Суд: Вінницький міський суд Вінницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця
Дата: 27 травня 2026 р.
Справа: №127/16059/26
Суддя: Шидловський О. В.
Справа № 127/16059/26
Провадження № 3/127/3343/26
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" травня 2026 р.м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Шидловський О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Вінницького міського суду Вінницької області адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП,-
ВСТАНОВИВ:
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №324015 від 06.05.2026, вбачається, що 06.05.2026 о 13 год. 30 хв., в м. Вінниці, вул. Пирогова, 74, ОСОБА_1 не виконав законне розпорядження (вимогу) поліцейського, згідно ч. 2 ст. 32 ЗУ «Про національну поліцію», а саме: у період воєнного стану та під час мобілізації пред`явити військово-обліковий документ або інші документи, що посвідчують особу.
Адвокат Федик Ю.Ю. у судовому засіданні зазначила, що її підзахисний ОСОБА_1 вину в інкримінованому діянні не визнає, оскільки обставини справи не відповідають дійсності. Зокрема, ОСОБА_1 після того як працівники поліції зупинили транспортний засіб, на вимогу останніх пред`явив посвідчення водія, документ, що встановлює особу та технічний паспорт на автомобіль. Проте, пред`явити військово-обліковий документ, він ( ОСОБА_1 ) не мав можливості, так як, в той час при нього вказаного документу не було. А відтак, будь-якого супротиву на вимогу поліцейського, ОСОБА_1 не чинив, оскільки в нього при собі не було того документу, який вимагали пред`явити працівники поліції. Наведені вище обставини вказують на відсутність в ОСОБА_1 прямого умислу на вчинення інкримінованого адміністративного правопорушення.
Адвокат додатково зазначила, що її підзахисний не вчиняв жодних дій, які б свідчили про злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника поліції, не перешкоджав виконанню ними службових обов`язків та не допускав будь-якої протиправної поведінки, передбаченої ст. 185 КУпАП. Будь-яких доказів винуватості її підзахисного, таких як покази свідків чи відеозапис з нагрудної бодікамери поліцейського, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, адвокат Федик Ю.Ю. у судовому засіданні просила суд закрити провадження у справі, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.
Заслухавши пояснення та доводи адвоката Федик Ю.Ю., дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Так, статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності..
Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом
Відповідно до ст. 256 КпАП України у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Згідно ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Вказаною нормою визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- кінозйомки та відеозапису.
Таким чином, ст. 251 КУпАП чітко визначено джерела походження доказів та їх процесуальну форму.
Диспозиція ст. 185 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків.
Згідно із протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №324015, 06.05.2026 о 13 год. 30 хв., в м. Вінниці, вул. Пирогова, 74, ОСОБА_1 не виконав законне розпорядження (вимогу) поліцейського, згідно ч. 2 ст. 32 ЗУ «Про національну поліцію», а саме: у період воєнного стану та під час мобілізації пред`явити військово-обліковий документ або інші документи, що посвідчують особу.
З позиції сторони захисту вбачається, що злісної непокори до працівника поліції від ОСОБА_1 не було.
На доведення винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП особою, яка склала протокол, додано лише рапорт поліцейського взводу №1 роти №2 БУПП у Вінницькій області ДПП Олександра Тишкуна від 06.05.2026, який констатує лише факт складення протоколу відносно ОСОБА_1 , та не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Інших доказів законності вимоги поліцейського суду не надано.
Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1026 від 18 грудня 2018 року, містить чіткий перелік пристроїв, з допомогою яких поліції надано право проводити відеофіксацію.
Інструкцією № 1026 визначено, що під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов`язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор в руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервньо до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Під час здійснення повноважень поліцейський забезпечує збереження та належні умови експлуатації виданого йому портативного відеореєстратора та не допускає його розряджання.
Разом з тим, відеозапис події, яка ставиться в провину ОСОБА_1 , до матеріалів справи долучено не було.
Статтею 62 Конституції України визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України», ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях притримується позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Авшар проти Туреччини» в оцінці доказів Суд встановив стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Таке доказування передбачає співіснування досить ваго-мих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпції факту, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
Отже, зазначене у протоколі порушення ОСОБА_1 , а саме – ч. 2 ст. 32 ЗУ «Про національну поліцію», відповідальність за яке передбачено ст. 185 КУпАП, підлягає доведенню «поза розумним сумнівом».
Виходячи із вищезазначеного суд, відповідно до ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, прийшов до висновку про недоведеність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП. Оскільки, виходячи з вимог ст. 62 Конституції України, судом не встановлено достатньо доказів котрі б з достовірністю та об`єктивністю вказували на вчинення ОСОБА_1 «поза розумним сумнівом» адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, за таких обставин, як відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
У зв`язку з вищенаведеним провадження в справі підлягає закриттю за від-сутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
З урахуванням викладеного провадження у справі про адміністративне правопорушення, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 23, ст. 33, ст. 185, ст. 247, ст. 283, ст. 284 КУпАП,-
ПОСТАНОВИВ:
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua