Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №629/7441/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

27 травня 2026 року

м. Київ

справа № 629/7441/24

провадження № 51-1267км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора

ОСОБА_8 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року в кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені обставини

Лозівський міськрайонний суд Харківської області вироком від 03 червня

2025 року ОСОБА_6 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь:

- ОСОБА_9 210000 грн на відшкодування моральної шкоди у розмірі: 210 000 грн;

- ОСОБА_10 344000 грн на відшкодування моральної шкоди, 6000 грн витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з ПрАТ «СК» "ЄВРОІНС УКРАЇНА" на корить:

- ОСОБА_9 8408, 09 на відшкодування матеріальної шкоди;

- ОСОБА_10 96000 на відшкодування матеріальної шкоди;

Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.

Як установлено у вироку, ОСОБА_6 10 вересня 2024 року близько 10:24 керував технічно справним автомобілем «Opel Astra», д. н. НОМЕР_1 . Під час руху по об`їзній дорозі м. Лозової, а саме в районі 3 км + 250 м, діючи необережно, не врахував дорожньої обстановки у вигляді небезпечного повороту праворуч та стану дорожнього покриття, своєчасно не зменшив швидкості руху, не зупинив керованого ним автомобіля, не обрав безпечної швидкості руху та таких прийомів керування, щоб постійно контролювати рух автомобіля, не впорався з керуванням і виїхав на зустрічну смугу руху, якою зі сторони сел. Панютине в напрямку м. Лозової Харківської області рухався автомобіль ВАЗ-2105, д. н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , чим створив небезпеку для руху останнього та допустив зіткнення зазначених транспортних засобів. Таким чином, ОСОБА_6 , керуючи автомобілем, грубо порушив вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху, згідно з яким «під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі-ДТП) водій автомобіля ВАЗ-2105, ОСОБА_10 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, пасажири ОСОБА_9 - тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_11 померла в лікарні.

Відповідно до висновків судових автотехнічних експертиз у зазначеній дорожній обстановці водій ОСОБА_6 грубо порушив вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху, а ці порушення з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з виникненням вказаної ДТП.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 19 лютого 2026 року вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання змінив.

Вважав ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Стягнуто з ПрАТ СК «ЄВРОІНС УКРАЇНА» на користь потерпілого ОСОБА_9 у 5880,07 грн рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та заперечення

на касаційну скаргу

Прокурор у касаційній скарзі не погоджується з ухвалою апеляційного суду в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 , вважає, що вона постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону й неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. У зв`язку з чим просить скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вважає, що суд апеляційної інстанції достатньою мірою не оцінив ступеня тяжкості наслідків злочину, які настали у виді смерті потерпілої та отримання іншими двома потерпілими середньої тяжкості й тяжких тілесних ушкоджень. Наявність трьох потерпілих свідчить про високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого. Потерпілий ОСОБА_10 зазнав сильних душевних страждань у зв`язку з утратою дружини, яка загинула в цій ДТП.

Касатор зазначає, що кількість потерпілих, наслідки ДТП не зменшують ступеня суспільної небезпеки скоєного засудженим. Звільнення ОСОБА_6 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК з огляду на викладене є безпідставним і таким, що буде суперечити загальним засадам призначення покарання. Ухвала апеляційного суду не містить належних обґрунтувань, які дають можливість застосувати інститут звільнення від призначеного покарання.

Таким чином на думку представника публічного обвинувачення оскаржуване рішення не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

У запереченнях, які надійшли до суду, засуджений не погоджується з доводами касаційної скарги прокурора, вважає їх безпідставними й такими, що суперечать висновкам апеляційного суду. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Вважає, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення повно та всебічно з`ясував обставини, які мають значення для звільнення від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, при цьому врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного суду від 26 лютого 2025 року у справі № 361/6218/17 (провадження №51- 5256км24) та Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року.

До суду касаційної інстанції надійшли пояснення адвоката ОСОБА_12 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 в яких вона підтримує доводи касаційної скарги представника публічного обвинувачення, просить її задовольнити і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що апеляційний суд обмежився лише констатацією наявності окремих пом`якшуючих обставин без належного аналізу їх достатності та правового значення для застосування приписів ст. 75 КК, не враховано, що наслідком дій ОСОБА_6 є отримання потерпілими різного роду тяжких тілесних ушкоджень, одна з потерпілих померла. Таким чином, суд не навів мотивів, з яких дійшов висновку про те, що наведені ним обставини є достатніми для висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання.

Крім того, представник просить розгляд кримінального провадження проводити без її участі та участі потерпілого ОСОБА_9 .

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні

Прокурор, підтримавши доводи касаційної скарги, просила Суд її задовольнити.

Захисник і засуджений не підтримали доводів касаційної скарги прокурора, водночас підтримали заперечення на неї та просили Суд залишити без змін оскаржуване судове рішення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, позицію захисника та засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, викладені в касаційній скарзі й запереченнях на неї, колегія суддів уважає, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК визначено, що підставами для перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції керується фактичними обставинами, установленими судами попередніх інстанцій.

Як указано в ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вимогами кримінального процесуального закону встановлено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального та процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Наведених вимог процесуального закону під час розгляду цього кримінального провадження суд не дотримався.

За загальними засадами призначення покарання, яке визначено статтями

50, 65 КК, суд призначає покарання, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного й обставини, що пом`якшують

та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення

та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. З огляду на

принципи співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності

й даним про особу винного.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 19 лютого 2026 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 змінив. На підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

За приписами ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім визначених у цій нормі випадків, при призначенні покарання у виді, зокрема, позбавлення волі на строк не більше

5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням

є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду повинен ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, у тому числі на відомостях про вчинене особою кримінальне правопорушення, характер суспільно небезпечного діяння, його наслідки, зміст протиправної поведінки. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають дані, що характеризують: особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, її соціально-демографічні властивості, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою сторони захисту, не дотримався вказаних вимог закону та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6

від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Мотивуючи рішення про застосування до ОСОБА_6 приписів ст. 75 КК, апеляційний суд вважав, що висновок місцевого суду про можливість виправлення засудженого лише в умовах ізоляції від суспільства є необ`єктивним і необґрунтованим.

При цьому цей суд урахував, що ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційної інстанції визнав винуватість у повному обсязі, щиро розкаявся, має постійне місце проживання, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, виключно позитивно характеризується, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався та Правил дорожнього руху не порушував, не допускав неналежної процесуальної поведінки, частково відшкодував потерпілим шкоду, водночас звернув увагу на те, що невиплата в повному обсязі суми завданої шкоди не вказує на його небажання допомогти, оскільки необхідно враховувати матеріальне становище особи й реальну можливість відшкодування шкоди.

Разом з тим суд зазначив, що бере до уваги позицію потерпілого ОСОБА_9 , який не наполягав на реальній мірі покарання, про що свідчить його позиція під час відмови від апеляційної скарги. Однак з такими висновками погодитися неможливо, адже сам по собі факт відмови від апеляційної скарги, не свідчить безумовно про те, що потерпілий тим самим намагався висловити позицію щодо виду, розміру та форми відбування покарання засудженому. Крім того, як випливає із заяви потерпілого, яка міститься в матеріалах кримінального провадження, він лише підтримав думкою свого представника про відмову від апеляційної скарги.

Верховний Суд не погоджується з висновками апеляційного суду та вважає, що вони не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на таке.

Застосовуючи до ОСОБА_6 інститут звільнення від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, суд апеляційної інстанції належним чином не врахував обставин вчинення кримінального правопорушення, які призвели до тяжких наслідків, у вигляді отримання потерпілими середньої тяжкості й тяжких тілесних ушкоджень та до непоправних наслідків у виді смерті потерпілої, а також до того, що завдану його діями шкоду відшкодовано не в повному обсязі й лише на стадії судового розгляду кримінального провадження. Посилання суду стосовно того, що на відшкодування шкоди впливає майновий стан, є неприйнятним, оскільки в цьому конкретному випадку будь-яких обґрунтувань майнового стану засудженого оскаржуване рішення не містить.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд, застосовуючи положення ст. 75 КК, взяв до уваги обставини, які частково були враховані місцевим судом під час призначення основного покарання за ч. 2 ст. 286 КК.

Таким чином, установлені судом апеляційної інстанції обставини, з огляду на положення ст. 65 КК, можуть свідчити лише про обґрунтованість призначеного засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки за ч. 2 ст. 286 КК та не є безумовною підставою для застосування звільнення від відбування покарання з іспитовим строком.

Зважаючи на викладене, касаційний суд погоджується з доводами прокурора про те, що апеляційний суд достатньою мірою не оцінив ступеня тяжкості наслідків ДТП.

Отже, аналізуючи правомірність звільнення засудженого від відбування покарання

з випробуванням з іспитовим строком, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не навів належних мотивів ухвалення судового рішення в цій частині та передчасно застосував приписи ст. 75 КК.

З урахуванням викладеного, суду необхідно проаналізувати обставини, які за законом мають правове значення для застосування інституту звільнення від призначеного покарання в цьому кримінальному провадженні.

Обставини наведені в постанові Верховного Суду, на яку посилаються захист і апеляційний суд, не є релевантними обставинам цього кримінального провадження, адже в згаданій справі не настало тяжких наслідків у вигляді смерті потерпілої та потерпілі не наполягали на суворому покаранні.

Тож, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене, відповідно до вимог процесуального закону повно, усебічно й належним чином установити всі обставини, що мають суттєве значення, та, залежно від установленого, ухвалити законне, обґрунтоване й умотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3