Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №405/426/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року

м. Київ

справа № 405/426/22

провадження № 51 - 1517 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

засуджених ОСОБА_9 , ОСОБА_10

(в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, засуджених ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 червня 2024 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 25 березня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021120000000082 за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вірменина, громадянина Республіки Грузія, уродженця м. Батумі Республіки Грузія, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, останнього разу за вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області 29 жовтня 2019 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 255-1 КК,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Кіровограда, жителя АДРЕСА_2 , раніше судимого, останнього разу за вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 липня 2015 року за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років; ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 листопада 2020 року кримінальне провадження №12017120020007739 від 6 липня 2017 відносно ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 311 КК закрито, а ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК,

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м. Кіровограда, жителя АДРЕСА_3 , раніше судимого, останнього разу за вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 березня 2023 року за ч. 3 ст.185, ст. 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_10 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: -за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307 КК на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке йому належить на праві власності; -за ч. 3 ст. 307 КК на строк 11 років з конфіскацією всього майна, яке йому належить на праві власності. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_10 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією всього майна, яке йому належить на праві власності.

Цим же вироком суду ОСОБА_10 визнано невинуватим та виправдано у зв`язку з не доведенням вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 255-1 КК на підстав п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК.

Також вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: -за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307 КК на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке йому належить на праві власності; -за ч. 3 ст. 307 КК на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке йому належить на праві власності. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_9 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією всього майна, яке йому належить на праві власності.

Крім цього даним вироком суду ОСОБА_11 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: -за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307 КК на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке йому належить на праві власності; -за ч. 3 ст. 307 КК на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке йому належить на праві власності. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_11 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією всього майна, яке йому належить на праві власності.

Згідно вироку суду ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , кожного, засудженого за вчинення незаконного протягом травня-липня 2021 року придбання, зберігання з метою збуту та передачі наркотичного засобу у місця позбавлення волі, вчинене повторно, організованою групою (ч. 3 ст. 307 КК), а також за вчинення 22 червня 2021 року незакінченого замаху на незаконну передачу наркотичного засобу у місця позбавлення волі, вчиненого повторно, організованою групою (ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307 КК) за обставин, детально викладених у вироку.

Органом досудового розслідування ОСОБА_10 також обвинувачувався у поширенні злочинного впливу на осіб, які утримувалися в ДУ «Кропивницька виправна колонія №6» у період перебування в вказаному закладі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 255-1 КК.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника - адвоката ОСОБА_12 , обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_11 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 , а вирок суду-без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує, що апеляційний суд, в порушення вимог статей 2, 22, 26 КПК неправомірно обмежився лише посиланням на окремі письмові докази, порушив принцип змагальності сторін та свобод в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначає, що показання ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , надані ними під час їх допиту в місцевому суді, щодо невинуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 255-1 КК, спростовуються матеріалами НС(Р)Д. Суди не врахували, що інкримінований ОСОБА_10 злочин характеризується ознаками специфічності місця його вчинення (виправна колонія закритого типу), своєрідним суб`єктом злочину, спрямованістю проти інших засуджених, наявністю жорстокого кодексу поведінки, сталих кримінальних традицій, високим рівнем організованості, закритості, конспіративності. Зазначає, що суд у вироку вказав, що вина обвинувачених, окрім іншого, доведена 16 протоколами проведення НСРД, проте не зазначив, якого змісту ці розмови та в чому саме полягає їх доказова сутність. Вказує, що поза увагою апеляційного суду залишилось те, що в порушення вимог ч. 3 ст. 68 КК місцевий суд призначив ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , кожному, за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307 КК основне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, яке перевищує 2/3 максимального строку покарання, передбаченого санкцією даної статті, а також при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 не затасував положення ст. 71 КК, а до обвинуваченого ОСОБА_11 положення ч. 4 ст. 70 КК. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення, не перевірив із достатньою повнотою викладені у ній доводи, не здійснив аналізу та оцінки доказів у контексті доводів апеляційної скарги, формально погодившись із висновками суду першої інстанції.

В касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_10 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у місцевому суді. Зазначає, що неповне фіксування (відсутність звуку) судових засідань від 19 квітня та 20 червня 2023 року, а також неналежна якість вказаних звукозаписів, в ході яких досліджувались письмові докази, надані стороною обвинувачення на доведення винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК, не дозволяє належним чином перевірити дотримання місцевим судом вимог ч. 1 ст. 358 КПК, а саме унеможливлює прослуховування ходу проведення судового розгляду, порядку та обставин дослідження доказів, звернення та розгляду клопотань, пояснень ОСОБА_10 , роз`яснення його прав, тощо. Вказує також на відсутність в матеріалах провадження технічного носія із звукозаписом судового засіданні суду першої інстанції від 7 червня 2022 року.

В касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у місцевому суді. Вказує на те, що в матеріалах кримінального провадженні відсутні докази на підтвердження факту збуту ОСОБА_9 наркотичних засобів на території ВК, наркотичні засоби безпосередньо у підзахисного не вилучались. Жодним належним та допустимим доказом не доведено та в ході судового розгляду не встановлено наявність будь-якого розподілу ролей, будь-якої форми вказівок та комунікації начебто учасників організованої групи, як і не доведено розповсюдження наркотичних засобів на території колонії. Вказує, що місцевим судом ОСОБА_10 виправдано за ч. 2 ст. 255-1 КК, оскільки сторона обвинувачення не довела його участь у злочинній організації, що, на переконання сторони захисту, виключає можливість застосування кваліфікуючої ознаки групової діяльності, передбаченої ч. 3 ст. 307 КК. Щодо епізоду за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307 КК зазначає, що оскільки ОСОБА_11 є наркозалежною особою та вживає наркотичні засоби, тому в даному випадку відсутні підстави стверджувати про наявність у його діях замаху на незаконну передачу наркотичного засобу у місця позбавлення волі, а тому судом першої інстанції безпідставно визнано ОСОБА_9 винуватим по даним епізодам. Зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні дані та прокурором не доведено законність звернення з клопотанням на проведення НСРД саме до Черкаського апеляційного суду, а формальне посилання слідчого у клопотанні на законодавчі норми без належного обґрунтування та підтвердження є підставою для визнання доказів недопустимими. Зазначає, що на вказані порушення суд апеляційної інстанції не звернув уваги, належним чином свої висновки не мотивував, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційних скарг, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальним формулюванням про доведеність винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень.

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у місцевому суді, а у разі встановлення недопустимості доказів через отримання їх з істотним порушенням вимог КПК, закрити кримінальне провадження. Вказує, що в матеріалах кримінального провадженні відсутні будь-які докази на розповсюдження ним наркотичних засобів в місцях позбавлення волі. Зазначає, що в матеріалах провадження відсутні результати контрольованої закупки; не зафіксовано жодної передачі наркотичних засобі; грошові кошти не вилучалися; відсутній відеозапис з камер відеоспостереження ДУ «Кропивницька ВК (№6), яке б могло спростувати чи підтвердити його причетність до інкримінованих йому кримінальних правопорушень; відсутні свідки, які б могли вказати на факт збуту чи розповсюдження ним наркотичних речовин. Вказує, що судом не доведено об`єктивну сторону злочину (розповсюдження наркотичних засобів), а лише наявність наркотичних речовин не свідчить про її збут чи намір до збуту. Зазначає, що вилучена кількість наркотичних засобів є незначною і може свідчити лише про можливе зберігання їх для власного вживання. Вказує, що в основу обвинувального вироку покладено докази, які в порушення вимог ст. 23 КПК не досліджувались судом безпосередньо. Частина матеріалів НСРД отримана без належного дозволу слідчого судді, а деякі НСРД, в порушення вимог ч. 1 ст. 246 КПК, було проведено до отримання відповідної ухвали слідчого судді. Вказує, що суд першої інстанції посилаючись у вироку на вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК організованою групою, в порушення вимог ст. 28 КК, не наводить чітких ознак ієрархії, розподілу ролей, а опис організованої злочинної діяльності носить шаблонний характер. Крім цього вказує на суворість призначеного місцевим судом покарання. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, не дивлячись на доводи сторони захисту про недопустимість певних доказів, а саме протоколів НСРД, протоколів обшуку, які були отримані з порушенням вимог КПК, не досліджуючи їх, без належного обґрунтування визнав всі докази допустимими.

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_11 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та перекваліфікувати його дії з ч. 3 ст. 307 КК на ч. 2 ст. 307 КК. Вказує, що все обвинувачення його у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень базується на показаннях свідків, які у своїх показаннях прямо не вказують на вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, оскільки в його діях вбачаються лише спроби перекидання наркотичного засобу на територію колонії, так як гайки з наркотичною речовиною не потрапили на територію ВК та в подальшому були виявленні працівниками колонії. Зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази про вчинення злочину організованою групою. Вказує, що ОСОБА_10 жодного відношення до наркотичних засобів не має, у нього з ним дружні відносини, допомагав ОСОБА_10 лише постачанням продуктів харчування, а результати НСРД його розмови з останнім не можуть бути належним доказом вчинення інкримінованого їм злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК.

Позиції учасників судового провадження

Засуджені та їх захисника підтримали касаційні скарги сторони захисту та просили їх задовольнити та заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Прокурор частково підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та заперечувала проти задоволення касаційних скарг сторони захисту.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

З касаційних скарг вбачається, що сторона захисту та сторона обвинувачення, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Так, відповідно до ст. 404 КПК, апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

За вимогами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, зокрема, суть апеляційної скарги та докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, на яких її визнано необґрунтованою.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

До того ж, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Зважаючи на приписи ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив усунути неповноту чи однобічність судового слідства суду першої інстанції і постановити законне й обґрунтоване рішення.

Недотримання вказаних положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Під час перегляду вироку щодо ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 апеляційний суд зазначених вимог закону в повному обсязі не дотримався.

З матеріалів провадження вбачається, що прокурор, засуджений ОСОБА_10 та його захисник - адвокат ОСОБА_12 , засуджений ОСОБА_9 та його захисник - адвоката ОСОБА_7 , засуджений ОСОБА_11 та його захисник - адвоката ОСОБА_8 , не погодившись із вироком суду першої інстанції, подали апеляційні скарги.

При цьому сторона захисту наголошувала на тому, що стороною обвинувачення взагалі не доведено та судом першої інстанції належним чином не встановлено створення та діяльність організованої групи в складі ОСОБА_10 ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , яка б характеризувалась стійкістю свого об`єднання, що виражалось у тривалих, стабільних і довірливих відносинах між учасниками, спільним їх умислом та отриманням прибутків від заняття злочинною діяльністю.

Зокрема апелянти вказували про не встановлення та не доведення того, хто саме, коли та за яких конкретно обставин, а також, з використанням яких методів та засобів зорганізував організовану групу для реалізації збуту наркотичних засобів на території ДУ «Кропивницька виправна колонія №6», яким чином забезпечувалося дотримання правил поведінки учасників організованої групи, як і не доведено розповсюдження наркотичних засобів обвинуваченими на території колонії.

Прокурор, в свою чергу в апеляційній скарзі зазначав про безпідставне виправдання ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 255-1КК, оскільки надані стороною обвинувачення докази прямо доводять, що ОСОБА_10 , користується як певним статусом у злочинному середовищі ДУ «Кропивницька ВК № 6», так і здійснює саме фізично-психічний злочинний вплив в цій установі виконання покарань.

При цьому сторона обвинувачення вказувала на конкретні докази, а саме протокол НСРД №1676т/55/110-21 із диском №94т/21, а також на висновок судової експертизи №СЕ-19/104-21/29509-ВЗ та висновок судової сематико-текстуальної експертизи №28680/21-39, які на переконання сторони захисту, підтверджуються винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 255-1 КК.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційні скарги прокурора та сторони захисту без задоволення, зазначив в ухвалі зміст викладених доводів, при цьому належним чином їх не перевірив, не навів ґрунтовного спростування тверджень апелянтів шляхом аналізу всіх доказів в аспекті статей 84-86, 90 КПК й правильності їх оцінки з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, як це передбачено ст. 94 КПК.

Так, в обґрунтування рішення про залишення без зміни вироку суду першої інстанції, як в частині засудження ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК так і в частині виправдання ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 255- 1 КК, апеляційний суд поклав ті ж мотиви, якими місцевий суд обґрунтовував своє рішення про його виправдання, однак своїх власних висновків не зробив, по суті виклав зміст вироку та висновки місцевого суду попри те, що вони оспорювалися, та дійшов передчасного висновку про законність вироку суду першої інстанції в цій частині.

При цьому, суд апеляційної інстанції не врахував того, що фактично він виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Зокрема апеляційним судом належним чином не перевірено доводи сторони захисту щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження доказів вчинення засудженими ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 інкримінованих їм кримінальних правопорушень в складі організованої групи, що ставить під сумнів правильність кваліфікації їх дій за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК.

Відтак колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції не повною мірою дотримався вимог ст. 419 КПК, не надав на доводи апеляційних скарг вичерпних відповідей, не провів всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження, не здійснив належної оцінки за критеріями ст. 94 КПК як кожному доказу, так і сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.

З огляду на викладене ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає приписам статей 370, 419 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване рішення та могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що ставить під сумнів правильність кваліфікації дій засуджених, а тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК ухвала підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту та сторони обвинувачення, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, а за наявності для цього підстав - шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження та доказів, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Колегія суддів не перевіряє інших доводів, наведених у касаційних скаргах сторони захисту та прокурора, оскільки вони пов`язані з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження і оцінкою доказів, що потрібно здійснити суду апеляційної інстанції в ході нового розгляду, а тому, з урахуванням змісту доводів і вимог касаційних скарг сторони захисту та прокурора, вони підлягають частковому задоволенню.

Згідно положень ч. 3 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

Відповідно до листа ДУ «Петрівська виправна колонія (№49), засуджений ОСОБА_11 4 листопада 2025 року звільнений умовно достроково для проходження військової служби за контрактом згідно ст. 81-1 КК, колегія суддів не вбачає підстав для обрання йому запобіжного заходу відповідно до вимог ч. 3 ст. 433 КПК.

Водночас, враховуючи, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , кожен, обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, та забезпечення можливості проведення нового розгляду судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне обрати кожному запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора, засуджених ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_9 задовольнити частково.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 25 березня 2025 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Обрати ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3