Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №280/1393/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Справа № 280/1393/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (б-р. Центральний, 27, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18.02.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі – відповідач, Департамент АП ЗМР), в якій позивачка просить суд:

визнати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Олійника Дмитра Вікторовича Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради №82724231 від 02.01.2026 про відмову в проведенні реєстраційних дій протиправним та скасувати;

зобов`язати відповідача зареєструвати за позивачкою право власності на нерухоме майно – житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 52,4 кв.м, житловою площею 20,3 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту АП ЗМР із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що підтверджується договором купівлі-продажу. За результатами розгляду заяви, державним реєстратором прав на нерухоме майно спочатку прийнято рішення про залишення заяви без руху, а потім прийнято рішення про відмову в проведені реєстраційних дій. Позивачка вважає, що державний реєстратор, всупереч вимогам чинного законодавства, порушуючи законні права та інтереси позивачки, вимагає для реєстрації документи, отримання яких не є необхідним у даному конкретному випадку. Надані відповідачу документи підтверджують право власності позивачки на будинок, містять усю необхідну інформацію та усі обов`язкові реквізити. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 20.02.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.

09.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено, що законодавством передбачено обов`язок державного реєстратора надіслати запит до відповідного органу, яким було проведено державну реєстрацію/оформлення прав до 01 січня 2013 року в усіх випадках, коли відповідні відомості відсутні в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом для актуалізації відомостей про права. На виконання вимог п.3 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором Андросенко А.О. 21.11.2025 направлено запит №1199/06.2-04 до РКП “Василівське БТІ” Василівської міської ради, який повернувся від ТОВ «УКРПОШТА» у зв`язку з тим, що м. Василівка є окупованою територією. Та направлено запит до Районної ради Василівського району, але згідно відповіді інформація відсутня так як від початку військового вторгнення м.Василівка знаходиться на тимчасово окупованій території, від 24.02.2022 РКП “Василівське БТІ” Василівської міської ради свою діяльність не здійснює, підтвердження права власності на нерухоме майно, отримання копій документів та/або відомостей з реєстрових книг, що перебували у віданні РКП “Василівське БТІ” Василівської міської ради не можливо. Враховуючи викладене державним реєстратором було дотримано вимоги чинного законодавства, встановлено неможливість проведення державної реєстрації з вищезазначених підстав (неотримання відомостей для актуалізації прав та відповідності прав поданим документам), та прийнято відповідне рішення про відмову в проведенні державної реєстрації права власності. Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, то вважає, що суди не можуть зобов`язувати державного реєстратора здійснювати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, оскільки це є його дискреційним повноваженням, яке він здійснює на підставі поданих документів та в межах законодавства. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Інших заяв (клопотань, пояснень, тощо) від учасників справи до суду не надходило.

Розглянувши наявні у справі матеріали, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , є власницею житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 52,4 кв.м., житловою площею 20,3 кв.м.

Право власності на вищевказаний будинок було набуте позивачкою на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 15.03.1994 та посвідченого державним нотаріусом Василівської державної нотаріальної контори Запорізької області Пожоджук А.В., зареєстрованого в реєстрі за №330.

Нерухоме майно зареєстроване Василівським районним бюро технічної інвентаризації 21.11.1994, про що внесено запис у реєстрову книгу 13 за реєстровим №384 (підтверджується реєстраційним написом на договорі купівлі-продажу, посвідченим підписом начальника бюро технічної інвентаризації та скріпленим печаткою підприємства).

У відповідності до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 територія села Приморське Степногірської селищної територіальної громади з 26.05.2022 є територією активних бойових дій.

18.11.2025 позивачка звернулась до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

До заяви про реєстрацію права власності позивачкою було додано документи, що підтверджують набуття права власності на будинок: договір купівлі-продажу, укладений 15.03.1994, посвідчений державним нотаріусом Василівської державної нотаріальної контори Запорізької області Пожоджук А.В. та зареєстрований в реєстрі за №330, що містить реєстраційний напис Василівського районного бюро технічної інвентаризації про реєстрацію будинку на праві приватної власності за мною із внесенням запису у реєстрову книгу №13 за №384, а також технічний паспорт на житловий будинок садибного типу, виготовлений 29.10.2021 (реєстраційний номер в Реєстрі будівельної діяльності ТІО 1:0576-5234-0116-8173).

21.11.2025 Державним реєстратором прав на нерухоме майно Андросенко Анною Олександрівною Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради було винесене рішення №81973295 про залишення заяви без руху, у зв`язку із відсутністю інформації щодо реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав і направленням запиту до Районного комунального підприємства «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області на отримання інформації про зареєстровані права власності на будинок.

02.01.2026 у проведенні реєстраційний дій було відмовлено, про що Державним реєстратором прав на нерухоме майно Олійником Дмитром Вікторовичем було винесене рішення №82724231.

Підставами відмови було зазначено неможливість отримання відомостей про зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна, набуте до 2013 року, у зв`язку із відсутністю доступу до паперових носіїв інформації архівних матеріалів Василівського БТІ.

Вважаючи таке рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій протиправним, позивачка звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207-VII) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст. 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (частини 4, 5 статті 11 Закону №1207-VII).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Виходячи з аналізу значеної правової норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках:

1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом №1952-IV;

2) неподання відповідних документів заявником. Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов`язаний направляти відповідний запит.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності позивачки на житловий будинок АДРЕСА_2 , підтверджується договором купівлі-продажу, укладеного 15.03.1994 та посвідченого державним нотаріусом Василівської державної нотаріальної контори Запорізької області, зареєстрованого в реєстрі за №330 та технічним паспортом.

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності позивачки на вищезазначений житловий будинок, проведена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому, у спірному випадку відсутні обставини для зупинення розгляду (залишення без руху згідно змін в редакції Закону від 10.10.2024 №4017-IX) заяви позивачки про реєстрацію права власності на житловий будинок.

Статтею 24 Закону №1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).

Враховуючи відсутність підстав для залишення без руху заяви позивачки про реєстрацію права власності, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій №82724231 від 02.01.2026.

Суд відхиляє доводи відповідача стосовно наявності у державного реєстратора підстав для залишення без руху заяви, адже державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, позаяк позивачем надано державному реєстратору відповідний пакет документів, який відповідно до пункту 1 частини першого статті 27 Закону №1952-IV є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав.

Також не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності не отримання відповіді на запит, направлений відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV.

Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за №380/43786 територія села Приморське Степногірської селищної територіальної громади де знаходиться вищевказаний будинок, віднесена до території активних бойових дій.

Отже, у випадку направлення запиту на адресу РКП «Василівське бюро технічної інвентаризації» Василівської районної ради Запорізької області, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, відповідач заздалегідь обізнаний про неможливість його вручення адресату, що очевидно має наслідком неотримання відповіді на нього.

Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на об`єкт нерухомого майна є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраціних дій не є дискреційними.

Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд – провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.

Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача зареєструвати речові права на нерухоме майно, що належить позивачці.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що належним способом захисту порушеного права є подання заяви до суду про встановлення факту належності заявнику майна на праві приватної власності, або подання позовної заяви до суду про визнання права власності на нерухоме майно, з таких підстав.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Водночас, за обставинами даної справи судом встановлено, що позивачка надала державному реєстратору документи, які належним чином засвідчує її право власності на вищезазначений житловий будинок. Доказів того, що право власності позивачки на вказане нерухоме майно оспорюється або не визнається іншою особою, до суду не надано.

Відтак, відсутні передумови для застосування статті 392 ЦК України, а тому відповідні посилання відповідача є безпідставними.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином на користь позивачки слід стягнути судовий збір у сумі 1331,20 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (б-р. Центральний, 27, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради за №82724231 від 02.01.2026 про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 52,4 кв.м, житловою площею 20,3 кв.м за ОСОБА_1 , шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України

Рішення у повному обсязі складено та підписано «01» червня 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль