Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №463/5158/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/5158/26

Провадження № 2-о/463/207/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судових засідань: Онишкевича О.І.,

заявника: ОСОБА_1 ,

представника заявника: Столяр О.М.,

розглянувши в закритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, -

в с т а н о в и в:

адвокат Столяр О.М., діючи в інтересах ОСОБА_1 на підставі доручення для падання безоплатної вторинної правничої допомоги №017/03.1/5782 від 20 травня 2026 року, звернулася до суду з заявою, відповідно до якої просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк 6 (шість) місяців, яким визначити наступне тимчасове обмеження його прав та покладення на нього обов`язків, а саме:

заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання з постраждалою особою, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

заборонити ОСОБА_2 , наближатись до постраждалої особи ОСОБА_1 на відстань менше 200 метрів до місця проживання постраждалої особи;

заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Заяву мотивує тим, що заявниця ОСОБА_1 та її неповнолітня дитина ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Стверджує, що протягом останніх років батько заявниці ОСОБА_2 вчиняє відносно неї домашнє фізичне і психологічне насильство, в тому числі в присутності неповнолітньої дитини, проте, не всі події зафіксовані в встановленому законодавством порядку. Зі слів заявниці ОСОБА_1 з боку її батька систематично вчинялося і вчиняється психологічне насильство та інколи погрози застосування фізичного насильства, яке проявляється у постійних погрозах, приниженнях, образах, залякуванні та психологічному тиску, а також вчинення самого фізичного насильства. Протягом останніх 10 років вона та її неповнолітній син зазнають систематичного домашнього насильства з боку її батька. Він страждає на хронічну ігрову залежність, перебував в тюрмі в Іспанії, а через його борги та кредити на їх спільне житло накладено арешт. Оскільки ремонт у квартирі було зроблено виключно за її та материні кошти, батько намагається психологічно вижити її з помешкання. Стверджує, що насильство з його боку має регулярний характер і виражається у таких формах: фізичне насильство, що виражається в неодноразове завдання побоїв (зокрема, бив ногами в область ребер) та регулярних погрозах фізичною розправою і вбивством. Психологічне насильство: щоденний тиск, крики, нецензурні образи на її адресу та адресу сина, спроби тотального контролю та нездорова фіксація на її поведінці. Крім того, присутні натяки сексуального характеру. Батько позбавляє їх відпочинку (вночі голосно вмикає телефон, шумить посудом, кричить), демонстративно ігнорує правила гігієни та створює пожежонебезпечні ситуації на кухні (залишає увімкнену плиту без нагляду). Вказує, що через постійне перебування у стані стресу її психічне здоров`я суттєво погіршилося, внаслідок таких дій вона перебуває у стані постійного страху, емоційної напруги, маю порушення сну, відчуття тривоги та психологічного виснаження. Також звертає увагу на те, що дитина ОСОБА_3 є очевидцем факту і фактів вчинення домашнього насильства.

Вказує, що зафіксовано ряд проявів домашнього насильства з боку ОСОБА_2 . Зокрема 13 квітня 2026 року близько 09:00 год за адресою: АДРЕСА_1 між заявницею та її батьком ОСОБА_2 винник конфлікт, в ході якого останній вживав до заявниці нецензурну лайку, погрожував фізичною розправою, а також вчиняв і чинить психологічне насильство, чим може бути завдана шкода психологічному здоров`ю заявниці. Також погрози застосування фізичного насильства, залякування, приниження і образи нецензурними словами, постійно вчиняє сварки. Внаслідок чого стосовно заінтересованої особи було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 КУпАП та ТЗП серії ЕТ№ 107489 строком на 9 діб. Постановою від 17 квітня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення №463/3580/26 Личаківським районним судом міста Львова кривдника була визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на вищевказаного громадянина стягнення. Вказує, що внаслідок вищеописаних подій заявниця змушена звернутися за юридичною та психологічною допомогою. За висновком психологині від 22 травня 2026 року у ОСОБА_1 виявлено ознаки тривалого перебування в умовах хронічного стресу, її актуальний психоемоційний та фізіологічний стан характеризується такими проявами як психоемоційні порушення: фонова тривожність, пригніченість емоційної сфери, депресивні прояви, почуття розгубленості, страх перед майбутнім та постійне очікування небезпеки. Спостерігається суттєве зниження самооцінки, апатія та брак життєвої енергії. Соматичні та фізіологічні реакції: під час пригадування травмуючих подій у жінки проявляються сльози, тремтіння рук та тремор у тілі. Також вона скаржиться на панічні атаки (сильне серцебиття, внутрішній тремор), розлади сну та порушення харчової поведінки (відсутність апетиту або переїдання). Рівень якості життя (за критеріями ВООЗ) оцінюється як значно знижений через неможливість повноцінно розслабитися та відновити сили. Висновки за результатами комплексного психологічного дослідження фахівцем встановлено: зв`язок із насильством – виявлені психологічні симптоми та фізіологічні реакції, є ймовірним наслідком тривалого перебування в умовах домашнього насильства (психологічного тиску, залякувань, образ та погроз з боку батька). За результатами оцінки виявлено високий рівень ризику повторного вчинення домашнього насильства щодо потерпілої та її неповнолітнього сина. Стверджує, що на даний час ОСОБА_2 продовжує вчиняти домашнє насильство відносно заявниці, а тому вона вимушена звертатися до суду про видачу обмежувального припису, оскільки інші заходу впливу не дають жодного результату.

Матеріали заяви були подані до Личаківського районного суду м. Львова 29 травня 2026 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких визначено суддю Стрепка Н.Л.

Ухвалою суду від 29 травня 2026 року заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку окремого провадження в судовому засіданні на 1 червня 2026 року в межах строку, визначеного ч. 2 ст. 350-5 ЦПК України.

В судовому засіданні 1 червня 2026 року заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 подану заяву підтримала з мотивів викладених в ній, просила її задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання 1 червня 2026 року не з`явився, про дату, час та місце такого був повідомлений у встановленому законом порядку, відповідно до ч. 1 ст. 350-5 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані в справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Так відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

При цьому відповідно до п. 14 такої психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 3 Закону дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Відповідно до ст. 4 Закону діяльність, спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству, ґрунтується на таких засадах: 1) гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правову допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини; 2) належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 3) врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих, дотримання принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 4) визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства; 5) повага та неупереджене і небайдуже ставлення до постраждалих осіб з боку суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 6) конфіденційність інформації про постраждалих осіб та осіб, які повідомили про вчинення домашнього насильства; 7) добровільність отримання допомоги постраждалими особами, крім дітей та недієздатних осіб; 8) врахування особливих потреб та інтересів постраждалих осіб, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку; 9) ефективна взаємодія суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, з громадськими об`єднаннями, неурядовими організаціями, засобами масової інформації та іншими заінтересованими особами.

За змістом ст. 5 Закону державна політика у сфері запобігання та протидії домашньому насильству спрямована на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання домашнього насильства, надання всебічної допомоги постраждалим особам та утвердження ненасильницького характеру приватних стосунків. Основними напрямами реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству є: 1) запобігання домашньому насильству; 2) ефективне реагування на факти домашнього насильства шляхом запровадження механізму взаємодії суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 3) надання допомоги та захисту постраждалим особам, забезпечення відшкодування шкоди, завданої домашнім насильством; 4) належне розслідування фактів домашнього насильства, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки.

Відповідно до ст. 18 Закону до завдань у сфері запобігання домашньому насильству належать: 1) визначення стану, причин і передумов поширення домашнього насильства; 2) підвищення рівня поінформованості населення про форми, прояви, причини і наслідки домашнього насильства; 3) сприяння розумінню суспільством природи домашнього насильства, його непропорційного впливу на жінок і чоловіків, зокрема на осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку; 4) формування в суспільстві нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед постраждалих дітей, усвідомлення домашнього насильства як порушення прав людини; 5) викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються; 6) заохочення всіх членів суспільства, насамперед чоловіків і хлопців, до активного сприяння запобіганню домашньому насильству.

Так відповідно до п. 1, 10 ч. 1 ст. 21 Закону постраждала особа має право на: дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства; звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Частиною 1 ст. 26 Закону визначено, що постраждала особа або її представник мають право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника.

При цьому відповідно до ч. 2 вказаної статті Закону обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Згідно з ч. 3 та 4 даної статті рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Також відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону про видачу обмежувального припису кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи.

Крім цього, з практики ЄСПЛ, що стосується розгляду справ з аналогічними правовідносинами вбачається таке:

«42. Суд нагадує, що жорстоке поводження має досягати мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Оцінка цього рівня жорстокості має відносний характер і залежить від сукупності обставин справи, таких, як: характер і контекст звернення, спосіб і метод його реалізації, тривалість звернення, його фізичні та психічні наслідки і, в деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого (див. Костелло Робертс проти Сполученого Королівства від 25 березня 1993 року, § 30, Серія A № 247 C і Кудла проти Польщі [БП], № 30210/96, § 91, ЄСПЛ 2000 XI).

43. Надалі, Суд нагадує, що в силу взятих разом положень статей 1 і 3, держави повинні приймати певні заходи для забезпечення того, щоб особи в межах їх юрисдикції не зазнавали тортур або нелюдського, або такого, що принижує гідність видам поводження чи покарання, включаючи жорстоке звернення з боку приватних осіб (див. A. проти Сполученого Королівства від 23 вересня 1998 року, § 22, Звіти постанов і рішень 1998 VI і вищенаведене рішення у справі Опуз, § 159). В зобов`язання влади, крім іншого, входило зробити все, що можна було розумно очікувати від них, щоб уникнути безпосередньої і прямої загрози для життя встановленої особи або осіб від кримінально-забороненого діяння з боку третіх осіб, про який вони знали або повинні були знати (див ., серед багатьох інших, Осман проти Сполученого Королівства від 28 жовтня 1998 року, § 116, Звіти 1998 VIII; E. та інші проти Сполученого Королівства, № 33218/96, § 88, 26 листопада 2002 роки; і Й.Л. проти Латвії, № 23893/06, § 64, 17 квітня 2012 року).

44. У роль Суду не входить субституція собою національних органів влади при виборі можливих запобіжних заходів, які слід було призначити для забезпечення виконання позитивних зобов`язань, взятих на підставі статті 3 Конвенції (див., Серед багатьох інших, Беваква і С. проти Болгарії, № 71127 / 01, § 82, 12 червня 2008 року). У той же час, на підставі статті 19 Конвенції та відповідно до принципу, що полягає в тому, щоб не теоретично або ілюзорно, а практично гарантувати ефективні права, Суд повинен забезпечити ефективне здійснення зобов`язання Держави щодо захисту прав осіб, які перебувають в його юрисдикції (див . Ніколова і Величкова проти Болгарії, № 7888/03, § 61, 20 грудня 2007 року).

45. Надалі, стаття 3 зобов`язує Держави приймати певні заходи для забезпечення того, щоб особи в межах їх юрисдикції не зазнавали тортур або нелюдського, або такого, що принижує гідність видам поводження чи покарання, включаючи жорстоке поводження з боку приватних осіб (див. MC проти Болгарії, № 39272/98, § 151, ЄСПЛ 2003 XII, і Денис Васильєв проти Росії, № 32704/04, §§ 98-99, 17 грудня 2009 року). Для того щоб розслідування могло вважатися "ефективним", воно повинно, в принципі, бути здатне забезпечити з`ясування фактів, встановлення особистості та покарання винних у вчиненні злочину осіб. Зобов`язання розслідувати - це "не зобов`язання отримати результат, а зобов`язання вжити заходів". У справах, які зачіпають статті 2 і 3 Конвенції, в яких ставилося під сумнів ефективність офіційного розслідування, Суд часто оцінював, чи реагували влади на скарги невідкладно. Надавалося значення порушенню кримінальної справи, затримкам отримання показань і тривалості початкового розслідування (див. Вищенаведене постанову по справі Денис Васильєв, § 100 з подальшими посиланнями; і Стойка проти Румунії, № 42722/02, § 67, 4 березня 2008 року).

46. ?Втручання влади в приватне або сімейне життя може стати необхідним для охорони здоров`я і захисту прав особи або з метою попередження незаконних дій при певних обставинах (див. Вищенаведене справу Опуз, § 144). У підсумку, Держава повинна мати у своєму розпорядженні відповідну законодавчу базу і застосовувати її для надання захисту від жорстокого поводження з боку приватних осіб (див. X і Y проти Голландії від 26 березня 1985 року, § 22 і 23, Серія A № 91; Костелло Робертс проти Сполученого Королівства від 25 березня 1993 року, § 36, Серія A № 247-C; Д.П. і Ж.С. проти Сполученого Королівства, № 38719/97, § 118, 10 жовтня 2002 роки; вищенаведене справу MC проти Болгарії, § § 150 і 152, ЄСПЛ 2003 XII; вищенаведене справу Беваква, § 65, і Сандра Янкович проти Хорватії, № 38478/05, § 45, 5 березня 2009 року ).»

«55. Також, Суд зазначив, що перша заявниця спробувала отримати захист від можливого жорстокого поводження до неї, заступаючись про виселення В.Б. з їх загальної квартири. Проте, в своєму рішенні від 20 травня 2009 року Вища судова палата відхилила її вимоги, прийшовши до висновку, що метою поданої скарги, швидше за все, було ОСОБА_5 на користування квартирою, а не захист першої заявниці від передбачуваної неминучої загрози. Також, Вища судова палата встановила, не достатню кількість доказів, які б свідчили про те, що він систематично порушував правила спільного проживання, не дивлячись на те, що стосовно ОСОБА_6 було порушено шість адміністративних справ, в результаті його насильницької поведінки по відношенню до першої заявниці (див. вищенаведений § 14).

56. Надалі, судові інстанції посилалися на рішення від 20 травня 2009 року як підставу для відхилення скарги заявниці, тоді, коли вона клопотала про тимчасове ОСОБА_7 з їх загальної квартири після нападу від 21 серпня 2011 року (див. вищенаведений § 17). Суд вважає, що національні судові інстанції повинні були взяти до уваги фактичні події, які мали місце після винесення рішення від 20 травня 2009 року, а саме ті два додаткових ОСОБА_8 (Див. Вищенаведений § 16).

57. Не оспорювався і той факт, що ОСОБА_6 неодноразово нападав на першу заявницю в їх спільній квартирі. Це стало причиною для винесення судовою інстанцією захисного припису 1 вересня 2011 року (див. Вищенаведений § 18). Незважаючи на кілька вжитих заходів, метою яких було перешкодити будь-якому ОСОБА_9 з першою заявницею, включаючи заборону наближатися до місця її знаходження, місця роботи або зв`язуватися з нею будь-якими засобами, – В.Б. дозволили проживати в їх спільній квартирі. Суд згоден з доводом першої заявниці, який вона також привела перед Апеляційною палатою Кишинеу (див. Вищенаведений § 19) про те, що дозволивши ОСОБА_6 проживати в одній квартирі з жертвою, інші заходи, про які розпорядилися в захисному приписі, були неефективними і піддали її загрозі можливого жорстокого поводження.

58. Також, схоже, що саме спільне проживання зі своїм агресором у своїй власній квартирі піддало першу заявницю постійного відчуття страху перед можливим жорстоким поводженням, беручи до уваги кількість попередніх нападок. Цей страх був досить серйозним, щоб спровокувати страждання і занепокоєння першої заявниці, склавши нелюдське поводження за змістом статті 3 Конвенції.

59. Суд не може прийняти аргумент влади про те, що перша заявниця не була піддана загрозі можливого жорстокого поводження і що вона мала на меті отримання ОСОБА_10 від права на загальну квартиру, тим більше що вона клопотала в 2011 році про його тимчасове виселення і ясно клопотала перед судовими інстанціями про те, щоб вони не приймали рішення про спосіб розпорядження правом власності над майном (див. вищенаведений § 17). Це б дозволило національним судовим інстанціям дотримати обидва права, гарантованих Конвенцією (право заявниці не наражатися на жорстокому поводженню і ОСОБА_5 користуватися квартирою), надавши реальний захист першої заявниці і в той же час не ОСОБА_11 свого майна. Також, судові інстанції могли б оцінити важливість твердження першої заявниці, що ґрунтувалось на статті 102 Житлового кодексу (див. Вищенаведений § 22). Проте, судові інстанції не зробили цього.

60. Беручи до уваги вищевикладене, Суд приходить до висновку про те, що влада не виконала належним чином свої позитивні обов`язки, взяті на підставі статті 3 Конвенції для того, щоб захистити першу заявницю від жорстокого поводження.»

«69. Суд повторює, що в той час як основним предметом статті 8 Конвенції є захист особи від самовільних дій органів державної влади, додатково можуть існувати і невіддільні позитивні зобов`язання по "поваги" приватного життя і сім`ї. Ці зобов`язання тягнуть за собою прийняття деяких заходів у сфері відносин між приватними особами. Особливо діти та інші вразливі особи мають право на ефективний захист (див. X і Y проти Голландії від 26 березня 1985 року, §§ 23-24 і 27, Серія A № 91, і рішення по справі Огаст проти Сполученого Королівства, № 36505 / 02, 21 січня 2003 року).

70. Що стосується поваги приватного життя, Суд раніше стверджував в різних контекстах, що поняття приватного життя включає фізичну і психологічну цілісність особи, і зобов`язанням Держави є захистити його, навіть якщо небезпека відбувається в результаті дій інших осіб. У цьому напрямку, Держави повинні мати у своєму розпорядженні і застосовувати на практиці відповідну законодавчу базу, яка надає захист проти насильницьких дій з боку приватних осіб (див. Вищенаведене рішення у справі X та Y проти Голландії, §§ 22 і 23; Костелло Робертс проти Сполученого Королівства, 25 березня 1993 року, § 36, Серія A № 247-C; DP і Ж.C. проти Сполученого Королівства, № 38719/97, § 118, 10 жовтня 2002 роки; MC проти Болгарії, № 39272/98, §§ 150 і 152, ЄСПЛ 2003 XII; A. проти Хорватії, № 55164/08, § 60, 14 жовтня 2010 року; і вищенаведене справу Хаждуова, § 46). В даному контексті Суд зазначає, що особлива вразливість жертв домашнього насильства і необхідність активного втручання держави щодо їх захисту підкреслені в різних міжнародних документах (наприклад, див. Вищенаведене справу Беваква, §§ 64-65, і Сандра Янкович проти Хорватії, № 38478/05 , §§ 44-45, 5 березня 2009 року).»

«71. У цій справі, Суд зазначив, що фізична і моральна цілісність заявниці, складова предмет поняття приватного життя (див. X і Y проти Нідерландів, 26 березня 1985 року, § 23, серія A № 91), була порушена періодичними зловживаннями з ОСОБА_12 . У цьому сенсі, Суд посилається на свої констатування з вищенаведених параграфів 54-58 стосовно страждання і занепокоєння, перенесених першої заявниці в її власній квартирі, коли вона стикалася з реальною загрозою жорстокого поводження.

72. Більш того, влада знала про ці обставини, оскільки ці обставини були розглянуті органами поліції та національними судовими інстанціями. На думку Суду, це повинно було спонукати владу діяти в силу своїх позитивних зобов`язань, взятих на підставі статті 8 Конвенції.

73. У роль Суду не входить підміна собою національних органів влади, однак Суд повинен забезпечити ефективне здійснення зобов`язання Держави щодо захисту прав осіб, які перебувають в її юрисдикції. Тому, Суд вивчить, чи державні органи, особливо судові інстанції, при розгляді справи порушили своє позитивне зобов`язання, взяте на підставі статті 8 Конвенції (див. Вищенаведене справу Сандра Янкович, § 46).

74. У цьому сенсі, Суд зазначив, що 20 травня 2009 року Вища судова палата, скасувавши рішення судів нижчої інстанції, не вважала достатніми доказами шість адміністративних справ щодо В.Б., що з упевненістю свідчать про жорстоке поводження з ОСОБА_13 до першої заявниці. У цивільному процесі, що мав місце в 2011 році, судові інстанції зробили посилання на рішення від 20 травня 2009 року для того, щоб підтвердити ОСОБА_5 не бути виселеним з квартири, не взявши до уваги жорстоке поводження, застосоване ним в 2010 і 2011 роках. Судові інстанції навіть не спробували оцінити, чи ОСОБА_5 користуватися квартирою в деякій мірі порушує права першої заявниці, гарантовані положеннями статті 8 Конвенції та статті 102 Житлового кодексу (див. вищенаведений § 22).

75. За таких обставин, Суд приходить до висновку, що органи національної влади не дотримали свої позитивні зобов`язання, взяті на підставі статті 8 Конвенції. Таким чином, вони піддали першу заявницю постійній загрозі жорстокого поводження або того, щоб вона покинула свій будинок.

Тому, було допущено порушення статті 8 Конвенції.»

Наведені вище правові висновки є цитатами рішення ЄСПЛ від 16 липня 2013 року «Б. проти Республіки Молдова» (скарга № 61382/09).

Так судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією її паспорта та витягом з реєстру територіальної громади №2026/008293346 від 21 травня 2026 року.

Згідно з повторною копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21 серпня 2009 року батьком заявниці є ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18449694 від 10 квітня 2008 року та свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_2 від 3 квітня 2008 року власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є: ОСОБА_14 , ОСОБА_2 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .

13 квітня 2026 року щодо ОСОБА_2 було складено терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії ЕТ №107489 на 9 діб з 10 год. 13 квітня 2026 року до 10 год. 22 квітня 2026 року у зв`язку з вчиненням ним домашнього психологічного насильства 13 квітня 2026 року близько 9 год. за адресою: АДРЕСА_1 , відносно доньки ОСОБА_1 , а саме словесно ображав, погрожував фізичною розправою, чим чинив моральний та психологічний тиск відносно постраждалої. Даним приписом було заборонено ОСОБА_2 вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи, та заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Постановою судді Личаківського районного суду м. Львова від 17 квітня 2026 року у справі №463/3580/26, провадження №3/463/857/26, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за фактом того, що 13 квітня 2026 року близько 09 год. 00 хв., знаходячись за спільним місцем проживання: АДРЕСА_1 , він вчинив психологічне домашнє насильство відносно своєї доньки ОСОБА_1 , а саме: висловлювався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода психологічному здоров`ю потерпілої.

Згідно з висновком психолога ОСОБА_17 від 22 травня 2026 року до останньої 21 травня 2026 року за психологічною консультацією звернулася ОСОБА_1 та було проведено первинне обстеження заявниці, в результаті якого виявлено підвищену тривожність, депресію, розгубленість, страх перед майбутнім, напруженість, також спостерігалися тілесні/фізіологічні реакції під час пригадування минулих подій (тремтіння рук, сльози, тремор в тілі) які можуть бути ймовірним наслідком вчинення щодо жінки домашнього насильства. Зі слів заявниці у її батька ОСОБА_2 спостерігається агресивна поведінка по відношенню до неї та її сина. Заявниця потерпала від систематичних образ, приниження, критики, навіювання почуття невпевненості, нецензурної лайки, залякування та погроз. Також ОСОБА_2 створює провокативні та конфліктні ситуації, як наслідок чинить додатковий психологічний тиск. У ході розмови було з`ясовано, що у заявниці є син, який неодноразово був свідком вчинення домашнього насильства в сім`ї зі сторони свого діда ОСОБА_2 , що додатково підвищує рівень тривоги за його майбутнє. Також, зі слів заявниці, її батько мав судимість, а також протягом життя має ігрову залежність, що може бути ймовірним наслідком його непередбачуваної та агресивної поведінки. Зі слів заявниці, під даним впливом жінка перебуває тривалий час, що вплинуло на формування почуття невпевненості, страху за життя і здоров`я власне й сина, формування хронічної тривожності та внутрішнього напруження, постійне очікування небезпеки або конфлікту, емоційна нестабільність, дратівливість, труднощі з концентрацією уваги. Психолог вказує, що такі реакції можуть вказувати на результат тривалого проживання в умовах стресу, що може бути викликаний ймовірним вчиненням домашнього насильства. Заявниця скаржилася на розлади сну, фонову тривогу, панічні атаки (ситуативне сильне серцебиття, страх, тремтіння рук, внутрішній тремор та ін.), проблеми з харчуванням (відсутність апетиту/або надмірне споживання їжі), депресивний етап, зниження самооцінки, неможливість розслабитися та повноцінно відновитися. Психолог вказує, що у заявниці в результаті домашнього насильства спостерігається значне зниження рівня якості життя (згідно критеріям ВООЗ) а саме, часто втома, фізичний дискомфорт, апатія, депресивні думки, зниження самооцінки, негативні переживання, відсутність життєвої енергії, неможливість повноцінно відновити сили. Вищезазначені ознаки можуть вказувати на ймовірність вчинення щодо заявниці домашнього насильства. Дані огляду: орієнтація в особистості, часі і просторі - збережена; критика - збережена; мислення - логічне; настрій - пригнічений; загальний соматичний стан - задовільний; емоційна сфера - пригніченість; пам`ять та увага - в нормі. У заявниці висока мотивація до унормування емоційного стану та захисту себе та сина від можливих подальших випадків домашнього насильства. Психіатричних розладів не виявлено. На момент видачі висновку є скарги на підвищену тривожність, які загострюються перед ймовірним контактуванням з батьком ОСОБА_2 та симптоми депресії. Всі ці дії впливають на психоемоційний стан заявниці. Було рекомендовано психологічну роботу з мстою відновлення ментального здоров`я, підвищення самооцінки, розвитку навичок копінг-стратегій у подоланні стресу та стабілізації психоемоційного стану. Також було проведено оцінку ризиків вчинення домашнього насильства відповідно до Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 13 березня 2019 року №369/180, та виявлено високий рівень повторного вчинення домашнього насильства.

Окрім того з пояснень ОСОБА_1 , наданих нею в судовому засіданні вбачається, що її батько систематично здійснює щодо неї психологічне насильство, яке полягає у постійних погрозах, приниженнях, образах, залякуванні та психологічному тиску, а також вчиняє щодо неї фізичне насильство, чинить насильство в тому числі в присутності їх сина, що призводять до погіршення стану здоров`я заявниці та викликає у неї побоювань за своє життя та здоров`я.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство щодо своєї доньки - заявниці ОСОБА_1 , вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи є високою, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268, 293, 350-1 - 350-8, 352, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису - задовольнити.

Видати обмежувальний приписна строк 6 (шість) місяців, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладення на нього обов`язків:

1) заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання з постраждалою особою, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) заборонити ОСОБА_2 , наближатись до постраждалої особи ОСОБА_1 на відстань менше 200 метрів до місця проживання постраждалої особи;

3) заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Повідомити про прийняте рішення Львівське районне управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області та Личаківську районну адміністрацію Львівської міської ради для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Заявник: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер і серія паспорта невідомі, посвідчення водія серії НОМЕР_4 , орган що видав: 4641, дата видачі: 3 вересня 2022 року.

Суддя: Стрепко Н. Л.