Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №583/5369/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 травня 2026 року

м. Київ

справа № 583/5369/24

провадження № 61-4293св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності

за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратурина рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 лютого 2025 року, постановлене суддею Сидоренком Р. В., та постанову Сумського апеляційного суду від 24 березня 2026 року, ухвалену колегією суддів у складі Собини О. І., Криворотенка В. І., Щербаченко М. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області (далі - ГУ ДКСУ в Сумській області), у якому просив стягнути з відповідачів на свою користь 984 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

2. Позов мотивував тим, що вироком від 11 грудня 2020 року у справі № 583/4317/13-к, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду від 29 січня 2024 року, Охтирський міськрайонний суд Сумської області, визнав його невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 199, частиною третьою статті 15 частиною третьою статті 229, частинами першою та другою статті 204 Кримінального кодексу України (далі - КК України) і виправдав його на підставі недоведеності вчинення ним зазначених кримінальних правопорушень.

Зазначив, що 23 липня 2024 року він звернувся до Львівської обласної прокуратури із заявою, у якій просив виплатити справедливу компенсацію за роки кримінальних переслідувань (з 2013 по 2024 рік), але відповіді не отримав.

Послався на те, що перебування під слідством і судом, починаючи із жовтня 2013 року (внесення відомостей про кримінальні правопорушення, які йому були інкриміновані у вину) і до січня 2024 року (постановлення остаточної ухвали Сумського апеляційного суду, за якою набрав законної сили вирок, яким його виправдали) весь цей час у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього він зазнавав душевних страждань, які полягали у приниженні його честі та гідності, а також ділової репутації фізичної особи.

Пояснив, що втратив душевний спокій, весь час поки продовжувалися слідство і суд він перебував у стані постійного стресу. Його нормальні життєві зв`язки були суттєво порушені та він був змушений докладати значних зусиль для організації свого життя. Був порушений нормальний життєвий порядок, оскільки він проживав у місті Черкаси, проте мав прибувати до судів, розташованих в Сумській області. Він залежав від цих факторів. Не міг знайти достойної роботи, позаяк тривалий час не міг відновити своє «добре ім`я». Втратив роки життя і можливість відновити попередній стан життя.

Зауважив, що розмір моральної шкоди у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності він обрахував за 123 місяці з розрахунку по 8 000,00 грн за місяць притягнення до кримінальної відповідальності із 30 жовтня 2013 року (завершення досудового розслідування, ознайомлення з матеріалами, спрямування до суду) і до 29 січня 2024 року (остаточного розгляду апеляційним судом Сумської області), що становить 984 000,00 грн.

Позиція інших учасників справи

3. У відзиві на позов Львівська обласна прокуратура просила відмовити у позові через недоведення належними і допустимими доказами факту заподіяння позивачу моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і заявленою позивачем шкодою та її розміром.

Зауважила, що у 2014 році місцевий суд визнав винним позивача у вчиненні кримінальних правопорушень і призначив відповідне покарання. Проте цей вирок був скасований у зв`язку з неповнотою судового розгляду та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Зазначила, що при постановленні виправдувального вироку, суд взяв до уваги, що немає можливості дослідити законність здійснення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, оскільки ухвали суду про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо обвинувачених були знищені в ході подій, що мали місце 18-20 лютого 2014 року у приміщеннях прокуратури Львівської області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС України у Львівській області).

Звернула увагу на те, що також підставою для ухвалення виправдувального вироку було те, що речові докази у справі були знищені, конфісковані чи реалізовані на виконання вироку суду, що набрав законної сили ще у 2014 році, отже, суд констатував неможливість задоволення клопотань сторони захисту щодо повторного їх дослідження.

Крім цього, наголосила, що задоволення позовних вимог може спричинити надмірне навантаження на видатки Державного бюджету, що неможливо допустити саме зараз, коли Україна перебуває у воєнному стані.

4. ГУ ДКСУ в Сумській області у відзиві просило відмовити у позові та виключити його з числа відповідачів, оскільки відповідно до чинного законодавства України казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин.

Зазначило, що на час відкриття провадження у справі ані Державна казначейська служба України, як самостійний суб`єкт правовідносин, ані її працівники не вчиняли жодних незаконних дій та не допускали протиправної бездіяльності стосовно позивача, що могло б порушити його законні права та інтереси.

Наголосило на безпідставності вимоги про стягнення з нього судових витрат, оскільки спірні правовідносини виникли між позивачем та прокуратурою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

5. Суди встановили, що органом досудового слідства ОСОБА_1 разом з іншою особою обвинувачувались у тому, що в групі з невстановленими досудовим слідством особами на території колишнього консервного заводу імені Петровського на АДРЕСА_1 відкрили підпільний цех з виготовлення тютюнових виробів з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво, використовуючи при цьому знаки для товарів виробника «VІСЕRОY», ліцензійним користувачем торгової марки якого є Публічне акціонерне товариство «А/Т Тютюнова компанія «В.А.Т. - Прилуки».

6. 30 листопада 2012 року за результатами розгляду матеріалів оперативного підрозділу слідчий Личаківського районного відділу ГУ МВС України у Львівській області вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР). Кримінальному провадженню присвоєний № 12012150040000081.

7. У межах цього кримінального провадження 18 травня 2013 року ОСОБА_1 затримали у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 199 КК України.

8. 19 травня 2013 року ОСОБА_1 повідомили про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 199 КК України.

9. Ухвалою від 20 травня 2013 року слідчий суддя Галицького районного суду міста Львова обрав підозрюваному ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначив заставу в розмірі 50 мінімальних заробітних плат в сумі 57 350,00 грн.

10. У зв`язку із внесенням застави 21 травня 2013 року підозрюваного ОСОБА_1 звільнили з-під варти.

11. 30 жовтня 2013 року прокурор у кримінальному провадженні ухвалив рішення про виділення матеріалів досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 та іншої особи з матеріалів кримінального провадження № 12012150040000081 від 30 листопада 2012 року в інше кримінальне провадження. Кримінальному провадженню присвоїв № 12013150010000803.

12. 31 жовтня 2013 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013150010000803 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 199, частиною третьою статті 229, частинами першою і другою статті 204 КК України, відомості про які 30 жовтня 2013 року внесені в ЄРДР, скерований до суду.

13. Вироком від 17 березня 2014 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 199, частиною третьою статті 229, частинами першою і другою статті 204 КК України та призначив відповідне покарання.

Ухвалою від 07 серпня 2014 року Апеляційний суд Сумської області апеляційні скарги сторін залишив без задоволення, а вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2014 року - без змін.

Ухвалою від 02 квітня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ скасував ухвалу Апеляційного суду Сумської області з тих підстав, що орган досудового розслідування не встановив часу вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 199 КК України, що має значення для правильної кваліфікації дій винних осіб, а також, що експертизою у сфері інтелектуальної власності не встановлено матеріальної шкоди від дій винних осіб, а встановлено лише збитки від таких. Кримінальне провадження скерував на новий судовий розгляд до апеляційного суду.

Ухвалою від 16 вересня 2015 року Апеляційний суд Сумської області скасував вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2014 року, провадження скерував на новий судовий розгляд до місцевого суду.

14. Вироком від 09 лютого 2018 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області підсудних ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнав невинуватими та виправдав їх у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 199, частиною третьою статті 15 частиною третьою статті 229, частинами першою і другою статті 204 КК України.

Ухвалою від 17 липня 2018 року Апеляційний суд Сумської області за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні скасував цей вирок місцевого суду за неповнотою судового розгляду та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

15. Вироком від 11 грудня 2020 р Охтирський міськрайонний суд Сумської області визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 199, частиною третьою статті 15 частиною третьою статті 229, частинами першою і другою статті 204 КК України та виправдав його за недоведеністю вчинення ним зазначених кримінальних правопорушень.

Ухвалою від 29 січня 2024 року Сумський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 грудня 2020 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набрала законної сили.

16. 23 липня 2024 року позивач звернувся до Львівської обласної прокуратури із заявою, у якій просив виплатити справедливу компенсацію за роки кримінальних переслідувань з 2013 по 2024 рік.

Зміст рішень місцевого суду

17. Рішенням від 18 лютого 2025 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області задовольнив позов.

Стягнув з держави України за рахунок коштів Державного бюджету на користь ОСОБА_1 984 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

18. Місцевий суд керувався тим, що повідомленню про підозру ОСОБА_1 , яке мало місце 19 травня 2013 року, передувало його затримання 18 травня 2013 року за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення у порядку статті 208 КПК України. Саме з цього моменту слід обраховувати період перебування під слідством та судом. Разом з тим позивач здійснив розрахунок моральної шкоди з 30 жовтня 2013 року - дати завершення досудового розслідування, що є його правом і відповідає принципу диспозитивності.

Відтак, перевіривши наведений позивачем розрахунок виходячи з мінімального гарантованого державою розміру компенсації моральної шкоди на момент ухвалення судового рішення, місцевий суд визнав його обґрунтованим.

Водночас відхилив посилання прокуратури на необхідність доведення позивачем факту спричинення шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди і його вини, причинного зв`язку між протиправною дією та негативними наслідками, наголосивши, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, позивач має право на відшкодування шкоди в силу прямої вказівки закону.

Зауважив, що заявлений розмір моральної шкоди обрахований виходячи з мінімального гарантованого державою розміру такого відшкодування. Цей розмір відшкодування не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), та не призводить до його збагачення.

19. Щодо аргументів ГУ ДКСУ в Сумській області про необхідність відмовити у позові через його пред`явлення до неналежного відповідача, суд зазначив, що залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Зміст постанови апеляційного суду

20. Постановою від 24 березня 2026 року Сумський апеляційний суд апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишив без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 лютого 2025 року - без змін.

21. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо розгляду справи по суті та зауважив, що присуджена до стягнення на користь позивача сума на відшкодування моральної шкоди у розмірі 984 000,00 грн є мінімально гарантованою державою.

Проаналізувавши релевантну практику Верховного Суду, акцентував, що цей суд роз`яснив про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», тому місцевий суд правильно виснував, що під час розгляду цієї справи необхідно керуватися встановленою Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальною заробітною платою у місячному розмірі 8 000,00 грн.

Відтак відхилив аргументи прокурора про необхідність обрахування розміру моральної шкоди на основі мінімальної заробітної плати, що застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, в розмірі 1 600,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. 01 квітня 2026 року Львівська обласна прокуратура подала до Верховного Суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» касаційну скаргу на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 лютого 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 березня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

23. Підставами касаційного оскарження зазначила пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме:

- застосування судами норм статей 23, 1166, 1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 4-13 Закону № 266/94-ВР, статей 89, 263 ЦПК України без урахування висновків щодо їх застосування, сформованих у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, від 07 травня 2020 року у справі № 320/3271/19, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 03 липня 2024 року у справі № 642/4605/20, від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22;

- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР у комплексі з частиною другою статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яка передбачає, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, становить 1 600,00 грн.

Відомості про рух справи в суді касаційної інстанції та межі розгляду справи судом

24. Ухвалою від 20 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з місцевого суду.

25. 04 травня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

26. Львівська обласна прокуратура зазначила, що під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Вважає, що позивач повинен обґрунтувати і надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, у якій грошовій сумі чи в якій матеріальні формі позивач оцінює заподіяну йому моральну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Також він повинен надати суду обґрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути.

Зауважила, що не всі негативні емоції сягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Наполягала, що позивач не довів належними і допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань, а також причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою шкодою.

Зауважила, що відшкодування має бути достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинне приводити до збагачення позивача за рахунок держави.

Переконана, що суди не врахували релевантної практики Верховного Суду щодо необхідності доведення зазначених обставин.

27. Крім цього, зазначила, що суди помилково визначили розмір моральної шкоди на основі мінімальної заробітної плати у розмірі 8 000,00 грн, позаяк Закон України «Про державний бюджет на 2025 рік» встановив як розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду мінімальну заробітну плату в розмірі 1 600, 00 грн (частина друга статті 8 цього Закону).

За наслідками детального аналізу судової практики, Львівській обласній прокуратурі не вдалося віднайти висновків щодо застосування згаданої норми у подібних правовідносинах.

Позиція інших учасників справи щодо доводів касаційної скарги

28. Решта учасників справи, належним чином повідомлені про касаційний перегляд справи, не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи касаційним судом

29. Суд касаційної інстанції перевіряє скаргу за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

30. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

31. Критерії оцінки правомірності оскарженого судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

32. Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами в оскаржених рішеннях норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, наведених у касаційній скарзі

33. Фактично касаційна скарга прокуратури зводиться до таких двох аргументів: 1) для відшкодування моральної шкоди позивач, щодо якого суд ухвалив виправдувальний вирок, має довести факт заподіяння моральних страждань, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками. Тобто прокуратура заперечила, що у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, позивач має право на гарантоване відшкодування шкоди; 2) розмір відшкодування моральної шкоди слід визначати відповідно до мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600,00 грн, бо саме ця сума закладена у Державному бюджеті як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

34. Щодо першого аспекту Верховний Суд зазначає таке.

35. За статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

37. За статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

38. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

39. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

40. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

41. Згідно зі статтею 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

42. Положення статті 3 Закону № 266/94-ВР передбачають, що громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода (пункт 5 частини першої).

43. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).

44. Частина третя статті 13 Закону № 266/94-ВР визначає, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

45. Тобто Закон № 266/94-ВР передбачає, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

46. Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформованим у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, про те що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Подібний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19.

47. Стаття 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

48. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

49. За частиною третьою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

50. Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

51. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц виснувала, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

52. Встановивши факт незаконного перебування позивача під слідством та судом з 18 травня 2013 року до 29 січня 2024 року, врахувавши наявність чинного виправдувального вироку Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 грудня 2020 року у справі № 583/4317/13-к, яким ОСОБА_1 виправданий у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихчастиною другою статті 199, частиною третьою статті 15 частиною третьою статті 229, частинами першою і другою статті 204 КК України, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність негативних наслідків морального характеру внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

53. Визначаючи загальний розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суди врахували період перебування позивача під слідством та судом, характер і обсяг страждань, яких він зазнав внаслідок безпідставного перебування під слідством та судом.

54. Суди погодилися зі здійсненим позивачем розрахунком моральної шкоди на основі мінімальної заробітної плати у розмірі 8 000,00 грн, обґрунтовано зауваживши, що цей розмір є гарантованим мінімумом для відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним притягненням позивача до кримінальної відповідальності, а щодо періоду розрахунку, початок відліку якого позивач визначив з 30 жовтня 2013 року (дати завершення досудового розслідування), а не з 18 травня 2013 року (дня його затримання), суди правильно акцентували на принципі диспозитивності та праві позивача самостійно визначати свої позовні вимоги.

55. Отже, наведені висновки судів попередніх інстанцій відповідають усталеній судовій практиці та висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

56. Своєю чергою висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які Львівська обласна прокуратура послалася в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Певні посилання є взагалі нерелевантними, позаяк у справах № 464/3789/17, 686/13212/19, 320/3271/19, 755/5684/18-ц, 522/2493/18, 922/1964/21, 335/6977/22 спірні правовідносини не передбачали застосування норм Закону № 266/94-ВР.

57. Крім цього, в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування як розрахункової величини мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600,00 грн під час визначення розміру моральної шкоди за нормами Закону № 266/94-ВР, зазначивши, що суди правильно застосували правило частини третьої статті 13 Закону та визначили розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200,00 грн, тобто фактично зробив той правовий висновок, який Львівській обласній прокуратурі не вдалося віднайти під час ретельного аналізу судової практики.

58. Відповідаючи на другий аспект касаційної скарги разом з посиланням на необхідність формування висновків Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР у комплексі з частиною другою статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у подібних правовідносинах, варто навести висновки Верховного Суду, сформовані у постанові від 10 березня 2025 року у справі № 613/25/24, де цей суд більш наочно роз`яснив:

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, а зміни у цей Закон не вносилися.

Водночас відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону № 266/94-ВР, статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак підстав для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн, немає.

59. Такий висновок щодо неможливості застосування визначеної Законом України «Про державний бюджет на 2024 рік» спеціальної суми для розрахунку моральної шкоди, завданої органами прокуратури, органами досудового розслідування, у розмірі 1 600,00 грн також узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, сформованими у постановах від 22 січня 2025 року у справі № 524/6017/22, від 12 лютого 2025 року у справі № 753/7572/23, від 27 лютого 2025 року у справі № 161/20724/23, від 09 квітня 2025 року у справі № 757/1549/21, тобто правозастосовча практика є усталеною, а потреби у формуванні правового висновку із застосування визначеної Законом України «Про державний бюджет на 2024 рік» спеціальної суми для розрахунку моральної шкоди у розмірі 1 600,00 грн немає, у зв`язку із чим Верховний Суд констатує необґрунтованість касаційної скарги за підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

60. Отже, аргументи Львівської обласної прокуратури, наведені на обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення ними норм процесуального права.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Щодо суті касаційної скарги

61. За частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

62. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

63. З огляду на наведені вище мотиви цієї постанови, Верховний Суд вважає за неодмінне касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

64. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

65. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 лютого 2025 року та постанову Сумського апеляційного суду від 24 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Мартєв

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська