Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №711/1944/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1944/26

Номер провадження2/711/1670/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретаря судового засідання Дмитренка О.Ю.,

представника позивача адвоката Кушнір А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою,

ВСТАНОВИВ:

02 березня 2026 ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кушнір Анна Семенівна, звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житла та зобов`язати відповідача надати вільний доступ до квартири шляхом передачі ключів від неї (вхідний №8806, а.с.1-2).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, що видано органом приватизації.

Також позивач у позові зазначає, що тривалий період в означеній квартирі проживала дочка позивача ОСОБА_3 з чоловіком ОСОБА_2 та їх дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 2024 році позивач разом із родиною дочки переїхали до Республіки Німеччина для отримання прихистку на час війни в Україні. Проте у 2025 році дочка посварилася з чоловіком і він повернувся до м.Черкаси, де продовжив проживати в квартирі, належній позивачу на праві власності. Про те, що відповідач має намір там проживати, як стверджує позивача, він їй не повідомив, а відповідно жодного дозволу на проживання в квартирі позивач відповідачу не надавала.

Дізнавшись, що відповідач продовжує проживати в квартирі позивача, вона звернулася до нього з проханням звільнити житло, а також зауважила про необхідність сплати за використані комунальні послуги.

З жовтня по грудень 2025 року відповідач передавав дочці позивача фото лічильників, які встановлені квартирі, та сплачував кошти за спожиті комунальні послуги. Також у листопаді 2025 року відповідач надіслав дочці позивача повідомлення про те, що з 1 грудня 2025 року звільнить квартиру. Проте, своїх слів він не дотримався і продовжив проживати в належній позивачу квартирі.

26 січня 2026 року дочка позивача приїхала до м. Черкаси. Зайшовши в квартири, що належить позивачу, вона особисто пересвідчилася, що відповідач продовжує проживати в означеній квартирі, підтвердженням чому в квартирі були його речі, продукти харчування та документи. Як стверджує позивач, її дочка намагалася поспілкуватись з відповідачем та вирішити питання в досудовому порядку, однак відповідач уникав зустрічі та відмовився від нормального спілкування.

У зв`язку з цим, на прохання позивача 27 січня 2026 року її дочка дочка ОСОБА_3 змінила один із замків в квартирі і повідомила ОСОБА_2 , що замок в квартиру змінено, але ключі є в довіреної особи і він має можливість забрати необхідні речі та документи. Проте вже 29 січня 2026 року позивач дізналася, що відповідач зламав замок і самовільно проник у квартиру.

Також позивач зазначає, що із січня 2026 року відповідач припинив перераховувати кошти і не сплачує більше за використані комунальні послуги. Позивач безліч разів зверталася до відповідача з проханням звільнити належну їй квартиру, але відповідач не реагує.

Крім того позивач акцентує увагу суду на тому, що 14 лютого 2026 року відповідач написав її дочці, що 26 лютого 2026 року ним будуть передані ключі від квартири. Позивач чекала на те, що відповідач дотримається свого слова, але 26 лютого 2026 року нічого не відбулося. Також 25 лютого 2026 року ОСОБА_2 скинув в мережі вайбер фото лічильників електроенергії, води та газу та написав, що вишле ключі новою поштою, але так і не зробив цього.

Наразі позивач втратила надію на те, що ОСОБА_2 виїде з квартири і передасть ключі від квартири добровільно. Водночас, позивач планує влітку 2026 року приїхати до міста Черкаси і жити в своїй квартирі. Іншого житла в м. Черкаси позивач не ма. В той же час, відповідач має належне йому на праві власності житло в м. Херсоні. Крім того, в м.Черкаси проживає його син і він міг би проживати в квартирі сина, або знайти собі інше житло для найму.

Підсумовуючи викладене, позивач у позові констатує, що такими діями відповідач порушує право позивача на вільне володіння та розпорядження належним майном, що є підставою, на переконання позивача, для захисту порушених її прав шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача без надання іншого житла, а також зобов`язнання останнього надати вільний доступ позивачу до квартири шляхом передачі від неї ключів.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання о 12 год 00 хв 31 березня 2026 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.15-16).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 березня 2026 закрите підготовче провадження у справі № 711/1944/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою та призначено розгляд справи по суті о 10 год 30 хв 04 травня 2026 року (а.с.32).

До початку розгляду справи по суті, відповідачем ОСОБА_2 подане клопотання про зупинення провадження у справі (вхідний №18806 від 30.04.2026, а.с.44-45).

Клопотання обгрунтоване тим, що у провадженні Придніпровського районного суду м.Черкаси перебуває на розгляді цивільна справа № 711/1944/26 за позовною заявою ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою.

Також відповідач у клопотанні зазначає про те, що він є внутрішньо переміщеною особою, особою з інвалідністю ІІ групи, а також учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Водночас, позивач ОСОБА_1 , починаючи з серпня 2024 року і по теперішній час (понад півтора роки) постійно проживає в Німеччині, де отримує соціальний захист та забезпечена житлом. Спірне житло вона тривалий час не використовує за призначенням. У цьому контексті, відповідач звертає увагу суду на те, що місцем реєстрації проживання позивача в Україні є с. Боровиця Чигиринського району.

Як стверджує відповідач, у мотивувальній частині клопотання про зупинення провадження у справі, він не має наміру безпідставно утримувати житло, проте вважає, що розгляд справи має бути зупинений до моменту фізичного повернення позивача ОСОБА_1 до України (в м. Черкаси). У цьому контексті, відповідач зазначає, що після повернення позивача в Україну він готовий добровільно звільнити квартиру.

З огляду на викладене, відповідач ОСОБА_2 просить суд зупинити провадження у справі №711/1944/26 до моменту фактичного повернення позивача ОСОБА_1 в Україну (до м. Черкаси) та до стабілізації безпекової ситуації в м. Херсон, що дасть змогу відповідачу реалізувати право на житло.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.05.2026 відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі від 29 квітня 2026 року (вхідний №18806), що подане відповідачем ОСОБА_2 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод в користуванні квартирою (а.с.56-57).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.05.2026 відкладений розгляд справи по суті до 09 год 10 хв 22 травня 2026 року (а.с.52).

У судовому засіданні, що відбулося 22 травня 2026 року, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кушнір А.С. (в режимі відеоконференції) позовні вимоги підтримала повністю та просила суд їх задовольнити з підстав, що викладені в мотивувальній частині позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання 22 травня 2026 року о 09 год 10 хв не з`явився, про причини неявки не повідомив, хоча про місце, день і час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Повідомлення відповідача ОСОБА_2 про день, час та місце розгляду справи по суті судом було здійснене шляхом направлення судової повістки про виклик до суду до електронного кабінету відповідача ОСОБА_2 у підсистемі «Електронний суд», що була отримана цим учасником справи 09.05.2026 о 15 год 14 хв 45 сек (а.с.60 зворот).

Пунктом 2 ч.8 ст.128 ЦПК України встановлено, що днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про день (22 травня 2026 року), час (09 год 10 хв) та місце судового засідання.

Частиною 1 ст.223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про день, час та місце проведення розгляду справи, у судове засідання не з`явився та уповноваженого представника не направив, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання чи оголошення перерви до суду не подав, беручи до уваги не заперечення представника позивача адвоката Кушнір А.С. про проведення судового засідання у відсутність відповідача, суд, керуючись ч.1 ст.223 ЦПК України, постановив протокольну ухвалу про розгляд справи за даної явки учасників справи.

22 травня 2026 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв`язку зі складністю справи, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 08 год 20 хв 01 червня 2026 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію представника позивача, висловлену як письмово, так і під час проголошення вступного слова, а також процесуальну позицію відповідача, що викладена письмово в клопотанні про зупинення провадження у справі, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, що видане 04 березня 1997 року органом приватизації Придніпровського райвиконкому, яке зареєстроване Черкаським бюро технічної інвентаризації за реєстровим №122-290-166 (а.с.4-5).

Зі скриншотів листування між ОСОБА_3 (дочкою позивача) та відповідачем ОСОБА_5 у відповідному месенджері за 16-17 листопада 2025 року суд встановив, відповідач пообіцяв дочці позивача 01.12.2025 виїхати з квартири, забравши лише свої речі; водночас із відповідного листування між ОСОБА_3 (дочкою позивача) та відповідачем ОСОБА_5 за 14.02.2026 суд встановив, що ОСОБА_2 пообіцяв дочці позивача 26.02.2026 передати ключі від квартири (а.с.6-7).

Із копії довідки до акту огляду МСЕК серії 10ААБ №089133 від 19.02.2013 суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи безтерміново, починаючи з 19.02.2013 (а.с.8-9).

Із долучених відповідачем ОСОБА_2 до клопотання про зупинення провадження у справі засобів доказування суд встановив, що, починаючи з 18.11.2022, ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, місцем реєстрації проживання якого є: АДРЕСА_2 , а фактичним місцем проживання/перебування як внутрішньо переміщеної особи є: АДРЕСА_3 (а.с.46).

Крім того з довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №429097 суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, починаючи з 28.02.2024 та безтерміново (а.с.47). Із дублікату посвідчення серії НОМЕР_1 , що видане 04.06.2018 Черкаською облдержадміністрацією, суд встановив, що ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (а.с.48).

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами, дійшов таких висновків.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та №11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Права власника квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, що була чинною на день виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів його сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено, що право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, аналізуючи вказані норми права, суд дійшов висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно статті 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року (п.36 заяви №7714/06 та 23654/08,) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutiс v Croatia, заява № 48778/99, пункт 25).

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішеннях від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, що вказано у ст.76 ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою статтею 129 Конституції України.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», роз`яснено, що, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Частиною 1 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

З аналізу мотивувальної частини клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі від 29.04.2026, суд встановив, що відповідач не заперечує того юридичного факту, що наразі він проживає у спірній квартирі, підтвердженням чому є твердження відповідача про те, що він не має наміру безпідставно утримувати житло і лише після повернення позивача на територію України він готовий добровільно звільнити квартиру (а.с.45).

Крім того аналіз і пункту 3 прохальної частини означеного клопотання відповідача, відповідно до якого відповідач вважає, що процедура звільнення квартири та передачі ключів має бути проведена шляхом особистого огляду квартири та підписання акту приймання-передачі між відповідачем та позивачем, дає підстави для висновку, що відповідач наразі проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

Як встановлено судом і не заперечується сторонами, позивач ОСОБА_1 є титульним власником квартири АДРЕСА_1 , а відповідно має право володіти, користуватись і розпоряджатись своїм майном без будь-яких перешкод з боку інших осіб.

Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивача як власника спірного житлового приміщення та не укладав з нею жодних цивільно-правових договорів (найму, оренди, піднайму тощо), які б надавали йому право користування цим житлом.

Згідно ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Проте всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України відповідачем не надано суду доказів щодо законності проживання та користування квартирою АДРЕСА_1 .

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що проживання відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі є таким, що не грунтується на відповідній правовій підставі, а його дії порушують право власності позивача на володіння і користування належним їй нерухомим майном.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, а тому такими, що підлягають задоволенню, оскільки, на переконання суду, право одноосібного титульного власника нерухомого майна не може бути порушено у спосіб захисту права іншої фізичної особи, яка не довела належними і допустимими доказами правомірності користування спірним житловим приміщенням.

Щодо твердження відповідача про те, що оскільки він є внутрішньо переміщеною особою з м. Херсон, яке належить до територій активних бойових дій, то повернення до постійного місця проживання наразі є об`єктивно неможливим, то суд зазначає про таке.

Із відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2408042 від 03.03.2026 суд встановив, що місце реєстрації проживання відповідача, починаючи з 20.03.2003, є: АДРЕСА_2 (а.с.13).

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» № 376 від 28.02.2025 (далі – Наказ №376), визнаний таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004.

Крім того Наказом №376 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, зі змісту якого суд встановив, що датою початку бойових дій на території Херсонської міської територіальної громади є 01.05.2023, а дата завершення бойових дій – відсутня.

Водночас, пунктами 1,2 Порядку формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання, обліку та надання такого житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб та інших категорій соціально незахищених верств населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №495 від 29.04.2022 (далі – Порядок №495), передбачено, що Порядок №495 визначає умови формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання, обліку та надання такого житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб та осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 7 цього Порядку.

Фонд житла, призначеного для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб (далі - фонд), формується сільськими, селищними, міськими радами або уповноваженими ними органами (далі - уповноважені органи) шляхом: викупу (придбання) житла; будівництва нового житла; будівництва (нового будівництва, реконструкції) будівель для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб відповідно до підпункту 1 пункту 9-3 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”; реконструкції наявних будинків і гуртожитків, а також переобладнання нежитлових приміщень на житлові; передачі житла, визнаного в установленому законом порядку безхазяйним або відумерлим, у комунальну власність; капітального ремонту об`єктів житлового фонду, зокрема об`єктів соціального призначення; передачі міжнародними організаціями, юридичними особами України та іноземними юридичними особами, а також громадянами та іноземцями житла, яке перебуває у їх приватній власності, в комунальну власність; набуття права власності або права користування на житло на інших підставах, не заборонених законом. До фонду можуть бути включені тільки вільні житлові приміщення.

Абзац перший пункту 7 Порядку №495 передбачено, що житлове приміщення з фонду безоплатно надається, зокрема внутрішньо переміщеній особі та членам її сім`ї за місцем фактичного проживання/перебування в межах території уповноважених органів.

Пунктом 7-1 Порядку №495 передбачено, що рішення про надання житлового приміщення з фонду або про відмову в наданні такого житлового приміщення приймається уповноваженим органом протягом одного робочого дня з дня подання заяви із зазначеними документами.

Аналіз положень Порядку №495 дає підстави для висновку, що житлові права внутрішньо переміщених осіб захищаються державою у спосіб безоплатного надання житлового приміщення з фонду житла, призначеного для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, протягом одного робочого дня з дня подання відповідної заяви із необхідними документами.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що усунення перешкод у користування позивачем належним їй нерухомим майном, не спричинить порушення житлових прав відповідача як внутрішньо переміщеної особи.

Також суд відхиляє твердження відповідача про те, що спірне житло тривалий час позивач не використовує за призначенням, а також має офіційне місце реєстрації проживання в с. Боровиця Чигиринського району, де за нею зберігається житлова площа, оскільки аналіз положень ст.319 ЦК України дає підстави для висновку, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Отже, тривале не використання спірного нерухомого майна позивачем, а також реєстрація місця проживання останньої за іншою адресою, аніж спірне нерухоме майно, не є підставою для визнання легітимним використання спірного нерухомого майна відповідачем.

З означених підстав суд також відхиляє твердження відповідача, що викладене у клопотанні про зупинення провадження у справі, про те, що позивач постійно проживає в Німеччині, де отримує соціальний захист та забезпечена житлом.

Крім того щодо довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №7101-5002332943 від 18.11.2022, то суд констатує, що даний документ лише підтверджує спеціальний статус фізичної особи, яка документована означеною довідкою, що підтверджується безпосередньо змістом означеного документа (а.с.46), однак остання не породжує між внутрішньо переміщеною особою та титульним власником об`єкту житлової нерухомості договірних відносин найму останнього в розумінні ст.158 ЖК України в редакції, чинній на день документування відповідача довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Оскільки суд дійшов висновку, що основна позовна вимога (про усунення перешкод шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення) є обгрунтованою і вмотивованою, а відповідно такою, що підлягає задоволенню, тому і похідна позовна вимога (про зобов`язання надати вільний доступ до квартири шляхом передачі ключів від квартири) також підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Із копії довідки до акту огляду МСЕК серії 10ААБ №089133 від 19.02.2013 суд встановив, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи безтерміново, починаючи з 19.02.2013 (а.с.8-9).

Також із довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №429097 суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, починаючи з 28.02.2024 та безтерміново (а.с.47).

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, тому такі витрати слід компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з цим, суд, керуючись ч.6 ст.141 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», дійшов висновку, що судові витрати слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 317, 319, 383, 391 ЦК України, ст. 150, 158 ЖК України, ст.4, 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 133, 141, 244, 258, 259, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого житла.

Зобов`язати ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 вільний доступ до квартири АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів від квартири.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 01 червня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , дата народження: невідома, РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_2 ; місце реєстрації перебування як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3 .

Головуючий: О. В. Петренко