Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №333/9356/25 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/9356/25

Провадження №2/333/787/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючої судді Варнавської Л.О.,

за участю секретаря судового засідання Яблуновської А.О.,

представника позивача Смолки О.В.,

представника відповідача Конарєва М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

29.09.2025 року ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Смолки О.В. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просить суд стягнути з останнього на свою користь суму основного боргу за договором позики у розмірі 15 000, 00 євро; штрафні санкції згідно з п. 4.2 договору позики за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 11 000, 00 євро; пеню в розмірі 4 253, 85 євро; 3% річних у розмірі 547, 68 євро та понесені судові витрати у вигляді судового збору у сумі 12 005, 00 грн. та витрати на правову правничу допомогу у сумі 20 000, 00 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.02.2024 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено Договір про надання фінансової зворотної допомоги №01/24-1, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у позику суму в іноземній валюті у розмірі 15 000,00 євро, що еквівалентно 618 600,00 грн. відповідно до курсу НБУ на день укладення договору, а відповідач зобов`язався повернути отримані грошові кошти у євро не пізніше 28 грудня 2024 року згідно графіку повернення коштів визначеному у договорі. Про факт отримання грошових коштів від позивача відповідач надав власноруч написану розписку. Однак, як зазначає позивач, відповідач на момент подання позову до суду свої зобов`язання в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим має заборгованість перед позивачем за договором позики у загальній сумі 30 801,53 євро з яких: 15 000,00 євро – основна сума неповерненої позики; 11 000, 00 євро - сума штрафних санкцій нарахованих згідно з п.4.2 договору за 11 фактів прострочення платежів (по 1 000,00 євро за кожен); 4 253, 85 євро - сума пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ; 547,68 євро – сума 3% річних.

Ухвалою суду від 01.10.2025 року провадження по справі відкрито, справу постановлено розглядати в порядку загального позовного провадження.

03.11.2025 року до суду від представника відповідача – адвоката Конарєва М.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач заперечує стосовно факту фактичного отримання від позивача грошових коштів у розмірі 15 000, 00 євро, що становило 618 600,00 грн. станом на 20.02.2024 року, посилаючись на те, що відповідач не писав та не підписував жодних розписок про отримання грошових коштів до договору позики, як і сам договір позики. Зазначає, що позивач не подав жодного доказу: жодного банківського документу, касового ордеру, акту передачі чи інвентаризації коштів, на підтвердження реальної передачі відповідачу грошових коштів, а тому відповідно до ст. 81 ЦПК України не довів належним чином обставини на які посилається. Окрім того, додав, що сам договір лише фіксує намір сторін, але не підтверджує факту реальної передачі грошових коштів від позивача до відповідача. А тому враховуючи, що позивачем не доведено факту фактичної передачі відповідачу грошових коштів та наявності у позивача вказаної суми просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та визнати договір про надання фінансової зворотної допомоги від 20.02.2024 року № 01/24-1 недійсним.

04.11.2025 року до суду від представника позивача – адвоката Смолки О.В. надійшла відповідь на відзив, в якій останній посилаючись на положення ч. 2 ст. 1047 ЦК України та висновки Верховного Суду України викладені у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, зазначає, що розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми, а тому власноруч складена та підписана розписка відповідача від 20.02.2024 року сама по собі є достатнім і належним доказом: укладення договору позики, погоджених умов і факту реальної передачі грошових коштів. Також зазначив, що додатково в цій справі діє й договірна умова підтвердження факту невиконання зобов`язання відповідачем: п. 3.6 Договору прямо зобов`язує позикодавця повернути оригінал розписки лише після повного виконання зобов`язань позичальником. Факт перебування оригіналу розписки у позикодавця підтверджує, що повернення позики не відбулося в повному обсязі. Відповідач не надав жодних доказів належного виконання свого зобов`язання перед позивачем. Таким чином, наявність у позивача оригіналу розписки як належного первинного доказу передання коштів у розумінні ст. 1047 ЦК України підтверджує факт укладення реального договору позики та отримання позики відповідачем; вважає, що вимога про додаткові докази є юридично необґрунтованою.

Ухвалами суду від 05.11.2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Конарєва М.В. про зміну підсудності цивільної справи відмовлено; закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 28.01.2026 року клопотання представника відповідача – адвоката Конарєва М.В. про витребування оригіналів доказів та призначення експертизи залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 14.04.2026 року клопотання представника відповідача – адвоката Конарєва М.В. про повернення до стадії підготовчого провадження та поновлення строків на подання клопотання про витребування доказів та проведення експертизи залишено без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, також зазначив, що докази на підтвердження понесених судових витрат суду будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

В судовому засіданні 14.04.2026 року представник відповідача проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві.

Відповідач та його представник в судове засідання призначене на 21.05.2026 року не з`явились, про день, час та місце його проведення були повідомлені належним чином, 20.05.2026 року представник відповідача через підсистему «Електронний суд» подав заяву за змістом якої просив відкласти призначене на 21.05.2026 року судове засідання, оскільки він не зможе взяти у ньому участь через обставини особистого характеру, будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та причини поважності не участі у судовому засіданні суду не надано, а тому суд відмовив в задоволенні клопотання про відкладення судового засідання з підстав його необґрунтованості.

На вимогу суду позивачем направлено оригінал договору про надання фінансової зворотної допомоги №01/24-1та розписки, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення та доводи представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що 20.02.2024 року в м. Прага між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір № 01/24-1 про надання фінансової зворотної допомоги від 20.02.2024 року (далі за текстом – Договір), відповідно до п. 1.1. якого позикодавець, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передає позичальнику власні кошти у сумі 15 000,00 євро, що еквівалентно 618 600, 00 грн., а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим Договором строк та визначеними умовами.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві всю суму позики до 28 грудня 2024 року згідно з графіком наведеним у таблиці п 2.1. цього договору. Позичальник може повернути всю суму позики раніше визначених термінів.

Відповідно до п. 2.1 Договору встановлено графік повернення коштів у таблиці, згідно якої позичальник зобов`язався здійснювати щомісячне повернення частини суми позики, починаючи з 27.02.2024 року, з остаточним строком повернення повної суми не пізніше 28.12.2024 року, графік містить наступні дати платежів (крайні щомісячні строки повернення): 27.02.2024 - 2000, 00 євро; 28.03.2024, 27.04.2024, 28.05.2024, 27.06.2024, 28.07.2024, 28.08.2024 - по 1500,00 євро щомісячно; 27.09.2024, 28.10.2024, 27.11.2024, 28.12.2024 - по 1 000, 00 євро.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2., 3.3 Договору грошові кошти у сумі, що вказана у п. 1.1. цього Договору, надаються позичальнику готівкою, одночасно із підписанням цього Договору. На підтвердження отримання суми позики позичальником складено розписку, яка до моменту повернення усієї суми позики зберігається у позикодавця. Позика повертається позичальником на користь позикодавця готівкою у валюті євро, в місті Прага.

У разі повернення суми позики частинами, позикодавцем на розписці від руки вказується сума коштів, повернутих позичальником, що засвідчується підписами позикодавця та позичальника. До моменту повернення всієї суми позики оригінал розписки зберігається у позикодавця. Після повернення позичальником на користь позикодавця всієї суми позики, позичальнику передається оригінал розписки (п.п.3.5, 3.6 Договору).

Пунктами 4.1 та 4.2 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язання за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством. За прострочення повернення суми позики, у строки та у порядку визначеними розділом 2. п. 2.1. цього Договору, позичальник сплачує на користь позикодавця штраф у розмірі 1000,00 євро за кожну прострочку. Штрафи виплачуються в строк наступної виплати згідно графіку наведеному у розділі 2. п.2.1. цього Договору.

На підтвердження факту отримання грошових коштів у розмірі 15 000,00 євро відповідно до п. 3.2. Договору відповідачем позивачу надано розписку, згідно змісту якої зазначено, що позивач, фізична особа підприємець ОСОБА_2 на виконання умов Договору № 01/24-1 про надання фінансової зворотної допомоги від 20.02.2024 року отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15 000, 00 євро; в розписці міститься дата її підписання «20.02.2024 року», підпис та ініціали відповідача – ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 у справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Отже, як вбачається з вищенаведеного, сторони погодили умови договору позики від 20.02.2024 року, що підтверджується їх власноручними підписами в графі «позикодавець» та в графі «позичальник» на кожному аркуші Договору.

Крім того, сторони домовились, що окрема розписка позичальником про передання йому визначеної суми грошових коштів за даним Договором - є фактором передачі коштів.

Судом було витребувано у позивача та досліджено в судовому засіданні оригінал Договору № 01/24-1 про надання фінансової зворотної допомоги від 20.02.2024 року та оригінал розписки від 20.02.2024 року.

Сторона відповідача оспорює факт укладання вказаного Договору, підписання розписки та факт отримання від позивача грошових коштів у сумі 15 000, 00 євро, посилаючись на те, що позивач не подав суду жодного належного доказу передачі відповідачу грошових коштів, ні жодного банківського документу, касового ордеру, акту передачі чи інвентаризації, а тому не довів ті обставини на які він посилається, а саме факт існування між сторонами правовідносин із договору позики.

Стороною відповідача до початку судового розгляду було заявлено клопотання про витребування оригіналів доказів та призначення по справі почеркознавчої експертизи, ухвалою суду від 28.01.2026 року вказане клопотання представника відповідача залишено без розгляду, оскільки вказане клопотання було подане після закриття підготовчого судового засідання з порушенням передбаченого процесуального строку та клопотання про поновлення пропущеного строку з мотивуванням поважних причин для пропуску зазначеного строку суду не подавалось.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 06.04.2026 року по справі № 368/1257/21, провадження № 61-16707сво24, зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Також, зазначено, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов наступного висновку. Поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення. Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява. Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції. Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу. Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову. Тягар доказування підробки підпису лежить на позичальникові (відповідачеві). Коли боргова розписка складена власноручно позичальником, оспорюючи факт укладення договору позики (одержання грошових коштів у борг), спростуванню підлягає не лише належність підпису на розписці позичальнику, але й факт її виконання відповідачем. При цьому за наявності оригіналу розписки у позикодавця (позивача) простого заперечення позичальником (відповідачем) недостатньо (заперечення факту), якщо останній заперечує справжність підпису та факт отримання грошей, це заперечення потребує доведення цих обставин і тягар їх доведення лежить на відповідачеві (позичальникові).

Отже з наведеного вбачається, що саме тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику - відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Водночас з огляду на приписи частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у поставах: від 01 лютого 2023 року у справі № 202/7130/20 (провадження № 61-9511св22), від 15 листопада 2023 року у справі № 369/8122/21 (провадження № 61-10799св23).

Як вбачається з матеріалів справи сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті (євро), позивач у позові просить стягнути суму позики саме в іноземній валюті євро.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

З урахуванням вищенаведеного, беручи до уваги те, що тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, суд, вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами ту обставину, що він не отримував грошові кошти у розмірі 15 000, 00 євро від позивача.

Відповідач власноруч написав розписку, зі змісту якої вбачається однозначна, зрозуміла констатація того, що він на виконання умов Договору отримав від позивача грошові кошти в сумі 15000,00 євро.

В матеріалах справи відсутні докази щодо повернення грошових коштів позичальником позикодавцю, що свідчить про те, що відповідач ні в строк передбачений договором, ні на час розгляду справи грошові кошти позивачу не повернув.

Посилання відповідача на те, що він не писав та не підписував жодних розписок про отримання грошових коштів до Договору, як і сам Договір та не отримував грошових коштів від позивача не знайшли свого підтвердження матеріалами справи та спростовується наявністю оригіналу боргової розписки від 20.02.2024 року у позивача, що вказує на те, що боргове зобов`язання за цим Договором позики відповідачем не виконане.

Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині про стягнення з відповідача заборгованості за Договором позики від 20.02.2024 року у сумі 15000,00 євро є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки відповідачем порушено умови вказаного Договору та не виконано взятих на себе зобов`язань, не повернуто в обумовлений сторонами строк взяту в борг суму позики.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно з п. 4.2 Договору у сумі 11000, 00 євро, пені у сумі 4253,85 євро та 3% річних у розмірі 547,68 євро, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, дійсно за умовами укладеного між сторонами Договору передбачено обов`язок позичальника сплатити кредитору штраф за прострочення повернення суми позики у розмірі 1000, 00 євро за кожну прострочку, тобто за кожен з 11 місяців невиконання зобов`язання.

Однак, відповідно до п. 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24.02.2022 року, в Україні введено воєнний стан з 05.00 год. 24.02.2022 року, який діє по цей час.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно з п. 4.2 Договору у сумі 11000,00 євро, пені у сумі 4253,85 євро та 3% річних у розмірі 547,68 євро, є безпідставною, необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу за Договором позики від 20.02.2024 року у розмірі 15 000, 00 євро.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом задоволено вимоги позивача частково, а саме з заявленої суми 30801,53 євро задоволено вимоги на суму 15000, 00 євро, тобто на 48,69%, то з відповідача на користь позивача відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених вимог, що складає в сумі 5845,23 грн.

Керуючись ст.ст. 4-13, 17, 18, 77-80, 141, 263-265, 274, 279 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 545, 549, 612, 629, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за Договором про надання фінансової зворотної допомоги №01/24-1 від 20.02.2024 року в сумі 15 000, 00 (п`ятнадцять тисяч) євро та судовий збір у сумі 5845 (п`ять тисяч вісімсот сорок п`ять) гривень 23 коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне судове рішення складено 01 червня 2026 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Л.О. Варнавська