Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №947/21090/25 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/21090/25

Провадження № 2/947/283/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2026 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Огренич І.В.

за участю секретаря – Коростій М.В.,

представника позивача – адвоката Садаклієва І.І.,

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – адвоката Гудз С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики в розмірі 33200 (тридцять три тисячі двісті) доларів США, посилаючись на те, що у березні 2024 року він за усним договором передав відповідачу грошові кошти у сумі 46200 (сорок шість тисяч двісті) доларів США, які останній взяв у борг на розвиток бізнесу строком до кінця 2024 року. Також ОСОБА_1 зазначив, що влітку 2024 року ОСОБА_2 передав позивачу в рахунок погашення боргу автомобіль марки «HYUNDAI GRANDEUR» д/н НОМЕР_1 , який зареєстрований на його дружину ОСОБА_3 , вартість якого сторони визначили у розмірі 12000 доларів США, а також в рахунок погашення зазначеного боргу відповідач передав ОСОБА_1 1000 доларів США. На залишок заборгованості у розмірі 33200 доларів США ОСОБА_3 склав розписку, відповідно до якої зобов`язався закрити борг до червня 2025 року. У свою чергу, сторони домовились, що відповідач щомісяця, починаючи з січня 2025 року, буде віддавати позивачу, мінімум 6500 доларів США, у рахунок погашення боргу, але гроші не повернув та почав ігнорувати останнього. Посилаючись на положення ст. 526, 629, 610, 611, 1046-1049 ЦК України ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу у розмірі 33 200 доларів США, що станом на 06.06.2025, за офіційним курсом Національного банку України, (1 долар США - 41,47 гривень), становить 1 376 804 (один мільйон триста сімдесят шість тисяч вісімсот чотири) гривень. Також просить стягнути понесені судові витрати та витрати на надання правничої допомоги.

Позивач та представник позивача - адвокат Садаклієв І.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача - адвокат Гудз С.С. у судовому засіданні просив у задоволені позову відмовити, надав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що відповідач не отримував у борг від позивача грошові кошти у сумі 46200 (сорок шість тисяч двісті) доларів США та відповідно не передавав у рахунок погашення боргу автомобіль марки «HYUNDAI GRANDEUR» д/н НОМЕР_1 , про що зокрема свідчить відсутність реєстрації автомобіля за позивачем. Також зазначив, що спірна розписка була складена у результаті тиску та погроз ОСОБА_1 з метою змусити відповідача взяти на себе збитки, які були понесені сторонами під час спільної господарської діяльності, тому жодних грошових коштів у борг ОСОБА_2 від позивача не отримував. З огляду на те, що за змістом спірної розписки не підтверджується ні факт, ні момент реальної передачі грошових коштів, на думку представника відповідача, посилання позивача на укладення між сторонами у справі договору позики є неправовими, а такий договір є неукладеним. Крім того, на підтвердження заявленої правової позиції представник відповідача посилається на низку постанов Верховного Суду, як приклад висновків щодо застосування норм права до спірних правовідносин.

Вислухавши сторони, свідка ОСОБА_4 , вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_2 складено розписку, відповідно до змісту якої останній зобов`язався «закрити» борг ОСОБА_1 у розмірі 33200 (тридцять три тисячі двісті) доларів США до червня 2025 року.

Відповідно до положень статей 526,530,598,599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень статі 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Вимогами ч.4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так згідно з правовими висновками про застосування статей 1046, 1047 ЦК України, які викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 2 липня 2014 року у справі № 6- 79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), за своїми характеристиками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою і у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У свою чергу, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2019 року у справі №369/3340/16-ц (провадження №61-7418св18) останній звертає увагу на те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

З огляду на вищезазначені висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд досліджуючи та оцінюючи зміст розписки наявної у матеріалах справи приходить до висновку про те, що вона не містить відомостей щодо отримання відповідачем від позивача грошових коштів у позику, тобто не підтверджує факт передачі у ній зазначених коштів.

У свою чергу, на порушення приписів ст.81 ЦПК України, позивачем не надано суду жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою договір позики є реальним договором, який вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, від позикодавця до позичальника. Відтак, сам по собі письмовий документ, який формально підтверджує укладення договору позики, не є беззаперечним доказом виникнення зобов`язання, якщо відсутній факт передання грошових коштів.

Поняття «безгрошевості договору позики» означає відсутність фактичної передачі грошових коштів позичальнику, що виключає виникнення обов`язку щодо їх повернення. Така обставина може свідчити про удаваність правочину або його вчинення без наміру створення реальних правових наслідків.

Суд звертає увагу, що обов`язок доведення факту передачі грошових коштів покладається на позикодавця як сторону, яка посилається на існування відповідного зобов`язання. За відсутності належних і допустимих доказів передання коштів (розписок, платіжних документів, банківських переказів тощо) твердження про існування договору позики не можуть вважатися доведеними.

Саме по собі формулювання «закрити борг», за відсутності конкретизації обставин передачі грошових коштів, не є безумовним підтвердженням отримання позичальником грошових коштів. Таке формулювання допускає різне тлумачення, зокрема може свідчити як про намір сторін спрямувати кошти на погашення існуючого зобов`язання, так і про відсутність фактичної передачі коштів узагалі.

Отже, встановлення безгрошевості договору позики є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості, оскільки відсутній сам предмет зобов`язання. Суд у кожному конкретному випадку оцінює докази в їх сукупності з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та достатності, дійшовши висновку щодо реальності чи формальності спірного правочину.

Крім того, суд звертає увагу на відсутність дати складання розписки, що унеможливлює встановлення моменту передачі і отримання грошових коштів, який є обов`язковою та істотною умовою договору позики, адже право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем. До таких правових висновків про застосування статей 1046, 1047 та 1051 ЦК України приходить Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5 3 64/13-ц (провадження № 61-22477св18).

Посилання ОСОБА_1 на покази свідка у справі - ОСОБА_4 , судом до уваги не приймаються, адже останні є недопустимим доказом укладення договору позики (ст.78 ЦПК України). Так відповідно до висновку викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2023 року у справі №369/7355/21 (провадження № 61-992св23), показаннями свідків не може доводитися факт укладення між сторонами договору позики та виконання зобов`язання за ним. Окрім того, свідок у судовому засіданні пояснив, що він не був присутній при укладанні розписки та під час передання коштів. Про факт передачі коштів позивачем ОСОБА_2 , та складання останнім розписки, свідку повідомив позивач. Свідок особистої участі при даних обставинах не брав.

За відсутності належних і допустимих доказів того, що грошові кошти були фактично передані позичальнику ОСОБА_2 , суд доходить висновку про безгрошевість спірного правочину. Встановлення безгрошевості договору позики свідчить про відсутність підстав для виникнення зобов`язання щодо повернення коштів.

При таких обставинах та з огляду на не доведеність позивачем факту передання відповідачу грошових коштів зазначених у розписці та відповідно укладення договору позики, суд вважає вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, 12,13, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено та підписано 01.06.2026.

Суддя І. В. Огренич