Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №202/10147/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 202/10147/25

(2/199/1665/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

01.06.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., за участі представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в порядку поділу майна подружжя-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення коштів в порядку поділу майна подружжя. Свої вимоги обґрунтував тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюб з 26 травня 2020 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 , у них народилась дитина - ОСОБА_5 .

Під час проходження позивачем військової служби, 10.03.2022, останнього було взято у полон внаслідок збройної агресії рф проти України.

Відповідно до довідки СБУ від 15.05.2025 № 34/П-979д у період, з 10.03.2022 по 06.05.2025, позивач перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. Після звільнення з полону позивач проходить довготривале лікування та реабілітацію

Відповідач, як дружина позивача, 09.06.2022, звернулась із заявою на ім`я командира ВЧ НОМЕР_1 для виплати їй всіх належних коштів свого чоловіка, який захоплений у полон, та зарахування цих виплат на її особистий картковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у АТ КБ "Приватбанк".

Так, відповідно до довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення дружині та законному представнику неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 за час перебування у полоні матроса ОСОБА_4 , з 10.03.2022 до 06.05.2025, від 04.09.2025 № 740/33/7049, загальна сума коштів грошового забезпечення, отриманого на картковий рахунок відповідачки становить 4 200 375,95 грн. Вважає вказані грошові кошти спільною сумісно власністю подружжя, які підлягають поділу.

Позивач зазначив, що після звільнення його з полону та проходження ним лікування та реабілітації, відповідачка жодного разу не виявила наміру відвідати позивача у закладах охорони здоров`я, де останній і досі проходить довготривале лікування, не цікавилась станом його здоров`я, не надавала, як моральну, так і матеріальну допомогу.

Крім того, після звільнення позивача з полону відповідачка 18.07.2025 звернулась до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра із позовною заявою про розірвання шлюбу. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 27.08.2025 у справі 199/10017/25 шлюб між сторонами розірвано.

Враховуючи вищевикладене, поділу спільних сімейних коштів подружжя підлягає сума в розмірі 4200 375,95 грн, 1/2 частки яких становить 2 100 187,98 грн., які позивач просив суд стягнути з відповідачки, а також судові витрати по справі.

02 лютого 2026 року ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра відкрито провадження по даній справі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити, надала суду пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач та її представник в судовому засіданні проти позову заперечували в повному обсязі, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов, в якому посилались на те, що у літній період 2020 року чоловік був направлений до району проведення бойових дій для проходження військової служби. Попри перебування у зоні бойових дій, Сторони підтримували телефонний зв`язок, а також чоловік періодично надавав матеріальну допомогу на утримання дружини та дитини. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України у лютому 2022 року місто Маріуполь опинилося в зоні активних бойових дій та подальшої окупації. У цей період зв`язок із чоловіком було втрачено. Відповідач разом із малолітньою дитиною перебувала у місті в умовах постійних обстрілів, відсутності стабільного електро-, водо- та теплопостачання. Через відсутність мобільного покриття зв`язок із родичами підтримувався епізодично та лише за можливості, шляхом пошуку точок доступу до мережі або через знайомих. Перебування на тимчасово окупованій території супроводжувалося реальною загрозою життю та здоров`ю, що об`єктивно унеможливлювало своєчасне отримання будь-якої достовірної інформації про місцезнаходження чоловіка. З міста ОСОБА_6 разом з дитиною вийшли самостійно, за підтримки сусідів. Після виїзду вона тимчасово перебувала у місті Бердянськ, де проживала в орендованій квартирі, потім в орендованому домі. Матеріальну допомогу у цей період надавали родичі та друзі сім`ї. З 20 травня 2022 року відповідачка разом із дитиною переїхали до м. Білицьке, Донецької області, де тимчасово проживала у її батька. В липні 2022 року відповідачка почала отримувати грошове забезпечення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх». Увесь період після початку повномасштабного вторгнення та фактичної втрати зв`язку з чоловіком Відповідачка самостійно здійснювала догляд та утримання малолітньої доньки, забезпечувала її харчування, лікування, одяг, проживання та інші життєво необхідні потреби. Будь-якої реальної участі Позивача у матеріальному забезпеченні сім`ї в цей період не відбувалося з об`єктивних причин. Всі кошти, отримані за час перебування чоловіка в полоні відповідачка витрачала на забезпечення базових потреб себе та малолітньої дитини, а саме: придбання продуктів харчування та засобів першої необхідності, оплату житлово- комунальних послуг, сплату орендної плати та витрат на утримання житла, придбання одягу та взуття відповідно до сезону, оплату медичних послуг, лікарських засобів, профілактичних оглядів та лікування дитини, витрати на розвиток та дозвілля дитини, транспортні витрати, пов`язані з відвідуванням медичних установ, придбання засобів гігієни, побутової хімії та інше. У червні 2023 року відповідачка дізналася, що її знайомі — сім`я ОСОБА_7 — у зв`язку з виїздом за межі України мають намір відчужити квартиру, в якій фактично проживали. Квартира знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . З огляду на визначену сторонами вартість у розмірі 25 000,00 грн (двадцять п`ять тисяч гривень) та з метою забезпечення належних житлових умов для себе і малолітньої дитини, Відповідачка прийняла рішення про придбання вказаного житла для подальшого проживання. Разом з тим, право власності на зазначену квартиру не було оформлено у встановленому законодавством порядку за ОСОБА_8 , який на той момент виступав головним квартиронаймачем житлового приміщення. Враховуючи відсутність у продавця належним чином зареєстрованого речового права, укладення договору купівлі-продажу у передбаченій законом формі було неможливим. З огляду на викладене, сторони домовилися про фактичну передачу грошових коштів з оформленням взаємних зобов`язань шляхом складання письмової розписки, якою було підтверджено факт отримання грошових коштів, досягнення домовленості щодо подальшої передачі прав користування житловим приміщенням та намір сторін у майбутньому врегулювати правовідносини відповідно до вимог чинного законодавства України. Зазначена квартира була придатна для проживання і ній, але потребувала матеріального вкладу. Тому засилившись туди з дитиною, відповідачка мала необхідність провести ремонтні роботи для поліпшення умов житла. Всі грошові кошти, які надходили на її банківський рахунок у період перебування чоловіка в полоні, використовувалися виключно в інтересах сім`ї та на забезпечення належних умов життя малолітньої дитини. Значна частина коштів систематично витрачалася на придбання продуктів харчування та товарів першої необхідності, що підтверджується численними платежами у продовольчих магазинах, супермаркетах та закладах роздрібної торгівлі, а також оплатою послуг доставки продуктів та готової їжі. Такі витрати мають регулярний характер і безпосередньо пов`язані із забезпеченням щоденних потреб відповідачки та малолітньої дитини. Крім того, з банківських виписок вбачається здійснення витрат на придбання одягу та взуття для себе та дитини, що підтверджується сплатами у відповідних магазинах одягу, зокрема у торговельних мережах LC Waikiki, Sinsay та інших магазинах роздрібної торгівлі одягом. Також у виписках містяться платежі, пов`язані з придбанням будівельних матеріалів та товарів для облаштування житла, що свідчить про здійснення ремонтних робіт та покращення житлових умов для проживання відповідачки та дитини. Зокрема, наявні оплати у магазинах будівельних матеріалів та господарських товарів. Окрім цього, з виписок вбачається здійснення витрат на придбання лікарських засобів та медичних товарів, пов`язаними з підтриманням стану здоров`я дитини та Відповідачки. Разом з тим, відповідачкою здійснювалися витрати, спрямовані на забезпечення належного розвитку та дозвілля дитини, зокрема придбання дитячого електромобіля, що є поширеним видом дитячих іграшок для активного відпочинку (транзакція 26.11.2024 року), а також придбання прикрас у магазині Pandora. Вказані витрати також мають побутовий характер та здійснювалися у межах забезпечення потреб сім`ї. Таким чином, аналіз банківських виписок свідчить про те, що отримані кошти використовувалися відповідачкою виключно для забезпечення повсякденних потреб сім`ї, утримання малолітньої дитини, придбання продуктів харчування, одягу, лікарських засобів, облаштування житла та інших витрат, пов`язаних із веденням спільного сімейного побуту. Наголошували на тому, що зазначені обставини підтверджують добросовісний характер використання грошових коштів та їх спрямування саме в інтересах сім`ї.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч.6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).

За змістом ч.ч.1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 травня 2020 року, а 27.08.2025 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра шлюб сторін розірвано. Сторони мають спільну дитину, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом встановлено, що під час проходження позивачем військової служби, 10.03.2022, останнього було взято у полон внаслідок збройної агресії рф проти України.

Відповідно до довідки СБУ від 15.05.2025 № 34/П-979д у період, з 10.03.2022 по 06.05.2025, позивач перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.

Відповідачка, як дружина позивача, 09.06.2022, звернулась із заявою на ім`я командира ВЧ НОМЕР_1 для виплати їй всіх належних коштів свого чоловіка, який захоплений у полон, та зарахування цих виплат на її особистий картковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у АТ КБ "Приватбанк" (заява додається).

Відповідно до довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення дружині та законному представнику неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 за час перебування у полоні матроса ОСОБА_4 , з 10.03.2022 до 06.05.2025, від 04.09.2025 № 740/33/7049, загальна сума коштів грошового забезпечення, отриманого на картковий рахунок відповідачки становить 4 200 375,95 грн.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, за змістом вказаної норми щодо майна, придбаного під час шлюбу, діє презумпція його спільності для подружжя, доки один з них не доведе його придбання за особисті кошти.

Згідно зі статтею 62 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини третьої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Законом, який регулює відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу ЗСУ. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинне забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування ЗСУ, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 (далі - Порядок № 884).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

У пункті 4 Порядку № 884 зазначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно (пункт 6 Порядку № 884).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (надалі строк дії воєнного стану в Україні продовжено відповідними указами Президента України; воєнний стан в країні триває по теперішній час).

Відповідно до пункту 4 Указу № 64/2022 Кабінет Міністрів України (зобов`язаний) невідкладно, зокрема, забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Кабінету Міністрів України (доручено) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації (пункт 6 Указу № 64/2022).

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном.

Зі змісту пунктів 23, 24, 30 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 65 СК України.

Оскільки грошове забезпечення позивача, отримане відповідачкою, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, воно може бути поділене відповідно до статей 69-71 СК України.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц (провадження № 61-19420св18).

В ході розгляду справи, відповідач не змогла підтвердити факт використання отриманих нею коштів на потреби сім`ї, в переважній більшості кошти були витрачені відповідачкою на її особисті потреби. Дитячий електромобіль не можна вважати витратами на розвиток дитини, адже жодного розумового, чи фізичного розвитку такий вид іграшок не забезпечує, а прикраси Pandora, жодним чином не відносяться до базових потреб дорослої людини і тим більше малолітньої дитини, як не відносяться по своїй суті до базових потреб і витрати на доставку продуктів харчування та придбання готової їжі. Належних та допустимих доказів витрат коштів на оренду житла, авансу для придбання квартири, сплату комунальних послуг відповідачем суду не надано. Відповідачем не доведено, що витрачаючи спільні кошти подружжя, вона забезпечувала розвиток дитини, адже станом на звільнення позивача з полону, жодних доказів про те, що дитина, наприклад, відвідувала дошкільний заклад, розвиваючі гуртки тощо, відповідачем не надано. При цьому, відповідачка увесь час перебування позивача у полоні не працювала, тому стверджувати, що витрати на доставку продуктів та замовлення готової їжі, були необхідністю для сім`ї – не можна. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що грошове забезпечення позивача, отримане відповідачкою, було використане нею на власний розсуд поза волею позивача і не в інтересах всієї сім`ї, а лише у власних інтересах. Докази зворотного стороною відповідачки не подані.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Враховуючи те, що грошове забезпечення відповідача на час розгляду справи було витрачене відповідачкою, при поділі спільного майна сторін підлягають застосуванню вимоги частини другої статті 364 ЦПК України.

Оскільки доказів про те, що отримані відповідачкою кошти були витрачені на спільні сімейні потреби, що відповідає меті, з якою ці кошти виплачувалися державою, відповідачкою та її представником суду не надані, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача частину отриманого грошового забезпечення в розмірі 2100187,98 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору в розмірі 12112, 00 грн.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009, справа №1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України(справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи,кваліфікація і досвід адвоката,фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-цвказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2023 року у справі №824/9/22 зазначено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу, встановлено, що в межах цієї справи ОСОБА_9 отримав правову допомогу адвоката Ресенчук О.Ю. та сплатив 25000,00 грн., на підтвердження чому надано Договір про надання правничої допомоги № 33-ц/2025 від 16.06.2025 року. Зазначеним договором (п.п.1.1., 1.2, 4.2) визначено обсяг та перелік юридичних послуг та їх вартість. Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 25.08.2025 року № 33-ц/2025, адвокатські послуги з надання правничої допомоги виконані в повному обсязі на суму 25000,00 грн. Згідно з довідкою від 25.08.2025 року клієнтом сплачено 25000,00 грн.

Враховуючи висновки суду по суті спору, наявність доказів на підтвердження понесених позивачем судових витрат, суд вважає, що понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 25000 грн.

Керуючись ст.ст. 60,69-71 СК України, ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення коштів в порядку поділу майна подружжя задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) частину отриманого грошового забезпечення в розмірі 2100187,98 грн., а також судові витрати по справі, що складаються з судового збору в розмірі 12112, 00 грн. та витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 25000 грн., а всього 2137299 ( два мільйони сто тридцять сім тисяч двісті дев`яносто дев`ять) гривень 98 копійок

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня складення повного рішення апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено 01 червня 2026 року.

Суддя Руденко В.В