Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №2018/19064/2012 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року

м. Київ

справа № 2018/19064/2012

провадження № 61-16358св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Банк «Меркурій», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Горизонт», відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бєлінський Олексій Вікторович, на постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство Банк «Меркурій» (далі - ПАТ Банк «Меркурій»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Горизонт» (далі - ТОВ «Фінансова компанія Горизонт»),звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначало, що 28 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Меркурій» (далі - АКБ «Меркурій») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 18-06П-263, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 285 000,00 доларів США зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення не пізніше 25 листопада 2011 року.

Згідно з додатковою угодою від 10 травня 2007 року № 1 до кредитного договору суму кредиту збільшено до 511 250,00 доларів США.

Відповідно до додаткової угоди від 30 квітня 2009 року № 4 до кредитного договору суму кредиту зменшено до 334 640,00 доларів США та 55 000,00 гривень зі сплатою процентів за користування кредитом у доларах США у розмірі 15 % річних в національній валюті, у розмірі 27 % річних протягом 3 місяців та 25 % річних, починаючи 30 липня 2009 року.

У забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між ПАТ Банк «Меркурій» і ОСОБА_2 28 листопада 2006 року укладено іпотечний договір № 16-03-490, предметом якого є житловий будинок на АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором 13 липня 2010 року вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки. Під час реалізації іпотечного майна з прилюдних торгів стягувач придбав предмет іпотеки за початковою ціною 3 099 534,00 грн, після чого залишок заборгованості становив 12 086,54 грн, на які підлягали нарахуванню проценти відповідно до пункту 2.2.2 кредитного договору.

Позивач зазначав, що відповідач свої зобов`язання за договором кредиту зі сплати процентів за період з 01 січня 2010 року до 26 грудня 2011 року не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість зі сплати процентів у розмірі 64 085,85 доларів США та 22 344,29 грн.

Посилаючись на викладене, ПАТ Банк «Меркурій» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором споживчого кредиту від 28 листопада 2006 року № 18-06П-263 у сумі 64 085,85 доларів США та 34 430,83 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Київський районний суд м. Харкова заочним рішенням від 15 травня 2013 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 01 листопада 2013 року про виправлення описки позовні вимоги ПАТ Банк «Меркурій» задовольнив у повному обсязі.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Меркурій» 64 085,85 доларів США та 34 430,83 грн, а саме за кредитом - 12 086,54 грн, за процентами - 22 344,29 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Меркурій» судовий збір у розмірі 3 219,00 грн.

Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 , уклавши кредитний договір та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, не виконав свої договірні зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню в примусовому порядку.

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 травня 2013 року.

Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 15 листопада 2024 року поновив строк подачі заяви про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 травня 2013 року.

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 травня 2013 року залишив без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бєлінський О. В., оскаржив його в апеляційному порядку.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 08 липня 2025 року залучив до участі у справі правонаступником ПАТ Банк «Меркурій» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - ТОВ «Фінансова компанія Горизонт».

Харківський апеляційний суд постановою від 18 листопада 2025 року заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 травня 2013 року з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 01 листопада 2013 року, змінив, яким позов ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» заборгованість про надання споживчого кредиту в іноземній валюті від 28 листопада 2006 року за процентами за період з 01 січня до 01 липня 2010 року у розмірі 5 586,00 грн та 13 732,68 доларів США.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія Горизонт» судовий збір у розмірі 2 122,89 грн.

Апеляційний суд вважав, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Не врахував, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Отже, з моменту отримання банком виконавчого напису від 13 липня 2010 року право нараховувати проценти за кредитним договором припинилося, тому стягненню з відповідача підлягають лише відсотки, нараховані до цього часу, а саме 5 586,00 грн та 13 732,68 доларів США. Підстав для стягнення тіла кредиту у розмірі 12 086,54 грн після придбання банком іпотечного майна з прилюдних торгів вартістю 3 099 534,00 грн немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2025 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бєлінський О. В., просить постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Заявник вважає, що апеляційний суд не врахував висновку Верховного Суду про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про правомірність нарахування банком процентів за кредитом до 13 липня 2010 року, оскільки вимогу про повернення заборгованості кредитор пред`явив позичальнику 28 квітня 2010 року.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався правом на подання відзиву, заперечень щодо вимог та доводів касаційної скарги до Верховного Суду не надіслав.

Рух справи у суді касаційної інстанції

26 грудня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бєлінський О. В., на постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року .

Верховний Суд ухвалою від 03 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Київського районного суду м. Харкова.

У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

На підставі розпорядження виконувача обов`язків заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 березня 2026 року № 277/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Мартєв С. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 28 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «Меркурій» укладено договір про надання споживчого кредиту в іноземній валюті № 18?06П?263, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти в сумі 285 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути у строк до 25 листопада 2011 року зі сплатою 15 % річних шляхом здійснення ауїтентних платежів в розмірі 4 750,00 доларів США щомісячно (а. с. 5).

У забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між ПАТ Банк «Меркурій» і ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 , 28 листопада 2006 року укладено іпотечний договір № 16-03-490, предметом якого є житловий будинок, загальною площею 645,1 кв. м, на АДРЕСА_2 . Ринкова вартість майна за згодою сторін становить 2 736 000,00 грн. Сторони внесли зміни до іпотечного договору, домовившись, що ринкова вартість іпотечного майна становить 3 700 000,00 грн (а. с.16, 17).

Згідно з додатковими угодами від 10 травня 2007 року та 30 квітня 2009 року до кредитного договору встановлено, що кредитна лінія не перевищує 511 250,00 доларів США, кредитні кошти підлягають поверненню зі сплатою процентів у розмірі 15 % шляхом здійснення щомісячних платежів у розмірі 10 654,00 доларів США (а. с. 7-12).

Відповідно до заяви на видачу готівки від 28 листопада 2006 року № NCA2_30641 ОСОБА_4 отримав кошти в сумі 1 439 250,00 грн, що еквівалентно 285 000,00 доларів США (а. с. 13).

Згідно з заявою на видачу готівки від 10 травня 2007 року № NCA2_361779 ОСОБА_4 отримав кошти в сумі 1 262 500,00 грн, що еквівалентно 250 000,00 доларів США (а. с. 14).

Відповідно до заяви на видачу готівки від 30 квітня 2009 року № NО11КР86 ОСОБА_1 отримав кошти в сумі 55 000,00 грн (а. с. 15).

Згідно з копією виконавчого напису нотаріуса Харківського нотаріального округу Харківської області Купровської Я. М. від 30 липня 2010 року, зареєстрованого у реєстрі за № 587, на вимогу і на користь стягувача ПАТ Банк «Меркурій» звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок суми заборгованості за кредитом у розмірі 334 640,00 доларів США та 55 000,00 грн за період з 18 листопада 2006 року до 28 квітня 2010 року та суми заборгованості за процентами у розмірі 12 377,09 доларів США та 3 390,41 грн за період з 28 листопада 2006 року до 28 квітня 2010 року. Загальна заборгованість становить 347 017,09 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 28 квітня 2010 року сумі 2 808 813,16 грн (а. с. 18).

Відповідно до протоколу про проведення прилюдних торгів від 29 червня 2011 року № 160-02/109/11і прилюдні торги з продажу житлового будинку на АДРЕСА_1 не відбулися у зв`язку з тим, що предмет торгів не продано. На підставі статті 49 Закону України «Про іпотеку» ПАТ Банк «Меркурій» скористався своїм правом придбати предмет іпотеки за початковою ціною 3 099 534,00 грн шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни нерухомого майна (а. с. 19).

Згідно з актом державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 04 липня 2011 року № 20845274 звернуто стягнення на житловий будинок на АДРЕСА_1 , що належить на праві власності майновому поручителю ОСОБА_2 (а. с. 20).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), на яку заявник посилається у касаційній скарзі, і така судова практика є незмінною.

Встановивши, що ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти, належно не виконував своїх зобов`язань щодо їх повернення, суд першої інстанції стягнув з боржника заявлену банком заборгованість.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення процентів, керувався тим, що з моменту вчинення виконавчого напису від 13 липня 2010 року право нараховувати проценти за кредитним договором припинилося, тому стягненню з відповідача підлягають лише відсотки, нараховані до цього часу, а саме 5 586,00 грн та 13 732,68 доларів США.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредитні кошті та нараховані проценти за договором від 28 листопада 2006 року № 18-06П-263 та додатковими угодами до нього у строк до 25 листопада 2011 року.

Згідно з копією виконавчого напису нотаріуса Харківського нотаріального округу Харківської області Купровської Я. М. від 30 липня 2010 року, зареєстрованого у реєстрі за № 587, на вимогу і на користь стягувача ПАТ Банк «Меркурій» звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок суми заборгованості за кредитом у розмірі 334 640,00 доларів США та 55 000,00 грн за період з 18 листопада 2006 року до 28 квітня 2010 року та суми заборгованості за процентами у розмірі 12 377,09 доларів США та 3 390,41 грн за період з 28 листопада 2006 року до 28 квітня 2010 року. Загальна заборгованість становить 347 017,09 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 28 квітня 2010 року сумі 2 808 813,16 грн (а. с. 18).

ПАТ Банк «Меркурій» звернулося до нотаріуса для видачі виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 саме повного розміру заборгованості, зокрема за тілом кредиту та процентами, нарахованими станом на 28 квітня 2010 року.

Таким чином, банк на підставі частини другої статті 1050 ЦК України вимагав саме дострокового повернення позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу, змінивши строк виконання основного зобов`язання.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 487/6397/23.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що банк, звернувшись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, змінив строк виконання основного зобов`язання, тому подальше нарахування процентів за користування кредитними коштами ОСОБА_1 є незаконним.

Отже, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), щодо застосування у подібних правовідносинах частини другої статті 1050 ЦК України про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги.

Доводи касаційної скарги про те, що банк на підставі частини другої статті 1050 ЦК України вимогу про повернення заборгованості пред`явив позичальнику 28 квітня 2010 року колегія суддів до уваги не бере, оскільки такі обставини не були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, матеріали справи відповідних доказів не містять.

ОСОБА_1 не обґрунтовував свої заперечення на позов вказаними обставинами під час розгляду справи, що убачається зі змісту доводів заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/20 54/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) зазначено, що мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

З матеріалів справи убачається, що приватний нотаріус Харківського нотаріального округу Харківської області Купровська Я. М. 30 липня 2010 року вчинила виконавчий напис за зверненням банку на підставі статей 87-89 Закону України «Про нотаріат», пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік).

Відповідно до пункту 1 Переліку (у редакції, чинній на час вчинення виконавчого напису) нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Отже, для одержання виконавчого напису стягувач не зобов`язаний був надавати нотаріусу, окрім визначених у пункті 1 Переліку документів, вимогу про повернення коштів, що спростовує доводи заявника про те, що позивач змінив строк виконання основного зобов`язання не шляхом вчинення виконавчого напису, а раніше.

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову апеляційного суду в цілому, хоча доводи скарги стосуються лише незгоди з рішенням суду в частині стягнення процентів за кредитним договором.

Колегія суддів виснує, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, на законність судового рішення не впливають, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, апеляційним судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

На думку судової колегії, судове рішення є достатньо мотивованим, наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, тому оскаржуване судові рішення слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бєлінський Олексій Вікторович, залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв