Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №380/3633/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 рокусправа № 380/3633/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 23.11.2019 по день фактичного розрахунку 30.01.2026;

- зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 23.11.2019 по день фактичного розрахунку 30.01.2026.

В обґрунтування позову зазначив несвоєчасність проведення з ним розрахунку при звільненні. Вказав, що належні йому суми грошового забезпечення нараховано та виплачено 30.01.2026 на виконання відповідачем рішення суду, а не у день виключення позивача зі списків особового складу частини (22.11.2019). З огляду на вказане позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, тому звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 09.03.2026 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що особа звільнена з військової служби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення забезпечення відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України. Стверджує, що військова частина НОМЕР_2 є бюджетною установою, розпорядником бюджетних коштів ІІІ класу, бере зобов`язання та здійснює видатки виключно в межах асигнувань, що виділяються в установленому порядку. Зазначає, що з 24.02.2022 на території України введено воєнний стан, а особовий склад відповідача залучений до виконання першочергових завдань з відбиття збройної агресії російської федерації, у тому числі у місті Маріуполі, що є обставинами непереборної сили, які не залежали від волі відповідача та перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з можливою затримкою розрахунку. Звертає увагу на поведінку позивача, який звернувся до суду з позовом у справі № 380/3559/21 лише 16.03.2021, тобто більш як через рік і три місяці після виключення зі списків особового складу. З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вважає, що за наявності підстав для стягнення розмір відшкодування підлягає істотному зменшенню з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України на посаді заступника начальника загону - начальника відділу забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ).

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 04.11.2019 № 1116-ОС звільнений з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.11.2019 № 590-ОС полковника ОСОБА_1 виключено з 22.11.2019 зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік. Остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 22 листопада 2019 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року у справі № 380/3559/21, яке набрало законної сили, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо виплати позивачеві підйомної допомоги, допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування у складі місячного грошового забезпечення винагороди за участь в АТО, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 № 18, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, а також щодо виплати надбавки за кваліфікацію не в повному обсязі, та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачеві відповідні недоплачені суми.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2021 року у справі № 380/3559/21 відповідачем 29.01.2026 здійснено нарахування та платіжними інструкціями від 29.01.2026 № 1356 і № 1357 перераховано позивачеві відповідні кошти у загальному розмірі 88839,17 грн, які надійшли на його рахунок 30.01.2026, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача в АТ КБ «ПриватБанк».

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо наявності підстав для виплати та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби. При цьому військовою частиною 30.01.2026 здійснено належні донарахування та виплату грошового забезпечення в загальній сумі 88839,17 грн (на виконання судового рішення).

При вирішенні спору суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує такі висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а.

Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплатити працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Отже, суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні з військової служби (день виключення зі списків особового складу частини 22.11.2019) позивачу не виплачене належне грошове забезпечення у повному обсязі, а остаточний розрахунок проведений лише 30.01.2026, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за час затримки.

В контексті наведеного суд вказує, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із грошового забезпечення роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість чи на виконання рішення суду, - у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені ст. 117 КЗпП України.

Варто зауважити, що ст. 117 КЗпП України діяла і до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, оцінка майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру; суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Ключовим фактором, який може свідчити про співмірність та компенсаторність суми середнього заробітку, є приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, які розумно можна було б передбачити. Водночас і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані, тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Спірний період затримки розрахунку у цій справі (з 23.11.2019 по 29.01.2026) одночасно охоплюється дією як попередньої редакції статті 117 КЗпП України, так і редакції, викладеної згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), яка набрала чинності 19.07.2022.

За усталеною практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 та інших, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією обох редакцій статті 117 КЗпП України, такий період слід умовно поділяти на дві частини: до 19.07.2022 (регулюється редакцією, яка не обмежувала строк виплати) та з 19.07.2022 (регулюється чинною редакцією, яка обмежує виплату шістьма місяцями).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 сформулювала висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця; ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Суд зазначає, що день звільнення (день виключення зі списків частини для військовослужбовців) є останнім днем, який відповідним чином обліковується та оплачується (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16). Саме в цей день на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому.

Матеріалами справи підтверджується факт виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 22.11.2019.

Таким чином, строк затримки виплати грошового забезпечення слід рахувати з 23.11.2019, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після непроведення зазначених виплат. Оскільки відповідач здійснив виплату належних позивачеві сум 30.01.2026, то днем фактичного розрахунку є 30.01.2026, а останнім днем періоду прострочення - 29.01.2026.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню. Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне визначити конкретну суму такого відшкодування.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Між сторонами існує спір щодо розміру середньоденного грошового забезпечення, виходячи з якого має обчислюватися відшкодування.

Згідно з довідкою відповідача від 11.01.2026 № 09/5884/26-Вн розмір грошового забезпечення позивача за вересень та жовтень 2019 року становив по 19953,70 грн, разом - 39907,40 грн, а середньоденне грошове забезпечення - 654,22 грн.

Натомість позивач, посилаючись на архівну відомість за 2019 рік, визначає розмір грошового забезпечення за вересень 2019 року у 24559,30 грн та за жовтень 2019 року у 22009,30 грн, разом - 46568,60 грн, а середньоденне грошове забезпечення - 763,42 грн.

Розбіжність між наведеними розрахунками зумовлена тим, що довідка відповідача від 11.01.2026 не враховує у складі грошового забезпечення за вересень - жовтень 2019 року винагороду за участь в АТО та інші виплати, тоді як архівна відомість позивача їх включає.

Суд бере до уваги, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 у справі № 380/3559/21, яке набрало законної сили, уже встановлено протиправність дій відповідача саме щодо невключення винагороди за участь в АТО та інших складових до місячного грошового забезпечення позивача. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи.

За таких обставин розрахунок відповідача, який ґрунтується на грошовому забезпеченні без урахування зазначених складових, не може бути визнаний достовірним, а суд бере за основу середньоденне грошове забезпечення у розмірі 763,42 грн (46568,60 грн / 61 календарний день), що узгоджується з вимогами Порядку № 100 та з висновками суду у справі № 380/3559/21.

Застосовуючи наведений вище підхід щодо поділу спірного періоду, суд визначає, що період затримки розрахунку поділяється на: 1) період з 23.11.2019 по 18.07.2022, який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, що не обмежувала строк виплати, та становить 969 календарних днів; 2) період з 19.07.2022 по 29.01.2026, за який, з урахуванням обмеження, встановленого чинною редакцією статті 117 КЗпП України, відшкодування може бути нараховане не більш як за шість місяців, тобто за 184 календарних дні (з 19.07.2022 по 18.01.2023).

Таким чином, обчислений за загальними правилами розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку складає: за період з 23.11.2019 по 18.07.2022 - 739753,98 грн (763,42 грн х 969 календарних днів); за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 140469,28 грн (763,42 грн х 184 календарних дні), а всього 880223,26 грн.

Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього заробітку, який належить виплатити позивачу за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд враховує таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення Цивільного кодексу України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин, а у цьому випадку спорів щодо проходження і звільнення з публічної служби.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Хоча законодавство не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні, у таких правовідносинах працівник має діяти добросовісно, утримуючись від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина друга статті 13 Цивільного кодексу України), та, не зловживаючи правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів, суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Указані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Синтаксичний розбір текстуального змісту норми статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду дійти висновку, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічний висновок викладено Касаційним адміністративним судом Верховного Суду в постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 18.11.2021 у справі №200/5415/20-а.

При цьому, принцип співмірності за вказаних правовідносин підлягає застосуванню щодо середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільнення як за період до 18.07.2022, так і після вказаної дати, який згідно із нормами статті 117 КЗпП України обмежений шістьма місяцями, оскільки Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

Враховуючи обов`язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України.

Зокрема, істотність частки суми простроченої заборгованості за період з 23.11.2019 по 18.01.2023 в порівнянні із сумою, що розрахована позивачу до виплати як середній заробіток складає 88839,17 грн / 880223,26 грн (частка виплаченої заборгованості по заробітній платі/сума середнього грошового забезпечення за 1153 дні) = 0,10.

З огляду на очевидну неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 23.11.2019 по 18.01.2023 на суму 88022,33 грн (763,42 грн х 1153 днів х 0,10) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №6-39цс11.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що розмір стягнення у сумі 88022,33 грн буде достатнім та справедливим з урахуванням усіх обставин справи.

Решта доводів та аргументів сторін висновків суду по суті спору не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Серявін та інші проти України») суд зобов`язаний наводити мотиви рішення в обсязі, достатньому для його обґрунтування, і не зобов`язаний надавати окрему детальну відповідь на кожен аргумент сторони.

Таким чином, суд дійшов висновку про задовлення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.11.2019 по 18.01.2023 у розмірі 88022,33 грн, що узгоджується із висновками Верховного Суду про обрання способу захисту порушеного права у цій категорії справ.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат останнім не надано, то такі, в силу приписів ст. 139 КАС України, розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.11.2019 по 18.01.2023 у розмірі 88022 (вісімдесят вісім тисяч двадцять дві) грн 33 коп.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.