Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №369/8559/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8559/26

Провадження № 2-о/369/463/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника ОСОБА_2 ,

представника заінтересованої особи Дорогої-Воробйової А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису,

в с т а н о в и в:

заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, згідно якої просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 строком на шість місяців та заборонити наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця постійного фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; вести листування, телефонні переговори із ОСОБА_1 , контактувати з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, а також у будь-який спосіб спілкуватися; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , переслідувати його та в будь-який спосіб спілкуватися з ним, якщо він за власним бажанням перебуває у місці, невідомому їй.

В обґрунтування вимог заявник посилався на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від вказаного шлюбу сторони мають спільну малолітню доньку — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У подальшому шлюб між сторонами було розірвано у встановленому законом порядку, сімейні відносини фактично припинено, а сторони почали проживати окремо. Після припинення сімейних відносин між сторонами зберігся тривалий післяшлюбний конфлікт. Разом із тим із плином часу цей конфлікт набув такого характеру, що поведінка ОСОБА_3 почала виходити за межі звичайної емоційної суперечки між колишнім подружжям та набула ознак систематичного психологічного тиску, погроз, залякування та переслідування по відношенню до ОСОБА_5 . На теперішній час заявник фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на території житлового комплексу «Garden Village», разом зі своєю вагітною дружиною — ОСОБА_6 . Саме за цією адресою 17.03.2026 року відбувся найбільш загострений епізод конфлікту між сторонами, який, з огляду на його зміст, характер та наслідки, має самостійне значення для вирішення питання про наявність підстав для застосування обмежувального припису. Необхідність звернення до суду із даною заявою обумовлена не самим лише фактом наявності конфлікту між колишнім подружжям, а сукупністю конкретних дій ОСОБА_3 , які виявлялися у систематичному нав`язуванні конфліктної комунікації, висловленні образ та погроз, залученні до конфлікту нової дружини ОСОБА_5 , а також у прибутті 17.03.2026 року до місця його фактичного проживання, після чого конфлікт вийшов за межі словесного спілкування та супроводжувався застосуванням фізичної сили з боку ОСОБА_3 . У даному випадку основною формою домашнього насильства, що вчинялась ОСОБА_3 відносно ОСОБА_5 , є саме психологічне насильство, яке проявлялося у систематичному нав`язуванні конфліктної комунікації, висловленні образ та погроз, у тому числі пов`язаних із наміром прибути до місця його проживання, використання нецензурної лексики, агресивних телефонних дзвінках та повідомленнях у месенджері Telegram, а також у поширенні конфлікту на нову сім`ю ОСОБА_5 . Окремого значення набули обставини, що мали місце 17.03.2026 року за адресою фактичного проживання ОСОБА_5 : АДРЕСА_1 . Саме ці обставини свідчать про те, що попередня агресивна та погрозлива поведінка ОСОБА_3 не обмежувалась дистанційною конфліктною комунікацією, а в певний момент трансформувалась у безпосереднє прибуття до місця проживання заявника та фактичну ескалацію конфлікту. Безпосередньо перед цією подією ОСОБА_3 телефонувала ОСОБА_7 через месенджер Telegram, а також направляла йому повідомлення конфліктного та погрозливого змісту. Також 17.03.2026 року ОСОБА_3 не лише ініціювала телефонний контакт через месенджер Telegram, але й направляла ОСОБА_7 повідомлення, які за своїм змістом об`єктивно мають характер образ, погроз та залякування. Після цього вона самостійно прибула до житлового комплексу «Garden Village», де проживає ОСОБА_8 разом зі своєю новою вагітною дружиною. За наслідками події 17.03.2026 року за заявою ОСОБА_5 були внесені відомості до ЄРДР за № 12026116350000066 від 18.03.2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України. Крім того, висновком експертного дослідження № 043-35-2026 у ОСОБА_5 зафіксовано тілесні ушкодження, у тому числі множинні ушкодження та ушкодження, що не виключають їх утворення внаслідок укусу людиною, а частину з них віднесено до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. З урахуванням характеру конфлікту, інтенсивності психологічного тиску, факту безпосереднього прибуття до місця проживання заявника та подальшої ескалації конфлікту, заявник просить застосувати обмежувальний припис строком на шість місяців відносно ОСОБА_3 .

В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та його представник заяву підтримали, просили її задовольнити. Представник заявника вказав, що Києво-Святошинським районним судом Київської області за заявою ОСОБА_3 був виданий обмежувальний припис щодо ОСОБА_1 , однак ОСОБА_3 також вчиняє психологічне насильство по відношенню до заявника та його дружини, відтак для балансу сторін відносно ОСОБА_3 також має бути виданий обмежувальний припис.

Представник заінтересованої особи - адвокат Дорога-Воробйова А.С. в судовому засіданні просила відмовити у задоволені заяви про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_3 та пояснила, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.04.2026 року у справі № 369/5202/26 вже було розглянуто заяву ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 у зв`язку з тими самими обставинами між тими самими сторонами. У вказаному рішенні суд встановив та юридично оцінив ті ж самі докази, що і наразі надав заявник та встановив факт систематичного психологічного насильства з боку ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_3 та видав обмежувальний припис строком 3 місяці саме стосовно заявника. Даний обмежувальний припис наразі є чинним. У заяві про видачу обмежувального припису ОСОБА_8 стверджує, що ОСОБА_3 становить реальну загрозу для нього та його родини, систематично вчиняє психологічне насильство та переслідує його, і тому необхідно заборонити їй будь-яке спілкування, у тому числі контакти, пов`язані з дитиною. Однак 01.04.2026 року ОСОБА_8 особисто звернувся до Борщагівської сільської ради Бучанського району із заявою про надання рішення щодо встановлення порядку побачення з дитиною. У заяві він просив визначити зустрічі з донькою ОСОБА_4 , а місцем зустрічей зазначив адресу матері. Заява ОСОБА_5 до органу опіки має принципове значення для справи, оскільки звертаючись з проханням про регулярні побачення з дитиною безпосередньо за місцем проживання ОСОБА_3 , заявник фактично визнавав, що жодної реальної загрози з її боку для нього чи дитини не існує. Якби ОСОБА_3 дійсно систематично вчиняла насильство та переслідувала заявника, як він стверджує в заяві про припис, ОСОБА_8 ніколи б не просив про щотижневі зустрічі. Обидва звернення подані з різницею менш ніж у місяць і є взаємовиключними. Оскільки неможливо одночасно вважати особу небезпечною і просити про регулярні зустрічі в її оселі. Зазначена суперечність свідчить про те, що заява про обмежувальний припис подана не з метою захисту від реальної загрози насильства, а для отримання процесуальних переваг у можливих подальших спорах щодо опіки та побачень з дитиною, що є зловживанням процесуальними правами. Заявник кваліфікує дії ОСОБА_9 як «систематичне психологічне насильство». Однак, суд у рішенні від 06.04.2026 року, проаналізувавши ту саму переписку між тими самими сторонами, встановив факт насильства лише з боку ОСОБА_5 . Нових обставин, які б дозволяли дійти протилежного висновку, у заяві не наведено. Навпаки, 17.03.2026 року ОСОБА_1 спричинив ОСОБА_3 тілесні ушкодження, публічно, на очах у багатьох людей, що додатково свідчить про його особливий цинізм та нехтування правами людини, що підтверджується відеозаписом з відеокамер спостереження. Даний факт підтверджується відомостями про кримінальне провадження, внесенеми до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12026116350000065 від 18.03.2026 року, в межах якого проведено cудово-медичну експертизу, в результаті якої складено висновок експертного дослідження № 043-36-2026 та встановлено легкий ступінь тілесних ушкоджень. Крім того, в подальшому ОСОБА_3 встановлено діагноз струс мозку. Призначено лікування, та надано лікарняний. Тобто, жертвою домашнього насильства є саме ОСОБА_3 , а не заявник ОСОБА_1 . На підтвердження своїх вимог заявник посилається на переписку в месенджері, однак переписка між тими самими сторонами вже була предметом дослідження у справі № 369/5202/26. Суд встановив факт насильства лише з боку ОСОБА_10 нових доказів у заяві не наведено. Крім того, суд у рішенні від 06.04.2026 року прямо вказав, що скріншоти смс-повідомлень у паперовій формі не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази в розумінні ст. 100 ЦПК України, оскільки не оформлені належним чином. Також, кримінальне провадження № 12026116350000066 перебуває на стадії досудового розслідування. Відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 09.06.2022 у справі № 216/4309/21), звернення до поліції та внесення відомостей до ЄРДР саме по собі не є належним доказом факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви в порядку цивільного судочинства. Також, довідки про стан здоров`я нинішньої дружини не мають відношення до даної справи, оскільки вказана особа взагалі не є суб`єктом даних відносин. 06.04.2026 року Києво-Святошинським районним судом Київської області винесено рішення, яким ОСОБА_7 заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Однак, незважаючи на наявність судової заборони, здійснення психологічного тиску не припинилось, що свідчить про порушення ОСОБА_11 заборони суду та спроби через третіх осіб та інші засоби зв`язку спілкуватись з ОСОБА_3 . Так, на аккаунт в Інстаграм, яким остання іноді користується, 17.04.2026 року та 25.04.2026 року надійшли повідомлення образливого та нецензурного змісту з аккаунта колишнього чоловіка, з якого очевидно, що ОСОБА_8 порушує вимоги обмежувального припису від 06.04.2026 року, в якому чітко заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Отже, заявник порушує вимоги обмежувального припису від 06.04.2026 року та продовжує домашнє насильство відносно ОСОБА_3 .

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідка ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Розділом IV глави 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.

Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

За пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закон № 2229-VIII), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

У частині другій статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 зазначено, що у випадку застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення.

Судом встановлено, що 17.08.2023 р. заявник та заінтересована особа уклали шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області шлюб між подружжям було розірвано.

Згідно висновку експертного дослідження № 043-35-2026 при проведенні судово-медичного обстеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та вивченні медичної документації на його ім`я виявлені ушкодження: а) садна - на верхній губі по центру, по краю нижньої щелепи справа, в надбрівній ділянці зліва, на лівій щоці, в проекції вертикальної гілки нижньої щелепи справа, на волосистій частині скроневої ділянка справа, в потиличній ділянці справа, в тім`яній ділянці зліва, в проекції середній третині грудині, на тильній поверхні лівого передпліччя у середній третині; крововилив - на слизовій оболонці верхньої губи по центру, які утворились від дії (за рахунок ковзання, тертя або удару під кутом) тупих предметів, судити про характерні властивості яких не представляється можливим; б) рани в проекції дистальної фаланги 2-го пальця лівої кисті по зовнішній та внутрішній поверхням - морфологія та локалізація не виключають можливість їх утворення внаслідок укусу людиною. Морфологія виявлених тілесних ушкоджень дозволяє вважати спроможним термін їх утворення у вказаний строк, тобто 18.03.2026. Відновлення анатомічної цілісності та функції травмованих ділянок по місцю утворення ран будь-якої етіології спостерігається у строк понад 6 але менш ніж 21 добу, тобто, власно цей строк відображає тривалість розладу здоров`я, як судово- медичного критерію визначення ступеню тяжкості. Вивчена медична документації свідчить про відсутність явищ, небезпечних для життя, після спричинення вказаного тілесного ушкодження. За таких обставин, є підстави стверджувати, що тілесні ушкодження, вказані в п. б) даного Висновку відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я на строк понад 6, але менш ніж 21 добу (за критерієм тривалості розладу здоров`я), відповідно п. п. 4.6. та 2.3.3. «Правил».

Згідно висновку експертного дослідження № 043-36-2026 при проведенні судово-медичного обстеження ОСОБА_3 при проведенні судово-медичного дослідження виявлені ушкодження: синці на передній поверхні шиї по центру у середній третині, на боковій поверхні шиї зліва у нижній третині, на зовнішній поверхні лівого плечевого суглобу, в завушній ділянці зліва, на передній поверхні правого та лівого колінних суглобів; крововиливи – на сльозових оболонках верхньої та нижньої губи; садна на слизовій оболонці верхньої губи, які можуть відповідати терміну вчинення 17.03.2026 року та як в сукупності так і кожен окремо відносяться до легких тілесних ушкоджень.

18.03.2026 року за заявою ОСОБА_3 щодо заподіяння 17.03.2026 року побоїв ОСОБА_1 , внесено в ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.1ст.125 КК України, відповідно до витягу з ЄРДР.

18.03.2026 року за заявою ОСОБА_1 щодо заподіяння 17.03.2026 року тілесних ушкоджень ОСОБА_3 внесено в ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.1ст.125 КК України, відповідно до витягу з ЄРДР.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.04.2026 року заява ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Дорога-Воробйова А.Ю., заінтересована особа ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису була задоволена частково. Виданий обмежувальний припис відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , яким визначені заходи тимчасового обмеження його права та покладені на нього такі обов`язки, а саме заборонено: наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 та іншого місця її перебування чи роботи; вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Встановлений строк обмежувального припису 3 (три) місяці.

В судовому засіданні були досліджені скріншоти смс-повідомдень в месенджері «Telegram», з яких вбачається, що між заявником та зацікавленою особою здійснювалась переписка в різні проміжки часу, вказана переписка не є повною та послідовною, не вбачається хто є ініціатором такої переписки, переписка містить взаємні нецензурні висловлювання, погрози.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи положення Закону № 2229-VIII обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

При вирішенні питання щодо застосуванні заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Згідно з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - батьки (мати, батько), дитина (діти), подружжя, колишнє подружжя.

Необхідною умовою для застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що підлягає доказуванню. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками».

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 зазначено, що «докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства».

Надаючи оцінку доказам, суд вказує таке.

Так, в судовому засіданні був оглянутий відеозапис події 17.03.2026 року. На ньому відображена подія, яка відбулася між сторонами, вона мала місце на території проживання ОСОБА_1 з дружиною, куди ОСОБА_3 приїхала самостійно та намагалися потрапити до житла колишнього чоловіка.

Як заявник, так і представник заінтересованої особи не заперечують наявності оглянутої судом переписки в месенджері «Telegram».

У судовому засіданні в якості свідка була допитана ОСОБА_6 , яка пояснила, що є дружиною ОСОБА_1 та на даний час перебуває у стані вагітності. Свідок повідомила суду, що 17.03.2026 року ввечері була вдома, почула крики та бачила, як ОСОБА_3 бігла у напрямку її будинку, а чоловік її зупинив, що викликало у неї сильний переляк та емоційне хвилювання. За словами свідка, після вказаних подій її стан здоров`я погіршився, у зв`язку із чим вона зверталася за медичною допомогою та перебувала на лікуванні у медичному закладі. Також ОСОБА_6 зазначила, що ОСОБА_3 надсилала їй особисті повідомлення, а сама вона через тривалий конфлікт та напружені відносини відчуває страх за власну безпеку, свою сім`ю та майбутню дитину. Свідок пояснила, що пережитий стрес негативно вплинув на її емоційний та фізичний стан, у зв`язку із чим їй було проведено оперативне втручання.

Надані свідком пояснення суд оцінює у сукупності з іншими доказами, що містяться у матеріалах справи.

Дослідженими доказами встановлено, що між сторонами дійсно існує тривалий конфлікт, пов`язаний із особистими неприязними відносинами та взаємними претензіями. З наданих сторонами матеріалів убачається, що сторони підтримували комунікацію шляхом листування, під час якого обидві сторони допускали використання нецензурної лексики, образливих висловлювань та емоційних оціночних суджень.

Між тим, сам по собі факт наявності конфліктних відносин між сторонами, взаємних образ чи побутових сварок не є безумовною підставою для видачі обмежувального припису в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 дійшов висновку, що наявність тривалого конфлікту між сторонами сама по собі не свідчить про необхідність застосування обмежувального припису, якщо обставини справи не підтверджують існування реальних ризиків домашнього насильства та необхідності негайного захисту постраждалої особи.

Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факт сварок, непорозумінь між сторонами та взаємних образ свідчить про наявність конфлікту, однак сам по собі не підтверджує факту вчинення домашнього насильства.

Суд враховує, що матеріали справи свідчать про взаємний характер конфліктної поведінки сторін, зокрема обопільне використання нецензурних висловлювань у листуванні, що виключає можливість розцінювати наведені обставини виключно як одностороннє психологічне насильство з боку заінтересованої особи.

За таких обставин суд доходить висновку, що надані заявником докази підтверджують існування тривалого конфлікту між сторонами, однак не містять достатніх та належних доказів наявності ризиків необхідності застосування спеціального заходу у вигляді обмежувального припису.

В судовому засіданні заявник неодноразово наголошував, що вказаний конфлікт негативно впливає на його дружину, ОСОБА_3 намагається контактувати з ОСОБА_6 , він переживає за дружину, відтак, подана ним заява про видачу обмежувального припису була подана ним, зокрема, задля убезпечення дружини від існуючого конфлікту.

Разом із тим суд враховує, що матеріалами справи не підтверджено, що ОСОБА_6 позбавлена можливості самостійно реалізувати своє право на судовий захист у разі наявності підстав вважати, що щодо неї вчиняється психологічне насильство чи існують ризики його вчинення.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_6 перебуває у стані вагітності, а тому потребує особливого психологічного спокою та захисту від можливих конфліктних ситуацій. Водночас сам по собі факт вагітності не може бути безумовною підставою для задоволення заяви про видачу обмежувального припису. За наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ОСОБА_6 не позбавлена права самостійно звернутися до суду із відповідною заявою про видачу обмежувального припису для захисту своїх прав та інтересів.

Суд також враховує, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.04.2026 року заява ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Дорога-Воробйова А.Ю., про видачу обмежувального припису була задоволена частково та відносно ОСОБА_1 видано обмежувальний припис строком на три місяці. Вказаним рішенням ОСОБА_1 , зокрема, заборонено наближатися до місця проживання ОСОБА_3 , контактувати з нею особисто, через засоби зв`язку або третіх осіб.

На переконання суду, наявність чинного обмежувального припису вже спрямована на мінімізацію контактів між сторонами та стримування існуючого між ними конфлікту, а також створює правові механізми запобігання подальшій ескалації неприязних відносин.

Суд також враховує, що одночасне існування взаємних обмежувальних приписів між сторонами за відсутності достатніх доказів вчинення насильства саме з боку ОСОБА_3 не відповідатиме меті застосування такого спеціального заходу тимчасового захисту, передбаченого Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

За таких обставин суд доходить висновку, що наявність уже виданого обмежувального припису є достатнім заходом реагування для недопущення подальших конфліктів між сторонами та виключає необхідність видачі окремого обмежувального припису відносно ОСОБА_3 . Крім того, в судовому засіданні встановлено, що після ухвалення судом рішення 6.04.2026 року спілкування колишнього подружжя мінімізувалося.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, надавши оцінку поясненням сторін, показанням свідка та письмовим матеріалам справи, суд доходить висновку, що заявником не доведено наявності передбачених законом підстав для застосування до ОСОБА_3 спеціального заходу тимчасового захисту у вигляді обмежувального припису.

Надані суду докази свідчать про існування між сторонами тривалого особистого конфлікту, взаємної неприязні та напружених відносин, що супроводжуються емоційним спілкуванням, взаємними претензіями та образами. Водночас сам по собі конфлікт між колишнім подружжям, навіть за умови його тривалості та емоційності, не є безумовним підтвердженням факту домашнього насильства та не може автоматично свідчити про необхідність застосування обмежувального припису.

Суд вважає за необхідне зазначити, що, незважаючи на наявність між сторонами тривалого конфлікту та взаємних образ, сторони залишаються батьками спільної дитини, а тому саме на них покладається обов`язок діяти насамперед в її найкращих інтересах, забезпечуючи для дитини спокійне та безпечне психологічне середовище. Тривале збереження конфлікту, взаємних претензій та емоційного протистояння негативно впливає не лише на самих учасників спору, але й на дитину, яка потребує стабільності та батьківської уваги.

Суд виходить із того, що взаємна повага, стриманість у спілкуванні, відмова від конфронтації та готовність до конструктивного діалогу є необхідними умовами для мирного врегулювання спору між сторонами. У зв`язку із цим суд звертає увагу сторін на необхідність вживати заходів для мирного врегулювання конфлікту, утримуватися від взаємних провокацій, образ та дій, які можуть поглиблювати неприязні відносини, а також будувати подальше спілкування виключно з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Обмежувальний припис є виключним заходом тимчасового захисту, що застосовується лише за умови доведеності існування реальних ризиків вчинення домашнього насильства, необхідності негайного втручання держави та належного обґрунтування небезпеки для постраждалої особи. При цьому самі лише припущення, суб`єктивні побоювання або наявність неприязних відносин між сторонами не можуть бути достатньою підставою для обмеження прав особи.

За таких обставин суд приходить до переконання, що належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, а також існування безпосередньої загрози життю, здоров`ю чи безпеці заявника матеріали справи не містять, у зв`язку із чим заява про видачу обмежувального припису задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, ч. 1 ст. 247, ст. 350-1 350-8 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

у задоволені заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя - Лапченко О.М.

01.06.2026 року