Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №442/940/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року

м. Київ

справа № 442/940/24

провадження № 61-8989св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2025 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з червня 2022 року вони з відповідачем, який є хрещеним батьком його сина ОСОБА_3 , перебували у дружніх стосунках, які ґрунтувалися на довірі.

19 серпня 2022 року він надав ОСОБА_2 у борг для власних потреб грошові кошти у розмірі 10 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути через місяць, зі сплатою 20 % від суми позики, про що склав відповідну розписку. До 19 вересня 2022 року відповідач сплатив лише відсотки за користування позикою, суми позики у розмірі 10 000,00 дол. США не повернув.

19 вересня 2022 року він надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 15 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути до 20 жовтня 2022 року, зі сплатою 20 % від суми позики, про що склав відповідну розписку. До 20 жовтня 2022 року відповідач сплатив лише відсотки за користування позикою, суми позики у розмірі 15 000,00 дол. США не повернув.

05 січня 2023 року він надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 30 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути до 05 березня 2023 року, зі сплатою 30 % від суми позики, про що склав відповідну розписку. До 01 березня 2023 року відповідач сплатив лише відсотки за користування позикою, суми позики у розмірі 30 000,00 дол. США не повернув.

01 березня 2023 року він надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 19 300,00 дол. США, які він зобов`язався повернути до 01 липня 2023 року, зі сплатою 50 % від прибутку, отриманого в результаті користування грошовими коштами, про що склав відповідну розписку. До 01 липня 2023 року відповідач сплатив лише відсотки за користування позикою, суми позики у розмірі 19 300,00 дол. США не повернув.

Таким чином, станом на 19 грудня 2023 року ОСОБА_2 має заборгованість за договорами позики у загальному розмірі 74 300,00 дол. США, що в еквіваленті становить 2 763 395,32 грн.

Із грудня 2023 року відповідач перестав сплачувати відсотки за користування грошовими коштами позивача, а надалі почав уникати зустрічей, не відповідав на телефонні дзвінки, а також звернувся до правоохоронних органів із заявами, які містять негативні та недостовірні відомості про те, що ОСОБА_1 , нібито, вживає наркотичні засоби, погрожує йому тощо.

19 січня 2024 року позивач надіслав ОСОБА_2 претензію, у якій вимагав

до 26 січня 2024 року повернути йому заборгованість за договорами позики

від 19 серпня 2022 року, 19 вересня 2022 року, 05 січня 2023 року, 01 березня 2023 року у загальному розмірі 74 300,00 дол. США, яку він не виконав.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики, яка станом на 16 квітня 2024 року становить 81 423,75 дол. США, з яких: 78 763,80 дол. США - сума боргу з урахуванням індексу інфляції; 2 659,95 дол. США - 3% річних від простроченої суми.

Короткий зміст ухвалених судових рішень

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 листопада 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 600 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Станом на 28 листопада 2023 року ОСОБА_2 мав перед ОСОБА_1 боргові зобов`язання за договорами позики від 19 серпня 2022 року, 19 вересня 2022 року, 05 січня 2023 року, 01 березня 2023 року у загальному розмірі 74 300,00 дол. США, строк виконання яких настав.

Згідно з розпискою від 28 листопада 2023 року ОСОБА_1 підтвердив, що отримав від ОСОБА_2 у формі відступного на виконання його існуючих боргових зобов`язань 5 000,00 дол. США. Своїм підписом він підтвердив виконання

ОСОБА_2 грошових зобов`язань перед ним.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за своєю суттю зазначена розписка підтверджує як укладення договору про передання відступного, так і умови договору, а також засвідчує отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 відступного.

Суд не взяв до уваги аргументів позивача про те, що зазначена розписка підтверджує лише отримання ним грошових коштів за розпискою ОСОБА_2

від 27 серпня 2022 року, з урахуванням відсотків та компенсації за завдану моральну шкоду внаслідок несвоєчасного повернення коштів, оскільки в розписці від 28 листопада 2023 року ОСОБА_1 підтвердив, що отримав від відповідача відступне на виконання існуючих боргових зобов`язань відповідача ОСОБА_2 , а також додатково зазначив, що своїм підписом підтверджує виконання ОСОБА_2 грошових зобов`язань перед ним.

Тобто, за змістом розписки мова йде не про одне зобов`язання, а про існуючі зобов`язання, якими станом на 28 листопада 2023 року є зобов`язання ОСОБА_2 за договорами позики від 19 серпня 2022 року (10 000,00 дол. США), від 27 серпня 2022 року (3 800,00 дол. США), від 19 вересня 2022 року (15 000,00 дол. США),

від 05 січня 2023 року (30 000,00 дол. США), від 01 березня 2023 року

(19 300,00 дол. США).

ОСОБА_1 достеменно знав про існуючі боргові зобов`язання відповідача за вказаними договорами позики, строк виконання яких настав. Жодного посилання на конкретне зобов`язання від 27 серпня 2022 року розписка від 28 листопада 2023 року не містить.

Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 грудня 2024 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу, на підтвердження чого надав належні докази. Водночас, ураховувавши складність справи, характер спірних правовідносин, предмет позову, а також обсяг наданих адвокатом послуг та долучених до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що розмір заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, а тому підлягає зменшенню з 20 000,00 грн до 10 000,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики у розмірі 74 300,00 дол. США.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 10 грудня 2024 року скасовано.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розпискою

від 28 листопада 2023 року ОСОБА_1 підтвердив, що отримав від ОСОБА_2 у формі відступного на виконання його існуючих боргових зобов`язань

5 000,00 дол. США. Своїм підписом він підтвердив виконання ОСОБА_2 перед ним грошових зобов`язань.

Апеляційний суд урахував аргументи позивача про те, що така розписка була написана за повернення коштів за іншими борговими зобов`язаннями, а також надав копію розписки за 27 серпня 2022 року. При цьому у розписці

від 28 листопада 2023 року не зазначено про виконання зобов`язань за розписками від 19 серпня 2022 року, 19 вересня 2022 року, 05 січня 2023 року, 01 березня 2023 року .

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розписка від 28 листопада 2023 року не підтверджує факту виконання боргових зобов`язань за договорами позики від 19 серпня 2022 року, 19 вересня 2022 року, 05 січня 2023 року, 01 березня 2023 року, оскільки у ній не зазначено, що вона стосується саме вказаних боргових зобов`язань, а також дат та сум позик, за якими вона є відступним, строки їх виконання тощо. При цьому, оригінали боргових розписок знаходяться у позивача.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що отримання відступного у розмірі 5 000,00 дол. США за суму боргу у розмірі 74 300,00 дол. США є непропорційним.

Зважаючи на те, що відповідач не довів повернення боргу, однак сплатив відсотки за користування грошовими коштами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договорами позика у загальному розмірі 74 300,00 дол. США.

Водночас суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишено без розгляду.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 815,25 грн на відшкодування судових витрат зі сплати судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 16 578,30 грн - за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що із заявою про ухвалення додаткового судового рішення позивач звернувся поза межами строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, клопотання про поновлення зазначеного процесуального строку не заявляв, що є підставою для залишення заяви без розгляду.

Водночас, з огляду на задоволення позову ОСОБА_1 частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача суми судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини четвертої статті 600, частини першої статті 605 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 916/1719/22,

від 15 листопада 2024 року у справі № 905/20/23, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 600 ЦК України в аспекті можливості підтвердження передання відступного одностороннім правочином (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що при оцінці доводів сторін та застосуванні норм права апеляційний суд не врахував, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд мав надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Тобто, незалежно від назви документа, суд повинен був оцінити його зміст, відповідність волі сторін на настання певних правових наслідків та застосувати відповідні норми права.

Буквальний аналіз змісту розписки від 28 листопада 2023 року свідчить про те, що позивач отримав від відповідача грошові кошти у сумі 5 000,00 дол. США у рахунок виконання зобов`язань за договорами позики, а отже всі грошові зобов`язання припиняються. Навіть якщо вважати, що зазначена сума грошових коштів не є відступним, а є частковим виконанням боргового зобов`язання, то крім цього, воля сторін спрямована на припинення всіх інших грошових зобов`язань відповідача перед позивачем, що відповідно до частини першої статті 605 ЦК України можна вважати прощенням боргу.

Суд апеляційної інстанції не здійснив належної правової кваліфікації відносинам сторін з огляду на факти, встановлені під час розгляду справи, не визначив, яка норма права підлягала застосуванню.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 600 ЦК України, якою передбачено, що таку підставу припинення зобов`язання, як передання відступного, пославшись на відсутність письмового договору, підписаного обома сторонами, а також на те, що предмет відступного повинен відрізнятися від предмета основного зобов`язання.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо правильного застосування

статті 600 ЦК України у подібних правовідносинах відсутній, зокрема: чи може передача відступного бути оформлена шляхом укладення одностороннім правочином - розпискою про отримання відступного, за умови підтвердження у цій розписці істотних умов передання відступного; чи може предмет відступного бути тотожним предмету виконання зобов`язання.

У вересні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2025 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2025 року з підстав, визначених пунктами 1, 3частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської областіматеріали цивільної справи № 442/940/24; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У жовтні 2025 року матеріали справи № 442/940/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 13 червня 2026 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

19 травня 2026 року до Верховного Суду надійшли додаткові письмові пояснення до касаційної скарги від ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 19 серпня 2022 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг для власних потреб грошові кошти у розмірі 10 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути через місяць, зі сплатою 20 % від суми позики, про що склав відповідну розписку.

19 вересня 2022 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 15 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути до 20 жовтня 2022 року, зі сплатою 20 % від суми позики, про що склав відповідну розписку.

05 січня 2023 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 30 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути до 05 березня 2023 року, зі сплатою 30 % від суми позики, про що склав відповідну розписку.

01 березня 2023 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 19 300,00 дол. США, які він зобов`язався повернути до 01 липня 2023 року, зі сплатою 50 % від прибутку, отриманого в результаті користування грошовими коштами, про що склав відповідну розписку.

У вказаних розписках зазначено, що після повернення грошових коштів та виплати нарахованих відсотків ОСОБА_1 повертає ОСОБА_2 розписки.

28 листопада 2023 року ОСОБА_1 склав розписку, у якій підтвердив, що отримав від ОСОБА_2 у формі відступного на виконання його існуючих боргових зобов`язань 5 000,00 дол. США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Із метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі

№ 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року

у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у

статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19)).

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання.

У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта

статті 545 ЦК України).

За обставинами справи, що переглядається у касаційному порядку, сторони не заперечували, що позивач надавав відповідачу у борг грошові кошти у загальному розмірі 74 300,00 дол. США, що підтверджується розписками від 19 серпня 2022 року, від 19 вересня 2022 року, від 05 січня 2023 року та від 01 березня 2023 року.

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розписка від 28 листопада 2023 року, складена ОСОБА_1 , підтверджує, що позивач отримав від відповідача відступне на виконання існуючих боргових зобов`язань відповідача ОСОБА_2 за договорами позики від позики від 19 серпня 2022, від 27 серпня 2022 року, від 19 вересня 2022 року, від 05 січня 2023 року, від 01 березня 2023 року.

Апеляційний суд вважав такий висновок місцевого суду помилковим, оскільки розписка від 28 листопада 2023 року не підтверджує факту виконання відповідачем боргових зобов`язань за договорами позики від 19 серпня 2022 року, 19 вересня 2022 року, 05 січня 2023 року, 01 березня 2023 року, оскільки у ній не зазначено, що вона стосується саме вказаних боргових зобов`язань, а також дат та сум позик, за якими вона є відступним, строки їх виконання тощо; оригінали боргових розписок знаходяться у позивача; отримання відступного у розмірі 5 000,00 дол. США за суму боргу у розмірі 74 300,00 дол. США є непропорційним.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки буквальний аналіз змісту розписки

від 28 листопада 2023 року свідчить про те, що позивач отримав від відповідача грошові кошти у сумі 5 000,00 дол. США у рахунок виконання зобов`язань за договорами позики, а отже всі грошові зобов`язання ОСОБА_2 припинилися.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Правила припинення зобов`язання сформульовані у главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття

600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Згідно зі статтею 600 ЦК України зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

За змістом наведеної правової норми передача відступного передбачає заміну первісного предмета виконання іншим.

Для припинення зобов`язання переданням відступного необхідна сукупність кількох умов, зокрема: згода сторін на таке припинення; узгодження сторонами розміру, строків і порядку передання відступного; факт передання боржником кредиторові відступного.

Обов`язковість досягнення згоди щодо припинення зобов`язань відступним тягне за собою необхідність відповідної фіксації такої згоди. Відступне має бути оформлене договором, в якому вказуються розмір відступного, порядок та строк його надання.

Таким чином, передання відступного є одним із способів припинення зобов`язання за згодою сторін, коли сторонами врегульовується питання виконання зобов`язання іншим шляхом (переданням грошей, іншого майна).

Урахувавши наведені норми матеріального права, дослідивши надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що складена позивачем розписка від 28 листопада 2023 року не підтверджує припинення зобов`язань ОСОБА_2 за договорами позики від 19 серпня 2022 року, від 19 вересня 2022 року, від 05 січня 2023 року та від 01 березня 2023 року у загальному розмірі 74 300,00 дол. США, шляхом сплати відступних у розмірі 5 000,00 дол. США.

Доводи касаційної скарги про те, що навіть якщо вважати, що передані за розпискою від 28 листопада 2023 року грошові кошти у розмірі 5 000,00 дол. США не є відступним, а є частковим виконанням боргового зобов`язання, суд апеляційної інстанції мав урахувати, що воля сторін спрямована на припинення всіх інших грошових зобов`язань відповідача перед позивачем, що відповідно до частини першої статті 605 ЦК України можна вважати прощенням боргу, є безпідставними.

Відповідно до статті 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Аналіз статті 605 ЦК України свідчить про те, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом прощення боргу втілюється в односторонньому правочині, хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу (постанови Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 761/10758/17, від 07 грудня 2022 року у справі № 607/17164/19, від 05 червня 2024 року у справі № 757/46491/18-ц, на які посилався заявник у касаційній скарзі).

Під час час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 не посилався на те, що його боргові зобов`язання припинилися на підставі

статті 605 ЦК України у зв`язку із прощенням боргу, натомість він зазначав, що повернув взяті у борг грошові кошти у повному обсязі, а ОСОБА_1 повернув йому оригінали боргових розписок, які надалі у нього зникли, ймовірно були викрадені позивачем; долучені до позовної заяви документи не є тими розписками, які він підписав, та містять ознаки підробки; боргові зобов`язання перед позивачем, які виникли до 28 листопада 2023 року, були припинені шляхом отримання ОСОБА_1 відступного.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 посилався на те, що зважаючи на регулярні погрози з боку ОСОБА_1 , внаслідок тривалих переговорів, сторони дійшли згоди щодо підписання відступного та скасування будь-яких боргових зобов`язань ОСОБА_2 (включно з надуманими боргами, за нібито розписками, що долучені до позовної заяви).

Зазначене дає підстави для висновку про суперечливість поведінки відповідача, який одночасно посилається на припинення боргових зобов`язань у зв`язку із: поверненням взятих у борг грошових коштів у повному обсязі; переданням відступного; прощенням боргу.

За встановлених у цій справі обставин, наявність жодної із указаних підстав для припинення боргових зобов`язань ОСОБА_2 не довів, а отже, висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за договорами позики від 19 серпня 2022 року, 19 вересня 2022 року, 05 січня 2023 року, 01 березня 2023 року у загальному розмірі 74 300,00 дол. США є обґрунтованим.

Колегія Суддів Верховного Суду врахувала, що, обґрунтовуючи відсутність підстав для висновку про те, що розписка від 28 листопада 2023 року є відступним, апеляційний суд помилково вдався в оцінку пропорційності розміру відступного та суми боргу, однак зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування правильного по суті судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів і обставин, яким суд надав належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк