Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №148/3060/25 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/3060/25

Провадження №2/148/343/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

( Заочне )

25 травня 2026 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Ковганича С.В., при секретарі Ліванчук А.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тульчині за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянку укладеним та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянку укладеним та визнання права власності, мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та відповідачем було досягнуто домовленості шодо купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, Торківська сільська рада, кадастровий номер 0524386600:01:001:0147, площею 1,3700 гектарів, яка належала останній на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.06.2024, зареєстроване державним нотаріусом в реєстрі за №1-1043.

Відповідач підтвердила отримання грошових коштів в сумі 125000 грн, що засвідчено розпискою та підтверджується відеозаписом на флеш-носію. Також вона передала їй оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Таким чином між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору та фактично відбулося виконання зобов`язань за домовленістю.

Відсутність нотаріального посвідчення договору є наслідком об`єктивних, форс-мажорних обставин, а не небажанням сторін дотримуватися вимог закону в силу того, що відповідач перебуває на території АР Крим, яка є тимчасово окупованою, її виїзд потребує значних фінансових витрат, що для неї є непосильним з огляду на її матеріальне становище, на її утриманні перебуває чотири малолітніх дитини, яких нема на кого залишити.

Через дані обставини вона змушена звернутися до суду з даним позовом. Просить визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, Торківська сільська рада,кадастровий номер 0524386600:01:001:0147, площею 1,3700 гектарів, укладеним між нею та ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на вищевказану земельну ділянку.

В судове засідання позивач не з`явилась, в матеріалах справи наявні заяви від неї, згідно яких вона просить розгляд справи провести у її відсутність, позовні вимоги задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про день, час та місце розгляду справи, згідно оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України, про причини своєї неявки суд не повідомила, у встановлений судом строк відзив не подала.

За таких обставин суд ухвалив розглянути справу заочно, за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів, відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що земельна ділянка, площею 1,3700 гектарів, кадастровий номер 0524386600:01:001:0147, яка розташована на території Торківськаої сільської ради Тульчинського району Вінницької області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , про що свідчить копія свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.06.2024, зареєстрованого в реєстраі за №1-1043 (а.с.10) та копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.06.2014 №23180997 (а.с.11), оригінали яких були оглянуті судом в судовому засіданні.

Згідно копії паспорту громадянина України серія НОМЕР_1 , виданого 17.07.2022 Кіровським РВ ГУ МВД України в АР Крим (а.с.7) вбачається, що ОСОБА_2 з 09.08.2012 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Копію заяв від ОСОБА_2 , наданих суду позивачем (а.с.39, 45), суд до уваги не бере, оскільки позивач не наділена повноваженнями на їх подання.

Позивач стверджує, що між нею та відповідачем було укладено договір купівлі- продажу вищевказаної земельної ділянки. В обгрунтування даного факту позивачем надано наступні докази:

- копію розписки від 11.11.2025 (а.с.9), відповідно до якої ОСОБА_2 підтвердила, що отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 125000 грн в рахунок оплати вартості земельної ділянки, що знаходиться за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, Торківська сільська рада, кадастровий номер 0524386600:01:001:0147, яка належить їй на праві приватної власності. Також вказала, що оригінали правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку передані покупцю - ОСОБА_1 . Нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу на даний час неможливе у зв`язку з її перебуванням на території АР Крим, що унеможливлює її особисту присутність у нотаріуса. Підтвердила взаємне волевиявлення щодо купівлі-продажу вказаної земельної ділянки та фактичне виконання зобов`язань за домовленістю - передача коштів і документів на ділянку відбулися в повному обсязі;

- флеш-накопичувач, на якому, як стверджує позивач, міститься відеозапис ОСОБА_2 про підтвердження факту продажу ділянки.

З огляду на відсутність нотаріального посвідчення договору, яке позивач обгрунтовує наслідком об`єктивних, форс-мажорних обставин, а не небажанням сторін дотримуватися вимог закону в силу того, що відповідач перебуває на території АР Крим, яка є тимчасово окупованою, її виїзд потребує значних фінансових витрат, що для неї є непосильним з огляду на її матеріальне становище, на її утриманні перебуває чотири малолітніх дитини, остання звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам суд зазначає наступне.

Згідно ч.1, 3 ст.131 ЗК України (в редакції станом на 11.11.2025) укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної власності можуть бути відчужені лише за договорами купівлі-продажу, дарування, довічного утримання (догляду), спадкового договору, міни, шляхом внесення до статутного (складеного) капіталу чи шляхом їх передачі у довірчу власність (у разі якщо відповідно до закону право власності особи, яка передала своє майно у довірчу власність, припиняється), чи шляхом звернення стягнення на них.

Стяття 132 ЗК України передбачає, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Угоди повинні містити: а) назву сторін (прізвище, ім`я та по батькові громадянина, назва юридичної особи); б) вид угоди; в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); е) договірну ціну; є) права та обов`язки сторін; ж) кадастровий номер земельної ділянки; з) момент переходу права власності на земельну ділянку.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України (в редакції станом на 11.11.2025) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Тобто законом встановлено умови щодо форми укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, будинку або іншого нерухомого майна, внаслідок якого відбудеться правомірний перехід права власності на таке майно.

Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ч.3 ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином однією з умов застосування ч.2 ст.220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 29.08.2018 №336/679/17-ц, від 25.06.2024 у справі№ 496/5051/19 .

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами 1, 2 ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до 1, 2 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином обов`язок із доказування позовних вимог і обставин, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, покладається виключно на неї. Натомість остання, на виконання вимог статей 12, 13 ЦПК України, не вважала за необхідне у відповідний процесуальний спосіб довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог, безпосередньо у суді, обмежившись лише матеріалами, доданими до позовної заяви, та заявою про розгляд справи за її відсутністю.

При цьому належних та достатніх доказів, які б підтверджували факт укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки та факт передачі грошових коштів, позивачем суду не надано. Позивач не надала жодних доказів, які б відповідали вимогам статей 77–81 ЦПК України та свідчили б про ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Доказів на підтвердження обставин, що перешкоджали нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу земельної ділянки в період з 11.11.2025 по даний час, позивач не надала також.

Наявна в матеріалах справи копія розписки у розумінні ст.95 ЦПК України є неналежним доказом, оскільки її оригінал суду для огляду надано не було.

Долучений же відеозапис, на якому зафіксовано ОСОБА_2 , що зачитує текст із невстановленого та прихованого від камери носія, не може вважатися підтвердженням дійсності цієї розписки. Даний відеозапис не замінює собою обов`язкову письмову (нотаріальну) форму правочину щодо нерухомого майна, не доводить факт добровільного передання коштів, а лише демонструє механічне зачитування тексту, що в силу статей 78, 79 ЦПК України робить його недопустимим та недостовірним доказом.

Слід зазначити, що договір купівлі-продажу земельної ділянки обов`язково укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Будь-які відеозаписи розмов чи читання текстів не можуть замінити собою цей імперативний порядок.

Твердження позивача про те, що відсутність нотаріального посвідчення договору є наслідком об`єктивних, форс-мажорних обставин, перебування відповідача на тимчасово окупованій території АР Крим, матеріальна скрута та утримання чотирьох малолітніх дітей, є безпідставними та такими, що суперечать вимогам матеріального права.

За змістом ч.2 ст.220 ЦК України, однією з обов`язкових умов для визнання правочину дійсним судом є факт того, що одна зі сторін навмисно ухилилася від його нотаріального посвідчення, а зазначені позивачем обставини свідчать про об`єктивну неможливість вчинити дію, а не про протиправну відмову чи ухилення від виконання обов`язку.

Поняття "ухилення" передбачає винну, свідому та умисну поведінку особи. У даній же справі відсутні будь-які докази безповоротного ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення правочину, як і докази того, що позивач взагалі зверталася до неї з офіційною вимогою чи запрошенням до нотаріуса. Сама по собі втрата сторонами можливості нотаріально посвідчити правочин з об`єктивних причин не є правовою підставою для застосування положень ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Крім того форс-мажорні обставини є підставою лише для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, але вони жодним чином не можуть слугувати інструментом для зміни імперативних вимог закону щодо обов`язкової нотаріальної форми договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Сама по собі неможливість приїзду ОСОБА_2 з тимчасово окупованої території АР Крим через фінансові чи сімейні перешкоди підтверджує, що сторони не реалізували свого спільного волевиявлення у порядку, встановленому законом, а отже, договір є нікчемним в силу ч.1 ст.220 ЦК України. А відеозапис, на якому ОСОБА_2 зачитує текст, не усуває нікчемності цього правочину, оскільки не замінює собою процедуру нотаріального посвідчення.

Форс-мажорні обставини, окупація, відсутність коштів та наявність чотирьох дітей - це обставини, які свідчать про неможливість з`явитися до нотаріуса, а не про навмисне ухилення від нотаріального посвідчення.

За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу укладеним, оскільки, матеріали справи не містять доказів, що позивач виконала свої зобов`язання за спірним правочином в частині сплати коштів відповідачу за придбане нерухоме майно, а остання ухилилася від нотаріального посвідчення цього договору та що така можливість втрачена.

Окремої уваги заслуговує той факт, що надана позивачем копія розписки містить підпис виключно відповідача — ОСОБА_2 , та взагалі не підписана самим позивачем. В свою чергу, договір купівлі-продажу, в силу вимог ст. 202, 626 ЦК України, є двостороннім правочином, тобто узгодженою дією двох або більше сторін. Відсутність підпису позивача на документі свідчить про те, що між сторонами у письмовій формі взагалі не було зафіксовано взаємного волевиявлення та погодження всіх істотних умов договору купівлі-продажу відповідно до вимог ст.638, 655 ЦК України, а тому відсутні підстави вважати вказану розписку договором купівлі-продажу. За таких обставин, між сторонами відсутній договір купівлі-продажу навіть у простій письмовій формі, а наявна лише розписка про отримання грошових коштів відповідачем, яка сама по собі не є правочином щодо відчуження нерухомого майна і не породжує для сторін прав та обов`язків щодо переходу права власності на земельну ділянку.

Оскільки виключно дійсні договори є належною правовою підставою для виникнення права власності, а документ, підписаний лише однією стороною, не може вважатися укладеним двостороннім договором, у суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення позову та визнання права власності на земельну ділянку за позивачем.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог представника позивача в заявлених нею межах та про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, тому відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.131,132 ЗК України (в редакції станом на 11.1.2025), ст.15, 220, 334, 626, 627, 628, 632, 638, 655, 657, 640 ЦК України (в редакції станом на 11.1.2025), ст.4, 13, 19, 76-81, 89, 95, 141, 263-265 ЦПК України, суд, –

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянку укладеним та визнання права власності відмовити.

Судові витрати, понесені позивачем, залишити за нею.

Заочне рішення може бути переглянуто Тульчинським районним судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: