Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №161/17187/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року

м. Київ

справа № 161/17187/25

провадження № 61-2443св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

скаржник (боржник) - ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - Луцький відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, правонаступником якого є Луцький відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересована особа(стягувач) - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2025 року у складі судді Пахолюка А. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 29 січня 2026 року у складі колегії суддів Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У серпні 2025 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України»), звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Луцький ВДВС у Луцькому районі Західного МРУ МЮ), правонаступником якого є Луцький відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Луцький ВДВС Львівського МРУ МЮУ) та зобов`язання вчинити дії.

Скаргу мотивовано тим, що вона мала намір реалізувати своє право на реєстрацію та відчуження нерухомого майна, проте дізналася у нотаріуса про наявність щодо неї як боржника у Єдиному реєстрі боржників відомостей, включених на підставі виконавчих проваджень (далі - ВП) № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4, відкритих на виконання заочного рішення Луцького міськрайонного суду від 27 січня 2011 року у справі № 2 3241/2011 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» кредитної заборгованості у розмірі 307 804,66 грн, судового збору у розмірі 1 700,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30,00 грн.

Згідно з інформацією з Автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) державний виконавець Луцького ВДВС у Луцькому районі Західного МРУ МЮ здійснював виконання за ВП № НОМЕР_4, № НОМЕР_3, які завершено.

Наявність у Єдиному реєстрі боржників відомостей про перебування заявниці у статусі боржника, внесених при відкритті вказаних ВП, які завершено, ураховуючи те, що стягувач не пред`явив виконавчий документ до виконання повторно і відсутні судові рішення про поновлення пропущеного строку для його пред`явлення до виконання, є невиправданим та непропорційним втручанням у її право власності.

Посилалась на те, що ВП № НОМЕР_1 відкрито на підставі виконавчого листа № 2?3241/2011, виданого 07 квітня 2011 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, про стягнення з неї на користь АТ «Державний ощадний банк України» 307 804,66 грн кредитної заборгованості, водночас ухвалою Господарського суду Волинської області від 09 червня 2021 року у справі № 903/351/21 було відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника та закрито провадження із скасуванням арештів на майно боржника.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд зобов`язати Луцький ВДВС у Луцькому районі Західного МРУ МЮ виключити інформацію стосовно неї за ВП №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 20 листопада 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.

Волинський апеляційний суд постановою від 29 січня 2026 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2025 року залишив без змін.

Відмовляючи у задоволенні вимог скарги, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що заявниця не довела наявності правових підстав для виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей про неї як боржника.

Зазначали, що після повернення державним виконавцем виконавчих документів у ВП №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4 стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», останній повторно звернувся із виконавчими документами у встановлений строк для виконання, на підставі чого були відкриті ВП № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_1 .

Водночас заявниця не надала суду доказів, які б підтверджували виконання рішень суду, на підставі яких було відкрито ці ВП або доказів відсутності у неї заборгованості за судовими рішеннями.

Апеляційний суд відхилив посилання заявниці як на підстави для задоволення скарги на ухвалу Господарського суду Волинської області від 09 червня 2021 року у справі № 903/351/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , оскільки цю ухвалу постановлено після відкриття ВП № № НОМЕР_2, НОМЕР_1, у зв`язку з чим зупинено вчинення виконавчих дій відповідно до статей 34, 35 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас ухвалою Господарського суду Волинської області від 28 жовтня 2021 року у справі № 903/351/21 провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 закрито, скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів, у задоволенні клопотання про зняття арештів та обтяжень відмовлено.

Отже, встановлені обставини унеможливлюють виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2026 року, ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та направити справу для розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15, про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не мотивували об`єктивної необхідності збереження запису про ОСОБА_1 як боржника у Єдиному реєстрі боржників.

Суди не врахували, що Закон України «Про виконавче провадження» не регулює порядок виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників за обставин, які склалися у цій справі.

Метою ведення Єдиного реєстру боржників є оприлюднення інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна, проте ОСОБА_1 не має зобов`язань щодо самостійного вчинення дій, спрямованих на виконання виконавчих документів щодо конфіскації, а вчинення відповідних дій покладено на органи виконавчої служби.

Зазначає, що у пункті 23 Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено можливість державного виконавця самостійно забезпечити виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників.

Доводи інших учасників справи

У березні 2026 року АТ «Державний ощадний банк України» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів заявниці, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначає про те, що судові рішення є законними та обґрунтованими, висновки судів відповідають обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У лютому 2026 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скаргаОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 29 січня 2026 року.

Верховний Суд ухвалою від 16 березня 2026 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи.

У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 18 травня 2026 року № 503/0-226-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 травня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Мартєв С. Ю.

Фактичні обставини справи, що встановили суди

Суди встановили, що 20 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - ВАТ «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_2 (прізвище змінено на ОСОБА_4 ) укладено договір відновлюваної кредитної лінії № 3335, згідно з умовами якого позичальниці видано кредит у розмірі 230 000,00 грн, терміном до 19 вересня 2017 року (а. с. 33, 34).

В цей же день між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно з умовами якого поручитель зобов`язалася перед кредитором відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником своїх зобов`язань (а. с. 35).

Луцький міськрайонний суд заочним рішенням від 27 січня 2011 року у справі № 2?3241/2011 з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 стягнув солідарно на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» кредитну заборгованість у розмірі 307 804,66 грн та судовий збір у розмірі 1 700,00 грн, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30,00 грн (а. с. 36, 37).

На виконання цього судового рішення 07 квітня 2011 року Луцький міськрайонний суд Волинської області видав виконавчий лист, на підставі якого 14 червня 2019 року головний державний виконавець Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Луцький РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області) Будь С. Л. відкрив ВП № НОМЕР_3 (а. с. 40а, 41, 78).

Постановою головного державного виконавця Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Будя С. Л. від 28 квітня 2020 року у ВП № НОМЕР_3 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними) (а. с. 42).

09 червня 2020 року старший державний виконавець Луцького РВ ДВС Західного МРУ МЮ Гринчишин В. С. відкрила ВП № НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_3 про стягнення на користь АТ «Державний ощадний банк України» кредитної заборгованості у розмірі 307 804,66 грн на підставі виконавчого листа від 07 квітня 2011 року № 2?3241/2011 (а. с. 46, 47).

Постановою начальника відділу Луцького ВДВС у Луцькому районі Західного МРУ МЮ про зміну (доповнення) до реєстраційних даних від 15 травня 2024 року у ВП № НОМЕР_1 внесено зміни, а саме замість прізвища ОСОБА_5 зазначено прізвище ОСОБА_4 (а. с. 48).

Луцький міськрайонний суд Волинської області заочним рішенням від 18 березня 2013 року у справі № 161/2299/13-ц стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 20 вересня 2007 року № 3335 у розмірі 53 845,65 грн та судовий збір у розмірі 269,23 грн (а. с. 38, 39).

На виконання зазначеного судового рішення Луцький міськрайонний суд Волинської області 03 червня 2013 року видав виконавчий лист, на підставі якого 14 червня 2019 року головний державний виконавець Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Ткачук О. О. відкрила ВП № НОМЕР_4 (а. с. 40, 75).

Постановою головного державного виконавця Луцького РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Ткачук О. О. від 27 квітня 2020 року у ВП № НОМЕР_4 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними) (а. с. 43).

09 червня 2020 року старший державний виконавець Луцького РВ ДВС Західного МРУ МЮ Гринчишин В. С. розглянула заяву стягувача про примусове виконання виконавчого листа від 03 червня 2013 року № 161/2299/13-ц та відкрила ВП № НОМЕР_2 щодо боржника ОСОБА_3 про стягнення на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованості у розмірі 53 845,65 грн та 269,23 грн судового збору (а. с. 44, 45).

Згідно з відомостями з Автоматизованої системи виконавчого провадження від 22 липня 2025 року наявна інформація про ОСОБА_1 як боржниці у ВП №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 (а. с. 8).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Зазначене конституційне положення конкретизовано у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій у спірних ВП) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. Реєстрація боржника в Єдиному реєстрі боржників не звільняє його від виконання рішення.

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів (частина сьома статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»).

Звертаючись до суду зі скаргою на дії державних виконавців Луцького ВДВС у Луцькому районі Західного МРУ МЮ, Клим`юк О. В. посилалася на те, що виконавчі листи про стягнення з неї заборгованості повернуто стягувачу, повторно не були пред`явлені стягувачем до виконання, стягувач до неї як боржника не має майнових претензій, проте у Єдиному реєстрі боржників міститься інформація про неї як боржниці за ВП №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, що перешкоджає їй вільно користуватися своїм майном.

Під час розгляду справи стягувач АТ «Ощадбанк» заперечувало проти задоволення скарги ОСОБА_1 .Посилалося на те, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників у розумінні статті 9 вказаного Закону. Крім того, ВП №№ НОМЕР_2, НОМЕР_1 щодо боржниці ОСОБА_1 відкрито при повторному пред`явленні банком виконавчих документів, за якими судові рішення не виконані. Отже, вважало, що немає підстав для виключення відомостей про боржника ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників не виключаються, а тому у відповідного ВДВС не було правових підстав та механізму виключення відомостей про ОСОБА_1 як боржника з Єдиного реєстру боржників.

Крім того, після повернення виконавчих документів у ВП №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4 стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», останній повторно пред`явив їх до виконання, на підставі чого були відкриті ВП №№ НОМЕР_2, НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_1 .

Водночас заявниця не надала суду доказів, які б підтверджували виконання рішень суду, на підставі яких було відкрито ці ВП або доказів відсутності у неї заборгованості за судовими рішеннями.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.

За змістом пункту 23 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (тут і далі - Інструкція № 512/5, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Постанова про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу наявні обставини, визначені частиною першою статті 39 Закону (крім випадків, коли виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні), а також за умови сплати боржником витрат виконавчого провадження, здійснених під час виконавчого провадження, у якому виконавчий документ повернуто стягувачу (крім випадків, коли виконавчий документ повернуто приватним виконавцем, діяльність якого припинена), та виконавчого збору, який підлягав стягненню у цьому виконавчому провадженні (крім випадків, коли відповідно до статті 27 Закону виконавчий збір стягненню не підлягає).

Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист.

Тобто підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є факт виконання рішення суду у повному обсязі та у спосіб, зазначений у відповідному виконавчому документі.

При цьому перед прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зобов`язаний встановити факт виконання відповідного рішення боржником, зокрема, шляхом отримання від боржника доказів його виконання (постанова Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 521/25844/23).

Заявниця не надала доказів про відсутність у АТ «Державний ощадний банк України» до неї будь-яких фінансових претензій за договором відновлюваної кредитної лінії від 20 вересня 2007 року № 3335, натомість АТ «Державний ощадний банк України» заперечувало проти виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників про ОСОБА_1 , оскільки на примусовому виконанні перебувають відкриті ВП №№ НОМЕР_1, № НОМЕР_2 про стягнення з неї кредитної заборгованості на його користь за вказаним кредитним договором.

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у Луцького ВДВС у Луцькому районі Західного МРУ МЮ відсутні правові підстави для виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей про ОСОБА_1 як боржницю шляхом ухвалення відповідної постанови на підставі частини сьомої статті 9 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 2 частини першої статті 37 цього Закону у зв`язку з повернення виконавчих документів, є обґрунтованим.

Доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому саме скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на заявника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.

Предметом розгляду Верховним Судом справ № № 2-356/12, 161/14034/20, 645/6694/15 були скарги на бездіяльність органу ДВС щодо незняття арешту з майна боржника та зобов`язання відповідних ВДВС зняти арешт з його майна.

У справі, яка переглядається, на відміну від зазначених справ, предметом скарги є не бездіяльність органу ДВС щодо незняття арешту на майно боржника, накладеного у ВП, натомість правовідносини стосуються виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників, зокрема на підставі частини сьомої статті 9 Закону України «Про виконавче провадження», тому ці справи є нерелевантними до спірних правовідносин, відповідно посилання скаржника на їх неврахування судами попередніх інстанцій є безпідставними та відхиляються.

Таким чином наведена ОСОБА_1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України не підтвердилася.

Доводи касаційної скарги про те, що Закон України «Про виконавче провадження» не регулює порядок виключення відомостей з Єдиного реєстру боржниківзводяться до власного тлумачення норм матеріального й до незгоди з висновками судів по суті вирішення спору, однак вони спростовуються наведеними нормами права, а тому Верховний Суд їх відхиляє.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

На думку судової колегії, судові рішення є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 29 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв