Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №136/405/26 — Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/405/26

провадження № 2/136/226/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2026 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Шпортун С.В.,

за участі секретаря судового засідання Белінської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, у порядку письмового провадження, за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідач), обґрунтовуючи підставність позову тим, що рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року між ними із відповідачем було розірвано шлюб.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 16 січня 2017 року (справа №136/1992/16-ц) із відповідача на користь позивача на утримання їх спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , присуджено до стягнення аліменти в розмірі по 700 грн. щомісячно, визначений розмір аліментів є недостатнім для утримання та потреб дитини, однак відповідач добровільно допомоги у більшому розмірі не надає, що стало підставою звернення до суду із даним позовом, в якому позивач просити суд змінити спосіб присуджених до стягнення за рішенням суду аліментів, визначивши їх у частці в розмірі 1/4 доходу відповідача, але не менше встановленого мінімального розміру, тобто 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Окрім цього, позивач зазначає у позові, що їх спільна дитина - син ОСОБА_3 має захворювання пов`язані із слухом та зором, у зв`язку із чим нею було понесено додаткові витрати пов`язані із медичним лікуванням, загальна сума яких склала 204 597 грн., тому просила суд у порядку ст.185 СК України вирішити питання про стягнення із відповідача на її користь їх половину.

У визначений судом строк відповідач відзиву не надав.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

18.03.2026 ухвалою суду було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У визначений судом строк відповідач заперечень проти розгляду справи у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (викликом) сторін не надав, також не надав зустрічного позову в межах визначеного судом строку, тому суд здійснює розгляд справи у порядку письмового провадження, за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до повідомлення Укрпошти повідомлення про розгляд справи направлені в адресу відповідача повернуто з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отож відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі№ 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.

Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 04 серпня 2017 року у справі №136/1992/17, було розірвано шлюб між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), який зареєстрований 11.12.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис за №3905. При реєстрації розірвання шлюбу відновлено ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) прізвище " ОСОБА_5 ".

Вказане рішення набрало законної сили 22.08.2017.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 16 січня 2017 року (справа №136/1992/16-ц) із ОСОБА_2 присуджено аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання сина – ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в твердій грошовій сумі в розмірі 700 (сімсот) гривень 00 копійок щомісячно, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову, тобто 28.11.2016 року і до досягнення дитиною повноліття – ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду набрало законної сили 27.01.2017.

Факт того, що сторони спору є батьками дитини ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .

Факт зміни прізвища позивача на ОСОБА_1 доведено свідоцтвом про укладення нового шлюбу, на що вказує свідоцтво серія НОМЕР_2 .

Обставини щодо проживання дитини ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), із матір`ю доведено Витягами із реєстрів територіальної громади.

Вирішуючи позовні вимоги в частині зміни способу аліментів присуджених за рішенням суду, суд виходить з наступного.

При розгляді цієї справи, суд керується частиною 3 статті 181 СК України, якою унормовано, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частина 3 статті 181 СК України, в редакції Закону N 2037-V-III від 17 травня 2017 року).

Зі змісту вказаної норми слідує, що законодавцем визначено два способи стягнення аліментів – у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі. Право вибору способу стягнення аліментів, Закон закріпив виключно за одержувачем аліментів це право, яке не може бути обмежено. Тоді як суд, з урахуванням встановлених обставин справи та відповідно до вимог Закону, може лише визначати величину (розмір) аліментів, які підлягатимуть до стягнення.

При вирішенні даного спору підлягає застосуванню стаття 192 СК України, що узгоджується із позицією викладеною у Постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 152/100/18.

Частиною першою статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України).

Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

Ураховуючи наведене, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.

Згідно із статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Розмір аліментів з урахуванням статті 48 Конституції України має забезпечувати такий достаток, який би забезпечив покриття поточних основоположних життєвих потреб.

Суд враховує, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, а особливо коли дитина підростає, потребує додаткових витрат щодо її розвитку та утримання, у зв`язку із чим певним чином з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на того з ким проживає дитина, що презюмується.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.89 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789ХІІ від 27.02.91 року та набула чинності для України 27.09.91 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст. 183 СК частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Суд враховує, що відповідач є особою працездатного віку, доказів наявності обставин за яких він не може надавати матеріальну допомогу на утримання своєї дитини, наявність інших аліментних зобов`язань матеріали справи не містять, а на пропозицію суду викладену в ухвалі від 18.03.2026 відповідач не надав жодних заперечень та доказів.

Ураховуючи встановлені судом обставини, виключне право одержувача аліментів на зміну способу присуджених до стягнення аліментів, які було визначено судом у твердій грошовій сумі, суд дійшов висновку, що спосіб стягнення аліментів визначених за судовим рішенням із відповідача на користь позивача на утримання їх спільної дитини слід змінити, визначивши на рівні 1/4 частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання рішенням у даній справі законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Суд вважає, що такий розмір аліментів буде необхідним та достатнім для забезпечення належного рівня життя дитини, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального їх розвитку та відповідатиме можливостям обох батьків, отож позов в цій частині обґрунтований та підлягає до задоволення.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.10 ст.7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

З аналізу вказаної норми слідує, що поряд із аліментами на утримання дитини батьки повинні сплачувати кошти на покриття додаткових витрат на дитину. Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається даною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей, страждає на тяжку хворобу, є калікою. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Такі особливі обставини будуть індивідуальними у кожному конкретному випадку.

Наведене узгоджується із роз`ясненнями наведеними у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», у якій зазначено, що передбачені ст.185 СК України додаткові витрати на утримання дитини, викликані особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом, тощо) можуть стягуватись лише з батьків і у разі фактичних витрат, їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Чинним законодавством України не передбачений вичерпний перелік таких додаткових витрат на утримання дитини. Підставою призначення додаткових витрат є особливі обставини, які можуть бути зумовлені, як негативними і так і позитивними фактами.

Верховний Суд у справі № 520/12681/17 зазначив, що розмір додаткових витрат на дитину має бути обґрунтованим відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Ураховуючи наведене, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17 та постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 520/12681/17.

На підтвердження позовних вимог у цій частині позивачем надано довідка КНП «ЦПМСД» №3 про те, що ОСОБА_6 встановлено діагноз: Двобічний кохлеоневрит. Нейро-сенсорна приглухуватість 3-4 ст. Міопія слабкого ст., міопічний астигматизм.

На підтвердження понесених позивачем витрат надано замовлення видані медичними установами, які оплачено, а саме: 04.07.2025 року Оптимал Клініка Мікрохірургії ОКА сплачено 24 299 грн. (замовлення №48942); 13.01.2026 року витрати на замовляння 555 та 558 складають 81 803 грн та 61 675 грн, що сумарно становить 143 478 грн. (слухові апарати).; замовлення на суму - 36 820 грн.

Таким чином загальна сума витрат, які понесла позивач на утримання сина складає 24299 + 143 478 +36 820 = 204 597 грн.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що «СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Таким чином, суд приходить до висновку, що понесені позивачем витрати, які були пов`язані у зв`язку хворобою дитини та її лікуванням належать до додаткових витрат, що пов`язані з особливими обставинами, їх розмір доведений позивачем належними та допустимими доказами.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню із відповідача на додаткові витрати пов`язані з особливими обставинами, суд враховує, що кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах, доказів неспроможності нести такі витрати в силу матеріального чи сімейного становища, відповідач суду не надав, а судом не встановлено, тому суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, які слід стягнути із відповідача на користь позивача, які вже фактично понесені у твердій грошовій сумі, що становить 102 298 грн.

За таких обставин, суд задовольняє позов у повному обсязі.

Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до Глави 8 ЦПК України, а так як при пред`явленні прозову позивач була звільнена від сплати судового збору, позов задоволено повністю, отож такі витрати слід стягнути із відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.180, 181, 192 СК України, ст. 259, 263, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання дитини, - задовольнити у повному обсязі.

Змінити спосіб стягнення аліментів визначений рішенням Липовецького районного суду від 16 січня 2017 року справа №136/1992/16-ц, яким було присуджено із ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання сина – ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в твердій грошовій сумі в розмірі 700 (сімсот) гривень 00 копійок щомісячно, - на частку в розмірі 1/4 заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 , додаткові витрати на дитину - сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 102 298 грн 50 коп. (сто дві тисячі двісті дев`яносто вісім) гривень 50 коп.

Стягнути із з ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати у вигляді судового збору 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) гривню 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів учасниками справи безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники цивільного процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Суддя С.В. Шпортун