Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №554/4328/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 01.06.2026Справа № 554/4328/26

Провадження № 3/554/609/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Полтава

Суддя Шевченківського районного суду міста Полтави Лизенко А.В., за участю: прокурора Дмитрука Я. Л., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , секретаря судового засідання Снігура В.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду матеріали справи, які надійшли від Управління стратегічних розслідувань в Полтавській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з вищою освітою, одруженого, працюючого начальником відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Полтавської обласної прокуратури, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до адміністративної відповідальності протягом року не притягався,

за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, № 150 від 25 березня 2026 року ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури, відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до ст. 172-6 КУпАП, являючись суб`єктом відповідальності, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог ч. 1 ст. 45 вказаного Закону, несвоєчасно, без поважних причин, тобто після встановленого терміну декларування (не пізніше 31.03.2024), а саме лише о 16 год 07 хв 04.11.2025 подав на офіційний веб-сайт Національного агентства з питань запобігання корупції щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, чим на думку ініціатора складення протоколу вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, № 151 від 25 березня 2026 року ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Полтавської обласної прокуратури, відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до ст. 172-6 КУпАП, являючись суб`єктом відповідальності, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог ч. 1 ст. 45 вказаного Закону, несвоєчасно, без поважних причин, тобто після встановленого терміну декларування (не пізніше 31.03.2025), а саме лише о 21 год 24 хв 22.09.2025 подав на офіційний веб-сайт Національного агентства з питань запобігання корупції щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2024 рік, чим вчинив адміністративне правопорушення, чим на думку ініціатора складення протоколу вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 зі складеними відносно нього протоколами про адміністративні правопорушення не погодився. Надав до суду письмові заперечення та пояснення, суть яких зводиться до того, що вважає протоколи такими, які складені з суттєвими порушеннями норм матеріального і процесуального права, а тому відповідні справи підлягають закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що з 08 вересня 2021 року обіймає посаду начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури. Вказаний відділ не є самостійним структурним підрозділом. Його ж посада начальника відділу є посадою працівника, який виконує функції з обслуговування та належить до категорії інших працівників у структурі органів прокуратури. Функції обслуговування – це діяльність, яка не передбачає здійснення повноважень, безпосередньо пов`язаних з виконанням завдань і функцій, визначених частиною 1 статті 1 Закону України “Про державну службу” та дія цього закону, а також Закону України “Про запобігання корупції” не поширюється на працівників, які виконують такі функції. Також зазначає, що з метою підтвердження правильності власного розуміння норм права він у 2022–2023 роках звертався на гарячу лінію НАЗК, з відповіді консультанта цього органу з`ясував, що працівники державних органів, які виконують функції з обслуговування, не є суб`єктами декларування; визначення обов`язку конкретної особи подавати декларацію не входить до його повноважень. Крім того, протягом 2022–2024 років він неодноразово консультувався з представником Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора при Полтавській обласній прокуратурі, відповідь якого була аналогічною, що такий обов`язок декларування відсутній. Звертає увагу, що з моменту свого працевлаштування у вересні 2021 року і до сьогодні Полтавська обласна прокуратура жодного разу офіційно та обґрунтовано не довела до його відома, що він зобов`язаний подавати декларацію. Також за вказаний період органи прокуратури не проводили перевірки щодо фактів неподання ним декларацій та не відбирали в нього пояснення з цього приводу. При цьому станом на 31.03.2025 (гранична дата подання декларації за 2024 рік) жодних претензій чи зауважень з боку будь-яких державних органів щодо неподання ОСОБА_1 декларацій за попередні періоди йому не надходило. Таким чином, неподання декларації за 2024 рік було не умисним порушенням, а наслідком стабільної та обґрунтованої впевненості у власному правовому статусі, яку жоден уповноважений орган не намагався спростувати у встановленому законом порядку. Також вів офіційне листування з НАЗК із зазначених питань. Зрештою, ОСОБА_1 вважає, що оскільки він не є суб`єктом інкримінованого йому правопорушення, то і сама подія правопорушення (несвоєчасне подання без поважних причин декларації) відсутня. Крім того, вважав, що порушені строки, передбачені ст. 38 КУпАП. За наведених обставин, стверджує про відсутність в його діях елементу суб`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення — вини, оскільки його дії/бездіяльність перебували в умовах абсолютної правової невизначеності та відсутності технічної можливості коректного декларування. Таким чином, стверджує про відсутність в його діях ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172-6 КУпАП. Враховуючи зазначені доводи та обґрунтування, викладені ним письмово, просив закрити справу з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Прокурор у судовому засіданні висловив думку про те, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП. Строк, передбачений ч.4 ст.38 КУпАП не пропущено.

Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи та надані докази, суддя зазначає про таке.

30 квітня 2026 року суддя ухвали в постанову, якою об`єднав в одне провадження справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 173-6 КУпАП, а саме: № 554/4328/26 (провадження № 3/554/609/2026) та № 554/4330/26 (провадження № 3/554/610/2026), присвоївши об`єднаній судовій справі № 554/4328/26.

Установлено, що згідно з наказом керівника Полтавської обласної прокуратури від 07.09.2021 № 915к ОСОБА_1 з 08 вересня 2021 року призначено на посаду начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єкти декларування – особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в»-«ґ» пункту 2, пункті 4 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов`язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

Відповідно до п.п. "е" п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поши рюється дія цього Закону, є, зокрема, посадові та службові особи органів прокуратури.

Згідно з Приміткою до ст.364 КК України службовими особами у статтях 364, 368, 368-5, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Відповідно до посадової інструкції начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Полтавської обласної прокуратури начальник відділу, зокрема, здійснює керівництво та організовує роботу відділу.

Таким чином, на думку судді, ОСОБА_1 є службовою особою Полтавської обласної прокуратури та суб`єктом декларування відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».

Суддя відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що він не є прокурором, державним службовцем, не наділений жодними владними повноваженнями, оскільки це не спростовує його статус службової особи органів прокуратури.

Згідно з приміткою до ст. 172-6 КУпАП суб`єктами правопорушень у цій статті (крім правопорушень, визначених частинами другою та третьою цієї статті, у частині неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни у майновому стані) є особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України "Про запобігання корупції" зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в»-«ґ» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Згідно із Законом України №3384-ІХ від 20 вересня 2023 року, який набрав чинності 12.10.2023 року, абзац перший пункту 2-7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» викладено в наступній редакції: установити, що особи, які у 2022-2023 роках не подали декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статті 45 цього Закону, і кінцевий строк для подання яких настав до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану", подають такі декларації не пізніше 31 січня 2024 року. Суб`єкти декларування, зазначені у частинах сьомій - чотирнадцятій статті 45 цього Закону, подають відповідні декларації у строки, встановлені частинами сьомою - чотирнадцятою статті 45 цього Закону, якщо відповідні декларації не було подано раніше.

Відповідно до положень статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Принцип юридичної визначеності є складовою принципу верховенства права.

Так, у Доповіді Венеційської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (the Rule of Law), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року) встановлено таке: Венеціанська комісія, взявши за основу визначення принципу верховенства права, дане Т. Бінгемом, дійшла висновку про існування сьогодні консенсусу щодо наступних необхідних складових верховенства права: законність (у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес ухвалення законів), правова визначеність, заборона сваволі, доступ до правосуддя (забезпечується незалежними і неупередженими судами), дотримання прав людини, недискримінація і рівність перед законом (п. 21); у рамках Організації Об`єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002–2004 рр.), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, наприклад, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін. (п. 24); верховенство права містить вісім «інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв`язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов`язків, так і тих, що обумовлені національним правом (п. 37).

Також у цій Доповіді, розкриваючи поняття «юридична визначеність» (legal certainty), наголошується на тому, що принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права, а також і для плідності бізнесової діяльності, із тим, щоб генерувати розвиток та економічний поступ; аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним; вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед (до його застосування) та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (п. 44).

Як зазначено у згадуваному Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія; Venice Commission) під назвою «Мірило правовладдя» («Rule of law checklist», розроблене і затверджене на 106-й пленарній сесії 11–12 березня 2016 року), «передбачуваність» означає не лише те, що приписи акта права мають бути проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачуваними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб`єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними».

У рішеннях ЄСПЛ та Верховного Суду сформувалась стала практика щодо визначення відповідних критеріїв.

Так, ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14/10/2010, п.50?56) (https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/974_858#Text) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, рішення від 07/11/2011, п.51)https://court.gov.ua/userfiles/file/court_gov_ua_sud5010/Konvenciya_z_prav/st_%201%20protokol/SERKOV.pdf); державні органи неправомірно зобов`язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … – доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».

Зазначені підходи були застосовані у своїй практиці Великою Палатою Верховного Суду. Зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 442/456/17 Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи відступ від позиції Верховного Суду України, вказала на те, що цей Суд при ухваленні постанови від 25 травня 2016 року у справі № 419/794/15-а віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України, водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, а звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 492/446/15-а (провадження № 11-611апп18) Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2013 року у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Полтавська обласна прокуратура протягом січня–квітня 2024 року неодноразово зверталася до НАЗК з проханням надати роз`яснення щодо поширення дії Закону України «Про запобігання корупції» на займану ОСОБА_1 посаду (листи від 18.01.2024 № 07-69ВИХ-24, від 14.02.2024 № 07-234ВИХ-24, від 15.03.2024 № 07-315ВИХ-24, від 09.04.2024 № 07-381ВИХ-24), а НАЗК надало на них відповіді про те, що вирішення цього питання не належить до його компетенції (листи від 20.02.2024 № 200-03/10128-24, від 03.04.2024 № 200-03/22452-24, від 15.04.2024 № 200-03/25489-24). При цьому зазначені відповіді були отримані прокуратурою вже після закінчення граничного строку подання декларації за 2022 рік. Крім того, прокуратура не направляла до НАЗК у передбачений законом 10-денний термін повідомлення про факт неподання ОСОБА_1 декларації за 2022 рік. Викладене дає достатні підстави вважати про відсутність в органів, до яких були адресовані звернення відносно ОСОБА_1 визначеної позиції щодо статусу останнього як суб`єкта декларування.

Суддя звертає увагу на ту обставину, що навіть під час прийому на роботу та призначення на посаду керівника відділу декларацію кандидата на займану посаду в ОСОБА_1 , які він стверджує в судовому засіданні, подавати не вимагалося. Вказані твердження особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не були спростовані прокурором протягом розгляду справи.

Крім цього, суддя враховує, що навіть уповноважена особа з питань запобігання та виявлення корупції в Полтавській обласній прокуратурі в листуванні з ОСОБА_1 не сформулювала обов`язок останнього подавати щорічно декларації.

На думку судді, зазначені обставини у їх сукупності свідчать про відсутність у ОСОБА_1 однозначного усвідомлення обов`язку подання декларації на займаній посаді (керівника відділу) як працівника, який виконує функції з обслуговування та належить до категорії інших працівників у структурі органів прокуратури, та відсутність будь-якого умислу в ОСОБА_1 на вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.172-6 КУпАП.

Таким чином, в діях (бездіяльності) ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Згідно з роз`ясненням, яке надано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов`язані з корупцією» суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст.172-6 КУпАП характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності (https://td.od.court.gov.ua/sud1530/pres-centr/news/350658/).

Відповідно до положень пунктами 1, 2 статті 6 Конвенції 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення; кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Наведене кореспондується із правилами статті 7 КУпАП, в силу якої ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 29.02.2019 року №1-р/2019 наголошено, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

Вказана вище сукупність обставин визначає недоведення вказаного у протоколах про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, від 25 березня 2026 року складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, та становить об`єктивні підстави закриття провадження у справі, що узгоджується з положеннями статті 62 Конституції України, наведеною практикою Європейського суду з прав людини та вимогами п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, оскільки рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях та ухвалюватися за існування очевидних сумнівів у доведеності вини, що підлягають тлумаченню на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, суддя приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення за ч.1 ст.172-6 в діях ОСОБА_1 .

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.247, 276-280, 283-285 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП України у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Полтави.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя А. В. Лизенко