Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №183/12526/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/12526/25

№ 2/183/4132/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участі секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про:

- стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованості за Кредитним договором № 07.02.2025-100001482 від 07 лютого 2025 року у розмірі 23 360,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

у листопаді 2025 року ТОВ «Споживчий центр» (надалі – позивач) звернулось до суду з цим позовом.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 (надалі – відповідач, Позичальник) 07 лютого 2025 року укладено Кредитний договір № 07.02.2025-100001482 (надалі – Договір, Кредитний договір). Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 8 000,00 грн, строком на 217 днів. Процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням Кредиту – 9 % від суми Кредиту та дорівнює 720,00 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 720,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Позивач свої зобов`язання перед відповідачем виконав у повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання перед позивачем не виконує, у зв`язку з чим станом на дату надання позовної заяви утворилась заборгованість у сумі 23 360,00 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 8 000,00 грн, заборгованості по процентам – 9 920,00 грн, додаткової комісії – 1 440,00 грн, неустойки – 4 000,00 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Постановленою суддею ухвалою від 22 грудня 2025 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, разом з позовною заявою надав клопотання про розгляд справи у його відсутність, у якому підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, а у разі неявки у судове засідання відповідача – ухвалити рішення у заочному порядку.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги визнав частково, в частині заборгованості за сумою кредиту та нарахованими відсотками, просив розстрочити виконання рішення суду на один рік. До заяви надав довідку про доходи.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом установлено, що 07 лютого 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний Кредитний договір № 07.02.2025-100001482, шляхом підписання відповідачем пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) та заявки від 07 лютого 2025 року, на таких умовах: сума кредиту – 8 000,00 грн; строк кредиту – 217 днів. Процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням Кредиту – 9% від суми Кредиту та дорівнює 720,00 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 720,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Неустойка – 120,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання /а.с.13-16/.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконав, надавши Позичальникові кредитні кошти у вищевказаному розмірі, що підтверджується копією листа від 17 листопада 2025 року про перерахування коштів у сумі 8 000,00 грн з призначенням платежу «видача за договором №07.02.2025-100001482» /а.с.17/.

Факт укладення Договору та користування кредитним коштами також визнається відповідачем у поданій заяві.

У порушення умов Договору відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує, допустив прострочення повернення кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості. Внаслідок порушення відповідачем зобов`язань зі своєчасного погашення заборгованості за кредитом, станом на 11 вересня 2025 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 23 360,00 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту – 8 000,00 грн, заборгованості по процентам – 9 920,00 грн, комісії за обслуговування – 1 440,00 грн, неустойки – 4 000,00 грн /а.с.18/.

Отже, відповідачем порушені умови Договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених Договором платежів.

Вирішуючи спір, суд ураховує такі положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином у відповідності до умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як установлено у ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України установлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Аналізуючи вищевикладене, враховуючи встановлені судом обставини, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, які свідчать про наявність у відповідача боргу перед позивачем на час розгляду справи, перевіривши правильність розрахунку заборгованості позивача, його підтвердження умовами Договору, нарахованими у склад заборгованості сумами, а також ураховуючи визнання позову відповідачем у частині заборгованості за сумою кредиту та нарахованим відсоткам, суд висновує про наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості за сумою кредиту та несплаченим відсоткам.

Проте, з огляду на надані суду матеріали, суд висновує, що не є правомірною вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки, виходячи з такого.

Положеннями п.17 Кредитного договору передбачена сплата Позичальником (відповідачем) неустойки – 120,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання..

В той же час, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного,надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування уразі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (не виконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Обґрунтовуючи нарахування неустойки позивач зазначає, що Кредитний договір укладено після 24 січня 2024 року (дата набрання чинності Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг»), з якої відновлено право кредитодавців на нарахування пені (штрафу) за договорами споживчого кредиту, укладеними після цієї дати. Вказує, що Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини саме у сфері споживчого кредитування й спеціальні норми вказаного Закону мають перевагу у випадку колізії з загальними нормами, викладеними у ЦК України. Наголошує, що редакція Закону № 3498-IX прямо дозволяє кредиторам застосовувати пеню, а пункт 18 Прикінцевих положень ЦК України стосується зобов`язань за договорами, що існували до початку або на момент запровадження воєнного стану (24 лютого 2022 року) та не передбачають автоматичного заборонного режиму для нових договорів, які укладаються під час дії воєнного стану з урахуванням оновленого законодавчого середовища.

Оцінюючи посилання представника позивача на пріоритет статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції після набрання чинності Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року) відносно пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України щодо договорів кредиту, укладених після 24 січня 2024 року суд висновує, що такі посилання спростовуються положеннями ч. 2 ст. 66 Закону України «Про правотворчу діяльність», відповідно до якої, у разі виявлення колізії між кодексом і первинним законом пріоритет у застосуванні має норма права, що міститься у кодексі, якщо інше не передбачено таким кодексом. Зміни до пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року внесені не були, не конкретизували можливість незастосування вказаного положення до договорів, укладених після воєнного стану. Крім того, положення пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України встановлюють не скасування норми про відповідальність за порушення зобов`язання, а тимчасову, визначену у часі та пов`язану з настанням події, заборону щодо наслідків невиконання певних цивільних зобов`язань.

Приймаючи до уваги, що неустойка за Кредитним договором нарахована позивачем відповідачеві за невиконання зобов`язання з повернення кредиту та відсотків у період дії в Україні воєнного стану, а в силу положень пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за Кредитним договором задоволенню не підлягає.

Таким чином, судом установлено, що оскільки позивачем за період з 07 лютого 2025 року за Договором нарахована відповідачеві до сплати неустойка в розмірі 4 000,00 грн, Позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь Кредитодавця (Позикодавця) неустойки за таке прострочення, й суд висновує, що підстав для задоволення позову в цій частині немає.

Також суд висновує, що не є правомірною вимога позивача про стягнення з відповідача комісії, виходячи з такого.

Так, дійсно, положенням п.8, 9 Кредитного договору передбачена сплата клієнтом (відповідачем) комісії за надання кредиту – 9% від суми Кредиту та дорівнює 720,00 грн, та комісії за обслуговування кредитної заборгованості – 720,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. З наданого суду розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем до комісії за обслуговування включено також комісію за надання кредиту, що разом становить1 440,00 грн.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20 (провадження № 61-9418св21) зазначено, що «оцінюючи зміст оспорюваного положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту, та зміст положень пункту 6.9.3 Загальних умов кредитування розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» версія 13.0, чинними на час укладення оспорюваного договору, якими визначено, що послуга банку по обслуговуванню кредиту полягає у тому, що банк здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості, шляхом направлення SMS - повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості, тощо, Верховний Суд дійшов висновку, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов`язанням банку, визначеним пунктом 6.9.7 Загальних умов кредитування, про надання не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов`язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними. Наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 3,5 % від суми кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним».

У Постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, ВП ВС зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 цього Закону. Аналогічних висновків дійшов КЦС ВС у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 (провадження № 61-7416св20). Пунктом 1.4 кредитного договору позивачці встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем. Розмір плати за обслуговування кредиту, визначений у п. 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів), фактично стосується лише послуг з надання інформації про кредит на вимогу споживача не частіше ніж один раз на місяць, оскільки ним не передбачено надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості. Ураховуючи те, що позивачці встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, ВП ВС дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між позивачкою та відповідачем, щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.

Також, у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У цій справі комісійна винагорода за надання кредиту відповідає загальним зобов`язанням кредитної установи та звичайній її діяльності, є обставиною укладення Договору, оскільки без надання кредиту Договір не вважався б укладеним з огляду на ст. 1046 ЦК України. Також відповідачеві встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами Договору не передбачено. З наданих позивачем доказів, у тому числі і розрахунку заборгованості, не вбачається надання відповідачеві частіше одного разу на місяць споживачеві інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку тощо. З розрахунку не вбачається інших сум, включених до складу комісії, ніж за обслуговування кредиту. Відтак позивачем не підтверджено належними доказами правомірності нарахування комісії у вказаному у позові розмірі.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд висновує, що позов підлягає частковому задоволенню на суму 17 920,00 грн, з яких: заборгованість за сумою кредиту – 8 000,00 грн, заборгованість за процентами – 9 920,00 грн. У решті позову належить відмовити.

Крім того, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, враховуючи сплату позивачем при зверненні з позовом судового збору, задоволення позову частково (на 76,71%), визнання частково позову відповідачем, суд вважає за необхідне розподілити судові витрати у справі, понесені позивачем при сплаті судового збору – 929,11 грн з відповідача, та відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України повернути позивачеві з державного бюджету 50 відсотків судового збору від задоволених позовних вимоги у сумі 929,11 грн.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення, суд висновує таке.

Згідно з ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд. Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження, без належного виконання судових рішень правосуддя втрачає сенс. Право на виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право сторони звернутися з заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду передбачене також статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з частиною першою якої, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Тобто, закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Підставою для застосування ст. 435 ЦПК України є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Відповідно до ч. 5 ст. 435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

На підтвердження заявленого клопотання про розстрочення виконання рішення відповідачем надано суду довідку від 10 березня 2026 року № 28 з якої вбачається, що дохід ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2025 року по 28 лютого 2026 року склав 160 747,20 грн (з урахуванням утримання) /а.с.36/. Отже, з наданої суду довідки про доходи відповідача вбачається, що розмір щомісячного доходу не дозволяє відповідачеві одразу сплатити заборгованість за Договором у сумі 17 920,00 грн.

Таким чином, ураховуючи положення процесуального законодавства, часткового визнання відповідачем суми заборгованості, матеріальне становище відповідача, відомості про розмір доходу, суд висновує про наявність підстав для розстрочення відповідачеві ОСОБА_1 виконання цього рішення строком на дванадцять місяців щомісячними платежами у розмірі 1 494,00 грн протягом перших одинадцяти місяців, а в останній місяць – 1 486,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором від 07 лютого 2025 року № 07.02.2025-100001482, яка утворилась станом на 11 вересня 2025 року у загальному розмірі 17 920 (сімнадцять тисяч дев`ятсот двадцять) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за сумою кредиту – 8 000,00 грн, заборгованість за процентами – 9 920,00 грн.

У решті позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у сумі 929 (дев`ятсот двадцять дев`ять) гривень 11 копійок.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 50 відсотків судового збору, а саме – 929 (дев`ятсот двадцять дев`ять) гривень 11 копійок, згідно з платіжною інструкцією № СЦ00053968 від 17 листопада 2025 року.

Розстрочити ОСОБА_1 виконання цього рішення в частині стягнення заборгованості за Кредитним договором від 07 лютого 2025 року № 07.02.2025-100001482 строком на 12 (дванадцять) місяців, шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі по 1 494 (одна тисяча чотириста дев`яносто чотири) гривні 00 копійок протягом перших одинадцяти місяців, з дня набрання рішенням законної сили, а в останній місяць – 1 486 (одна тисяча чотириста вісімдесят шість) гривень 00 копійку, сплачуючи вказані платежі не пізніше останнього дня кожного місяця на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код в ЄДРПОУ 37356833).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене та підписане 29 травня 2026 року.

Учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код в ЄДРПОУ 37356833; р/р НОМЕР_1 ; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А;

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Д. О. Парфьонов