Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №460/20683/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/20683/25 пров. № А/857/5234/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Хобор Р.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року у справі №460/20683/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа «Державне підприємство «Інфоресурм» про визнання дії та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії (головуючий суддя Друзенко Н.В. м. Рівне, спрощене позовне провадження), -

В С Т А Н О В И В:

11.11.2025 ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач), третя особа «Державне підприємство «ІНФОРЕСУРС», в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо невнесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі – «ЄДЕБО») щодо ОСОБА_1 в частині послідовності навчання;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до ЄДЕБО, за яких у Довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо нього, у колонці «На підставі даних, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 Закону України «Про освіту» відображалося значення «Так, не порушує»;

- стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що у довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО №714406 від 02.09.2025 вказано про порушення ним послідовності здобуття освіти. На переконання позивача довідка не відповідає вимогам закону та істотно порушує його права, оскільки він здобуває освіту в порядку, визначеному ч.2 ст. 10 Закону України «Про освіту».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної ст.10 Закону України «Про освіту», а саме: в розділі «На підставі даних, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття світи не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» - вказати «Так, не порушує»;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 39680,00 гривень.

Висновки суду першої інстанції зводяться до того, що позивач належним чином довів факт послідовного навчання (здобуття освіти), а також порушення його права в частині невірного відображення відомостей у Довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.

Також, на думку суду першої інстанції, позивач наданими документами підтвердив факт надання йому правничої допомоги та її вартість.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Міністерство освіти і науки України, подало апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати оскаржене рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Неправильність висновків суду першої інстанції відповідач обґрунтовує покликаннями на те, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, ОСОБА_1 16.09.2024 зарахований на навчання до Херсонського кооперативного економіко-правового фахового коледжу на денну форму навчання за спеціальністю «Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок» для здобуття освітньо-професійного ступеня «Фаховий молодший бакалавр» (5 рівень НРК) та 30.06.2025 відрахований з цього закладу освіти за власним бажанням.

Надалі, 16.08.2025, ОСОБА_1 зарахований на навчання до Відокремленого структурного підрозділу «Вугледарський фаховий коледж Маріупольського державного університету», на денну форму навчання, за спеціальністю - «Менеджмент» для здобуття освітньо-професійного ступеня «Фаховий молодший бакалавр» (5 рівень НРК).

З огляду на згадані обставини відповідача зазначає, що відповідно до Закону України «Про фахову передвищу освіту» особа, відрахована із закладу фахової передвищої освіти до завершення навчання, отримує академічну довідку, що містить інформацію про результати навчання, назви дисциплін (предметів), отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС. Вважає, що позивач здобуває освіту в непослідовному порядку, а тому у довідці, сформованій відповідно до вимог законодавства на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, у відповідному полі зазначено «Ні, порушує».

Крім того, скаржник зазначає, що функції щодо внесення відомостей про здобувачів освіти покладено на суб`єктів освітньої діяльності та їх територіальні відокремлені структурні підрозділи. Натомість, на Міністерство освіти і науки України покладено організаційні та контролюючі функції ведення ЄДЕБО, а на державне підприємство «Інфоресурс» - технічні функції. Тому, відповідач не виконував, та не міг виконувати жодних владних управлінських функцій щодо позивача.

Окремо скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру судових витрат, які стягнуто з нього. Вважає, що ця справа є незначної складності, розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, відтак розмір витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 39680,00 гривень є неспівмірними зі складністю справи та наданими адвокатом послугами, які не відповідають критерію реальності таких витрат.

На апеляційну скаргу позивач подав відзив, в якому проти вимог відповідача заперечує. Зазначає, що для встановлення послідовності здобуття освіти беруться до уваги факти раніше здобутого рівня освіти, який підтверджується документом державного зразка - дипломом чи свідоцтвом, та теперішній рівень здобуття освіти, що є вищим за раніше здобутий. Невід`ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України. Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до ЄДЕБО.

Резюмує, що фізична особа здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню - у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації. Таким чином, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти.

Щодо покладання Міністерством освіти і науки України відповідальності на інших суб`єктів то зазначає, що Пунктом 24 Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 2025 р. №872 передбачено, що адміністратор здійснює повноваження, передбачені Законом України «Про публічні електронні реєстри» для адміністраторів реєстрів та Законом України «Про освіту», а також вносить до Єдиної електронної бази інформацію в порядку та обсягах, визначених Міністерством освіти і науки України. Тому вважає, що відповідач є відповідальною особою за організаційне забезпечення ЄДЕБО та встановлення вимог апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО.

В частині вимог відповідача щодо стягнутих судових витрат позивач зазначає, що позивач документально підтвердив витрати на професійну правову допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції.

Водночас, у відзиві на апеляційну скаргу, позивач заявляє про стягнення судових витрат понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 16850 гривень.

На підставі п. 3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на наступне.

Суд з`ясував, що ОСОБА_1 в 2016 році закінчив Звіздівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів Костопільської районної ради Рівненської області та отримав Свідоцтво про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_1 від 27.05.2016.

16.09.2024 ОСОБА_1 зарахований на навчання до Херсонського кооперативного економіко-правового фахового коледжу за спеціальністю 072 «Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок».

Відповідно до академічної довідки № 472274 від 02.07.2025 ОСОБА_1 , студент Херсонського кооперативного економіко-правового фахового коледжу, відраховано за власним бажанням за наказом №5 5-у від 30.06.2025.

16.08.2025 позивач зарахований студентом 1 курсу денної форми навчання до Відокремленого структурного підрозділу «Вугледарський фаховий коледж Маріупольського державного університету» в галузі знань D «Бізнес, адміністрування та право» освітньо-професійної програми «Менеджмент» спеціальності D3 «Менеджмент», за освітньо-професійним ступенем «Фаховий молодший бакалавр» з 01.09.2025 по теперішній час (строки навчання з 01.09.2025 по 31.01.2028). Ці обставини підтверджуються витягом з наказу №104 Відокремленого структурного підрозділу «Вугледарський фаховий коледж Маріупольського державного університету» від 16.08.2025, довідкою №25/138м від 18.09.2025.

02.09.2025 ОСОБА_1 отримав довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО № 714406 у якій зафіксовано, що на підставі даних, які містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти порушує послідовність, визначену ч.2 ст. 10 Закону України «Про освіту».

25.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства освіти і науки України та «Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» з проханням внести зміни до даних, що містяться в ЄДЕБО щодо порушень послідовності здобуття освіти.

У відповідь на подану заяву Міністерство освіти і науки України та «Державне підприємство «ІНФОРЕСУРС» надали позивачу відповіді, в яких зазначили, що позивач повторно здобуває освіту на тому самому рівні, а тому підстав для внесення змін до ЄДЕБО відсутні. При цьому внесення інформації до ЄДЕБО належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності, а не «Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС».

З огляду на вказані обставини, позивач звернувся в суд з позовом.

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції апеляційний суд зазначає наступне.

Спірним у цій справі є питання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту» (далі - Закон № 2145-VIII, у контексті застосування п. 1 ч.3 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та, відповідно, правомірність формування довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.

Згідно із ч.2 ст. 10 Закону № 2145-VIII, рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

За приписами ст. 40 Закону № 2145-VІІI, після успішного завершення навчання за освітньою програмою, здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності. Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до ЄДЕБО в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Пунктом 23 ч.1 ст. 1 Закону № 2145-VIII визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентносте, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Матеріалами справи підтверджуються, що позивач відрахований за власним бажанням з числа студентів Херсонського кооперативного економіко-правового фахового коледжу за наказом №55-у від 30.06.2025, де навчався за освітньо-професійним ступенем «Фахового молодшого бакалавра».

Станом на день звернення до суду позивач навчається у Відокремленому структурному підрозділі «Вугледарський фаховий коледж Маріупольського державного університету» за освітньо-професійним ступенем «Фахового молодшого бакалавра» на першому курсі за денною формою навчання (строки навчання з 01.09.2025 року по 31.01.2028 року).

Тобто, позивач не здобув вищої освіти на першому (бакалаврському) рівні.

Отже, на переконання апеляційного суду, вказані обставини не підтверджують здобуття позивачем відповідного рівня освіти за освітнім ступенем бакалавр у зв`язку з незавершеністю процесу здобуття освіти.

На факт незавершеності здобуття позивачем вищої освіти безумовно вказують також відомості з ЄДЕБО (щодо позивача), згідно з якими до цієї бази не включено жодної інформації чи документів про здобуття позивачем відповідного рівня освіти за освітнім ступенем бакалавр.

Згідно з вимогами ст. 5 Закону України «Про вищу освіту» (далі – Закон № 1556-VII), підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Статтею 7 Закону № 1556-VII, окрім іншого, передбачено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.

Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Невід`ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.

Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до ЄДЕБО.

Аналіз наведених правових норм дає змогу дійти висновку, що фізична особа вважається такою, яка здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, що відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання необхідного обсягу відповідної освітньої програми та проходження атестації.

Таким чином, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що має підтверджуватись відповідним документом про освіту.

Як уже встановив апеляційний суд, позивач раніше не отримував жодного документа про вищу освіту, у тому числі за першим (бакалаврським) рівнем.

З урахуванням наведених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що послідовність здобуття позивачем освіти відповідає положенням ч.2 ст. 10 Закону № 2145-VIII, оскільки позивач здобуває перший рівень вищої освіти, який є вищим за раніше здобутий ним рівень повної загальної середньої освіти. Висновок суду першої інстанції в цій частині є правильним.

Щодо питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО, апеляційний суд зазначає таке.

В абзаці ч.4 п. 2 розділу I «Положення про ЄДЕБО», затверджене наказом МОН України від 08.06.2018 № 620, (далі - Положення № 620) наведений перелік уповноважених суб`єктів, а саме: розпорядник ЄДЕБО, технічний адміністратор ЄДЕБО, державні органи, органи управління у сфері освіти, Державна служба якості освіти України, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, Український центр оцінювання якості освіти, суб`єкти освітньої діяльності, підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління розпорядника ЄДЕБО, інші особи, яким надається доступ до ЄДЕБО або окремих її складових у порядку та обсягах, визначених законодавством.

Власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором – «Державне підприємство «Інфоресурс» що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.

Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО (пункт 5 розділу I Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти).

Відповідно до норм, що містяться у підпунктах 1, 3 та 6 п.1 розділу IV Положення №620 розпорядник ЄДЕБО як уповноважений суб`єкт виконує, зокрема, такі основні функції: вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО.

Суб`єкти ж освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері, зокрема, вищої освіти, відповідно до п. 8 розділу IV Положення №620 уповноважені: вносити до ЄДЕБО та підтримувати в повному, актуальному та достовірному стані інформацію за переліком, визначеним у відповідних пунктах Положення; підтверджувати зазначену в ЄДЕБО інформацію про себе один раз на рік, якщо інше не визначено розпорядником ЄДЕБО; здійснювати в ЄДЕБО інші дії у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.

З огляду на вищевказані норми Положення №620 апеляційний суд вважає, що формування інформації з ЄДЕБО для видання документів у сферах, зокрема, вищої освіти здійснюється автоматизовано з використанням програмного забезпечення, вимоги до якого встановлює Міносвіти як розпорядник зазначеної системи, який також є володільцем вказаної інформації та має повний доступ до неї як уповноважений суб`єкт.

При цьому, за змістом п.2 розділу IV Положення про ЄДЕБО, забезпечення функціонування ЄДЕБО здійснюється технічним адміністратором системи в порядку, визначеному Міносвіти як розпорядником ЄДЕБО, у тому числі й стосовно здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення.

Апеляційний суд зауважує, що заклад освіти, в якому станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин навчається позивач, в силу своїх повноважень, не має технічної можливості для формування та видачі довідки з ЄДЕБО з іншим змістом відомостей щодо поточного здобуття освіти, порушення або непорушення послідовності, визначеної ч.2 ст.10 Закону № 2145-VIII, аніж той, який був сформований системою, оскільки такий документ формується автоматично з використанням засобів програмного забезпечення, вимоги до якого визначає Міністерство освіти і науки України.

Необхідно зауважити, що хоча формування довідки з ЄДЕБО й здійснюється автоматично у цій системі, однак порядок вчинення таких дій визначається безпосередньо Міністерством освіти і науки України - шляхом забезпечення функціонування ЄДЕБО і встановлення вимог до апаратного та програмного забезпечення вказаної системи. Тобто формування довідки про здобувача освіти є результатом виконання вказаним Міністерством закріплених за ним у законі повноважень. Це ж Міністерство є володільцем усієї інформації, яка міститься в ЄДЕБО, має повний доступ до неї та не позбавлене технічної можливості і повноважень сформувати довідку про здобувача освіти з дотриманням вимог законодавства.

На підставі аналізу вищевказаного нормативного регулювання апеляційний суд вважає, що саме Міністерство освіти і науки України та технічний адміністратор «Державного підприємства «Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст. 10 Закону № 2145-VIII. Натомість навчальний заклад, в якому навчається позивач, виконує лише технічну функцію, оскільки довідка формується автоматично, на підставі даних ЄДЕБО, а тому позовні вимоги в цій частині також є підставними та обґрунтованими.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язання Міністерства освіти і науки України внести до ЄДЕБО відомості про відсутність порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної ч.2 ст. 10 Закону України «Про освіту».

Цей висновок є підставою для задоволення позову.

Разом з тим, апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, які стягнуто з відповідача.

Так, 10.09.2025 між адвокатом Орловим Олександром Олеговичем та позивачем, ОСОБА_1 , укладено договір №100925/01-02/49 про надання правової допомоги від 10.09.2025.

В матеріалах справи наявний додаток №1 від 10.09.2025 до згаданого вище договору з переліком послуг наданих адвокатом, який включає:

- консультацію клієнта з питань внесення змін до даних, що містяться в ЄДЕБО – 2850 гривень (1 година);

- складання заяви до Міністерства освіти і науки України та ДП «Інофресурс» про внесення змін до ЄДЕБО – 11 000 гривень (5 годин);

- оформлення документів на відправку до Міністерства освіти і науки України та ДП «Інофресурс»- 1880 гривень (1 година).

Загальна вартість послуг – 15 7300 гривень.

На підставі згаданих договору та додатку №1 сформовано акт про надання правової допомоги від 25.09.2025, в якому зафіксовано надання послуг позивачу на загальну суму 15 730 гривень.

Поряд з цим, в матеріалах справи є додаток №3 до договору №100925/01-02/49 від 22.10.2025 з переліком послуг наданих адвокатом, який включає:

- складання та подання позовної заяви – 9 900 гривень (4,5 години);

- складання процесуальних заяв (відповідь на відзив) – 5850 гривень (3,5 години);

- складання інших процесуальних заяв/клопотань при розгляді позовної заяви – 1375 гривень (1 година).

Загальна вартість послуг – 23 950 гривень.

Також, позивач надав платіжні документи, якими підтверджує сплату наданих адвокатом послуг.

Відповідно до ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пункт 1 ч.3 ст.132 КАС України передбачає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями ч.7, 9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.11.2020 у справі №520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2020 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Апеляційний суд зазначає, що послуги адвоката згідно додатку №1 від 10.09.2025 до договору №100925/01-02/49 про надання правової допомоги на загальну суму 157300 гривень були надані поза межами цієї адміністративної справи, а навіть більше – до подання позовної заяви. Надані послуги стосуються позасудових процедур, а відтак на переконання суду задоволенню не підлягають.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, вказані в додатку №3 до договору №100925/01-02/49 від 22.10.2025, то суд першої інстанції не врахував того, що позовна заява, як і відповідь на відзив, за своїм змістом в більшості складаються із законодавства та фрагментів судових рішень. Апеляційний суд, враховуючи нескладність справи, її типовість та поширеність, вважає явно завищеним показники затраченого часу на надані послуги та їх обсяг, а відтак розмір витрат підлягає зменшенню до суми у 4000 гривень.

Щодо заявленого позивачем клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу надану адвокатом під час апеляційного розгляду цієї справи суд зазначає наступне.

На підтвердження понесених витрат позивач подав акт від 13.03.2026 до уже згаданого договору №100925/01-02/49 про надання правової допомоги на загальну суму 16 850 гривень. Зокрема в акті зазначено про надання послуг у виді:

- консультації клієнта за результатами подання апеляційної скарги – 2000 грн (1 година);

- складання відзиву – 11 000 грн (4,5 години);

- складання заяви про вступ у справу представника – 3600 грн (2,5 години.).

В контексті поданого акту апеляційний суд, знову ж таки, враховуючи незначну складність справи, а також об`єктивно оцінюючи об`єм наданих послуг у взаємозв`язку з затраченим часом, враховуючи принцип співмірності, приходить до висновку про явне завищення розміру витрат. Так, відзив на апеляційну скаргу загальним обсягом в 10 сторінок в більшості складається з юридичним норм та частин рішення суду першої інстанції у цій справі. Вказаний в акті затрачений час на підготовку цього відзиву явно не пропорційний його обсягу та змісту.

Аналогічне стосується й заяви про вступ у справу представника, обсягом одна сторінка. Зазначення в акті, що складення такої заяви потребувало 2,5 години часу не витримує жодної критики.

З огляду на з`ясоване суд вважає, що клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу надану адвокатом під час апеляційного розгляду цієї справи потрібно задовольнити частково, та стягнути такі витрати на суму в 1000 гривень.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду апеляційної скарги Міністерства освіти і науки України апеляційний суд дійшов висновку що вимоги скаржника є обґрунтованими лише в частині стягнення витрат на правничу допомогу, зокрема щодо їх розміру. В той же час, по суті спору, апеляційна скарга жодним чином не спростовує висновки суду першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню частково.

Керуючись ст. ст.139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України задовольнити частково, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року у справі № 460/20683/25 в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 39680,00 гривень скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (ЄДРПОУ 38621185) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року у справі № 460/20683/25 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (ЄДРПОУ 38621185) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Р. Б. Хобор