Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №187/637/26 — Петриківський районний суд Дніпропетровської області

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/637/26

2/0187/521/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2026 р. Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Соловйова І.М., за участі секретаря судового засідання Столяренко Н.П., розглянувши в селищі Петриківка в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

07.04.2026 до Петриківського районного суду Дніпропетровської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до ОСОБА_2 (далі відповідач), якою позивач просив суд:

- стягнути з відповідача суму боргу за розпискою від 06.06.2017 у розмірі 100 000,00 гривень та відсотки за користування позикою у розмірі 522 246,47 гривень, а всього 622 246,47 гривень.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору 4 997,98 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

Позов подано адвокатом Солодовник Сергієм Олександровичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №21/2007 від 26.03.2019), який діє на підставі ордера про надання правничої допомоги серії АЕ № 1490882.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.06.2017 передав відповідачу в борг грошові кошти у розмірі 100 000,00 гривень зі сплатою 5% щомісячно. Оскільки у розписці строк повернення коштів не визначений, позивач вважає таке зобов`язання безстроковим. У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо повернення позики, позивач просить стягнути з останнього заборгованість за розпискою в загальному розмірі 622 246,57 гривень, яка складається із суми основного боргу та нарахованих відсотків.

Ухвалою суду від 13.04.2026 відкрито провадження у справі, визнано справу малозначною та призначено її до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалу про відкриття провадження відповідач отримав в електронному кабінеті 13.04.2026, про, що свідчить довідка про доставку електронного документу.

Згідно п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

З огляду на те, що судом ужито всіх передбачених законом заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи, відповідач вважається таким, що повідомлений про судове засідання належним чином.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк правом на подання відзиву не скористався, суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до частини восьмої статті 178 та частини другої статті 191 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

06.06.2017 між сторонами було укладено договір позики (розписка) в національній валюті, згідно якого відповідач отримав у позику кошти в розмірі 100 000,00 грн під 5% «возврат оговоривается пізніше».

На підтвердження факту передачі коштів позивач надав суду засвідчені належним чином копії оригіналу (згідно позовної заяви позивач зазначив, що оригінали зберігаються у нього) аркуша паперу, на якому містяться записи про три окремі випадки отримання відповідачем коштів у борг:

11.05.2017 – 120 000,00 грн;

25.05.2017 – 100 000,00 грн;

06.06.2017 – 100 000,00 грн під 5% на місяць.

В кінці цього ж аркуша міститься запис: «повернув 200 000,00 грн» від 06.09.2017 без уточнення того, в рахунок якої саме розписки чи зобов`язання здійснено це повернення. Також позивач визнав факт повернення відповідачем ще 20 000,00 грн у жовтні 2017 року.

Предметом позову є стягнення заборгованості саме за розпискою від 06.06.2017 у розмірі 100 000,00 грн основного боргу та 522 246,57 грн відсотків. Позивач стверджує, що повернуті відповідачем кошти (загалом 220 000,00 грн) стосуються виключно перших двох розписок, а борг за розпискою від 06.06.2017 залишається невиконаним.

18.02.2026 позивач направив відповідачу претензію з вимогою повернути борг протягом 30 днів, проте претензія була повернута за закінченням терміну зберігання, а кошти, як стверджує позивач, повернуті не були.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (частина перша статті 1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з положеннями частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду від 07.10.2022 у справі № 686/16244/21 (провадження № 61-5011св22) зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки, у тому числі щодо повернення предмета позики, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13.

Аналізуючи зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами на підставі боргової розписки виникли договірні зобов`язання з договору позики, які включають як факт отримання боржником грошових коштів, так і його обов`язок повернути їх позикодавцеві.

Разом з тим, суд відхиляє наданий позивачем розрахунок заборгованості та його твердження про те, що невиконане зобов`язання існує саме за розпискою від 06.06.2017, з огляду на таке.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що повернута відповідачем сума була спрямована на погашення заборгованості за іншими борговими зобов`язаннями (зокрема, за першими двома розписками). Наявний у матеріалах справи запис «повернув 200 000 грн», розміщений у кінці документа, що містить відомості про всі три позики, не містить волевиявлення сторін щодо черговості та порядку погашення конкретних боргів. За наявності трьох розписок на одному аркуші, загальна сума основного боргу за якими є меншою за розмір повернутих коштів, саме по собі твердження позивача про те, яке саме з цих трьох зобов`язань залишилося невиконаним, не може бути достатньою підставою для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач самостійно виокремив розписку від 06.06.2017 як таку, що залишилася непогашеною, проте не навів належних правових чи фактичних підстав для такого розподілу грошових коштів. Хронологічний порядок записів на аркуші свідчить лише про послідовність отримання позики, а не про черговість її повернення. З огляду на те, що відповідач повернув грошові кошти, які за своїм розміром покривають суму позики за розпискою від 06.06.2017 (100 000,00 грн), твердження позивача про те, що ці кошти стосувалися виключно розписок від 11.05.2017 (120 000,00 грн) та 25.05.2017 (100 000,00 грн), є суто суб`єктивним припущенням, яке не підтверджується змістом самого боргового документа.

За змістом частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи умови боргового документа, суд застосовує принцип тлумачення правочину на користь контрагента, тобто проти сторони, яка на наявність цих умов посилається або підготувала їх. Оскільки запис про повернення коштів є неясним щодо його цільового призначення, ризик такої неоднозначності несе кредитор (позивач), який прийняв виконання зобов`язання без належного визначення та уточнення того, в рахунок якого саме боргу воно здійснюється.

Згідно зі статтею 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Належний позивачеві оригінал документа (аркуш із трьома розписками) знаходиться у позикодавця, що формально свідчить про наявність залишку заборгованості за якимсь із зобов`язань. Проте цей же документ містить і запис про повернення грошових коштів, що за відсутності визначеного призначення платежу створює ситуацію правової невизначеності щодо того, яке саме зобов`язання припинилося виконанням. Оскільки позикодавець прийняв виконання боргу та допустив існування на одному аркуші трьох розписок і одного загального запису про повернення коштів без деталізації, ризик негативних наслідків такої невизначеності покладається на кредитора.

За таких обставин, суд вважає недоведеним факт порушення відповідачем прав позивача саме за розпискою від 06.06.2017.

Вимоги позивача про стягнення відсотків у розмірі 5% щомісячно є акцесорними (додатковими) по відношенню до основної суми боргу. З огляду на недоведеність існування заборгованості за основним зобов`язанням за розпискою від 06.06.2017, нарахування відсотків на підставі статті 1048 ЦК України також є безпідставним.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову в їх задоволенні у зв`язку з недоведеністю існування невиконаного боргового зобов`язання саме за договором позики від 06.06.2017.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4 997,98грн.

У попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат, наведеному в позовній заяві, позивач зазначив витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

Керуючись статтею 141 ЦПК України, у зв`язку з повною відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору та наданням професійної правничої допомоги, покладаються на позивача та стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 4, 12, 81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільно процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 01.06.2026.

Суддя І.М. Соловйов