Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №276/532/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №276/532/26 Головуючий у 1-й інст. Збаражський А.М.

Категорія 7 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 276/532/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Новоборівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання права користування житловим приміщенням, визнання протиправним та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання, усунення перешкод у користуванні,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Трофімова Андрія Вячеславовича

на ухвалу Хорошівського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Збаражського А.М. у селищі Хорошів,

встановив:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до Хорошівського районного суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_2 та Новоборівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання права користування житловим приміщенням, визнання протиправним та скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання, усунення перешкод у користуванні.

Разом з вищевказаною позовною заявою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, згідно з якою вона просила вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 або будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо виселення її з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , винесення її особистих речей, зміни замків на вхідних дверях квартири або іншого обмеження позивачці доступу до вказаного житлового приміщення до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

Вказану заяву, позивач обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_2 у будь-який момент може вчинити заходи щодо її виселення з єдиного житла. Відповідач розпочав активні дії щодо позбавлення позивача права користування житлом, про що свідчить той факт, що її знято з реєстрації місця проживання. Невжиття заходів забезпечення в майбутньому буде вимагати звернення з окремим позовом про вселення, тобто ускладнить процес відновлення порушеного права.

Ухвалою Хорошівського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Трофімов А.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та вирішити питання про забезпечення позову по суті, а саме вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 або будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо виселення ОСОБА_1 із квартири за адресою: АДРЕСА_1 , винесення її особистих речей, зміни замків на вхідних дверях квартири або іншого обмеження доступу позивачки до вказаного житлового приміщення - до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

Мотиви апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права та дійшов помилкового висновку про відмову у забезпеченні позову.

Апелянт вважає, що заявлений захід забезпечення у вигляді тимчасової заборони виселення, зміни замків та винесення речей не є тотожним позовним вимогам, оскільки має виключно тимчасовий характер і спрямований на збереження існуючого становища до вирішення спору по суті. Також зазначається, що суд фактично передчасно оцінив спір по суті, ототожнивши відсутність реєстрації місця проживання із відсутністю права користування житлом, хоча саме це право є предметом судового розгляду.

Наголошує, що позивачка понад 26 років проживає у спірній квартирі, іншого житла не має, а зняття її з реєстрації за ініціативою відповідача без рішення суду свідчить про реальну загрозу виселення. Крім того, у скарзі вказується, що суд не забезпечив належного балансу між правом власності відповідача та правом позивачки на житло, гарантованим Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також неправильно застосував принцип співмірності, не врахувавши значно тяжчі наслідки для позивачки у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 12:30 год. 28 травня 2026 року.

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Згідно з частиною 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.

Вислухавши представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки заявлені позивачем заходи забезпечення фактично є тотожними позовним вимогам про усунення перешкод у користуванні житлом, що суперечить ч.10 ст.150 ЦПК України. Суд зазначив, що квартира належить відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності, а позивач не надала належних доказів правомірності проживання у спірному житлі після зняття з реєстрації місця проживання, а також доказів реальної загрози її виселення з житла. На думку суду, вжиття запропонованих заходів забезпечення позову могло б призвести до непропорційного обмеження права власності відповідача, гарантованого Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення істотно ускладнить або унеможливить виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Питання про застосування заходів забезпечення позову, яке вирішувалося судом в оскаржуваній ухвалі, регламентується Главою 10 Розділу І ЦПК України.

У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду, визначених законом.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (п.2).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини 1 статті 151 ЦПК України).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання права користування квартирою АДРЕСА_2 , визнання протиправним та скасування рішення Новоборівської селищної ради Житомирського району Житомирської області від 23.03.2026 про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язання ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у користуванні вказаним житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем її прав на проживання в зазначеній квартирі, оскільки 23.03.2026 за заявою відповідача, як власника житлового приміщення, її було знято з реєстрації за вказаною адресою, однак вона після розірвання шлюбу і на даний час проживає в зазначеній квартирі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 вказала, що зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Частиною 10 статті 150 ЦПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 зроблено правові висновки, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову, за яким фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, суперечить меті процесуального інституту забезпечення позову та нівелює принципи цивільного процесуального законодавства, оскільки саме під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ч.1 ст.264 ЦПК України).

Тому позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 травня 2023 року у справі №592/5961/22.

З урахуванням викладеного, виходячи з предмета та підстав позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про забезпечення позову фактично дублюють позовні вимоги, оскільки зводяться до заборони вчиняти дії по виселенню ОСОБА_1 з житлового приміщення (квартири АДРЕСА_2 .

Крім того, Верховний Суд у постановах від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 31 липня 2024 року в справі №623/2015/21 та інших дійшов висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 11 серпня 2022 року в справі № 522/1514/21, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23, від 01 травня 2024 року в справі № 638/6777/23, від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22 та інших.

Так, з відокремлених матеріалів справи вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 03.03.1999, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому колегія суддів вважає, що суд не може заборонити власнику житла ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на користування та розпорядження своєю власністю, адже таке право гарантоване Конституцією та законами України.

На переконання суду, заходи забезпечення позову не будуть співмірними із обмеженням реалізації права власності відповідача.

До того ж заявником не доведено імовірності утруднення виконання або невиконання майбутнього рішення суду в разі невжиття зазначених у заяві заходів забезпечення позову.

Отже, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи заяви, враховуючи принципи співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, правильно застосував положення статей 149-150 ЦПК України та дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.

Згідно ст.375 ЦПК України апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом першої інстанції додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому ухвалу суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 258, 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трофімова Андрія Вячеславовича залишити без задоволення.

Ухвалу Хорошівського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич

Повне судове рішення складено 01 червня 2026 року.