грошового забезпечення, позивач у період з 01.01.2015 по 28.02.2025 включно проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.02.2025 № 80-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення з 28.02.2025.

Упродовж проходження військової служби позивачу з порушенням законодавства здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення, у зв`язку із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, що не заперечується сторонами.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі № 380/12916/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2026, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні з 29.01.2020 по 18.07.2022 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з урахуванням раніше виплачених сум.

27.01.2026 відповідач на виконання вказаного рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі № 380/12916/25 здійснив виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення на загальну суму 125219,04 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.01.2026 № 72 та випискою по надходженню на картку/рахунок АТ КБ «ПриватБанк» від 27.01.2026.

Під час виплати заборгованості грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого, виплаченого грошового забезпечення за період з лютого 2020 року по день фактичної виплати 27.01.2026.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно зі статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема сума місячного грошового забезпечення.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність нарахованого доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу на один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, грошове забезпечення).

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Порядок № 159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 такого змісту:

«…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а, який, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Окремо суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, в якій Верховний Суд відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, 17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи № 240/186/20, № 460/4188/20, № 460/783/20, № 460/786/20 відповідно).

У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

З огляду на наведене суд відхиляє доводи відповідача про передчасність позовних вимог через незвернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів. Така позиція відповідача ґрунтується на правових висновках Верховного Суду, від яких Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що нарахування грошового забезпечення здійснено після набрання законної сили рішенням суду у справі № 380/12916/25 (16.01.2026), у зв`язку з чим виплата нібито відбулася без затримок більш ніж на один календарний місяць, з огляду на таке.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-43цс14, на яку посилається й сам відповідач у відзиві, компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. За наявності визначених Законом № 2050-ІІІ умов присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Іншими словами, той факт, що нарахування сум грошового забезпечення здійснено відповідачем у січні 2026 року на підставі судового рішення, не нівелює факту того, що відповідні суми грошового забезпечення мали бути нараховані та виплачені позивачу своєчасно, тобто у відповідних місяцях періоду з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року. Саме у цей період, на який поширюється дія рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі № 380/12916/25, мала місце затримка виплати грошового забезпечення позивачу, що становить понад один календарний місяць у розумінні статті 2 Закону № 2050-ІІІ. Таким чином, право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів виникло саме у зв`язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою йому грошового забезпечення у відповідних місяцях періоду з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, а підстава для виплати компенсації виникла у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Судом встановлено, що остаточна виплата позивачу грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі № 380/12916/25, здійснена відповідачем 27.01.2026.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого, виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі № 380/12916/25 за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день фактичної виплати 27.01.2026.

Невиплата відповідачем компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у місяці, в якому проведено виплату заборгованості (січень 2026 року), згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ та про протиправну бездіяльність відповідача, з огляду на що позов у частині визнання бездіяльності відповідача протиправною підлягає задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, то, в силу приписів статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого, виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі № 380/12916/25 за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день її фактичної виплати 27.01.2026.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого, виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі № 380/12916/25 за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день її фактичної виплати 27.01.2026.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.