Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №486/1586/25 — Південноукраїнський міський суд Миколаївської області

Суд: Південноукраїнський міський суд Миколаївської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 31 травня 2026 р.

Справа: №486/1586/25

Суддя: Волощук О. О.

Справа № 486/1586/25

Провадження № 2/486/398/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Південноукраїнськ

Південноукраїнський міський суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Волощук О.О.,

за участю секретаря судового засідання Грабовської А.Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за відчужений автомобіль,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за відчужений автомобіль.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з відповідачем ОСОБА_2 вони перебували у зареєстрованому шлюбу з 04.03.2006 року. Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 11.04.2024 року їхній шлюб розірвано (рішення набрало законної сили 14.05.2024 року). Під час спільного проживання у шлюбі, за спільні кошти сторонами було придбано автомобіль Daewoo Gentra 2015 року, номерний знак НОМЕР_1 , який є спільним майном подружжя. Придбали транспортний засіб у лютому 2023 року, та протягом місяця, а саме: 30.03.2023 року спірний автомобіль був зареєстрований на ім`я відповідача з постановкою на облік. Після розірвання шлюбу, точніше через місяць 26.06.2024 року відповідач незаконно, без згоди позивача, як співвласника, відчужив транспортний засіб, що є спільним майном подружжя, на користь третьої особи ОСОБА_3 - його матері. Оскільки право позивача як співвласника порушено, єдиним належним способом його захисту є звернення з позовом про стягнення грошової компенсації вартості вказаного автомобіля. За даними сайту, на якому відповідач виклав оголошення про продаж їхнього автомобіля, його ринкова вартість зазначена 4 000 доларів США (166 800 грн). Саме цю ринкову вартість позивач бере за основу при оцінці розміру грошової компенсації, хоча придбали сторони його у 2023 році за 5000 доларів США. Таким чином, сума яка підлягає компенсації складає 83 400 грн. Оскільки позивач, як співвласниця (колишня дружина) згоди на відчуження автомобіля на користь матері відповідача не надавала, вважає, що він відчужений без її згоди і не в інтересах сім`ї, так як шлюб розірвано і сім`я розпалася, вона має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу.

Тому позивач просить стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості частини автомобіля Daewoo Gentra 2015 номерний знак НОМЕР_1 у розмірі 83400 грн; стягнути з відповідача 1211,20 грн судового збору та 10000 грн витрат на правову допомогу.

Ухвалою суду від 27.08.2025 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу усунути недоліки протягом встановленого судом строку.

08.08.2025 позивач надала суду заяву, якою усунула недоліки, зазначені в ухвалі суду від 27.08.2025 року.

Ухвалою суду від 09.09.2025 року відкрито провадження у справі, призначено в порядку загального позовного провадження.

12.11.2025 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, яка обґрунтована тим, що у зв`язку з наданням нею суду звіту №27 про оцінку транспортного засобу від 03.09.2025 року, згідно якого вартість спірного автомобіля становить 200 292, 00 грн., вважає що її позовні вимоги мають бути збільшені з огляду на таку вартість. 1/2 частка вартості автомобіля має складати не 83 400 грн., як було заявлено при подачі позову, а 100 146,00 грн. Тому просить суд прийняти заяву про збільшення позовних вимог та врахувати вартість спірного автомобіля.

Ухвалою суду від 12.11.2025 заяву позивача про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду, постановлено розглядати справу з урахуванням збільшених позовних вимог.

Ухвалою суду від 23.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги, просила суд визнати спільною сумісною власністю автомобіль Daewoo Gentra 2015 номерний знак НОМЕР_1 , оскільки він придбавався у період перебування сторін у шлюбі, стягнути з відповідача половину його вартості, яку встановлено незалежним експертом, та понесені нею витрати, а саме витрати на правову допомогу, судовий збір та витрати на звіт щодо оцінки майна.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був належним чином повідомлений, неодноразово подавав заяви про неможливість бути присутнім в судовому засіданні у зв`язку з перебуванням на службі у ВП №3 Вознесенського РУП, у зв`язку з чим розгляд справи відкладався. Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Суд, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, заслухавши думку позивача, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, дійшов до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.03.2006.

30.03.2023 сторони придбали транспортний засіб Daewoo Gentra, державний номерний знак НОМЕР_1 , який було зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується відповіддю РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) від 24.07.2025 /а.с.7/.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 11.04.2024 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Рішення набрало законної сили 14.05.2024 /а.с.6/.

Згідно відповіді від 24.07.2025 з РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС), транспортний засіб Daewoo Gentra, державний номерний знак НОМЕР_1 обліковувався з 30.03.2023 по 26.06.2024 за ОСОБА_2 , з 26.06.2024 обліковується за ОСОБА_3 .

Відповідно до відповіді РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС) від 14.11.2025, Daewoo Gentra, державний номерний знак НОМЕР_1 , перереєстровано з попереднього власника на ОСОБА_3 на підставі укладеного в ТСЦ договору купівлі-продажу №3545/2024/4708233 від 26.06.2024 /а.с.56/.

Як вбачається зі звіту №27 про оцінку транспортного засобу від 03.09.2025, складеного ФОП ОСОБА_4 , середня ринкова ціна автомобіля марки Daewoo Gentra 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , на дату оцінки (03.09.2025 з урахуванням технічного стану) становить 200 292,00 грн /а.с.30-36/.

Згідно зі ст. 60 СК України, вважається, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21 грудня 2007 року визначено, що вклади, незалежно від їх виду та від того, на чиє ім`я з подружжя вони внесені, відповідно до ст. 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Згідно зі ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами 1, 4, 5 ст.71 СК України визначено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

В пунктах 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, суд робить висновок, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Таким чином, заявлений позивачем спосіб захисту прав пов`язаний зі стягненням в порядку поділу спільного майна подружжя грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля, який був відчужений одним із подружжя після розірвання шлюбу та без відома та згоди іншого з подружжя, є законним та ефективним способом захисту порушених прав у судовому порядку.

Визначальним для наявності підстав судового захисту відповідно до заявлених вимог є: набуття спірного майна (автомобіля) в період шлюбу; відсутність належних, допустимих та достатніх доказів спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу.

Можливість задоволення судового захисту пов`язаний зі стягненням в порядку поділу спільного майна подружжя грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля, який був відчужений одним із подружжя після розірвання шлюбу та без відома та згоди іншого з подружжя, не пов`язана з необхідністю одночасної заяви вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.

Конструкція статті 60 СК України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідач не заперечував та не спростовував, що автомобіль Daewoo Gentra 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , є спільною сумісною власністю подружжя.

Присуджуючи позивачу грошову компенсацію замість його частки на вказаний автомобіль, суд виходить із того, що сторонами за час шлюбу набутий автомобіль, проте відповідач відчужив його іншій особі без згоди позивача, а тому приходить до висновку щодо наявності права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля, він має право на відповідну компенсацію вартості майна, відчуженого без його згоди та не в інтересах сім`ї. З урахуванням положень ч.1ст. 69 СК України, частки сторін у зазначеному майні є рівними.

Суд враховує, що відповідачем не надавалися докази, що позивач надавала згоду на продаж автомобіля.

Судом приймається до уваги, що вартість транспортного засобу автомобіля марки Daewoo Gentra 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , згідно копії звіту №27 про оцінку транспортного засобу від 03.09.2025 становить 200 292,00 грн /а.с.30-36/.

Докази проведення альтернативних оцінок майна, на момент його продажу, матеріали справи не містять та сторонами до суду не подавались.

Враховуючи вище наведене, керуючись чинними положеннями процесуального законодавства, з метою встановлення балансу та ефективного захисту прав та інтересів сторін, в контексті встановлених обставин справи спірний автомобіль проданий відповідачем без згоди позивача, приймаючи до уваги неспростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, зважаючи на те, що позивачу належить компенсація за відчужений автомобіль в розмірі, який дорівнює 1/2 частці автомобіля, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.

Позивачем заявлено вимогу про компенсацію понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розділити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст.133 та ч.ч. 1-3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копію договору про надання правничої допомоги від 05.11.2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Берікул Л.В., квитанцію до прибуткового касового ордера №15 від 13.08.2025, яку прийнято адвокатом Берікул Л.В. від ОСОБА_1 за правничу допомогу на суму 10000 грн. та розрахунок вартості правничої допомоги Юрченко О.І., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер.

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 10 000 грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат. З матеріалів справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та тим, що справа розглядалась без участі адвоката в судових засіданнях.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги час розгляду справи, та час витрачений адвокатом на виконання адвокатських робіт (наданих послуг), ціну позову, той факт, що адвокат не брала участі в судових засіданнях, суд вважає, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справі підлягають частковому задоволенню в розмірі 3000 грн.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 1211,20 грн сплаченого судового збору за квитанцією від 14.08.2025 та 1000 гривень витрат за проведення оцінки транспортного засобу, що підтверджується квитанцією від 04.09.2025.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 206, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за відчужений автомобіль задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки Daewoo Gentra 2015 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у розмірі 100 146 (сто тисяч сто сорок шість) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору, 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок витрат на проведення оцінки транспортного засобу та 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Волощук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua