Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №505/3769/25 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 505/3769/25

Провадження № 2/505/1897/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Дзюбинського А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Антонюк Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Подільського міськрайонного суду Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 12 902,40 грн за кредитним договором № 09.02.2020-010000599 від 09.02.2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «Споживчий Центр» та відповідачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти у сумі 9 000 грн зі строком повернення до 23.02.2020 року та зобов`язалася сплатити проценти за користування кредитом.

Позивач зазначає, що на підставі договору факторингу № СЦ-060824-13 від 06.08.2024 року до нього перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором, про що відповідача було повідомлено.

На думку позивача, відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, унаслідок чого станом на 20.10.2025 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 12 902,40 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 9 000,00 грн, процентів у сумі 2 520,00 грн та штрафу в сумі 1 382,40 грн.

Посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 610, 1049, 1054 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість, а також понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Відповідачем заяви по суті справи до суду не подано.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 30.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за спрощеного позовного провадження. Визначено порядок подання до суду документів по суті у справі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позові заявив клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх. Проти ухвалення у справі заочного рішення не заперечував.

У визначену дату та час судового засідання відповідач у справі не з`явився.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд вважає за можливе справу розглядати по суті за відсутності сторін, на підставі наявних в справі доказів з ухваленням заочного рішення.

При цьому, суд бере до уваги позицію Верховного Суду, сформульовану у Постанові КЦС ВС від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц (провадження № 61-6892св23) згідно якої, якщо сторони чи їх представники, інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У ситуації, що розглядається, суд дійшов висновку, що наявних у матеріалах справи доказів достатньо для ухвалення законного і обґрунтованого рішення у справі не відкладаючи її розгляду.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Ухвалою суду від 01.06.2026 постановлено провести заочний розгляд цивільної справи на підставі наявних у ній доказів.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, процесуальні дії не вчинялись.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Судом встановлено, що між відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір із ТОВ «Споживчий центр» № 09.02.2020-010000599 від 09.02.2020.

Зазначений кредитний договір підписано відповідачем в порядку ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідачем договори підписано електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора «5376S». Кредитний договір складається із пропозиції укладення кредитного договору, заявки про укладення кредитного договору, підтвердження укладення кредитного договору. Відповідно до пропозиції укладення кредитного договору сума кредиту, вид кредиту, термін поверення, строк користування кредитом, проценти за користування кредитом, та графік платежів встановлюються у заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору (п. 1.3. Договору). Згідно п. 8.1. пропозиції, строк дії договору 28 днів.

Відповідно до заявки про укладення кредитного та підтвердження укладення кредитного договору № 09.02.2020-010000599 від 09.02.2020 відповідач отримує кредит в сумі 9 000 грн на строк 14 днів, сума процентів складає 2 520 грн.

Позивач зазначає, що відповідно до умов договору кредитодавцем надано позичальнику кредит в розмірі 9 000 грн. Позивач у позовній заяві не посилається на обставини та докази здійснення первісним кредитором свого зобов`язання щодо надання відповідачу кредитних коштів.

Більше того, відповідно до підтвердження укладення кредитного договору № 09.02..2020-010000599 від 09.02.2020 позичальник просив зарахувати вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 9 000 грн за кредитним договором 09.02.2020-010000599 в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 9 000 грн за кредитним договором 10.01.2020-010001222 від 10.01.2020. Окрім того, у підтвердженні укладення кредитного договору зазначено, що заява є частиною кредитного договору № 09.02.2020-010000599.

На підтвердження факту надання відповідачу кредитних коштів позивачем надано картку субконто за договором № 09.02.2020-010000599 за період з 09.02.2020 по 08.10.2025.

Відповідно до змісту вказаного документа 09.02.2020 року за операцією № 00000232236 відображено перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 9 000 грн за кредитним договором № 09.02.2020-010000599. Відповідно до картки субконто відбулось нарахування 23.02.2020 процентів за користування кредитом у сумі 2 520 грн. Також зазначений документ містить відомості про відображення станом на 05.08.2024 заборгованості відповідача за вказаним кредитним договором у розмірі 9 000,00 грн основного боргу та 2 520,00 грн процентів у зв`язку з переходом права вимоги до ТОВ «Новий колектор» на підставі договору факторингу. Водночас із наданої картки субконто не вбачається здійснення відповідачем будь-яких платежів на погашення заборгованості за кредитним договором № 09.02.2020-010000599.

06.08.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий колектор» укладено договір факторингу за № СЦ-060824, відповідно до умов якого ТОВ «Споживчий центр» передало ТОВ «Новий колектор» належні йому права вимоги до боржників, у тому числі і до ОСОБА_1 .

Так, витяг з реєстру прав вимог № 1 до договору факторингу № СЦ-060824-13 від 06.08.2024 містить інформацію про передачу новому кредитору прав вимоги, зазначено право вимоги до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за кредитним договором № 09.02.2020-010000599 від 09.02.2020.

Позивачем на підтвердження перерахування кредитних коштів за первісним кредитним договором № 09.02.2020-010000599 від 09.02.2020 доказів не надано.

Отже, судом встановлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачем ТОВ «Новий колектор» та відповідачем ОСОБА_1 є відносини, які пов`язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також їх поверненням та сплатою процентів за користування ними (кредитні правовідносини), на підставі прав вимоги, що виникає у позивача внаслідок відступлення прав вимоги (договору факторингу).

Норми права, які застосовував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1054 ЦК України також передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Статтею 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16-ц).

Мотивована оцінка аргументів, наведених учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд за результатами оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, із врахуванням того, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, перевіривши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності для вирішення справи, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Принцип диспозитивності цивільного судочинства передбачає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування у цій справі є факт укладення кредитних договорів, а також що є визначальним для виникнення зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та належних процентів за користування ними - надання (передача) грошових коштів відповідачу.

Суд звертає увагу, що предметом доказування у даній справі є, зокрема, факт виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання відповідачу кредитних коштів за кредитним договором № 09.02.2020-010000599 від 09.02.2020, оскільки саме з цією обставиною закон пов`язує виникнення у позичальника обов`язку з повернення кредиту та сплати процентів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на укладення кредитного договору та наявність заборгованості відповідача, однак не зазначає обставин виконання первісним кредитором обов`язку щодо надання кредитних коштів за спірним договором та не посилається на докази, які б підтверджували таку обставину.

Під час дослідження письмових доказів судом встановлено, що відповідно до підтвердження укладення кредитного договору № 09.02.2020-010000599 від 09.02.2020 відповідач просив зарахувати вимогу про видачу кредиту в сумі 9 000 грн за цим договором у рахунок вимоги кредитора про повернення кредиту в аналогічному розмірі за кредитним договором № 10.01.2020-010001222 від 10.01.2020.

Отже, відповідно до змісту документа, наданого позивачем, кредитні кошти за договором № 09.02.2020-010000599 не підлягали перерахуванню відповідачу, а мали бути використані для погашення заборгованості за іншим кредитним договором.

За таких обставин для підтвердження факту належного виконання первісним кредитором зобов`язання щодо надання кредиту за договором від 09.02.2020 істотне значення має встановлення обставини існування заборгованості відповідача за кредитним договором № 10.01.2020-010001222 від 10.01.2020, в рахунок якої, як вбачається з підтвердження укладення кредитного договору, здійснено зарахування коштів в сумі 9 000 грн.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження обставини надання відповідачу кредитних коштів за кредитним договором № 10.01.2020-010001222 від 10.01.2020. Позивачем не надано ні самого договору, ні первинних бухгалтерських чи банківських документів, які б підтверджували виникнення у відповідача заборгованості за цим договором.

Таким чином, суд позбавлений можливості встановити, чи існувало на момент укладення спірного договору дійсне грошове зобов`язання відповідача за кредитним договором від 10.01.2020, яке могло бути припинене шляхом зарахування коштів отриманих відповідачем за кредитним договором від 09.02.2020.

Надана позивачем картка субконто не є належним доказом надання кредитних коштів за кредитним договором від 10.01.2020, оскільки відображає лише дані внутрішнього бухгалтерського обліку кредитодавця та сама по собі не підтверджує фактичного руху грошових коштів чи виникнення відповідного зобов`язання.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання кредиту за кредитним договором № 09.02.2020-010000599 від 09.02.2020, оскільки встановлений судом спосіб виконання такого обов`язку шляхом зарахування кредитних коштів у рахунок погашення попередньої заборгованості не підтверджений доказами існування самої заборгованості за кредитним договором № 10.01.2020-010001222 від 10.01.2020.

За таких обставин відсутні підстави вважати доведеним виникнення у відповідача зобов`язання за спірним кредитним договором, а тому заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості, процентів та штрафних санкцій задоволенню не підлягають.

Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт надання відповідачу кредитних коштів за кредитним договором № 09.02.2020-010000599 від 09.02.2020. Так, відповідно до наданих позивачем доказів сума кредиту зарахована в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 10.01.2020-010001222 від 10.01.2020, однак доказів надання коштів за цим договором та існування відповідної заборгованості суду не надано. Відтак, позивачем не доведено обставину виникнення у відповідача зобов`язання за спірним кредитним договором та, відповідно, порушення права позивача, за захистом якого останній звернувся до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частини 1, 2 ст. 141 ЦПК України визначають, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог позивача, витрати понесені позивачем зі сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 76, 79, 81, 83, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-289 ЦПК України, ст. 207, 526, 546, 626, 628, 634, 638, 1046, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 09.02.2020-010000599 від 09.02.2020 в сумі 12 902,40 грн.

Судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий колектор».

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 01.06.2026.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий колектор», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 43170298, місцезнаходження юридичної особи: 01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 13, оф. 601

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2

Суддя

Подільського міськрайонного суду

Одеської області Андрій ДЗЮБИНСЬКИЙ