Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №161/26052/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/26052/25

Провадження № 2/161/711/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого – судді Пахолюка А.М.

при секретарі – Корнійчук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за ОСОБА_1 до Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Акціонерне товариство «Укрзалізниця», про визнання безпідставною відмову та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання безпідставною відмову та зобов`язання вчинити дії, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Акціонерне товариство «Укрзалізниця».

Свої вимоги обґрунтовує тим, що проживає та зареєстрований в житловому приміщенні, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 з 22.03.1998 року. За даною адресою зареєстровано також його дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_4 та внучка ОСОБА_5 (Інформація про осіб зареєстрованих за вказаною адресою станом на 11.12.2025 видана ЦНАП Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 11.12.2025).

Вказує, що підставою для вселення у дану квартиру став ордер №1 серія А виданий йому виконавчим комітетом Промінської сільської ради 3 квітня 1996 року на підставі рішення виконкому Промінської сільської Ради від 25 лютого 1996р. №4, як працівнику виробничого структурного підрозділу «Ковельська дистанція сигналізації і зв`язку» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», та який з 1985 року був зарахований до списків працівників Ковельської дистанції сигналізації і зв`язку Львівської залізниці, які перебувають на обліку за місцем роботи для отримання житлової площі.

Зазначає, що 22.10.2025 року звернувся до відповідача щодо отримання дозволу на приватизацію житлового приміщення в АДРЕСА_1 , проте листом №1701/01-19/2-25 від 04.11.2025 року отримав відмову у зв`язку з тим, що квартира не перебуває у господарському віданні або оперативному управління Боратинської сільської ради.

Вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує його право на приватизацію житла.

На підставі наведеного просить суд, визнати безпідставною відмову органу приватизації Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області щодо квартири за адресою АДРЕСА_1 ; зобов`язати Боратинську сільську раду Луцького району Волинської області передати йому у приватну власність в порядку безоплатної приватизації квартири квартиру за адресою АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати по справі.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що до виключної компетенції сільських рад належить прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, затвердження місцевих програм приватизації і ін. Однак, зазначає, що будинок АДРЕСА_2 не перебуває у господарському віданні або оперативному управлінні органу місцевого самоврядування.

У письмових поясненнях представник третьої особи вказала, що долучені до матеріалів позовної заяви докази свідчать про те, що спірна квартира не належить АТ «Укрзалізниця» та враховуючи предмет спору та сторін, рішення у даній справі не вплине на права та обов`язки залізниці.

Ухвалою суду від 19 грудня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі та розпочато підготовче провадження у справі.

Ухвалою суду від 17 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача до початку судового засідання подала суду заяву, в якій просила справу слухати у її відсутності, позовні вимоги просила задовольнити.

Представник відповідача також до судового засідання подала клопотання про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги не визнає.

Представник третьої особи до судового засідання подала заяву про розгляд справи без її участі. Не заперечує щодо задоволення позову.

Суд вважає за можливе слухати справу у відсутності учасників справи по наявним матеріалам справи.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює у виробничому структурному підрозділі «Ковельська дистанція сигналізації і зв`язку» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на посаді старшого електромеханіка дільниці 1 групи бригади з обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування Гнідава-Горохів з 07.08.1985 року (наказ №102 від 06.08.1985 по теперішній час). ОСОБА_1 , як молодий спеціаліст, був зарахований до списків працівників Ковельської дистанції сигналізації і зв`язку Львівської залізниці, які перебувають на обліку за місцем роботи для отримання житлової площі. Згідно ордеру №1 серія А виданого 3 квітня 1996 року отримав житло за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 8 зворот).

Відповідно до даних Паспорта зовнішнього спорядження від 1992 року Житлове приміщення за адресою АДРЕСА_2 було збудоване на замовлення Ковельської дистанції сигналізації і зв`язку (а.с. 11-13).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач проживає та зареєстрований в житловому приміщенні, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 з 22.03.1998 року. За даною адресою зареєстровано також дружина ОСОБА_2 - з 09.04.1996 року, син ОСОБА_3 – з 20.07.2010 року, дочка ОСОБА_4 – з 11.02.2015 року та внучка ОСОБА_5 – з 17.03.2025 року, що підтверджується інформацією про осіб зареєстрованих за вищезазначеною адресою станом на 11.12.2025 року видана ЦНАП Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 11.12.2025 №2312 (а.с. 16).

Підставою для вселення у вищезазначену квартиру став ордер №1 серія А виданий ОСОБА_1 виконавчим комітетом Промінської сільської ради 3 квітня 1996 року на підставі рішення виконкому Промінської сільської Ради від 25 лютого 1996р. №4 (а.с. 16 зворот).

Станом на даний час с. Промінь входить до складу Боратинської територіальної громади, яка представлена Боратинською сільською радою Луцького району.

З метою здійснення права на приватизацію, позивач 22.10.2025 року звернувся до відповідача щодо отримання дозволу на приватизацію житлового приміщення в АДРЕСА_1 , подавши всі необхідні документи, проте листом №1701/01-19/2-25 від 04.11.2025 року отримав відмову у зв`язку з тим, що квартира не перебуває у господарському віданні або оперативному управління Боратинської сільської ради (а.с. 99-100).

Однак, суд не погоджується з таким рішенням органу місцевого самоврядування з огляду на таке.

Так, згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом (ст. 345 ЦК України).

Частиною 3 ст. 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно з п. 11 ст. 8 вказаного Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно з п. 1 ст. Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

За положеннями ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до п.п. 4, 5 ст. 5 вказаного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Частинами 1, 3, 9 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону.

Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

У ч. 10 ст. 8 Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 15 Житлового кодексу України, до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад народних депутатів віднесено видача ордерів на жилі приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

За приписами статті 58 ЖК України, ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.

Згідно з п.п. 69, 70, 72 Постанови ради Міністрів Української РСР від 11.12.1984 №470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» (розділ IV), ордер на жиле приміщення видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів та є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, дійсний протягом 30 днів.

Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї включених до ордера.

При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.

Положеннями ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 5 статті 2 цього Закону.

Відповідно до п. 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Згідно з пунктом 18 цього ж Положення громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №591/6623/16-ц зазначено, що згідно частини десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках, квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач вселений у спірну квартиру на законних підставах, зареєстрований та постійно проживає у ній разом зі своєю сім`єю, законність їх проживання ніким не спростована та не заперечується і таке житло не підпадає під дію ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, відмовляючи позивачу у приватизації спірної квартири, посилався на те, що квартира не перебуває у господарському віданні Боратинської сільської ради (а.с. 17 зворот).

В ході розгляду справи, судом встановлено, що розпорядження про передачу вказаної квартири від АТ «Укрзалізниця» до комунальної власності Боратинської територіальної громади не надходило.

Разом з тим, з метою встановлення відомостей про балансоутримувача будинку АДРЕСА_2 . 12.11.2024 року стороною позивача скеровано адвокатський запит до Державного архіву Волинської області щодо надання копій документів, на підставі яких здійснювалося будівництво будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та надання інформації про забудовника та на чиєму балансі після здачі в експлуатацію перебуває будинок.

Листом Державного архіву Волинської області від 19.11.2024 року №700/01.25 повідомлено про те, що інформації в перевірених протоколах сесій, протоколах виконавчого комітету, розпорядженнях Промінської сільської ради народних депутатів Луцького району за 1996 рік відомостей про заселення ОСОБА_1 та реєстрацію його із сім`єю у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 не виявлено (а.с. 18).

Листом Державного архіву Рівненської області від 20.11.2024 року №257/01-29/24 повідомлено про те, що в наказ з основної діяльності та в протоколах засідань профспілкового комітету Рівненського відділку Львівської державної залізниці за 1996 рік інформації про виділення квартири/будинку ОСОБА_1 не виявлено. Документи Промінської сільської ради Луцького району Волинської області на зберігання до архіву не надходили (а.с. 19).

Листом АТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Львівська залізниця» виробничий підрозділ «Служба роботи станцій» регіональний відділ організації роботи станцій Рівненського регіону у відповідь на адвокатський запит 19.11.2024 року повідомлено про ліквідацію Відокремленого структурного підрозділу «Рівненська дирекція залізничних перевезень» ДТГО «Львівська залізниця» (а.с. 18 зворот).

Також, листом Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» №Н-10/273 від 24.01.2025 року надано інформацію про те, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 не обліковується на балансі підрозділів регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (а.с. 19 зворот).

Відсутність на балансі АТ «Укрзалізниця» вищезазначеного житлового будинку підтвердила представник третьої особи у письмових поясненнях та судових засіданнях.

Відсутня також інформації про перейменування вулиць з Луцька на Перемоги, що підтверджується листом Боратинської сільської ради від 04.08.2025 №20/08-13/6/2-25 (а.с. 20).

Крім того, у відповідь на адвокатський запит до КП «Волиньпроект» щодо надання матеріалів інвентаризаційної справи на нерухоме майно, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , квартира, листом №6106/01-04 від 18.11.2025 року було повідомлено про те, що право власності на нерухоме майно за вказаною адресою не зареєстровано, технічна інвентаризація не проводилася (а.с. 20 зворот).

Таким чином, судом встановлено, що спірне житло не перебуває у господарському віданні чи оперативному управлінні АТ «Укрзалізниця», водночас, даний житловий будинок не перебуває на обліку і в Боратинській територіальній громаді.

Разом з тим, слід зазначити, що облік житлового фонду, здійснення контролю за його використанням, здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності, відноситься до делегованих повноважень відповідних виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (підпункти 5, 7 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Як було зазначено судом, згідно даних Паспорта зовнішнього спорядження від 1992 року житлове приміщення за адресою АДРЕСА_2 було збудоване на замовлення Ковельської дистанції сигналізації і зв`язку та станом на сьогодні відсутні будь-які архівні документи щодо належності даного житлового приміщення АТ «Укрзалізниця» та оскільки, заселення позивача з родиною відбулось на підставі ордеру №1 серія А виданого ОСОБА_1 виконавчим комітетом Промінської сільської ради 3 квітня 1996 року на підставі рішення виконкому Промінської сільської Ради від 25 лютого 1996р. №4, що на даний час входить до складу Боратинської територіальної громади.

Враховуючи наведе, суд вважає, що відповідач всупереч вимогам частини дев`ятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», не вчинив жодних заходів для прийняття відомчого житлового фонду, наявного на підпорядкованій йому території, у комунальну власність, незважаючи на звернення позивача з даного приводу.

Відтак, відмова відповідача №1701/01-19/2-25 від 04.11.2025 року, як органу приватизації державного житлового фонду, в безоплатній передачі у власність позивача в порядку приватизації спірної квартири, з посиланням лише на відсутність спірного майна на обліку, є неправомірною та порушує права позивача на набуття права власності на житло у встановленому законом порядку.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем не було використано право на приватизацію, зокрема право на приватизацію державного житлового фонду за час зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де позивач проживає разом із сім`єю.

Крім того судом встановлено, що позивач, звертаючись до відповідача надав пакет необхідних документів на приватизацію спірної квартири відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Разом з тим, суд вважає, що забезпечити реалізацію права приватизації спірного майна позивач немає можливості у зв`язку з вищенаведеними обставинами, від нього не залежними. Водночас, відмова відповідача у реалізації позивачем його права на приватизацію житла не є справедливою, оскільки, не відповідає принципам, встановленим ст. 3 ЦК України, зокрема принципам справедливості, добросовісності та розумності.

При цьому, суд зауважує про добросовісність з боку позивача щодо користування житловою квартирою та щодо реалізації наміру приватизувати її.

Таким чином, враховуючи вищезазначені обставини, та у зв`язку із бездіяльністю органу місцевого самоврядування щодо прийняття відомчого житлового фонду, наявного на підпорядкованій йому території, у комунальну власність, то обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, а саме в частині визнання безпідставною відмови органу приватизації, відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, а тому підлягає до задоволення.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області передати ОСОБА_1 у приватну власність в порядку безоплатної приватизації квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У цій справі з метою захисту свого права на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 , позивач просить суд зобов`язати відповідача передати йому у приватну власність в порядку безоплатної приватизації спірної квартири, однак, такий спосіб захисту у даних правовідносинах суперечить вимогам закону.

Зокрема, повноваження сільської ради визначені Законом України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 вказаного Закону до виключної компетенції сільських рад належить прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення публічно-приватного партнерства щодо об`єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про передачу об`єктів права комунальної власності на праві узуфрукта комунального майна, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання юридичних осіб комунальної власності відповідної територіальної громади.

Відтак, повноваження відповідача стосовно передачі у власність майна шляхом приватизації належать до виключної компетенції його як органу місцевого самоврядування.

Отже, згідно з положеннями Закону та ЦПК України щодо компетенції місцевого загального суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд не втручається та не може втручатися в повноваження щодо прийняття рішень відповідачем, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому законодавством України.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача передати у власність спірне нерухоме майно.

Разом з тим, як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Вирішуючи спори щодо приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на тому, що у випадку, якщо орган місцевого самоврядування та орган приватизації зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача. Висновок щодо ефективності способу захисту права на приватизацію було викладено Верховним Судом у постановах від 08 липня 2020 року у справі № 201/6092/17 (провадження № 61-21545св19), від 12 травня 2021 року у справі № 750/2176/17 (провадження № 61-645св20), від 26 квітня 2023 року у справі № 344/1350/21 (провадження № 61-12730св22).

Про ефективність та належність способу захисту порушеного права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду шляхом зобов`язання вчинити дії щодо приватизації свідчать і висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 в справі № 183/2859/16 (провадження № 61-10997св18), від 19.06.2019 в справі № 338/347/16-ц (провадження № 61-24054св18), від 30.09.2020 в справі № 754/6918/18 (провадження № 61-13774св19) та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 в справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18), від 26.12.2024 в справі № 466/10214/21 (провадження № 61-17045св23).

Частиною другою статті 16 ЦК України, передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За таких обставин, з урахуванням вищезазначених норм права, з метою ефективного захисту прав позивача, враховуючи способи захисту цивільних прав, а також те, що позивач вселений у спірну квартиру на законних підставах, незаконність їх проживання ніхто не оспорює, має всі необхідні документи для проведення приватизації вищезазначеного житлового приміщення, тому суд вважає за необхідне, зобов`язати відповідача вжити заходів щодо приватизації та повторно розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача.

На думку суду, саме такий спосіб захисту забезпечить поновлення порушеного права.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги позивача слід задовольнити частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, згідно зі ч. 2 ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок часткового відшкодування документально підтверджених витрат по сплаті судового збору 976,32 грн. пропорційно частині задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 27, 77, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 15, 16, 345 Цивільного кодексу України, ст.ст. 9, 15, 58 Житлового кодексу України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про місцеве самоврядування» суд, -

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати безпідставною відмову органу приватизації Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області щодо приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Боратинську сільську раду Луцького району Волинської області здійснити заходи щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про передачу у приватну власність в порядку безоплатної приватизації квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Боратинської сільської ради Луцького району на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 976 (дев`ятсот сімдесят шість) грн. 32 коп.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач – Боратинська сільська рада Луцького району, код ЄДРПОУ – 04332207, адреса місцезнаходження: 45605, Луцький район, с. Боратин, вул. Центральна, 20.

Третя особа – Акціонерне товариство «Укрзалізниця». Код ЄДРПОУ – 40075815, адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5.

Повний текст судового рішення складено 28 травня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області А.М. Пахолюк