Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №756/14150/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року

м. Київ

справа № 756/14150/20

провадження № 61-12009св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , державний реєстратор Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві) Володкович Володимир Володимирович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , поданої адвокатом Свірєповою Анною Валеріївною, на постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Крилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 , державного реєстратора Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві (Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві) Володковича В. В. (далі - державний реєстратор) про визнання протиправним та скасування рішення та запису державного реєстратора про реєстрацію права власності.

Позов мотивований тим, що 29 травня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є., відповідно до якого ОСОБА_4 передав у власність, а ОСОБА_1 прийняла 725 000,00 грн з зобов`язанням повернути їх до 29 травня 2014 року включно та сплатити проценти за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ 7,5 % річних.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним договором позики цього ж дня між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є., відповідно до якого іпотекодержателю ОСОБА_4 передано в іпотеку двокімнатну квартиру загальною площею 50,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві спільної часткової власності належала позивачам (далі - квартира).

16 липня 2018 року ОСОБА_1 отримала вимогу від ОСОБА_4 про добровільне виселення з квартири, з якої вона дізналась про те, що 20 січня 2015 року за заявою ОСОБА_4 за реєстраційним номером 9792753 від 15 січня 2015 року державним реєстратором прийнято рішення індексний номер 18742336 про державну реєстрацію права власності на квартиру за іпотекоджержателем ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 8444893.

Набуття права власності ОСОБА_4 на предмет іпотеки відбулось в позасудовому порядку на підставі відповідного застереження, що міститься у пункті 14 іпотечного договору від 29 травня 2013 року у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

У порушення пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (у редакції від 01 січня 2015 року, що була чинна на час виникнення спірних відносин, далі - Порядок № 868) ОСОБА_4 до заяви про державну реєстрацію права власності від 15 січня 2015 року не додав завірені в установленому порядку копії письмових вимог про усунення порушень до боржника та іпотекодавців, а також докази надіслання таких вимог, їх отримання та завершення 30-денного строку з моменту отримання, зокрема, повідомлень про направлення рекомендованої (цінної) кореспонденції, фіскальних чеків про оплату послуг за направлення вказаної кореспонденції визначеним суб`єктам за належними адресами та ін. Натомість до заяви від 15 січня 2015 року, крім договору позики та договору іпотеки, укладених 29 травня 2013 року, було долучено копії виданих на підставі статті 84 Закону України «Про нотаріат» свідоцтв приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова О. Є. від 22 липня 2014 року про передачу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 заяв від ОСОБА_4 , що містили відомості щодо вимоги про усунення порушення щодо виконання основного зобов`язання по поверненню суми позики за договором безпроцентної позики грошей від 29 травня 2013 року та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, який ОСОБА_4 обере на власний розсуд: через суд, шляхом вчинення виконавчого запису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання, що передбачає продаж предмету іпотеки від його імені третім особам або прийняття у його власність.

Зазначене вказує на те, що державний реєстратор порушив порядок здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та безпідставно прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на передане позивачами в іпотеку майно за ОСОБА_4 , оскільки така реєстрація проведена за відсутності передбачених документів, лише на підставі свідоцтв нотаріуса від 22 липня 2014 року, які не є достатнім підтвердженням факту надіслання та отримання вимог про усунення порушень.

Зі змісту свідоцтв, виданих приватним нотаріусом Соколовим О. Є. 22 липня 2014 року, вбачається, що заяви від ОСОБА_6 про усунення порушень основного зобов`язання від 04 червня 2014 року передані 05 червня 2014 року шляхом відправлення поштою цінним листом зі зворотнім повідомленням та описом вкладення. Заява, адресована ОСОБА_1 , була вручена адресату, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Водночас заяви, адресовані ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , були повернуті на ім`я відправника у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що свідчить про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були належним чином повідомлені про порушення боргових зобов`язань та обов`язок усунути допущені порушення не менш ніж за 30 днів до вчинення звернення стягнення.

Наведені обставини свідчать про порушення ОСОБА_4 процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки при переході права власності порушено вимоги статей 33, 35 Закону України «Про іпотеку», ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 не отримували від ОСОБА_4 жодних вимог про виконання порушеного зобов`язання за договором позики у не менш ніж 30-ти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, отже не були обізнані про наміри ОСОБА_4 звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

Крім того, зі сторони іпотекодержателя ОСОБА_4 наявні порушення умов договору іпотеки від 29 травня 2013 року та Закону України «Про іпотеку» щодо проведення оцінки предмета іпотеки, оскільки оцінка предмету іпотеки на момент переходу права власності до ОСОБА_4 (станом на 15 січня 2015 року) не проводилась. Таким чином, державна реєстрація за ОСОБА_4 права власності на квартиру проведена державним реєстратором без дотримання положень статей 9 та 15 Закону України «Про іпотеку».

Позивачі просили суд:

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 18742336 від 20 січня 2015 року, згідно з яким право приватної власності на нерухоме майно -квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 70327280000) було зареєстровано за ОСОБА_4 ;

скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 8444893, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором;

поновити запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 70327280000) за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в рівних частках за кожним;

судові витрати стягнути з відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , державного реєстратора про визнання протиправним та скасування рішення та запису державного реєстратора про реєстрацію права власності задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Хафусової В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18742336 від 20 січня 2015 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 70327280000) за ОСОБА_4 .

Поновлено право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на нерухоме майно - квартиру, у рівних частинах за кожним.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , державного реєстратора у частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 8444893 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до державного реєстратора відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 681,59 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у пункті 46 Порядку № 868 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 9, 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

З матеріалів реєстраційної справи №70327280000 та картки прийому заяви № 18643516 (т. 1, а. с. 148-178) вбачається, що ОСОБА_4 , звертаючись про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, подав державному реєстратору наступні документи: копію договору позики № 636; копії витягів № 4114401 та № 4114803; копію іпотечного договору № 638; копію технічного паспорту; копію свідоцтва про право власності від 08 червня 2004 року; копію свідоцтва № НОМЕР_1 ; копію паспорту, виданого 15 січня 2015 року; копію рекомендованого повідомлення; свідоцтво № НОМЕР_2 .

До заяви про державну реєстрацію права власності, поданої ОСОБА_4 до реєстраційної служби 15 січня 2015 року, не було додано завірених в установленому порядку копій письмових вимог про усунення порушень, надісланих іпотекодержателем іпотекодавцям та боржникові. Під час розгляду справи ОСОБА_4 вказані вимоги також не надавав. Натомість до заяви було додано копії виданих на підставі статті 84 Закону «Про нотаріат» свідоцтв приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова О. Є. від 22 липня 2014 року про передачу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заяв ОСОБА_4 , що містили відомості про вимогу щодо усунення порушень умов договору позики.

20 січня 2015 року на підставі зазначених документів державний реєстратор Хафусова В. В. провела державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_4 на квартиру.

Ураховуючи вимоги статті 84 Закону України «Про нотаріат» та пункт 3 глави 20 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, заява, надана на підтвердження отримання позивачами письмової вимоги ОСОБА_4 , яка, як зазначено у свідоцтвах нотаріуса, пересилалася поштою рекомендованими листами зі зворотними повідомленнями та описами вкладення, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом УДППЗ «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211. Наявні у матеріалах реєстраційної справи №70327280000 рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, адресовані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не підтверджують отримання позивачами вимог про усунення порушення щодо виконання договору позики, оскільки з них неможливо встановити, які саме документи направлялися позивачам. До того ж, з наявних відміток на копіях поштових повідомлень неможливо встановити отримання/неотримання поштового відправлення адресатами.

Протокольною ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2021 року задоволено клопотання представника позивачів про витребування у ОСОБА_4 для огляду оригіналів повідомлень про вручення поштових відправлень № 04208040713333 та № 04208040711325. Проте оригінали повідомлень про вручення вказаних поштових відправлень ОСОБА_4 для огляду на вимогу суду не надав. Таким чином, відсутні підтвердження, що такі повідомлення, як і опис вкладення та документ про оплату послуг пересилання поштового відправлення разом з іншими документами подавались для проведення державної реєстрації.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ціна предмета іпотеки на час вчинення реєстраційної дії визначена не була, що свідчить про недотримання положень частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» та умов іпотечного договору від 29 травня 2013 року. Державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем проведена за відсутності відомостей про вартість предмета іпотеки, визначеної на момент такого набуття, що є підставою для скасування такої реєстрації.

Представник ОСОБА_4 вважав, що позивачами неправильно обраний спосіб захисту, оскільки належним у цій категорії справ способом захисту порушено права є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Оскільки порушення права власності позивачів відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_4 , заявлені позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 15 січня 2015 року опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Отже, враховуючи обставини справи, те, що правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права на нерухоме майно є належним способом захисту, а задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно, що, у свою чергу, відновить становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. За наведених обставин справи скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 20 січня 2015 року та поновлення права власності позивачів на спірне нерухоме майно, що є предметом іпотеки, є ефективним способом захисту порушеного права позивача, а отже позов в цій частині підлягає задоволенню.

Враховуючи положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вимоги позивачів про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на предмет іпотеки задоволенню не підлягають як такі, що не впливають на вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивачі визначили співвідповідачем. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Таким чином, належним відповідачем є саме ОСОБА_4 . Тому суд дійшов висновку про вирішення питання стосовно заявлених позовних вимог лише відносно відповідача ОСОБА_4 , залишивши позовні вимоги до державного реєстратора без задоволення.

Представником відповідача ОСОБА_4 до суду надано заяву про застосування позовної давності, проте підстав вважати, що такий строк позивачами пропущено немає. 16 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 отримала вимогу від ОСОБА_4 про добровільне виселення з квартири, з якої ОСОБА_1 дізналась про те, що 20 січня 2015 року за заявою ОСОБА_4 від 15 січня 2015 року державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за іпотекоджержателем ОСОБА_4 . При цьому відсутні будь-які дані про те, коли інші позивачі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дізналися про те, що державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4 . Також у матеріалах справи відсутні докази того, що позивачам було відомо про порушення їх прав до 2018 року, що має доводити ОСОБА_4 , оскільки саме він заявив про пропуск позовної давності.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року скасовано в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Хафусової В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18742336 від 20 січня 2015 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру за ОСОБА_4 , про поновлення права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору по 1 261,20 грн з кожного.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соколов О. Є. видав свідоцтво серії НАА 138655, у якому зазначив, що на підставі статті 84 Закону України «Про нотаріат» посвідчує, що заяву ОСОБА_4 передано ОСОБА_1 ; заява містила відомості щодо вимоги про усунення порушення щодо виконання основного зобов`язання, взятого ОСОБА_1 на себе по поверненню суми позики за договором безпроцентної позики грошей, що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , для забезпечення виконання умов якого між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 29 травня 2013 року укладений іпотечний договір, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, який ОСОБА_4 обере за власним розсудом. Заява була передана 05 червня 2014 року шляхом відправлення поштою цінним листом зі зворотнім повідомленням та описом вкладення та 16 червня 2014 року заява була вручена адресату, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0420804071341 від 16 червня 2014 року. У матеріалах реєстраційної справи № 70327280000 міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0420804071341, адресат - ОСОБА_1 , із відміткою про вручення поштового відправлення 16 червня 2014 року (т. 1 а. с. 154). Із урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що вимогу про усунення порушення основного зобов`язання було доведено до відома боржника ОСОБА_1 нотаріусом у порядку відповідно до вимог статті 84 Закону України «Про нотаріат». Зазначені обставини не заперечуються в позовній заяві, у якій позивачі зазначили лише про те, що заяви, адресовані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , були повернуті на ім`я відправника у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Водночас, зі змісту іпотечного договору від 29 травня 2013 року вбачається, що він укладений ОСОБА_1 , яка діє від свого імені та як представник ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої Водолажським І. М. , віце консулом Генерального консульства України у Шанхаї, КНР 22 травня 2013 року за реєстр. № 574/75, та ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої ОСОБА_9 , третім секретарем з консульських питань Посольства України в КНР 23 травня 2013 року за реєстр. № 6156/570/4-40н. Вирішуючи питання про дотримання відповідачем ОСОБА_4 вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надсилання іпотекодавцям та боржнику письмової вимоги про усунення порушення зобов`язання, колегія суддів виходить із того, що іпотечний договір від 29 травня 2013 року від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений їхнім представником - ОСОБА_1 , яка діяла на підставі виданих довіреностей, правомірність яких не спростована, а тому належним чином надіслана вимога про усунення порушення зобов`язання на адресу ОСОБА_1 та отримана нею створює також цивільні права та обов`язки для осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яких вона представляє у правовідносинах за договором іпотеки. Отже, передбачені статтею 35 Закону України «Про іпотеку» вимоги щодо направлення боржнику та іпотекодацям повідомлення про усунення порушень зобов`язання з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у визначений спосіб відповідач ОСОБА_4 виконав.

Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною, тому іпотекодержатель зобов`язаний надати державному реєстратору документ про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ним. Підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є порушення іпотекодержателем вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. До таких порушень належить, зокрема й ненадання експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження. У порушення приписів статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 14 іпотечного договору ОСОБА_4 під час звернення стягнення на предмет іпотеки не надав реєстратору експертної оцінки предмета іпотеки на день його відчуження, що є підставою для скасування державної реєстрації права власності за відповідачем на предмет іпотеки. Отже, встановлено, що відповідач не проводив оцінку іпотечного майна, яка була б чинною на момент переходу права власності, відповідно, обґрунтованими є висновок суду першої інстанції про недотримання відповідачем вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 та поновлення права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на це нерухоме майно. Такі вимоги є належним способом захисту прав іпотекодавця за умови, якщо таке майно не було відчужене на користь третіх осіб. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що оспорюване рішення винесено державним реєстратором Хафусовою В. В., до якої вимог у цій справі не було заявлено (позовні вимоги заявлені до державного реєстратора Володковича В.В.), тобто позов подано до неналежного відповідача, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки зміст і характер відносин між учасниками справи та встановлені судом обставини справи підтверджують, що спір у цій справі існує між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо порушення права власності позивачів на спірне майно внаслідок дій щодо реєстрації за відповідачем такого права. Незалучення до участі у розгляді справи державного реєстратора Хафусової В. В. не вплинуло на розгляд справи по суті.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо оцінки пропуску позивачами позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. Як встановлено у цій справі вимога відповідача про усунення порушення основного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки була отримана боржницею ОСОБА_1 16 червня 2014 року. Колегія суддів вважає, що саме з 16 червня 2014 року ОСОБА_1 достовірно дізналася про наміри відповідача звернути стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру та у подальшому, проявивши розумну обачність, діючи відповідально щодо свого майна, могла дізнатися про реєстрацію 20 січня 2015 року права власності за відповідачем на спірну квартиру. Щодо відсутності в матеріалах справи будь-яких відомостей про те, коли інші позивачі ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) дізналися про оспорюване рішення державного реєстратора, то як зазначено ОСОБА_1 у спірних правовідносинах за договором іпотеки діяла як представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі виданих довіреностей, а тому усі дії представника ОСОБА_1 створюють права та обов`язки для осіб, яких вона представляє. Таким чином, право на звернення до суду із позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачем права власності на спірну квартиру виникло у позивачів із 20 січня 2015 року, оскільки саме із цієї дати ОСОБА_1 могла довідатися про порушення прав позивачів. Відповідно останній день трирічного строку позовної давності припадав на 20 січня 2018 року. Звернувшись до суду із позовом 10 листопада 2020 року, позивачі пропустили встановлений трирічний строк позовної давності. Поважних причини пропуску позовної давності, які б свідчили про наявність об`єктивних та непереборних труднощів для своєчасного звернення з позовом у межах встановленого законом строку, позивачі не зазначили.

Враховуючи обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте встановивши, що позивачами було пропущено позовну давність, суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку із пропуском позовної давності.

Аргументи учасників справи

26 серпня 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просили оскаржену постанову апеляційного суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру за ОСОБА_4 , про поновлення права власності позивачів на вказане нерухоме майно та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом проігноровано висновки Верховного Суду та неправильно застосовано частину першу статті 261 ЦК України щодо початку перебігу строку позовної давності, оскільки початок перебігу позовної давності за вимогою про скасування рішення про державну реєстрацію права власності починається не з дати оскаржуваної реєстраційної дії, як помилково вважає апеляційний суд, а з наступного дня коли позивачі довідались або могли довідатись про порушення свого права власності відповідачем. Судом першої інстанцій було правильно встановлено, що ОСОБА_1 довідалась про порушення своїх прав 16 липня 2018 року з вимоги ОСОБА_4 про добровільне виселення з квартири. Враховуючи те, що будь-яких інших доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 було відомо про оскаржувану державну реєстрацію до 16 липня 2018 року матеріали справи не містять та ОСОБА_4 , що заявив клопотання про застосування позовної давності, до суду не подано, відсутні підстави вважати про сплив позовної давності за вимогами позивача ОСОБА_1 , відлік якого розпочався з 17 липня 2018 року, оскільки саме з цієї дати позивач ОСОБА_1 дізналась про порушення своїх прав.

Також в матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо пропуску позовної давності двома іншими позивачами: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки доказів повідомлення цих позивачів про оскаржувану державну реєстрацію до її проведення або після ОСОБА_4 до матеріалів справи не надано. Відтак, не можна вважати, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було відомо про оскаржуване реєстраційне рішення раніше 2018 року. За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позовна давність позивачами пропущена не була.

Предметом позову є вимоги про скасування реєстрації права власності відповідачів на спірну квартиру, відтак факт отримання/неотримання позивачами вимоги про усунення порушень основного зобов`язання на давність не впливає, оскільки відповідна вимога містить лише попередження іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі несвоєчасного невиконання його вимог, а не повідомлення іпотекодержателя про реєстрацію права власності на предмет іпотеки, яка оспорюється позивачами.

Висновки суду про належне повідомлення позивачів про наміри відповідача звернути стягнення на предмет іпотеки не відповідають фактичним обставинам справи. В порушення вимог пункту 46 Порядку № 868 до заяви ОСОБА_4 про державну реєстрацію права власності від 15 січня 2015 року не було додано завірені в установленому порядку копії письмових вимог про усунення порушень до боржника та іпотекодавців (позивачів у справі), а також докази надіслання таких вимог, їх отримання та завершення 30-денного строку з моменту отримання. Як було установлено судами з матеріалів реєстраційної справи № 70327280000, такі документи ОСОБА_4 для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру не подав, оскільки в матеріалах справи вимоги про усунення порушень основного зобов`язання, описи вкладень та фіскальні чеки відсутні. Ненадання таких доказів ставить під сумнів й інформацію про направлення відповідних вимог, що містять видані на підставі статті 84 Закону України від 02 вересня 1993 року «Про нотаріат» свідоцтва приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Соколова О. Є. від 22 липня 2014 року.

На повідомленні про вручення поштового відправлення, що адресовано ОСОБА_1 , не зазначено її прізвище та відсутній підпис отримувача, що суперечить Правилам надання поштового зв`язку. Тому суд першої інстанції правильно вважав, що з наявних відміток на копіях поштових відправлень неможливо встановити отримання/неотримання поштового відправлення.

Посилання апеляційного суду на те, що факт отримання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень не заперечувався у позові, в якому позивачі зазначили лише те, що заяви адресовані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були повернуті на ім`я відправника, до уваги не можуть братись, оскільки таки висновки базуються на результатах аналізу змісту свідоцтв нотаріуса Соколова О. Є., текст яких був наведений у позовній заяві. Між тим, у своїх поясненнях та відповідях на запитання суду, представника відповідача, позивачі такі обставини не визнавали, що підтверджується аудіозаписами судових засідань.

Висновки апеляційного суду про те, що доведеним є факт обізнаності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про наміри відповідача звернути стягнення на предмет іпотеки з огляду на те, що ОСОБА_1 при підписанні іпотечного договору діяла також і в їх інтересах, базуються на припущеннях. Зі змісту іпотечного договору від 29 травня 2013 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 була уповноважена на підписання іпотечного договору від 29 травня 2013 року від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі виданих їй у 2013 році довіреностей. Між тим, це не свідчить про те, що ОСОБА_1 була уповноважена продовжувати представництво інтересів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 після підписання вказаного іпотечного договору. Зазначені довіреності апеляційним судом не витребовувались, а відтак в матеріалах цивільної справи відсутні, тому коло повноважень ОСОБА_1 за вказаними довіреностями, а також строк їх дії, судом апеляційної інстанції не встановлювався.

Пропуск позовної давності має бути доведений щодо вимог кожного з позивачів, тоді як з матеріалів справи не вбачається, що про можливість довідатись про порушення своїх права позивачі могли раніше, ніж 16 липня 2018 року, а формулювання апеляційного суду «могли довідатись» є власними припущеннями.

Стаття 35 Закону України «Про іпотеку» встановлює беззаперечний обов`язок іпотекодержателя повідомити про усунення порушення основного зобов`язання, як іпотекодавця, так і боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року поновлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15, від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16, від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15, від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2025 року письмові пояснення ОСОБА_4 на касаційну скаргу повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 29 травня 2013 року між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики грошей, за умовами якого позикодавець передав позичальнику, а позичальник прийняла 725 000,00 грн з зобов`язанням повернути їх до 29 травня 2014 року включно та сплатити проценти за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ (на дату укладення цього договору - 7,5% річних), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є. та зареєстровано у реєстрі за № 636.

Пунктом 11 договору позики передбачено, що у випадках невиконання або неналежного виконання цього договору позикодавець має право звернути стягнення на квартиру.

29 травня 2013 року між ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (у тому числі як представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) (іпотекодавці) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є. та зареєстрований за № 639, згідно з яким іпотекодавці солідарно забезпечують вимоги іпотекодержателя щодо своєчасного повернення до 29 травня 2014 року включно суми позики в розмірі 725 000,00 грн за договором позики грошей, укладеним 29 травня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 2 іпотечного договору у забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателю належне їм на праві власності нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .

У пункті 12 вказаного іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодержатель набуває право обирати звернути стягнення на предмет іпотеки, в тому числі достроково, в разі, якщо: на день, визначений основним зобов`язанням, позичальник порушить його виконання і прострочить повернення іпотекодержателю сум позики; позичальник не виконує вимогу позикодавця щодо дострокового повернення всієї суми позики (основного зобов`язання) у разі порушення позичальником умов основного та цього договорів (зокрема прострочення виплати чергових сум позики, як це передбачено у договорі позики) строки, що будуть призначені позикодавцем; іпотекодавці допустять порушення умов цього договору в частині збереження предмету іпотеки, належного його використання, наявності постійного чинного договору страхування предмету іпотеки. При настанні зазначених випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцям письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та зобов`язань, передбачених цим договором, у не менш ніж 30-денний строк з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Відповідно до пункту 13 іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один зі способів звернення стягнення не предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Пунктом 14 іпотечного договору передбачено застереження, яке являє собою договір про задоволення вимог іпотекодержателя: сторони погодились, що договором про задоволення вимог іпотекодержателя є наступне застереження цієї статті, яка містить право іпотекодержателя на: - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; - право іпотекодержателя прийняти у свою власність предмет іпотеки в рахунок виконання основних зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». В разі прийняття іпотекодержателем рішення щодо прийняття предмета іпотеки у власність - це застереження, яке являє собою договір про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою оформлення права власності. У разі прийняття у власність предмету іпотеки заборгованість вважається погашеною в день державної реєстрації права власності на ім`я іпотекодержателя або якщо сторони вирішать укласти договір про задоволення вимог Іпотекодержателя окремим документом, - в день укладення і нотаріального посвідчення такого договору. Іпотекодавцям повертається в рівних частках перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог Іпотекодержателя (сума боргу за позикою, штрафні санкції, інші витрати, що пов`язані із реалізацією предмету іпотеки). Державна реєстрація права власності на іпотекодержателя в цьому випадку здійснюється без будь-якого додаткового погодження з іпотекодавцем у порядку, що передбачений Законом України «Про державу реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та іншими актами законодавства. В разі, якщо іпотекодержатель прийняв рішення про стягнення предмета іпотеки шляхом прийняття у власність, він відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність» замовляє оцінку вартості предмету іпотеки після спливу строку, що зазначений у письмовій вимозі на усунення порушень. Примірник звіту про оцінку майна іпотекодержатель надсилає іпотекодавцям, разом із розрахунком, в якому вказано експертну вартість предмету іпотеки, остаточний розмір заборгованості за основним зобов`язанням та пропозицією укласти замість викладеного у цьому застереженні, окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Ціна продажу предмету іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем, або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності. Розподіл коштів від реалізації предмету іпотеки виконується у встановленому законодавством порядку.

29 травня 2013 року зареєстровано обтяження на вказану квартиру у вигляді заборони відчуження нерухомого майна, а також іпотека на об`єкт нерухомого майна, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 4124765 від 29 травня 2013 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 4125658 від 29 травня 2013 року.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 32481984 від 21 січня 2015 року право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 , про що внесено відповідний запис про право власності № 8444893 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18742336 від 20 січня 2015 року.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 18742336 від 20 січня 2015 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 70327280000) за ОСОБА_4 прийнято державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Хафусовою В. В.

Підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно - квартиру зазначено: договір позики грошей, серія та номер 638, виданий 23 травня 2013 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соколов О. Є.; іпотечний договір серія та номер 638, виданий 29 травня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є.

16 липня 2018 року ОСОБА_1 отримала вимогу від ОСОБА_4 про добровільне виселення з квартири, відповідно до якої 20 січня 2015 року за заявою ОСОБА_4 за реєстраційним номером 9792753 від 15 січня 2015 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за іпотекодержателем ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

Щодо способу захисту

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку», тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина друга статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:

«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

113. При цьому абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.

115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

124. Під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

126.Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 316/2082/19 вказано, що «стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є публічною, процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту і одночасно та всупереч принципу диспозитивності зобов`язувати суб`єкта поєднувати позовні вимоги, яких приватно-правова норма не передбачає».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 361/3659/18 зазначено, що «колегія суддів погоджується з висновками судів та відхиляє доводи касаційної скарги, що при скасуванні рішення державного реєстратора не вирішено питання щодо визнання, зміни чи припинення цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав), оскільки за встановлених судами обставин саме скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за відповідачем є ефективним способом захисту, який поновлює відповідне право позивача, а визнання за власником майна прав власності на це ж майно актами цивільного законодавства не передбачено».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 545/1883/20 зроблено висновок, що «підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення і в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення становища, що існувало до порушення, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» призведе до відновлення порушених прав позивача, і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності та скасування запису про реєстрацію права власності, який є неналежним способом захисту порушеного права».

Схожі висновки, зокрема викладені у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 205/1096/19 та від 01 грудня 2021 року у справі № 462/1817/19.

У справі, що переглядається:

суд першої інстанції зробив правильний висновок, що належним способом захисту у спірних правовідносинах є позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, проте одночасно задовольнив і вимогу про поновлення права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на це нерухоме майно. Апеляційний суд з таким висновком погодився;

суди не звернули уваги, що належним та ефективним способом захисту прав позивачів є саме вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»); задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за відповідачем призведе до відновлення порушених прав позивачів, і не потребує застосування додаткових способів захисту, зокрема і поновлення права власності позивачів;

за таких обставин апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позовної вимоги про поновлення права власності позивачів на спірне нерухоме майно, проте помилився в мотивах такого висновку, оскільки обрання позивачами неналежного способу захисту є самостійною підставою відмови у задоволенні позову.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

У статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною третьою статті 37 цього Закону іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що:

«за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) зазначено, що «суди зробили обґрунтований висновок, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_3 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, правильно встановлено, що оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 10 вересня 2016 року) не проводилась».

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 зазначено, що «формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача»

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) зроблено висновок, що «для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див. постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22), від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23)).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

У справі, що переглядається:

суди вважали, що у порушення приписів статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 14 іпотечного договору ОСОБА_4 під час звернення стягнення на предмет іпотеки не проводив оцінку іпотечного майна, яка була б чинною на момент переходу права власності. Вказане порушення є підставою вважати, що рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на іпотечне майно є протиправним;

разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_4 заявив про застосування позовної давності, посилаючись на те, що з часу державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ним (20 січня 2015 року) позивачі мали об`єктивну можливість довідатись про реєстрацію за іпотекодержателем право власності на спірну квартиру (т. 2, а. с. 99-106);

суд першої інстанції вказав, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивачам було відомо про порушення їх прав до 2018 року, що має доводити ОСОБА_4 , який заявляє про пропуск позовної давності;

апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції та виходив із того, що: згідно з свідоцтвом серії НОМЕР_3 , виданим 22 липня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є., на підставі статті 84 Закону України «Про нотаріат» посвідчує, що заяву ОСОБА_4 передано ОСОБА_1 . Заява містила відомості щодо вимоги про усунення порушення щодо виконання основного зобов`язання, взятого ОСОБА_1 на себе по поверненню суми позики за договором безпроцентної позики грошей, що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , і посвідчений приватним нотаріусом КМНО Соколовим О. Є. 29 травня 2013 року за реєстровим № 636, для забезпечення виконання умов якого між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Соколовим О. Є. 29 травня 2013 року за реєстровим № 638, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, який ОСОБА_4 обере за власним розсудом. Заява була передана 05 червня 2014 року шляхом відправлення поштою цінним листом зі зворотнім повідомленням та описом вкладення та 16 червня 2014 року заява була вручена адресату, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0420804071341 від 16 червня 2014 року; у матеріалах реєстраційної справи № 70327280000 міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0420804071341, адресат - ОСОБА_1 , із відміткою про вручення поштового відправлення 16 червня 2014 року (т. 1, а. с. 154, 167);

тому апеляційний суд вважав, що вимогу про усунення порушення основного зобов`язання було доведено до відома боржника та іпотекодавця ОСОБА_1 . Оскільки іпотечний договір від 29 травня 2013 року був укладений ОСОБА_1 , яка діяла одночасно від свого власного імені та на підставі довіреностей в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , належним чином надіслана вимога про усунення порушення зобов`язання на адресу ОСОБА_1 та отримана нею створює також цивільні права та обов`язки і для майнових поручителів (інших співіпотекодавців), яких вона представляє у правовідносинах за договором іпотеки;

враховуючи викладене та оцінюючи обставини щодо можливості застосування наслідків пропуску позовної давності апеляційний суд виходив із того, що саме з 16 червня 2014 року - моменту отримання письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_1 , яка у спірних правовідносинах за договором іпотеки діяла як представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі виданих довіреностей, достовірно дізналася про наміри відповідача звернути стягнення на предмет іпотеки та у подальшому, проявивши розумну обачність, діючи відповідально щодо свого майна, могла дізнатися про реєстрацію 20 січня 2015 року права власності за відповідачем на спірну квартиру. Тому позовна давність спливла 20 січня 2018 року і, звернувшись до суду із позовом 10 листопада 2020 року, позивачі пропустили позовну давність за вимогою про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора. Поважних причини пропуску строку позовної давності, які б свідчили про наявність об`єктивних та непереборних труднощів для своєчасного звернення з позовом у межах встановленого законом строку, позивачі не зазначили;

проте апеляційний суд не звернув уваги, що оспорювана реєстрація права власності за відповідачем на спірну квартиру проведена 20 січня 2015 року, тому сам лише факт направлення ОСОБА_1 вимоги відповідача від 05 червня 2014 року про усунення порушення основного зобов`язання не свідчить про те, що іпотекодавець дізналась або мала дізнатися про таку реєстрацію саме 20 січня 2015 року. В матеріалах справи відсутня така вимога іпотекодержателя. Суди встановили, що ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_1 про цю реєстрацію лише заявою про добровільне виселення з квартири 16 липня 2018 року. Апеляційний суд не встановив інших обставин, які б дозволяли зробити висновок, що позивачі або один з них дізнались або могли дізнатися про реєстрацію права власності за відповідачем на спірну квартиру раніше.

За таких обставин висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора у зв`язку із пропуском позовної давності є передчасним.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову в частині позовних вимог про поновлення права власності належить змінити в мотивувальній частині, а в іншій оскарженій частині - скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року в скасованій частині втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко