Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №484/2594/25 — Миколаївський апеляційний суд

25.05.26

22-ц/812/1062/26

Провадження № 22-ц/812/1062/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 травня 2026 року м. Миколаїв

справа № 484/2594/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Чиста В.В.,

за участі відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Колошкіним Павлом Ігоровичем

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухваленого 11 березня 2026 року під головуванням судді Панькова Д.А., в приміщенні цього ж суду, дата складення повного судового рішення не зазначена, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

В травні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди.

Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у соціальній мережі «Фейсбук» відповідачем ОСОБА_1 опубліковано відеозапис (URL: https://www.facebook.com/ l00007441350964/ videos/1392888831852282/), у якому вона, принижуючи честь та гідність позивача, безпідставно і голослівно обвинувачує його у вчиненні шахрайських дій відносно її доньки.

Так, на вказаному відеозаписі міститься ряд голослівних обвинувачень позивача, а саме:

- відповідачка зазначає, що позивач програв гроші у карти. Втім, вона не повідомляє, кому він їх програв, яка сума програшу, звідки в неї такі відомості. Не надає будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин. Вказане твердження є вигадкою відповідача і не відповідає дійсності, є голослівним;

-відповідачка повідомляє, що для отримання грошових коштів позивач звернувся до її доньки, внаслідок чого вона під тиском, надала йому такі грошові кошти.

Водночас, таке твердження не відповідає дійсності, оскільки позивач не звертався до доньки відповідача з метою отримання грошових коштів та не отримував від неї будь-яких грошових коштів.

Будь-які докази на підтвердження того, що донька відповідача надавала позивачу грошові кошти, відсутні.

Позивач зазначає, що мова йде про 16 000 доларів США, що стверджується поясненнями від 18 квітня 2025 року, наданими відповідачем. У вказаних поясненнях відповідачка повідомляє про те, що позивач нібито отримав від її доньки 16 000 доларів США.

Позивач зауважує, що він не чинив жодного тиску на доньку відповідача ОСОБА_3 .

Таким чином, відповідач оприлюднила у вільному доступі відеозапис, у якому зробила прямі обвинувачення на адресу позивача, стверджуючи, що останній нібито вдавався до психологічного тиску або інших способів впливу на доньку відповідача з метою змусити її передати позивачеві значну суму грошових коштів. Зазначені звинувачення не мають під собою жодного фактичного або правового підґрунтя, не підтверджені доказами, не були встановлені в рамках кримінального чи цивільного провадження уповноваженими органами, а також суперечать дійсності.

Факт поширення зазначеної інформації є беззаперечним, оскільки відеозапис набув широкого розголосу в соціальних мережах, серед знайомих та близьких позивача, що спричинило значний суспільний резонанс, викликало негативну реакцію в оточенні та завдало суттєвої шкоди репутації позивача як особи, що користується довірою в діловому, соціальному й особистому середовищі.

Вказує, що дії відповідача, що полягали в публічному поширенні недостовірної інформації у формі відеозапису з голослівними звинуваченнями на адресу позивача, є прямим посяганням на честь, гідність і ділову репутацію позивача, що захищаються як національним законодавством України, так і міжнародними правовими актами, ратифікованими Україною.

Оскільки зазначена інформація була поширена публічно, без жодного підтвердження або правової оцінки з боку правоохоронних органів, дії відповідача кваліфікуються як безпідставні та зловмисні.

Наслідками поширення такої інформації для позивача стали:

- порушення його позитивного іміджу серед колег, друзів, членів сім`ї та ділових партнерів;

- зниження рівня довіри у професійній сфері;

-емоційне потрясіння, моральне приниження та психологічна дестабілізація;

- порушення особистого внутрішнього спокою, виникнення депресивних станів та стресових реакцій.

Таким чином, поширення неправдивої інформації спричинило тяжкі моральні наслідки, що заслуговують правового захисту та компенсації з боку особи, яка допустила таке порушення.

Крім того, позивач зазнав істотних душевних страждань, пережив емоційний стрес, пов`язаний із публічним осудом та порушенням свого доброго імені. Це призвело до психологічної травми, втрати сну, зниження працездатності, ускладнення в міжособистісних стосунках та діловій сфері. Публічне поширення відповідачем неправдивої інформації, яка містить серйозні звинувачення на адресу позивача, спричинило глибокі душевні страждання, порушення особистого внутрішнього стану та моральну травму. Зазначені дії стали джерелом сильного психологічного стресу, емоційного напруження та постійного відчуття приниження.

Позивач, який до цього користувався повагою та довірою у своєму соціальному колі, зазнав гострого відчуття несправедливості, обурення та глибокого морального потрясіння. Образа, заподіяна неправдивими публічними обвинуваченнями у вчиненні негідного та морально осудного вчинку - тиску з метою отримання грошей - стала причиною зниження самооцінки, погіршення психологічного стану та виникнення психосоматичних симптомів (порушення сну. втрата апетиту, пригнічений настрій).

Зазначає, що він був змушений уникати публічних місць, спілкування з людьми, які могли бачити згадане відео. Підозри, недовіра, осуд з боку оточення позначилися на його особистому житті, спричинили ізоляцію, почуття сорому та тривожності.

Моральна шкода, має бути оцінена з урахуванням глибини й тривалості душевних страждань, ступеня публічності й масштабів поширення інформації, характеру неправдивої інформації (звинувачення у вчиненні аморального та потенційно протиправного вчинку), наслідків для психологічного й емоційного стану позивача, відсутності спростування або вибачень з боку відповідача.

Крім того, внаслідок поширення відповідачем неправдивої інформації позивач та його родина піддається нападам зі сторони невідомих осіб.

Так, у зв`язку з порушенням відповідачем неправдивої інформації невідома особа телефонувала матері позивача ОСОБА_4 та погрожувала кримінальною відповідальністю і фізичною розправою, грубо спілкувалася, ображала її та позивача нецензурною лайкою, чинила психологічний тиск.

Посилаючись на те, що поширений відповідачем у соціальній мережі «Фейсбук» відеозапис, який містить неправдиву інформацію, принижує позивача як людину, яка до того користувалася довірою у своєму середовищі, мала позитивну репутацію та бездоганну поведінку в суспільстві, позивач, просив суд:

- зобов`язати відповідача ОСОБА_1 публічно спростувати оприлюднену нею на своїй сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію у відеозаписі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 / про те, що позивач програв гроші в карти та застосовував тиск до її доньки, внаслідок чого отримав від неї 16 000 доларів США шляхом публікації відповідного публічного (загальнодоступного) відеозапису на її сторінці « ОСОБА_5 » (URL: https: //www.facebook.com/alla.adabir) у соціальній мережі «Фейсбук»;

- зобов`язати відповідача ОСОБА_1 публічно вибачитися перед позивачем за поширення недостовірної інформації у відеозаписі;

- стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 200000 грн.

Узагальнені доводи інших учасників

Правом відзиву на позовну заяву відповідачка ОСОБА_1 не скористалась.

Відповідач та її представник в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували просили відмовити в їх задоволенні вказуючи, що інформація, поширена нею у відеозаписі, є викладом її власного досвіду та оціночних суджень, що мають фактичне підґрунтя та не є поширенням недостовірної інформації. У відеозаписі, опублікованому нею в соціальній мережі Facebook, вона виклала власний досвід, пов`язаний із заволодінням її грошовими коштами ОСОБА_2 , а також її суб`єктивну оцінку подій, що відбулися. Вказує, що відео містить оціночні судження, а не твердження про встановлені судом факти, які не підлягають спростуванню та не можуть вважатися недостовірною інформацією. Вона діяла з метою захисту своїх прав та попередження інших осіб. Метою оприлюднення відео було попередження інших осіб про можливі ризики, а також реалізація її права на свободу вираження поглядів. Вона не мала на меті приниження честі, гідності чи ділової репутації позивача. Викладені обставини мають фактичне підґрунтя. За фактом заволодіння її грошовими коштами нею подано заяву до правоохоронних органів. Обставини справи підтверджуються перепискою, банківськими операціями та іншими доказами. Отже, інформація не є вигаданою або безпідставною. Позов ОСОБА_2 , на думку позивача, є способом тиску на неї. Подання цього позову відбулося після оприлюднення нею відео та розцінюється як спроба тиску та обмеження її права на захист.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі та гідності, стягнення моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням обставин справи та контексту всієї поширеної інформації щодо позивача, поширена інформація не містила безспірних тверджень про достовірні факти, а ґрунтувалася на інформації, що містила оціночні судження і стосувалася критики особи та дій позивача.

Будь – яких належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві позивачем надано не було та в матеріалах справи такі відсутні.

Отже, позивач не довів факт поширення про нього недостовірної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 , через свого представника адвоката Колошкіна П.І., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість вказаного судового рішення, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовної заяви.

Узагальненні доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, посилаючись на статтю 30 Закону України «Про інформацію» та пункт 19 постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009, прийшов до помилкового висновку, що поширена відповідачем інформація є оціночним судженням.

Однак необхідно проводити чітке розмежування між фактами та судженнями. Відповідач у відеозаписі прямо звинуватила позивача у вчиненні конкретних дій: «програв велику суму грошей у карти», «шляхом тиску, маніпуляційних дій…просив грошей у друзів», «казав, що повіситься», «батьки йому не допоможуть» тощо. Оскільки ці твердження містять конкретні фактичні дані (суму та вид діяльності), вони є фактичними твердженнями, істинність яких можна перевірити. Відповідач жодного разу у спірному відеозаписі не використовувала жодних слів чи словосполучень притаманних для оціночних суджень, наприклад, «я вважаю», «мені здається», «можу помилятися, але...», «на мою думку» тощо. Також у відеозаписі відсутнє використання відповідачем будь-яких гіпербол, алегорій, сатири тощо.. Відповідач висловлювалась чітко, ствердно, впевнено, безкомпромісно, агресивно, збуджено. Її відеозапис містив заклик до громади, адже вона потребувала розголосу ситуації, шукаючи таким чином захисток та допомогу громади та працівників правоохоронних органів. У разі, якби відеозапис містив суто її оціночні судження, тоді б вона не потребувала розголосу ситуації та допомоги інших осіб. Відтак з впевненістю можна говорити про те, що відповідач оголошував у спірному відеозаписі саме голослівні твердження, а не свою особисту думку.

Станом на даний момент жодним судовим рішенням не підтверджено, що позивач чинив психологічний тиск або ж вимагав грошові кошти у відповідача або ж її доньки. Також відсутні будь-які належні та допустимі докази, що можуть підтвердити звинувачення, озвучені у відеозаписі, опублікованим відповідачем соціальній мережі «Фейсбук».

Для того, щоб судом було правомірно відмовлено у задоволені позовної заяви, суд першої інстанції повинен був встановити (перевірити) істинність усіх тверджень, що були озвучені у відеозаписі. Проте суд першої інстанції обмежився лише перевіркою твердження про отримання позивачем певної суми грошових коштів від доньки позивача, проігнорувавши усі інші голослівні звинувачення на адресу позивача.

Також апелянт зазначав, що навіть якщо пристати на позицію суду першої інстанції щодо характеру інформації як «судження», то суд проігнорував сталу практику ЄСПЛ: «Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав» - рішення ЄСПЛ від 27 лютого 2001 року у справі «Jerusalem v. Austria» № 26958/95, пункт 43).

Крім того, на думку апелянта суд повністю проігнорував те, що позивач не повинен доводити свою невинуватість. У даній справі такий тягар повинен бути покладений саме на відповідача, адже предметом справи є голослівні твердження відповідача у сторону позивача, а не навпаки. Саме відповідач повинен доводити правдивість своїх голослівних тверджень.

Отже, обов`язок доведення правдивості слів про «програну велику суму грошей у карти» та «тиск» лежав виключно на відповідачці. Суд першої інстанції допустився помилки, покладаючи обов`язок доказування виключно на позивача.

Узагальненні доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 подала відзив, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Позивачем не доведено факту поширення недостовірної інформації, що є обов`язковою умовою для задоволення позову. Судом встановлено, що висловлювання відповідача мають характер оціночних суджень які не підлягають спростуванню.

Крім того, матеріалами справи підтверджено факт грошових переказів на рахунки позивача, що також було підтверджено самим позивачем у судовому засіданні. Таким чином, висловлювання відповідача ґрунтувались на фактичних обставинах. Доводи апеляційної скарги не містять нових доказів або обставин та зводяться виключно до незгоди апелянта з рішенням суду. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

В судове засідання апеляційного суду позивач та його представник не з`явились. Позивач, через свого представника – адвоката Колошкіна П.І., надав до суду клопотання, в якому просив розглядати справу за відсутності позивача та його представника.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що у відкритій, загальнодоступній соціальній мережі «Фейсбук» на особистій сторінці, ОСОБА_1 розмістила відео, яке містить спірну інформацію та стосується позивача та, на думку останнього, є прямим посяганням на його честь, гідність та ділову репутацію.

Відповідач в судовому засіданні вказувала, що оспорюване відео містить оціночні судження, а не твердження про встановлені судом факти, які не підлягають спростуванню та не можуть вважатися недостовірною інформацією.

З матеріалів справи вбачається, що 07 серпня 2025 року ОСОБА_3 звернулась до начальника Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення в якій вказала, що ОСОБА_2 , шляхом зловживання довірою, виманив у неї грошові кошти в розмірі 16000,00 доларів США, які належать її матері ОСОБА_1 ( а.с. 38-39).

Вказане повідомлення було зареєстроване в журналі єдиного обліку Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області за № 13509.

В подальшому, ОСОБА_3 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність слідчого Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 вересня 2025 року в задоволенні скарги було відмовлено (а.с.74).

У вказаній ухвалі, яка набрала законної сили, слідчим суддею було встановлено, що скаржником в її заяві, що міститься в матеріалах скарги від 07.08.2025 року вказано обставини, що не можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено відповідними нормами КК України.

Позиція апеляційного суду

При зверненні до суду з позовом до ОСОБА_1 позивач просив: зобов`язати відповідача публічно спростувати оприлюднену нею на своїй сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» 21 квітня 2025 року інформацію у відеозаписі про те, що позивач програв гроші в карти та застосовував тиск до її доньки, внаслідок чого отримав від неї 16 000 доларів США шляхом публікації відповідного публічного (загальнодоступного) відеозапису на її сторінці у «Фейсбук».

Відмовляючи в задоволенні таких вимог суд першої інстанції виходив з того, що поширена відповідачкою інформація не містила безспірних тверджень про достовірні факти, а ґрунтувалася на інформації, що містила оціночні судження і стосувалася критики особи та дій позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками виходячи з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Як видно з доданого до позовної заяви відеозапису, відповідачка ОСОБА_1 сказала, що ОСОБА_2 програв велику суму грошів у карти, про що він зізнався своєї матері у присутності позивачки. Також відповідачка зазначила, що в подальшому позивач почав шукати гроші, щоб віддати борги. Він звернувся до друзів, в колі яких на той час була донька відповідачки, з проханням допомогти йому.

Аналіз змісту оспорюваного відеозапису свідчить про відсутність твердження про факти (час, спосіб, кількість тощо) і вказує на те, що по суті в ньому викладені оціночні судження відповідача. Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо.

До того ж, на підтвердження звернення позивача до доньки відповідачки з проханням надати кошти, а також отримання позивачем коштів від доньки відповідачки, ОСОБА_1 надала до суду знімки екрана з відповідною перепискою та квитанції про переведення коштів на рахунки позивача.

В судовому засіданні суду першої інстанції позивач підтвердив отримання вказаних коштів.

Заперечень щодо зазначеної вище переписки з донькою відповідачки позивач суду не надавав.

За таких обставин суд першої інстанції надав правильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшов обґрунтованого висновку, що викладені у відеозаписі, розміщеному на сторінці відповідачки у соціальній мережі «Fасеbооk», висловлювання за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки відповідачки щодо зазначених в них обставин, тому не є недостовірною інформацією.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група проти України» (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що оприлюднені відповідачем висловлювання містять оціночні судження, які не підлягають спростуванню, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке не підлягає скасуванню.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18), від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18), від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17 (провадження № 61-4278св19), від 4 листопада 2020 року у справі № 757/30984/18-ц (провадження № 61-12258св20), від 8 квітня 2021 року у справі № 551/881/16-ц (провадження № 61-8453св18).

Зважаючи на те, що вимоги зобов`язати відповідачку публічно вибачитись та відшкодувати моральну шкоду є похідними від вимоги про спростування недостовірною інформації, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Доводи апеляційної скарги про те, що висловлювання відповідачки на відеозапису є фактичними твердженнями, колегія суддів відхиляє з наведених вище підстав.

В рішенні Європейського Суду з прав людини, ухваленому 27 лютого 2001 року у справі «Єрусалем проти Австрії», на яке посилається апелянт, Суд зауважив, що австрійські суди кваліфікували висловлювання заявниці як ствердження певних фактів, однак, з точки зору Суду, такі висловлювання слід розглядати як оціночні твердження. Тому необхідно з`ясувати питання про наявність достатніх фактичних підстав для таких оціночних тверджень, оскільки відсутність таких підстав робить згадані твердження необґрунтованими.

Що ж до таких фактів, то, на думку Суду, заявниця подала національним судам належні докази того, що вказані оціночні твердження все ж були справедливими. Такі докази, однак, не були прийняті регіональним судом з мотивів їх неналежності. Апеляційний суд вказав на те, що подані докази стосуються поняття секти, однак аж ніяк не є дотичними до тих висловлювань, що їх використала п. Єрусалем у своїй промові. Визнання зазначених доказів неналежними у даній справі обумовило те, що суд не брав їх до уваги.

Суд дійшов висновку, що розмежування, проведене національними судами, було штучним і не узгоджувалося із справжнім характером дебатів, в контексті яких була зроблена заява п. Єрусалем. Вимагаючи від заявниці довести правдивість висловлених нею заяв і одночасно позбавляючи її можливості подавати докази на підтвердження їх правдивості, австрійські суди вийшли за межі делегованого їм Конвенцією розсуду.

Враховуючи обставини даної справи, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам ЄСПЛ, які викладені в зазначеному рішенні.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судового збору

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для зміни розподілу судових витрат апеляційний суд не вбачає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Колошкіним Павлом Ігоровичем залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 березня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді Т.Б. Кушнірова

Т.В. Серебрякова

Повне судове рішення складено 01 червня 2026 року.