Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №645/1594/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/1594/26

Провадження № 2/645/1905/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді – Спесивцева О.В.,

за участю секретаря судових засідань – Асєєвої К.М.,

відповідача – ОСОБА_1

представника відповідача – Шелудько О.О. (в режимі відеоконференція)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором № 7-080-864-2-21-Г від 27.10.2021 в розмірі 79340,40 грн., судові витрати у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11200,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 27.10.2021 між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 7-080-864-2-21-Г (з ануїтентними платежами) приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (індивідуальна частина). В порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 03.09.2024 у загальному розмірі 79340,40 грн., яка складається з заборгованості за кредитом (в тому числі простроченої) 23887,87 грн; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі простроченої) 32652,53 грн., заборгованості по сплаті комісії (в тому числі простроченої) 22800,00 грн., яку відповідач добровільно не сплачує. 03.09.2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» (Новий кредитор) був укладений Договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги. Новий кредитор ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» набув право вимоги до Боржників за Основними договорами, серед яких і право вимоги до Відповідача боржника за Кредитним договором № 7-080-864-2-21-Г від 27.10.2021. Пунктом 2 Договору № GL1N426240 передбачено, що після набуття Новим кредитором Прав вимоги, Новий кредитор має право на власний розсуд відступати (продавати, здійснювати наступне відступлення) такі Права вимоги повністю або в частині третім особам в порядку, встановленому чинним законодавством України. Користуючись даним правом Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» (Первісний кредитор) 27.12.2024 року уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» (Новий кредитор) Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги. Відповідно до умов Договору № 1/12 ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості Боржників за Основними Договорами. Відповідно до Додатку №1 «Друкований Реєстр Боржників» до вказаного договору про відступлення прав вимоги серед інших, до ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» перейшло і право вимоги до Відповідача боржника за Кредитним договором № 7-080-864-2-21-Г від 27.10.2021. Згідно з Розрахунком заборгованості Відповідача боржника за Кредитним договором № 7-080-864-2-21-Г від 27.10.2021, сформованої АТ «МЕГАБАНК» станом на 03.09.2024 (дата укладання Договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги) заборгованість Боржника/Відповідача становить 79340,40 грн., яка складається з заборгованості за кредитом (в тому числі простроченої) 23887,87 грн; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі простроченої) 32652,53 грн., заборгованості по сплаті комісії (в тому числі простроченої) 22800,00 грн. Всі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС», а в подальшому ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ», права грошової вимоги, здійснювались безпосередньо AT «МЕГАБАНК» станом на день відступлення права вимоги 03.09.2024. У свою чергу, ні ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС», ні ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» не здійснювало жодних додаткових нарахувань, умови Кредитного договору в односторонньому порядку не змінювало. Відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, що є порушенням законних прав ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ». На підставі вищевикладеного, просить стягнути з відповідача вищевказану заборгованість, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 11200 грн.

Ухвалою суду від 03.03.2026 року відкрито спрощене провадження та призначено судове засідання. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

До суду від представника відповідача – адвоката Максиміва В.М., через систему «Електронний суд» надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому просить позов задовольнити частково на суму 20951,70 грн., а в іншій частині позову – відмовити; стягнути з позивача на користь позивача витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування відзиву вказує, що позивач не надав жодних належних доказів тих обставин, що відповідач погодив умови, які передбачені Кредитним Договором № 7-080-864-2-21-Г від 27.10.2021 р. Наданий позивачем ДКБОФО, з огляду на його мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені. За таких обставин та без наданих підтверджень, підписаних особисто відповідачем про конкретні запропоновані відповідачу умови кредитування, про розуміння їх змісту та прийняття їх відповідачем, наданий банком ДКБОФО не може розцінюватися як стандартну (типова) форму, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Щодо заявленого до стягнення розміру відсотків, вказує, що позивачем подано в розрахунку дві таблиці нарахування відсотків (в першій таблиці відсотки нараховані за процентною ставкою 10 % річних на суму заборгованості 2763,83 грн. В другій таблиці відсотки нараховуються за ставкою 90 %. Розмір заборгованості відсотків, нарахованих за цією ставкою - 29888,70 грн.) Вказував, що за умовами Кредитного Договору № 7-080-864-2-21-Г від 27.10.2021 р. процентна ставка в розмірі 90 % застосовується для нарахування відсотків на прострочену суму заборгованості починаючи з першого дня виникнення прострочення. З посиланням на положення п. 6 Перехідних і прикінцевих положень Закону України «Про споживче кредитування» зазначив, що в разі прострочення, що виникло за договором кредиту, укладеним після 01.03.2020 р., споживач звільняється від відповідальності за таке прострочення, в тому числі, і від сплати процентів, що нараховуються за таке прострочення. А тому, вимога позивача про стягнення процентів в сумі 29888,70 грн. не підлягає до задоволення. Також не погоджується із вимогою позивача про стягнення комісії, оскільки, умовами Кредитного Договору № 7-080-864-2-21-Г від 27.10.2021 р. не передбачено чіткого переліку послуг, що надавались Відповідачці, не подано доказів надання таких послуг Первісним кредитором, а тому вимоги позивача на суму 22800,00 грн. про стягнення комісії не підлягають до задоволення. Крім того, оскільки відповідач сплатила на погашення заборгованості по комісіях 5700,00 грн., вказана сума підлягає зарахуванню в рахунок погашення тіла кредиту. Відтак, вважає, що позовні вимоги можуть бути задоволені лише в сумі 18187,87 грн. З приводу заявлених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 11 200,00 грн., вважає їх завищеними та не відповідають критеріям реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх вартості. Також вказує, що сторона відповідача понесла 6750 грн., докази про що будуть надані протягом 5 календарних днів після прийняття рішення.

У судовому засіданні представник відповідача – адвокат Шелудько О.О. підтримала вимоги відзиву та просила задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 18187,87 грн., відмовивши в задоволенні іншої частини позовних вимог, додатково вказавши, що у прохальній частині відзиву було допущено помилку в сумі.

Відповідач у судовому засіданні підтримала позицію свого представника, додатково вказала, що у зв`язку з тяжким матеріальним станом, просить відмовити у задоволенні позовну в повному обсязі.

Представник позивачу у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у визначеному законом порядку, надав заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27.10.2021 між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 7-080-864-2-21-Г (з ануїтентними платежами) приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (індивідуальна частина), за умовами якого позичальнику надано кредит в сумі 30000 грн (п.п.2.3 Договору), строком з 27.10.2021 до 26.10.2023 включно (п.п.2.2 Договору), процентна ставка за користування кредитом, що нараховується на суму заборгованості (фіксована) складає 10% річних (п.п.2.4 Договору), процентна ставка за користування кредитом понад строк вказаний п.п. 2.2. Договору складає 90% річних (п.п.2.11 Договору), розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості складає 3,80% від суми кредиту та сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця (п.п.2.8 Договору).

Пунктом 2.9 кредитного договору визначено, що розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди складає 2527,65 грн та сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Згідно з підпунктами 3.1.1, 3.1.2 пункту 3.1 кредитного договору, для обліку кредиту позичальнику було відкрито позичковий рахунок № НОМЕР_1 , а для обліку нарахованих процентів за кредитом рахунок № НОМЕР_2 .

Згідно з підпунктом 3.2.2 кредитного договору, відповідач зобов`язаний своєчасно та в повній сумі сплачувати щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за договором на передбачених договором умовах.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору, повернення кредиту та сплата процентів за користування нею здійснюється щомісячними ануїтетними платежами передбаченими договором. Згідно з п. 4.2 кредитного договору платіжним періодом встановлено календарний місяць.

На виконання умов договору, банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 30000 грн., що не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи.

Позивачем надано суду виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 27.10.2021 року по 02.12.2022 року.

Згідно з довідкою-розрахунком заборгованості за договором, станом на 03.09.2024 заборгованість позичальника складає 79340,40 грн., яка складається з заборгованості за кредитом (в тому числі простроченої) 23887,87 грн; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі простроченої) 32652,53 грн., заборгованості по сплаті комісії (в тому числі простроченої) 22800,00 грн.

03.09.2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого новий кредитор набуває право вимоги до боржників за основними договорами, вказаними у додатку № 1 до цього договору.

Позивачем надано витяг з додатку № 1 до договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03.09.2024, згідно з яким АТ «Мегабанк» відступило ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 7-080-864-2-21-Г від 27.10.2021.

Згідно з копією платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 66895 від 31.07.2024 ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» сплатило АТ «Мегабанк» за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі 23 425 777,00 грн.

27.12.2024 між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено договір №1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого новий кредитор набуває право вимоги до боржників за основними договорами, вказаними у додатку № 1 до цього договору (реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються до боржників/дебіторів за такими договорами).

Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору № 1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного 27.12.2024, ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» відступило ТОВ «ФК «Єврокредит» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 7-080-864-2-21-Г від 27.10.2021.

Згідно з копіями платіжних інструкцій кредитового переказу коштів № 1074 від 27.12.2024, №1090 від 31.01.2025, №1822 від 22.09.2025 ТОВ «ФК Єврокредит» сплатило ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» за відступлення права вимоги грошові кошти в розмірі встановленому умовами вказаного договору.

Позивач вказує, що кредитором в повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання в частині надання кредиту, а відповідач, в порушення умов договору зобов`язання за договором належним чином не виконав. Оскільки на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, позивач звернувся суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 79340,40 грн., яка складається з заборгованості за кредитом (в тому числі простроченої) 23887,87 грн; заборгованості по сплаті відсотків (в тому числі простроченої) 32652,53 грн., заборгованості по сплаті комісії (в тому числі простроченої) 22800,00 грн.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 910/5737/15-г, від 20.03.2020 у справі № 906/703/16, від 06.02.2020 у справі № 908/2251/18, від 15.08.2019 у справі № 904/4253/17, від 16.04.2020 по справі № 5023/5604/11.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Тож, згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва.

Згідно з положеннями чинного законодавства України, зокрема, відповідно до норм Цивільного кодексу України, передача права вимоги може здійснюватися шляхом відступлення права вимоги.

У даному випадку ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 7-080-864-2-21-Г від 27.10.2021, яке раніше належало АТ «МЕГАБАНК», що надає статус правонаступника, згідно з приписів ЦК України. Таким чином, ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» є новим кредитором Відповідача.

На час розгляду справи судом, відповідачем не надано доказів, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку, та наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Частиною 1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України, встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання.

За правилом частини 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Факт надання кредитних коштів підтверджується відповідними письмовими доказами. Отже, цілком обґрунтованими є доводи Позивача про порушення Відповідачем свого зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати інших платежів за користування кредитними коштами.

Постанова Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі №298/825/15-ц зазначає, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку позивача.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі №910/1580/18 сформульовано висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (зазначений правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21).

Враховуючи викладене, наданий Позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором та виписка по рахунку відповідача містять ідентичні відомості щодо руху коштів за кредитним зобов`язанням.

Таким чином, Позивач довів факт надання коштів позичальнику, оскільки надав відповідні докази (зокрема виписки за рахунками Позичальника), та надані Позивачем розрахунок кредитної заборгованості підтверджено належними доказами. Факт отримання кредитних коштів Відповідачем підтверджується, зокрема, попереднім підписання кредитного договору та ознайомлення з його умовами, в результаті чого позичальник взяв на себе зобов`язання повернення кредиту, які він не виконав в повному обсязі, тобто не здійснював часткові та своєчасні погашення.

Відповідно до виписок, по особовому рахунку Позичальник здійснював погашення заборгованості за кредитним договором. Це свідчить про наявність кредитних зобов`язань та підтверджує, що Позичальник отримав відповідні грошові кошти.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Також, суд зазначає, що факт як укладання між сторонами кредитного договору, так і отримання коштів на виконання його умов, підтверджується відповідачем у наданому до суду відзиві на позовну заяву, в якій частково визнає заборгованість у загальному розмірі, а саме 18187,87 грн.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

На час розгляду справи судом відповідач не надав даних, що свідчать про добровільне погашення заборгованості.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань, суд приходить до висновку, що оскільки відповідач допустив прострочення платежів щодо повернення кредиту, тобто не виконав зобов`язання належним чином відповідно до умов договору, заборгованість за кредитом та відсотках підлягають стягненню на користь позивача.

Суд відхиляє посилання представника відповідача у відзиві щодо не надання позивачем доказів того, що відповідач погодив умови, які передбачені Кредитним Договором № 7-080-864-2-21-Г від 27.10.2021 р., оскільки вказаний договір підписаний самим відповідачем, та містить усі обов`язкові умови, зокрема, суму кредиту, строк, розмір процентної ставки (у т.ч. за користування кредитом понад строк, вказаний у договору) та ін., а тому відповідач була обізнана про його умови.

Посилання представника відповідача на положення п. 6-1 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» суд вважає помилковими, оскільки вказаний пункт був виключений на підставі Закону № 3498-IX від 22.11.2023.

Разом з тим, суд не погоджується із нарахованою комісією за кредитним договором з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 4 частини першої ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої ст.1 та частини другої ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

На підставі частини шостої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своєму правовому висновку в постанові від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, процентів за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі №640/14229/15, від 21 квітня 2021року в справі №677/1535/15, від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15.

Частиною першою та другою ст.228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст. 11, частини п`ятої ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, умови договору, укладеного між сторонами, не містять зазначення переліку банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з наданням кредиту. Надання кредиту це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, а така дія як надання кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.

Суд звертає увагу, що комісія є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику та у договорі не зазначено, що вказана послуга надається за умовами договору, а тому сплата позичальником на користь банку вказаної комісії є нікчемною.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що позивач вказує заборгованість відповідача по комісії (в тому числі простроченої) у розмірі 24255,00 грн, а тому позов в частині стягнення вказаної суми задоволенню не підлягає.

Крім того, вирішуючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, щодо нікчемності правочину, тому, вказуючи про нікчемність правочину, одночасно підлягають застосуванню наслідки недійсності нікчемного правочину, визначені у статті 216 ЦК України.

З огляду на нікчемність умов угоди в частині встановлення щомісячної плати за обслуговування кредиту, підлягають застосуванню правові наслідки виконання нікчемного правочину, шляхом зарахування вже сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення суми основного боргу за кредитом, що забезпечить захист інтересів відповідача.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі №461/2857/20.

З наданого позивачем виписки по особовому рахунку вбачається, що відповідач здійснював оплату комісійної винагороди в загальному розмірі 5700 грн., яка підлягає вираховуванню із загального розміру заборгованості.

Враховуючи викладене вище, до стягнення з відповідача на користь позивача у справі підлягає заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 50840,40 грн. (23887,87 грн (тіло кредиту) + 32652,53 грн. (відсотки) – 5700 грн.)

У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовляє у зв`язку з їх необґрунтованістю.

З приводу вимоги позивача про стягнення на його користь сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно наданого платіжного доручення, звертаючись до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1706,07 грн. (2662,4 х 64,08%).

З приводу заявлених представниками сторін клопотань про розподіл судових витрат на правничу допомогу , суд дійшов висновку про наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 абзаци перший та другий підпункту 3.2. пункту 3 мотивувальної частини (справа про право на правову допомогу) вказав, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до частини першої статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч.ч.4-5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду копію договору про надання правничої допомоги № 1/07 від 01 липня 2025 року, укладений між АО «Альянс ДЛС» та ТОВ «ФК Єврокредит»; копію реєстру боржників, копію акту приймання-передачі послуг з правничої допомоги, з детальним описом обсягу правничої допомоги, а саме складання, підписання та подання до суду позовної заяви про стягнення заборгованості 10000,00 грн; проведення юридичного та фінансового аналізу боржника 1200,00 грн., копію ордеру на надання правничої допомоги серії АЕ № 1414107 від 11 серпня 2025 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону№5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Так, відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою - п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.

Крім того, Верховний Суд свого часу зазначав, що «… суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу … дійшовши висновку про неспівмірність розміру витрат на правничу, суди першої та апеляційної інстанцій не визначили розмір судових витрат на правничу допомогу, який має бути відшкодований» (пункти 81 та 82 постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При цьому, згідно частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи із положень ч.3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, характер виконаної адвокатом роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 11200 грн. є неспівмірними складності справи, а тому дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 гривень 00 коп. за розгляд справи у суді першої інстанції.

З приводу заявлених відповідачем вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, проте у відзиві вказано, що понесені витрати на професійну правничу допомогу складають 6750 грн., докази надання якої будуть подані протягом 5 календарних днів після прийняття рішення по справі.

А тому, вимоги відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу станом на час ухвалення рішення не вирішуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141,206,247,258-259,268,280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за договором № 7-080-864-2-21-Г від 27.10.2021 в розмірі 50840 (п`ятдесят тисяч вісімсот сорок) грн. 40 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» судовий збір у розмірі 1706 (одна тисяча сімсот шість) грн. 07 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», код ЄДРПОУ 40932411, адреса: 49001, м. Дніпро, пров. Ушинського, 1, оф. 105.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 01.06.2026 року.

Головуючий суддя О.В. Спесивцев