Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №161/1175/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/1175/26 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.

Провадження № 22-ц/802/774/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 квітня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

17 січня 2026 року ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 2004 року, у якому народилося двоє дітей, з яких на цей час неповнолітнім є лише син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею та перебуває на її утриманні.

Відповідач добровільно допомоги на утримання неповнолітнього сина не надає.

Підставою розірвання шлюбу є різні погляди на життя сторін, несумісність характерів та відсутність взаєморозуміння.

Вони з відповідачем разом не проживають, спільного бюджету не мають та не ведуть спільного господарства.

Відповідач фізично здоровий та працездатний, інших осіб на утриманні не має.

Без участі батька в утриманні дитини їй важко самостійно нести витрати на навчання сина та його належний гармонійний розвиток.

Ураховуючи наведене, просила:

- розірвати шлюб, укладений 28 серпня 2004 року між нею та ОСОБА_2 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 7 000 грн щомісячно до досягнення сином повноліття, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку;

- стягнути з ОСОБА_2 понесені нею судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 квітня 2026 року позов задоволено.

Розірвано шлюб між сторонами.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 7 000 грн щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 17 січня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить змінити це рішення в частині визначення розміру аліментів, зменшивши їх розмір до 3 512 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У цій справі – це 01 червня 2026 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити, а рішення суду в оскаржуваній частині змінити з таких підстав.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Рішення суду в частині вимог про розірвання шлюбу сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом і не переглядається.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та являються батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується копією свідоцтва про народження дитини (а.с.9).

Син проживає разом із матір`ю і перебуває на її утриманні.

Відповідно до вимог ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Судом встановлена відсутність згоди між сторонами стосовно утримання сина, у зв`язку із чим суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення аліментів.

Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що на утриманні відповідача є ще батьки, які являється пенсіонерами – відхиляються апеляційним судом, оскільки батькам відповідача на їх утримання здійснюються відповідні соціальні виплати у встановлених державою розмірах.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р., частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення, максимально можливого урахування інтересів дитини.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дітям відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дітей, проте, безумовно, враховується судом при визначенні розміру аліментів.

Разом і із тим, приєднані позивачем докази і які суд першої інстанції взяв до уваги при визначенні розміру аліментів, не підтверджують необхідності понесення відповідачем витрат на дитину щомісяця саме у розмірі по 7 000 грн.

Так, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3 512, 00 грн.

Ураховуючи наведені вище обставини, а також вік сина сторін, апеляційний суд доходить висновку про необхідність визначення для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 4 000 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дитиною повноліття, що буде відповідати засадам законності та справедливості.

Цей розмір, з урахуванням обов`язку щодо утримання дитини обома батьками, є наближеним до встановленого сімейним законодавством мінімального рекомендованого розміру аліментів на одну дитину.

При цьому суд бере до уваги, що заявляючи до стягнення розмір аліментів 7 000 грн, та ураховуючи, що батьки несуть обов`язок в рівних частках забезпечувати неповнолітню дитину, позивач не надала жодного належного, допустимого і достовірного доказу про те, що неповнолітній син потребує, а вона фактично витрачає на утримання дитини щомісяця саме 14 000 грн (7 000 х 2).

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції щодо визначення розміру аліментів зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для зміни рішення суду у цій частині.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 квітня 2026 року в оскаржуваній частині щодо визначення розміру аліментів змінити.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 4 000 грн щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 17 січня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді