Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №380/6687/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 28 травня 2026 р.

Справа: №380/6687/26

Суддя: Желік Олександра Мирославівна

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 рокусправа № 380/6687/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій/бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 06.08.2023 по 25.02.2025 включно грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, а встановленого законом саме встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710 ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік” на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 № 3460-IX “Про Державний бюджет України на 2024 рік” на 01.01.2024, Законом України від 19.11.2024 № 4059-IX “Про Державний бюджет України на 2025 рік” на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1,12,13,14 до Постанови № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 за період з 06.08.2023 по 25.02.2025 включно нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710 ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік” на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 № 3460-IX “Про Державний бюджет України на 2024 рік” на 01.01.2024, Законом України від 19.11.2024 № 4059-IX “Про Державний бюджет України на 2025 рік” на 01.01.2025 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестату щодо ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704 за період з 06.08.2023 по 25.02.2025 включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити ОСОБА_1 новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704 за період з 06.08.2023 по 25.02.2025 включно;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2023, 2024, 2025 роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2023, 2024, 2025 роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 роки у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2023, 2024, 2025 роки у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 № 704.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач у період з 06.08.2023 по 25.02.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , де перебував на грошовому утриманні. На переконання позивача, посадовий оклад та оклад за військовим званням протягом усього спірного періоду йому нараховувались та виплачувались у заниженому розмірі - виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, або з фіксованої розрахункової величини 1762,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, тоді як після набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та з огляду на пріоритетність законів про Державний бюджет України над підзаконними актами, мав застосовуватися пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первинній редакції, яка передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Унаслідок такого заниження зменшено усі похідні від основних окладів складові грошового забезпечення, у тому числі надбавки, премії, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення.

Ухвалою судді від 13.04.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 надати інформацію про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення у спірний період.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечив з таких підстав. По-перше, у частині періоду з 06.08.2023 по 29.02.2024 (включно) Військова частина НОМЕР_1 не здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, оскільки до 01.04.2024 не була включена до мережі розпорядників бюджетних коштів та перебувала на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України, на підтвердження чого надав лист Директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2024 №220/10/893 та копію грошового атестату №305/1006 від 01.04.2024, виданого позивачу Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України. Відтак, позов у частині вимог щодо вказаного періоду пред`явлено до неналежного відповідача. По-друге, спірний період (06.08.2023 - 25.02.2025) повністю охоплюється строком дії постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 (з 20.05.2023 до 18.06.2025), якою до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 внесено зміни, що передбачали розрахункову величину 1762,00 грн; з огляду на приписи частини другої статті 265 КАС України та правові позиції Верховного Суду рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним і нечинним має виключно пряму (перспективну) дію в часі та не поширюється на правовідносини, що виникли і реалізовувалися під час дії такого акта, у зв`язку з чим до спірних відносин підлягав застосуванню пункт 4 постанови №704 в редакції постанови №481. По-третє, відповідач заявив про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, і просив залишити позовну заяву без розгляду на підставі частини четвертої статті 123 КАС України. На виконання ухвали суду відповідач надав довідку №80 від 22.04.2026 про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, премій та сум індексації, нарахованих позивачу за період з березня 2024 року по квітень 2025 року.

Відповідач у відзиві просить залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Суд із таким доводом відповідача не погоджується з огляду на таке.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України Велика палата Конституційного Суду України визнала такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Відповідно до резолютивної частини зазначеного Рішення положення частини першої статті 233 КЗпП України, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Рішення, тобто з 11.12.2025.

Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду 08.04.2026, тобто після ухвалення зазначеного Рішення Конституційного Суду України, обмеження права на звернення до суду тримісячним строком, передбаченим частиною першою статті 233 КЗпП України, на момент пред`явлення позову до спірних правовідносин не застосовується.

Крім того, як неодноразово вказував Верховний Суд (зокрема, у постанові від 13.11.2019 у справі №240/5401/18, від 17.03.2020 у справі №160/8324/19), грошове забезпечення військовослужбовців за своєю правовою природою є винагородою за службу, а відповідні правовідносини мають триваючий характер.

За таких обставин, зважаючи на факт продовження військової служби позивачем, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд відхиляє.

Розглянувши позов, дослідивши надані сторонами докази та оцінивши їх у сукупності, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , у період з 06.08.2023 по 25.02.2025 (виключений зі списків особового складу з 15.04.2025) проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого оператора відділу проєктів, а в подальшому - техніка із системного адміністрування.

Зокрема, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.08.2023 №73 старшого солдата ОСОБА_1 з 06.08.2023 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення, з посадовим окладом 2820 грн та окладом за військовим званням «старший солдат».

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.04.2025 №108, сержанта ОСОБА_1 вважати таким, що з 14.04.2025 здав справи та посаду і вибув до нового місця служби, з виключенням з усіх видів забезпечення з 15.04.2025. Підставою є витяг з наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 25.02.2025 №425-РС.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у період з 06.08.2023 по 31.03.2024 (включно) нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу здійснювало Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, оскільки до 01.04.2024 Військова частина НОМЕР_1 не була включена до мережі розпорядників бюджетних коштів. Зазначене підтверджується листом Директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2024 №220/10/893, згідно з яким військова частина НОМЕР_1 з 01 квітня 2024 року знімається з фінансового забезпечення Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України та включається до мережі розпорядників коштів Міністерства оборони України з присвоєнням коду розпорядника бюджетних коштів 50321/002561, а також грошовим атестатом №305/1006 від 01.04.2024, виданим позивачу Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 №80 від 22.04.2026, нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення за період з березня 2024 року по квітень 2025 року розраховувалось виходячи з посадового окладу 3260,00 грн та окладу за військовим званням 670,00 грн (з квітня 2024 року - 740,00 грн), тобто за розрахунковою величиною 1762,00 грн (з огляду на встановлені для відповідного тарифного розряду та звання коефіцієнти).

У період з 06.08.2023 по 29.02.2024 включно посадовий оклад та оклад за військовим званням нараховувались йому Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Звертаючись з позовом, позивач посилається на те, що зазначене обчислення основних видів грошового забезпечення не відповідає вимогам пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первинній редакції, яка має пріоритет над постановами Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 і від 12.05.2023 №481, та просить зобов`язати саме Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату належної різниці за весь спірний період.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

За правилом частини першої статті 48 КАС України відповідачем у адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з пунктом 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Пунктом 1.5 розділу 1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104), передбачено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

Листом Директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2024 №220/10/893 встановлено, що з 01.04.2024 Військова частина НОМЕР_1 знімається з фінансового забезпечення Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України та включається до мережі розпорядників коштів Міністерства оборони України; до цього часу нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 здійснювало саме Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, яке у спірному періоді мало статус самостійного розпорядника бюджетних коштів.

За такого фактичного та правового положення обов`язок з нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 06.08.2023 по 31.03.2024 (включно) лежав не на Військовій частині НОМЕР_1 , а на Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України як суб`єкті, який фактично здійснював відповідні нарахування та виплати на користь позивача та видав йому грошовий атестат від 01.04.2024 №305/1006.

Згідно з частиною першою статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Натомість невчинення дій або несвоєчасне вчинення дій з нарахування грошового забезпечення військовослужбовцю не може бути поставлено у вину суб`єкту, який такі дії у відповідний період не вчиняв і об`єктивно не міг вчинити з огляду на відсутність відповідних повноважень та бюджетних асигнувань.

За таких обставин у частині вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 06.08.2023 по 31.03.2024 (включно) та про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування і виплату грошового забезпечення (у тому числі похідних від нього сум допомоги на оздоровлення за 2023 рік та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік) - позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Водночас неналежність відповідача в частині періоду з 06.08.2023 по 31.03.2024 не позбавляє позивача права на звернення з відповідним позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України як належного відповідача в порядку, встановленому КАС України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Спірні правовідносини щодо порядку та умов матеріального, грошового та інших видів забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на службі у Збройних Силах України, регулюються правовими нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно зі статтею 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103, яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704. Зазначеним судовим рішенням відновлено попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704.

Як зазначав Верховний Суд, зокрема у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 10.10.2022 у справі №400/6214/21, від 10.01.2023 у справі №120/8682/21-а, від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 та від 30.04.2025 у справі №620/9741/24, оскільки зміни, внесені пунктом 6 Постанови № 103 до пункту 4 Постанови № 704, визнано у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року».

12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481), пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Постанова № 481 набрала чинності 20.05.2023.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 Постанови № 481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 визнано протиправним та нечинним.

Суд враховує доводи відповідача про те, що відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, та рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним і нечинним має пряму (перспективну) дію в часі.

Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 відступив від раніше сформульованих у постановах від 20.10.2025 у справі №600/3516/24-а та від 22.10.2025 у справі №420/3824/25 правових висновків та сформував такий правовий висновок: під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням для цілей застосування Постанови № 704 (у тому числі за період дії Постанови № 481) має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн.

Суд дотримується саме цього правового підходу, який обґрунтовується наступним.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, пункт 2 Постанови № 481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню як такий, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 10.01.2023 у справі № 340/507/22).

Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того, чи був він чинним, чи ні на момент виникнення спірних відносин.

У первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів.

Натомість пункт 4 Постанови № 704 в редакції пункту 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину - 1762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704 як такої.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Так, станом на 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» і становить 3028,00 грн; станом на 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і становить 3028,00 грн.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, Рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004, Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016).

Юридична природа соціальних виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права. У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету; держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство; однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Відповідно до положень статті 15 Закону № 2011-XII та пункту 5 і пункту 6 Постанови № 704 визначення розмірів надбавки за вислугу років військовослужбовцям, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби знаходиться у залежності від розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Згідно з частиною першою статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Відповідно до пункту 5 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Оскільки розмір зазначених щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення) визначається у відсотках або кратно до посадового окладу та (або) місячного грошового забезпечення, заниження основних окладів автоматично спричиняє пропорційне заниження зазначених похідних виплат.

За змістом довідки Військової частини НОМЕР_1 №80 від 22.04.2026 у період з 01.04.2024 по 14.04.2025 (тобто протягом усього часу нарахування позивачу грошового забезпечення саме відповідачем) посадовий оклад позивача становив 3260,00 грн, оклад за військовим званням - від 670,00 грн до 740,00 грн, що відповідає множенню розрахункової величини 1762,00 грн на тарифні коефіцієнти, передбачені додатками 1 та 14 до Постанови № 704.

Натомість, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024 (3028,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 01.01.2025 (3028,00 грн), розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, обчислені шляхом множення цієї величини на відповідні тарифні коефіцієнти, є більшими за ті, що фактично нараховувались і виплачувались Військовою частиною НОМЕР_1 .

Відтак, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення позивачу за період з 01.04.2024 по 25.02.2025 нарахування та виплати грошового забезпечення (основних, додаткових і одноразових видів), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2024 та на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, є протиправною.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Заява №21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, та забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 01.04.2024 по 25.02.2025, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2024 та на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зазначений спосіб захисту охоплює і похідні від основних окладів виплати - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, премії), а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, у тому числі допомогу для оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, які підлягали виплаті позивачу за 2024 рік (з урахуванням періоду його фактичного перебування у Військовій частині НОМЕР_1 - з 01.04.2024) та за 2025 рік (до 25.02.2025 включно), оскільки відповідні виплати визначаються у залежності від посадового окладу та (або) місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

Водночас вимоги позивача щодо визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 при складанні грошового атестату та зобов`язання виготовити і направити позивачу новий грошовий атестат за період з 06.08.2023 по 25.02.2025 не можуть бути задоволені у заявленому обсязі, оскільки грошовий атестат за період з 06.08.2023 по 31.03.2024 виданий не відповідачем, а Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України (грошовий атестат №305/1006 від 01.04.2024).

У частині періоду з 01.04.2024 по 25.02.2025 належна сума грошового забезпечення та її складових повинна бути визначена та документально оформлена відповідачем за наслідками виконання цього судового рішення, що нівелює потребу в окремому зобов`язанні щодо складання нового грошового атестату саме у судовому порядку.

Щодо вимог про окреме визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 роки, а також їх окремого нарахування та виплати, то відповідні правовідносини охоплюються встановленою вище протиправною бездіяльністю відповідача та визначеним судом способом її поновлення в межах періоду з 01.04.2024 по 25.02.2025, а у частині 2023 року - позов пред`явлено до неналежного відповідача (нарахування та виплати у 2023 році здійснювало Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України). За таких обставин окреме задоволення цих вимог у формулюванні, запропонованому позивачем, не є необхідним для ефективного захисту його прав.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані ними докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 та пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 за період з 01.04.2024 по 25.02.2025 нарахування та виплати грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2024 та на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, у тому числі грошову допомогу для оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01.04.2024 по 25.02.2025, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, станом на 01.01.2024 та на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua